asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 15 16





ЮРІЙ ШЕРЕХ

ДУМКИ
ПРОТИ ТЕЧІЇ

публі{цистика


зм}іст

Від автора
Донцов ховає Донцова. Стаття.

Над озером. Баварія. Триптих про добу, про мистецтво, про
провінційність, про призначення України, про голуби і
інші речі.

  1. Над озером. Баварія.

  2. Наша сучасність наше мистецтво

  3. При битій дорозі





^ ВІД АВТОРА

Стаття і три есеї, зібрані в цій книжечці, написані в різних
стилях і з різних приводів, але пов’язані єдністю провідної думки і
спільним прагненням окреслити характеристичні риси і головні по-
треби української духовости на сучасному етапі її розвитку. Праці
ці були читані для вужчих і ширших авдиторій, але друкуються
вони вперше. Деякі з них викликали пристрасну... читач думає: ди-
скусію? — "і, пристрасну лайку на адресу автора. Власне, виявило-
ся при цьому дві реакції тих, хто відчув себе безпосередньо зато-
ркненим. Одні намагалися всі неґативи звалити зі своєї партії на
конкуренпійну - ніби тут ідеться про партії, а не про психологіч-
ний тип людини
! Другі, щоб не допустити поширення висловлених
тут „баламутних“ думок, вирішили зчинити якнайбільший галас,
обвинувачуючи автора в усіх смертельних гріхах, від розкладу ук-
раїнського суспільства починаючи і запереченням ідеї самостійної
України (!!!) кінчаючи.


Автор не має сумніву, що і книжка в цілому викличе подібні
реакції (і тим ще раз потвердить стару істину: Юпітере, ти сердиш-
ся, отже, ти не маєш рації); а надто аматори „уловлювати душі"
методою висмикування окремих фраз знайдуть собі рясну поживу.
Не зважаючи на це, автор наважується випустити свої „думки про-
ти течії“ в світ, бо значення порушених тут питань видається йому
важливішим за свою і чужі амбіції.


Автор не міг і не хотів давати готових розв’язань і викінче-
них формул, уважаючи це за передчасне. Не належачи до тих, хто
взагалі виступає проти гасел, автор міркував, що ще не пора ви-
сувати якісь нові викінчені гасла, своїм основним завданням став-
лячи — дати ґрунт для мислення, для дискусії. Надто часто в нас
шукають книжки „до подушки“, щоб швидше заснути. В протилеж-
ність цьому автор хотів дати читачеві книжку, яка не давала б йо-
му спати, яка хвилювала б і може навіть дратувала б його, яка
змушувала б думати, ятрила б рани, спонукала активно шукати ви-
ходу з теперішньої ситуації, посувала б українську духовість, а
тим самим і український державнобудівний рух уперед. Якщо кни-
жка це завдання виконає, автор буде задоволений, які б налички на
нього, не наліплювали ті, хто своїм основним завданням поставив
виключити з українства здатність мислити.


Травень 1948.

P. S. Книжка була готова до друку в травні 1948 р. Відтоді Д.
Донцов і іже з ним видали цілу купу памфлетів проти автора цих
рядків. Але, леле, в них не було жадної свіжої думки, жадного ар-
ґументу. Тому нема потреби міняти будь-що в книжці. Час, що ми-
нув, тільки потвердив думки автора і — на великий жаль — не
приніс нічого нового. Що не рухається вперед, зсувається назад.
Сумно, але факт.
Вересень ^ 1949.




У котрий же город прийдете й не приймуть
вас вийшовши на вулиці його, скажіть:


І порох, що поприлипав до нас із городу
вашого, обтрушуємо вам; тільки.ж се знайте,
що наблизилось до вас царство Боже.


^ Глаголю ж вам, що содомлянам дня того
одрадніш буде, ніж городові тому“.


Луки, 10, 10—12.


Донцов ховає Донцова

Das Leben... sich pausenlos verändert und
diejenigen zu Sklaven der Form macht, die ihm
weder zu folgen noch es immer wieder neu zu
gestalten willens sind“.


^ Казімір Едшмід

Найхарактеристичнішою рисою сучасного
українця є зміна квієтизму на неспокій. Ста-
лий неспокій, сумнів апостола Томи і одно-
часно стремління відшукати нові вартості“.


Юрій Липа
В журналі „Орлик" за вересень 1947 року надруко-
вана стаття Д. Донцова, в якій він дуже гостро нападає
на Юрія Косача. В журналі „Проблеми“ за липень 1947
року надрукована стаття М. Лагодівського, в якій він
дуже гостро нападає на Д. Донцова. Можна думати, що
статті писані одночасно і в усякому випадку незалежно
одна від одної. Цікаво подивитися, що саме закидає Д.
Донцов своїм противникам і що йому закидають його
противники. В дальших цитатах ми дозволили собі ви-
кинути власні імена і заступити їх для обох об’єктів
нападу — Д. Донцова, в одному випадку, Юрія Косача,
в другому, займенниками „він“.

В одній статті говориться: „Духова структура його
незгармонізована і повна внутрішніх цротивенств та не-
сподіваних скоків, як мало яка інша. Наверх виявилось
це в політичнім кочівництві з одного табору до іншого
і зміні політичних переконань і ідеологій“. У другій
статті говориться: „Зрештою, тяжко трактувати його,
який стало сам собі заперечує. І, мабуть, напівсвідомо“.
Отже, маємо обопільний закид у непослідовності і мо-
рально-політичній несталості.

5


В одній статті говориться: Він — „автор брошури...,
із-за якої міг ґратулювати йому сам герольд безбожниц-
тва Ярославський“. В другій статті говориться, що про-
тивник її належить до фальшивих пророків, які „поста-
вили в осередку своєї доктрини людину, детронізуючи її
Творця, який повинен стояти в центрі всього“. Отже,
маємо обопільний закид у безбожництві і намаганні по-
ставити людину понад і поза Богом.

В одній статті говориться: Він пропаґував „амораль-
ність як національну чесноту“. В другій статті говорить-
ся: Він сіяв „повну душевну й моральну розперезаність“.
Отже, маємо обопільний закид в аморальності.

В одній статті говориться, що він є носій тієї
„анархії думки, волі і почуття, яку спостерігаємо в су-
часній Европі; анархії, що перетворила гуманізм у мо-
ральний квієтизм і непротивлення злу; раціоналізм — в
боговідступство, а вільнодумство — в заперечення вся-
ких керуючих аксіом в житті особистім і громадськім“.
В другій статті говориться, що він „став, може і зовсім
несвідомий того, знаряддям загально-европейської тен-
денції визволення бестії“. Отже, маємо обопільний закид
у бестіяльності і торуванні шляху для бестіяльного в
людині.

В одній статті говориться, що він породжує не „ви-
ховання, а хаотизацію загалу“. В другій статті говорить-
ся, що його проповідь приносить „замість упорядкуван-
ня... хаос думок, замість оформлення нової духовости...
духове розхрістання і моральне розгнуздання“. Отже,
маємо обопільний закид у хаотизації загалу.

Чи треба провадити далі ці зіставлення? Чи не пе-
реконався читач, що Д. Донцов закидає своїм противни-
кам те саме і майже тими ж словами, що вони йому?
Ледве чи здогадався чатач, що в перших трьох випад-
ках подано на першому місці вислови Лагодівського, а
на другому — Д. Донцова, а в других двох — навпаки.

Чи може бути корисною і плідною дискусія, в якій
дискутанти закидають один одному те саме? Очевидно,
що тут може йтися тільки про сперечання чисто сло-
весне, коли в однакові слова вкл'адається відмінне зна-
чення, або про дискусію позірну. Про дискусію, вирвану
з живого історичного контексту і піднесену в якусь
сферу абстрактних, безтілесних понять.

Про Д. Донцова написано вже дуже багато. Одні
доводять, що йому новітня українська духовість зобов’-
язана своїм оформленням Другі вважають його за зло-

6


го духа новітнього українства, духа, що розтлівав і спо-
творював усе добре, що в українстві є. Між цими двома
полюсами є безліч ґрадацій. В таких обставинах звер-
татися ще раз до перегляду ролі й ваги Д. Донцова —
чи доцільно це? Полемізувати з Донцовим — чи варте
це накладу часу і паперу?

Потреба дискусії з Д. Донцовим стане ще сумнівні-
ша, коли згадаємо загально-відомий зрештою факт, що
в полеміці Д. Донцов не є прихильник чистої гри. Що
він ніколи не розглядає поважно арґументів противни-
ка, а намагається, вихопивши з його писань кілька ви-
падкових або вирваних з контексту цитат, скомпроміту-
вати і спаплюжити свого противника, покладаючи на-
дію на те, що під громом його обвинувачень і градом
його сарказмів читач забуде незбивні арґументи, вису-
нені проти Д. Донцова, і буде загіпнотизований навіян-
ням оратора і навальністю наскоку. Що, інакшими сло-
вами кажучи, Донцов не полемізує, а очорнює, і не бо-
реться „законними методами“, а підставляє ніжку, спо-
діваючися, що при падінні його ворога вибух реготу
навколишньої авдиторії заглушить голос чесного судді
змагань, що міг би домагатися дотримання правил.

Всі ці загальновідомі речі можна дуже легко пот-
вердити і на матеріялі „Листи до голови МУРу п. Уласа
Самчука“, вміщеного в „Орлику“, з якого наводжувано
перед цим цитати і який є безпосереднім приводом на-
писання цих рядків. Ось небагато прикладів з багатьох
можливих.

Д. Донцов протестує проти статті Юрія Косача
„Вільна українська література“, вміщеної в збірнику
„МУР“ ч. 2. Це не перешкоджає йому одначе раз-у-раз
замість прізвища Юрія Косача ставити слово „МУР“. Він
пише: „Проти чого протестує „МУР“?“ Або: „МУР“ ува-
жає, що „Вісник“ мав згубний вплив на літературу до-
би“; або „МУРові“ ці статті (в „Віснику" Ю. ПІ.) не по-
добаються“ і т. т. і т. д. Можна було б подумати, що Д.
Донцов не знає, що він має справу не з журналом, а
із „збірником літературно - мистецької проблематики“,
себто із збірником дискусійних матеріялів. Але він не
може не знати цього, бо це надруковано на титульній
сторінці книжки. А може йому попався примірник з ви-
рваною титульною сторінкою? Тоді він мав дуже добро-
зичливих передатників книжки, що вирішили полегшити
йому полеміку. Можна було б подумати, що Д. Донцов
не знає і вступної редакційної статті до 1-го збірника

7


„МУР“, де ясно написано: Збірники МУР’у— „це мусить
бути трибуна літературно-мистецької праці і дискусії.
Трибуна для всіх вільна і не обмежена апріорними док-
тринами“. Так подумати можна було б, якби Д. Донцов
не цитував іншого місця цієї самої статті. А може йо-
му попався примірник з вирваним цим уступом? Але чи
не розраховує він просто на наївного читача, якого
можна задурити, на читача, сказати б, не з „еліти“, а з
„гречкосіїв“?

Адже це не недогляд і не випадковість. Бо коли
спершу під поняття МУР підставляється як тотожне —
поняття „Косач“, то слідом за цим під поняття „Косач“
підставляється як тотожне — поняття... большевизм. В
цьому, власне, суть статті.

Правда, Д. Донцов починає з заяви: „Не особа ав-
тора статті (Юрія Косача. Ю. ПІ.) цікавить мене“. Од-
наче наступну фразу він уже присвячує якраз особі
автора, згадуючи, що свого часу той друкувався в ор-
гані галицького радянофільства — або, як Це формулює
сам Д. Донцов, „в большевицьких „Нових шляхах“. І цей
мотив стає провідним і повторюється чим далі, тим нас-
тирливіше. Мовляв, „автор нападу з МУР’у“ не „припад-
ково опинився з А. Крупіельницьким і М. Рудницьким“.
Мовляв, напади на „Вісник“ пояснюються тим, що їх автор

  • „новошляхівець“. Юрій Косач закидає „Вісникові“, що
    той не знайомив читача з творчістю Р.Ролляна, А. Барбюса,
    Т. Манна, Ф. Верфеля, Дж. Ґолсворсі, П. Бак, Т. Драйзера,
    А. Сінклера, Дж. Папіні, а з старих іґнорував НІіллера,
    Байрона, Шекспіра, Рабле, Сервантеса. Д. Донцов від-
    повідає на це, що Юрій Косач підносить „ґалерію слав-
    них прихильників „третього Риму“ — Барбюса, фран-
    цузького большевика, А. Сінклера, американського боль-
    шевика“ — і поспішає перейти до висновку: „Все це ло-
    гічно для був. колеґи А. Крушельницького і М. Рудниць-
    кого, який тепер в „Радянській Україні“ так само, як
    напасник з МУР’у бореться з вісниківським „шовініз-
    мом“.

Автор цих рядків не належить до прихильників
творчости А. Барбюса і А. Сінклера і не вважає, що
„Вісник“ погано робив, не висвітлюючи їх діяльність.
Але чи .бажання познайомити з ними читача вже озна-
чає большевизм? І далі: чому Д. Донцов не помітив усіх
інших наведених у Юрія Косача прізвищ? Дуже прос-
то: назвати Папіні, Верфеля, Ґолсворсі большевиками...
Це навіть за логікою Д. Донцова неможливо. А відпові-



следующая страница >>