asyan.org
добавить свой файл
1 2
Надточій Тарас Володимирович

Київський міжнародний університет,

Інститут міжнародних відносин

Вирішення

Завдання 2.

  1. Правова природа поняття “Клієнтська база”.

Згідно статті 505 Цивільного Кодексу України:

1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці .

Оскільки клієнтська база задовольняє всі вищезазначені вимоги статті 505 і не підпадає під “Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611, то згідно пункту 2 статті 506 вона має кваліфікуватися як комерційна таємниця, майнові права на котру належать Кредитній спілці ”К”.

До таких майнових прав згідно статті 506, зокрема відносяться:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Слід також зазначити, що оскільки Кредитна спілка ”К” є кредитною установою, то до певного переліку інформації що стала відома в наслідок ведення нею професійної діяльності законодавством встановлений особливий режим охорони, хоч і не такий суворий як режим охорони банківської таємниці. Так, згідно пункту 5 статті 21 Закону України “ Про кредитні спілки ” :

Кредитна спілка та її посадові особи зобов'язані зберігати таємницю щодо рахунків, внесків та інших фінансових операцій, здійснених членами кредитної спілки.

В нашому випадку, Голова правління Кредитної спілки ”К” бажає передати Банку клієнтську базу Кредитної спілки в обмін на винагороду. Слід зазначити, що оскільки основним видом діяльності кредитних спілок є кредитування своїх членів, вагому частину клієнтської бази кредитних спілок, як правило, складають відомості саме про членів цих спілок (як дійсних, так і колишніх). Тому, при реалізації своїх майнових прав Кредитною спілкою ”К” (в тому числі і права дозволяти використання комерційної таємниці ) слід звернути особливу увагу на обмеження з пункту 5 статті 21 Закону України “ Про кредитні спілки ”.

  1. Прямі шляхи передачі майнових прав на комерційну таємницю (клієнтську базу) що передбачені Цивільним Кодексом

Згідно статті 1107 ^ Цивільного Кодексу України:

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Цілям поставленим клієнтом (Кредитною спілкою ”К”) з цього переліку договорів відповідає:

  1. ^ Невиключна ліцензія, оскільки вона не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

  2. ^ Ліцензійний договір за яким видається невиключна ліцензія

  3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності в частковому обсязі (передача лише права на використання комерційної таємниці)

Але найбільш вдалим буде вибір ліцензійного договору, оскільки він дає змогу більш детально прописати захист прав ліцензіара.

  1. ^ Ризики використання ліцензійного договору що випливають із правової природи кредитних спілок

Згідно статті 1 Закону України “ Про кредитні спілки ”:

1. Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

2. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом ”.

Пункт 1 статті 21 Закону України “ Про кредитні спілки ” - містить вичерпний перелік видів діяльності якими може займатися кредитна спілка, більш того, ця стаття також встановлює що : Провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається”.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку від розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не включено до переліку видів діяльності що може здійснювати кредитна спілка згідно пункту 1 статті 21 Закону України “ Про кредитні спілки ” тому, провадження такої діяльності кредитною спілкою не допускається.

Варто зазначити, що на практиці органи державної влади цікавляться виконанням цього припису закону лише у випадках коли кредитна спілка не сплачує податків з коштів отриманих від діяльності іншої ніж передбачено цим Законом (на здійснення своєї статутної діяльності кредитна спілка має податкові пільги), так, наприклад, існують численні випадки, коли кредитні спілки отримують прибуток від реалізації цінних паперів отриманих в наслідок невиконання зобов’язань боржником без жодних санкцій зі сторони держави. Тому ризики штрафу, призупинення або анулювання ліцензії, призначення тимчасової адміністрації передбачені "Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України", затвердженим Указом Президента України від 4 квітня 2003 року № 292/2003 в разі сплати всіх податків є не значними.

Але, вищезгадана практика не розповсюджується на ризики від визнання договору недійсним. Так, на підставі статті 215 ^ Цивільного Кодексу України

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

В той же час, згідно пункту 2 статті 203 ЦК:

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності .

In casu Кредитна спілка ”К” згідно 1 статті 21 Закону України “ Про кредитні спілки ” не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання інвестиційного договору, тому такий договір може бути визнаним недійсним на підставі статті 215.

  1. ^ Альтернативний спосіб передачі майнових прав на комерційну таємницю (клієнтську базу)

Згідно пункту 3 статті 424 Цивільного Кодексу України:

^ Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути предметом договору застави та інших зобов'язань”.

В свою чергу, пункт 1 Статті 21 Закону України “ Про кредитні спілки ” дозволяє кредитним спілкам зокрема:

  • залучати на договірних умовах кредити банків

  • виступати поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами

Тому, я беруся запропонувати наступний варіант передачі майнових прав котрий не буде суперечити ^ Закону України “ Про кредитні спілки ” як альтернативу ліцензійному договору.

Схема полягає в наступному:

  1. Кредитна спілка ”К” від свого імені або через одного з її членів (наприклад голову правління) бере короткостроковий кредит на незначну суму у Одеського регіонального банку

  2. Як забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ^ Кредитна спілка ”К” передає в заставу Банку свої майнові права на комерційну таємницю (клієнтську базу)

  3. Згідно статті 49 Закону України “ Про заставу ” : У договорі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін. В нашому випадку як вартість предмету застави слід прописати ринкову вартість клієнтської бази збільшену на суму кредиту (з відсотками).

  4. Договори підписуються заднім числом, з таким розрахунком, щоб на день фактичного підписання вже почалось прострочення виплат за кредитом (можливість підписання заднім числом виникає завдяки тому що, кредитний договір не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, а оскільки, згідно статті 3 Закону України “ Про заставу ”: Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання , то і договір застави не обов’язково нотаріально посвідчувати).

  5. В наслідок невиконання зобов’язань за кредитним договором забезпеченим заставою ^ Одеський регіональний банк отримує майнові права на комерційну таємницю (клієнтську базу).

  6. Одеський регіональний банк повертає заставодавцю (Кредитній спілці ”К”) різницю між вартістю комерційної таємниці вказаної в договорі застави та сумою кредиту (з нарахованими відсотками). Ця різниця по суті буде рівна ринковій ціні клієнтської бази.

Але ця схема має також свої нюанси, наприклад, необхідно чітко прописати в договорах порядок розрахунків та передачі застави, щоб Банк не міг занизити суму що повертається заставодавцю та в майбутньому перепродати отримані ним майнові права.

Більш того, можливі додаткові ризики через недостатню законодавчу урегульованість застави майнових прав. Так, в ^ Законі України “ Про заставу ” розглядаються лише ті випадки застави майнових прав, коли заставодавець передає в заставу право вимоги до боржника, тоді як випадки застави майнових прав в яких відсутній боржник у заставодавця залишились поза увагою.

Завдання 1.

  1. Ситуація на ринку інвестування будівництва житлової нерухомості до ухвалення поправок від 15 грудня 2005 року до Закону України "Про інвестиційну діяльність".

^ До ухвалення поправок від 15 грудня 2005 року до Закону України "Про інвестиційну діяльність" найпоширенішим інструментом інвестування в будівництво житла в Україні був інвестиційний договір, за яким: одна сторона (Інвестор) вкладає майно, майнові права й інші цінності, які мають ринкову вартість, з метою отримання житла; друга сторона (Реципіент / Забудовник) здійснює будівництво житла.

Цей вид договорів був пов'язаний із значними ризиками для інвестора, і як наслідок часто використовувався недобросовісними забудовниками для привласнення коштів. Найяскравішим прикладом таких дій є афера з інвесторами «Еліта-центру» яка через свій резонанс на думку фахівців і послужила поштовхом до внесення змін до Закону України "Про інвестиційну діяльність".

  1. Регулятивна мета поправок до Закону України "Про інвестиційну діяльність"

15 грудня 2005 року Верховною Радою України було прийнято ^ Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 3201-IV, яким було внесено зміни до низки законодавчих актів, в тому числі до Законів України «Про інвестиційну діяльність» та «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»

Так, відповідно до цього закону статтю 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 47, ст. 646) було доповнено частиною третьою такого змісту:

"Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості".

До прийняття зазначеного закону існували три можливі способи придбання житлових приміщень на первинному ринку, а саме шляхом укладання інвестиційного договору із забудовником, придбання цільових житлових облігацій та участь у фонді фінансування будівництва. Після внесення зазначених законодавчих змін залишилось лише два механізми фінансування будівництва - найменш популярні серед забудовників, проте найбільш безпечні для інвесторів - придбання цільових житлових облігацій та участь у фонді фінансування будівництва.

З цього можна зробити висновок, що регуляторна мета поправок до^ Закону України "Про інвестиційну діяльність" полягала саме в підвищенні безпеки інвесторів шляхом переходу до більш цивілізованих механізмів інвестування в будівництво житла.



следующая страница >>