asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Ще до закінчення Другої світової війни учасниками анти­гітлерівської коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Цими за­садами були принципи права, спрямовані на забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.

Такою організацією стала Організація Об'єднаних Націй, створена 26 червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна діяльність протягом уже понад 50 років свідчать про величезний внесок 00Н у розвиток сучасного міжнародного права.

У статті 1 Статуту 00Н закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:

1 Підтримувати міжнародний мир і безпеку

2. Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів.

3 Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні між­народних проблем економічного, соціального, культурного і гу­манітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.

4 Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих за­гальних цілей.

Для досягнення цих статутних цілей^ 00Н керується та­кими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:

1. Принцип суверенної рівності всіх членів 00Н.

2. Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'я­зань.

3. Принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засо­бами.

4. Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.

5. Принцип утримання від надання допомоги будь-якій держа­ві, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії пре­вентивного або примусового характеру.

6. Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, ос­кільки це може виявитися необхідним для підтримання міжна­родного миру і безпеки.

7 Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

У Статуті 00Н чітко визначено членство в організації (статті 3—6). Головними органами 00Н визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея, Рада Без­пеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнарод­ний суд і Секретаріат (ст. 7). Повноваження головних орга­нів 00Н докладно окреслено у розділах IV і V Статуту

Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв'язання спорів, які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділ VI).

Для реалізації мети, викладеної в ч. 1 ст. 1, Статут 00Н докладно визначає обов'язки і дії Ради Безпеки стосовно за­грози миру, порушень миру й актів агресії (розділ VII)

У Статуті 00Н закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з 00Н регіональних угод або органів, що пов'язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому застерігається, що такі уго­ди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами 00Н.

Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, за­снованих на повазі принципу рівноправності і самовизначен­ня народів, у розділі IX Статуту 00Н окреслено основні на­прями міжнародного економічного і соціального співробіт­ництва.

Як зазначалося, у ст. 7 Статуту перераховані головні ор­гани 00Н, зокрема Економічна і соціальна рада. У розділі Х Статуту докладно викладено норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів голосування і процедурні аспекти Економічної і соціальної ради. Розділ XI Статуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються. Міжнародну систему опіки викладено у розділі XII Статуту. Норми ж, що стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження, голосування, процедура — закріплені в роз­ділі XIII.

Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом 00Н (ст. 92). Всі члени Організації є ірзо їасіо (тобто внаслідок самого факту) учас­никами Статуту Міжнародного суду (ст. 93). Кожний член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною (ст. 94). Статут Між­народного суду є додатком до Статуту 00Н. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуд­дя. Статут Міжнародного суду — невід'ємна частина Стату­ту 00Н.

У заключних розділах Статуту 00Н викладено норми про Секретаріат 00Н (розділ XV), постанови 00Н (розділ XVI), заходи щодо безпеки в перехідний після Другої світо­вої війни період (розділ XVII), поправки до Статуту 00Н (розділ XVIII). Завершують Статут 00Н норми його ратифі­кації і підписання (розділ XIX).

Підписано Статут 00Н представниками урядів Об'єдна­них Націй у місті Сан-Франціско (США).

Понад піввікове існування 00Н підтверджує, що ця ор­ганізація є унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна акумулювати колективний розум і во­лю людства. Ці розум і воля були спрямовані незадовго до закінчення Другої світової війни передусім на створення че­рез механізм 00Н концепції всеосяжної міжнародної безпе­ки, що домінує сьогодні.

Набрання чинності Статутом 00Н зумовило кардинальні зміни в міжнародному праві. Деякі з цих змін слід зазначити.

1. У Статуті 00Н уперше закріплено положення, що за­бороняють агресію і встановлюють механізм санкцій щодо агресора. Ці норми практично поставили поза законом "пра­во на війну", що безкарно практикувалося раніше.

2. Заборона агресії спричинила перегляд міжнародно-правових норм про відповідальність держав як суб'єктів між­народного права, а також норм про основи покарання зло­чинців війни, про мирні засоби розв'язання міжнародних спорів і т. п.

3. Закріплення у Статуті 00Н норми про право народів (націй) на самовизначення зафіксувало рівність прав вели­ких і малих націй, а це у свою чергу стало юридичною осно­вою боротьби колоніальних народів за свою незалежність і державність.

4. Зазнали значного впливу багато галузей міжнародного права такі як право міжнародних договорів, територія у між­народному праві, інститути визнання правонаступництва і т. д.

5. Норми Статуту 00Н, що характеризують принцип співробітництва держав, стали відправною точкою у при­йнятті численних міжнародних актів, зокрема з питань спів­робітництва у сфері прав людини. Насамперед до них слід віднести Загальну декларацію прав людини, прийняту резо­люцією 217 А (ПІ) Генеральної Асамблеї 00Н 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.). Як відомо, щорічно 10 грудня у всіх державах світу відзначається День прав лю­дини, встановлений Генеральною Асамблеєю 00Н 5 грудня 1949 р. на ознаменування прийняття Загальної декларації прав людини.

6. У світі склалася система цілеспрямованих дій і співро­бітництва держав для розвитку заходів довіри між ними. Ло­гічним завершенням цього процесу стало підписання 1 серп­ня 1975 р. в Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

7. Набула прогресивної спрямованості тенденція демок­ратизації норм міжнародного права, їх широка кодифікація і розвиток.

Значно зросла кількість універсальних норм міжнародно­го права.

8. Склалася група норм, що мають імперативне значення (норми jus cogens).
^ Система Об'єднаних Націй

Спочатку 00Н та її спеціалізовані інституції не були створені спеціально для сприяння розвитку. Але починаючи з 60-х років вступ у ці організації нових держав, які утворилися в процесі деколонізації та у розвитку згодом, які отримали більшість у цих асамблеях, де кожна дер­жава має один голос, спричинив глибокі зміни в їхній діяльності.

Великою мірою діяльність цих організацій присвячена підтримці роз­витку. Правду кажучи, їх успіх був дуже невеликим, розвинені країни з ринковою економікою часто чинили опір прийняттю нових норм, фінан­суючи фонди, вони зберегли контроль (хоча й мінімальний) за фінансо­вою та за технічною допомогою, яка надається цими організаціями.

Під впливом країн, що розвиваються, Організація Об'єднаних Націй зазнала певної інституційної еволюції. У 1965 році була створена Гене­ральна Асамблея Програми Об'єднаних Націй для розвитку, яка коорди­нує допомогу, яка надається країнам, що розвиваються, всіма спеціалізо­ваними інституціями системи Об'єднаних Націй. У 1961 році при Асамб­леї був утворений важливий додатковий орган, Конференція Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (КОНТР), функції якої досить широкі, оскільки їй доручено «формулювати принципи та політику стосовно міжнародної торгівлі та проблем, пов'язаних з економічним розвитком». На думку її ініціаторів, КОНТР повинна протидіяти ролі ОАТТ, висту­паючи проти лібералізму та організовуючи міжнародну торгівлю з більш дирижистським методом, вигідним для країн, що розвиваються. Згодом КОНТР змогла б замінити ОАТТ. Автономність цієї організації була надана їй для того, щоб надати їй характеру спеціалізованої самостійної організації (наприклад, її штаб-квартира знаходиться у Женеві, де розміщується САТТ, а не у Нью-Йорку, де міститься штаб-квартира Ге­неральної Асамблеї, додатковим органом якої є ця організація). Але опо­зиція з боку розвинених країн з ринковою економікою та слабкість за­собів, якими володіє КОНТР, перешкодили такому розвитку подій, ця організація здійснила численні і вражаючі ініціативи, але результати, яких вона досягла, дуже незначні. КОНТР сприяла укладанню угод що­до деяких сировинних ресурсів. Вона стояла біля витоків Загальної сис­теми переваг та Об'єднаної програми щодо сировинних ресурсів; її ініціативи, які ми раніше розглядали, не мали великого успіху. Сьогодні антагонізм між КОНТР та ОАТТ став меншим, встановлені відносини між цими двома організаціями.

Нарешті, у 1965 році Генеральна Асамблея створила ще один додат­ковий орган, Організацію Об'єднаних Націй з індустріального розвитку. Ця організація заповнила прогалину у системі Об'єднаних Націй, адже жодна інституція не мала повноважень стосовно індустріалізації, на­томість вона дійсно є важливим чинником розвитку. Розвинені країни з ринковою економікою не чинили спротиву посиленню повноважень цього органу, і останній перетворився згодом на спеціалізовану автоном­ну інституцію після підписання у Відні у 1977 році договору, яким була затверджена її установча хартія. Ця інституція відіграє досить серйозну роль у дослідженні та виробленні пропозицій, але через недостатні кош­ти її оперативна ефективність стосовно технічної допомоги країнам, що розвиваються, та а fortiori у нормативній галузі залишається обмеженою.

Зрештою, якби система Об'єднаних Націй враховувала потреби країн, що розвиваються, вона б не зазнала таких потрясінь з боку цих держав. Існуючі проекти повної реструктуризації системи, щоб краще пристосувати її до виконання функцій розвитку, ще не реалізовані досі, до того ж отриманню допомоги Об'єднаних Націй, розмір якої зали­шається обмеженим, перешкоджають надмірні бюрократичні труднощі.




следующая страница >>