asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Життя та праця фахівця з інформаційних технологій при інсулінозалежному діабеті (діабеті 1 типу)

Зміст

1. Вступ

2. Характеристика свого захворювання

2.1 Діабет — інсулінозалежний (1 типу) та інсулінонезалежний (2 типу): близькі, але різні хвороби з однаково небезпечними наслідками

2.2 Ускладнення діабету

3. Обмеження щодо вибору професії

4. Спосіб життя

4.1 Компенсація та фізичні вправи

4.2. Ергономіка

4.3. Раціональне харчування

5 Висновок.

Список літератури

1. Вступ

З появою та розповсюдженням першого масового персонального комп’ютера, а потім і Інтернету, людське суспільство вступило в глобальний соціально-економічний процес, який передбачає інтенсивне виробництво та використання інформації.

Інформаційне суспільство — це суспільство, у якому більшість працівників зайнята виробництвом, зберіганням, переробкою та продажем інформації, особливо найвищої її форми — знань. Вчені вважають, що в інформаційному суспільстві процес комп'ютеризації дасть людям доступ до надійних джерел інформації, позбавить їх від рутинної праці, забезпечить високий рівень автоматизації обробки інформації у виробничій та соціальній сферах. Рушійною силою розвитку суспільства має стати виробництво інформаційного, а не матеріального продукту. Матеріальний же продукт стане більш інформаційноємним, що означає збільшення частки інновацій, дизайну та маркетингу в його вартості. В інформаційному суспільстві зміняться не тільки виробництво, але й увесь спосіб життя, система цінностей, зросте значущість культурного дозвілля щодо матеріальних цінностей.

Порівняно з індустріальним суспільством, де все спрямовано на виробництво та споживання товарів, в інформаційному суспільстві виробляються та споживаються інтелект, знання, що веде до збільшення частки розумової праці. Від людини стають потрібніші здібності до творчості, бо зростає попит на знання. Матеріальною та технологічною базою інформаційного суспільства стають різноманітні системи на базі комп'ютерної техніки та комп'ютерних мереж, інформаційних технологій, телекомунікаційного зв'язку.

Дедалі частіше в Інтернеті можна зустріти політиків, управлінців, бізнесменів, вчених, студентів, журналістів, аналітиків, маркетологів, новаторів, винахідників, творчих людей та фахівців у всіх сферах життя людини, які звертаються до Інтернету по 8-12 годин на добу для ведення особистого та ділового листування, перегляду стрічок свіжих новин, для отримання та надання своїх послуг. Під впливом інформаційних технологій трансформуються практично всі сфери життєдіяльності суспільства: праця та зайнятість, сфера управління та статистика, освіта, культура, охорона здоров'я, побут та дозвілля. Проте інформатизація аж ніяк не заперечує важливості здоров’я, підтримання себе у добрій фізичній формі. Скоріше, навпаки, — більші психологічне навантаження та малорухливий спосіб спонукають більше уваги приділяти здоровому способу життя.
^ 2. Характеристика свого захворювання
2.1 Діабет — інсулінозалежний (1 типу) та інсулінонезалежний (2 типу): близькі, але різні хвороби з однаково небезпечними наслідками

Коли мовиться про діабет, то мають на увазі насамперед діабет 2 типу — раніше його називали інсулінонезалежним діабетом. Так повелося тому, що здебільшого люди хворіють на діабет 2 типу. Діабетики 2 типу складають до 95 відсотків усіх діабетиків. Загалом діабет 1 і діабет 2 тип — це різні хвороби, але у яких і багато спільного. Спільним є, між іншим, і те, що при діабеті і 1, і 2 типу голодують клітини організму: вони не отримують достатньої енергії. Діабет 1 типу виникає, як правило, тільки у молодому віці. Статистика свідчить, що на нього хворіє шестеро дітей з десяти тисяч. Це — автоімунна хвороба, тобто така, коли організм сприймає певну свою частину за чужу й починає активно проти неї боротись. Причина ще невідома, вилікуватися неможливо. Гадають, що масова загибель ендокринних клітин підшлункової залози може мати місце в разі вірусних інфекцій, онкологічних захворювань, панкреатиту, токсичних уражень підшлункової залози, стресових станів, різних аутоімунних захворювань, при яких клітини імунної системи виробляють антитіла проти бета-клітин підшлункової залози, руйнуючи їх. Поки що на все життя залишається лише колоти інсулін.

Що ж до 2 типу діабету, то він трапляється переважно у людей, котрим більше ніж 40 років, на початковій стадії виліковується і загалом не потребує зовнішнього введення інсуліну. Та варто сказати, що усе ж близько 30 відсотків діабетиків 2 типу з часом переходять на інсулін, бо з ним значно легше контролювати цю хворобу. А ще діабет 2 типу дуже підступний. Він не виявляє себе так різко, як діабет 1 типу, при якому за умови інфекції та без інсуліну людина може померти за кілька днів. З другим типом діабету людина може жити роками, не здогадуючись про нього — до появи ускладнень, котрі назад уже неможливо повернути. Згідно зі статистикою, понад 60 відсотків діабетиків другого типу, у яких ще не виявилися ускладнення, навіть не знають про те, що вони хворі...

Отож, інсулін — це єдиний гормон в нашому організмі, який знижує рівень цукру в крові. Без інсуліну глюкоза не зможе потрапити в клітини й перетворитися в енергію. Інсулін, як ключик, відчиняє «двері» до клітини для проходження глюкози всередину. Коли це відбувається, рівень цукру у крові знижується. Інсулін виробляється особливими клітинами (бета-клітинами), які є в підшлунковій залозі. Перший тип цукрового діабету характеризується втратою бета-клітин, які виробляють інсулін, так званих острівців Лангерганса, що призводить до нестачі інсуліну. Головна причина втрати бета-клітин — автоімунне ураження Т-лімфоцитами. Поки не відомо жодного профілактичного заходу, що може запобігти захворюванню на діабет 1 типу, бо достеменно невідомо його причини. При діабеті цього типу чутливість до інсуліну зазвичай нормальна, особливо на ранніх стадіях. Діабет першого типу може уражати як дорослих, так і дітей, але його традиційно називають «юнацьким діабетом», бо на нього набагато частіше хворіють діти. Хвороба виявляє — маніфестує, як полюбляють казати лікарі — коли потужність вироблення інсуліну підшлунковою залозою падає до 20 відсотків від початкової. Масова загибель ендокринних клітин підшлункової залози може мати місце в разі вірусних інфекцій, онкологічних захворювань, панкреатиту, токсичних уражень підшлункової залози, стресових станів, різних аутоімунних захворювань, при яких клітини імунної системи виробляють антитіла проти бета-клітин підшлункової залози, руйнуючи їх. Після початку масивної загибелі клітин запускається механізм їх автоімунного ураження. Компенсовувати діабет типу 1 треба до кінця життя. Така компенсація може не порушути життєдіяльності людини, якщо вона дисциплінована у дозуванні інсуліну та вимірюванню кількості глюкози у крові. Середній рівень глюкози у крові для хворого на діабет типу 1 повинен бути якомога ближчий до нормального (80-120 мг/дл чи 4-6 ммол/л). Деякі лікарі рекомендують 140-150 мг/дл (7-7,5 ммол/л) для тих людей, у яких виникають проблеми при нижчому рівні через часті напади гіпоглікемії — наднизького рівня цукру внаслідок введення інсуліну. Рівень більше 200 мг/дл (10 ммол/л) інколи супроводжується дискомфортом та частими сечовипусканнями, що призводить до зневоднення.

Лікування, а краще сказати, компенсація, цього типу діабету, навіть на ранніх стадіях, полягає у введенні ззовні інсуліну водночас з уважним моніторингом рівня глюкози в крові з домогою глюкометру. Без інсуліну станеться діабетичний кетоацидоз, який, нерідко буває, призводить до коми чи навіть смерті. Також велике значення мають раціональне харчування та фізичні вправи. Крім підшкірних ін'єкцій, нині також широко використовують так звані інсулінові помпи, що дозволяють доставляти інсулін цілодобово на заданому рівні та можуть бути запрограмовані. Проте через відсутність ефективних датчиків-вимірювачів рівня глюкози у крові у реальному часі ті помпи працюють фактично без зворотнього зв'язку, а отож аж ніяк не вирішують проблеми, а можуть її хіба що дещо пом'якшити. Рівень же понад 300 мг/дл (15 ммол/л) потребує негайного медичного втручання, бо призводить до кетоацидозу, хоча при швидкому наданні допомоги не є небезпечним для життя. Украй низький рівень глюкози в крові, який трапляється при передозуванні інсуліну, призводить до розвитку гіпоглікемічної коми (котра, на жаль, може статися й під час сну), коли людина просто непритомніє. Тож слід бути дуже точним щодо того, скільки вводити інсуліну, розмір якого встановлюється лікарем індивідуально для кожного пацієнта, причому ін'єкції треба робити щоразу перед їдою, враховуючи ту кількість вуглеводів, яку планується спожити. Інсулін також потрібен організму незалежно від прийомів їжі, з цієї причини паралельно слід вводити інсулін продовженої дії — тобто так званий фоновий інсулін.

При діабеті 2 типу інсулін виробляється в нормальних чи й навіть у підвищених кількостях, однак порушується механізм взаємодії інсуліну з клітинами організму (інсулінорезистентність). Головною причиною інсулінорезистентності є порушення функцій мембранних рецепторів інсуліну при ожирінні (основний фактор ризику, 80% хворих на діабет 2 типу мають надлишкову масу тіла) — рецептори стають нездатними взаємодіяти з гормоном через зміну структури чи кількості. Також при деяких різновидах діабету 2-го типу може порушуватися структура самого інсуліну (генетичні дефекти). Поряд з ожирінням, похилим віком, курінням, вживанням алкоголю, артеріальна гіпертонія, хронічне переїдання та малорухливий спосіб життя також є чинниками ризику для цукрового діабету 2-го типу. Доведено генетичну схильність до діабету 2-го типу (щодо 1 типу — то це не так очевидно), на що вказує 100% збіг наявності захворювання у гомозиготних близнюків. При цукровому діабеті 2 типу часто спостерігається порушення циркадних ритмів синтезу інсуліну й відносно тривала відсутність морфологічних змін в тканинах підшлункової залози. В основі захворювання лежить прискорення інактивації інсуліну або ж специфічне руйнування рецепторів інсуліну на мембранах інсулінозалежних клітин. Прискорення руйнування інсуліну найчастіше відбувається при наявності портокавальних анастомозів і, як наслідок, швидкого надходження інсуліну з підшлункової залози у печінку, де він швидко руйнується. Руйнування рецепторів до інсуліну є наслідком автоімунного процесу, коли автоантитіла сприймають інсулінові рецептори як антигени і руйнують їх, що призводить до значного зниження чутливості до інсуліну інсулінозалежних клітин. Ефективність дії інсуліну при даній концентрації його в крові стає недостатньою для забезпечення належного вуглеводного обміну. В результаті цього розвиваються первинні та вторинні порушення. Первинні: це уповільнення синтезу глікогену, уповільнення швидкості глюконідазної реакції, прискорення глюконеогенезу в печінці, глюкозурія, гіперглікемія. Вторинні ж: зниження толерантності до глюкози, уповільнення синтезу білка, уповільнення синтезу жирних кислот, прискорення вивільнення білка та жирних кислот з депо, порушення фази швидкої секреції інсуліну в бета-клітинах при гіперглікемії. В результаті порушень вуглеводного обміну в клітинах підшлункової залози порушується механізм екзоцитозу, що, у свою чергу, призводить до збільшення порушень вуглеводного обміну. Слідом за порушенням вуглеводного обміну закономірно починають розвиватися порушення жирового та білкового обміну.

Унаслідок абсолютної або відносної (порушення взаємодії з клітинами-мішенями) недостатності гормону інсуліну, виникає порушення вуглеводного обміну, а отож розвивається гіперглікемія — стійке збільшення вмісту глюкози в крові. Захворювання характеризується хронічним перебігом і порушенням всіх видів обміну речовин: вуглеводного, жирового, білкового, мінерального та водно-сольового. Крім людини, до даного захворюванню схильні також деякі тварини, наприклад, коти. Харчові продукти містять різні типи вуглеводів. Деякі з них, такі як глюкоза, складаються з одного шестичленного гетероциклічного вуглеводного кільця і всмоктуються в кишечнику без змін. Інші, такі як сахароза (дисахарид) або крохмаль (полісахарид), складаються з двох або більше пов’язаних між собою п’ятичленних або шестичленних гетероциклів. Ці речовини піддаються розщепленню під дією різних ферментів шлунково-кишкового тракту до молекул глюкози й інших простих цукрів, і, в кінцевому рахунку, також усмоктуються у кров. Крім глюкози, до крові надходять і такі прості молекули, як фруктоза, які в печінці перетворюються у глюкозу. Таким чином, глюкоза є основним вуглеводом крові та всього організму. Їй належить виключна роль в обміні речовин організму людини: вона є основним та універсальним джерелом енергії для всього організму. Багато органів і тканини (наприклад, мозок) можуть використовувати як джерело енергії тільки глюкозу. Основну роль в регуляції вуглеводного обміну організму відіграє гормон підшлункової залози — інсулін. Він являє собою білок, що синтезується в бета-клітинах острівців Лангерганса (скупчення ендокринних клітин в тканини підшлункової 1 залози) і покликаний стимулювати переробку глюкози клітинами. Майже всі тканини та органи (наприклад, печінка, м’язи, жирова тканина) здатні переробляти глюкозу тільки в його присутності. Ці тканини та органи називаються інсулінозалежними. Інші тканини та органи, наприклад мозок, не потребують інсуліну для того, щоб переробляти глюкозу, і тому називаються інсулінонезалежними. Неперероблена глюкоза депонується (запасається) в печінці та м’язах у вигляді полісахариду глікогену, який в подальшому може бути знову перетворений на глюкозу. Але для того, щоб перетворити глюкозу в глікоген, теж потрібен інсулін. В нормі вміст глюкози в крові коливається в досить вузьких межах: від 70 до 110 мг/дл (міліграмів на децилітр) (3,3-5,5 ммоль/л) вранці після сну і від 120 до 140 мг/дл після їди. Це відбувається завдяки тому, що підшлункова залоза виробляє тим більше інсуліну, чим вищий рівень глюкози в крові. При недостатності інсуліну (цукровий діабет 1-го типу) або порушенні механізму взаємодії інсуліну з клітинами організму (цукровий діабет 2-го типу) глюкоза накопичується у крові у великих кількостях (гіперглікемія), а клітини організму (за винятком інсулінонезалежних органів) позбавляються основного джерела енергії. А ще вчені звернули увагу, що при діабеті 1 типу страждають насамперед капіляри дрібних судин, тоді як при 2 типу — стінки більших судин...

Про цукровий діабет вперше згадав ще грецький лікар Деметриос з Аламанії у своїх папірусних працях 3000 років до н.е. Слово «діабет» з грецької перекладається як «проходить наскрізь», тобто вся вода при цукровому діабеті, не затримуючись, повністю виходить з організму. Протягом декількох тисячоліть багато вчених намагалися виявити причини виникнення та розвитку цієї хвороби, а ті, кому довелося захворіти нею, були приречені — насамперед хворі на діабет 1 типу. І тільки на початку 20-го століття вчений Лангерганс відкрив особливі клітини підшлункової залози, відповідальні за вироблення інсуліну, руйнування яких і є причиною розвитку хвороби цукрового діабету, насамперед 1 типу. У 1921 вчені, нарешті, змогли окремо виділити з цих клітин той самий інсулін, якого так потребують хворі. Завдяки цьому прогресу діабетики першого типу отримали можливість жити повноцінним життям. Протягом наступних років створювалися різні види інсуліну — швидкої, середньої та тривалої дії…

Отож, по-іншому, цукровий діабет — це таке хронічне захворювання, при якому істотно підвищується рівень цукру в крові. На його тлі з‘являються такі ознаки, як гіперглікемія і глюкозурія, сильна спрага, і людина починає відчувати слабкість, судоми, голод, біль у ногах, шкірний свербіж та свербіж слизових. При цукровому діабеті вуглеводи, одержувані під час прийому їжі, відіграють найважливішу роль. Харчові соки перетворюють ці вуглеводи на глюкозу, яка є головним джерелом енергії, що потрібна для всіх процесів у клітинах організму. Інсулін у даному разі відіграє роль провідника, допомагаючи глюкозі всмоктатися в клітку. Причому інсулін виробляється саме у такій кількості, яка потрібна для нейтралізації певної кількості глюкози. Та частина глюкози, яка відразу не встигла переробитися, переходить у запас. Найбільша кількість «запасної» глюкози утворюється у вигляді глікогену в печінці, знову ж під дією все того ж інсуліну. А оскільки при діабеті підшлункова залоза перестає повністю (або майже повністю) виробляти інсулін, це призводить до збою всіх процесів, що відбуваються в організмі. Таким чином, без інсуліну глюкоза накопичується в крові у великих кількостях, не маючи можливості потрапити в клітку. Звідси і підвищений рівень цукру в крові у діабетиків 1 тиау. Введення інсуліну за допомогою ін’єкцій допомагає глюкозі потрапити у клітини і таким чином вирішити цю проблему.



следующая страница >>