asyan.org
добавить свой файл
1
Дитяча обдарованість у суспільно-історичному контексті

Исмаил Адигюзел (Туреччина), І.П.Кондратьєва
Багато психологів називають обдарованістю генетично обумовлений компонент здібностей, він значною мірою визначає як кінцевий підсумок (результат розвитку), так і темп розвитку. Сприятливе навколишнє середовище й кваліфіковане педагогічне керівництво здатні перетворити природний дарунок у видатний талант. В тому і полягає актуальність нашої теми. Для з'ясування суті поняття "обдарованість" коротко зупинимося на історії його дослідження. Це важливо тому, що старе, віджиле своє століття й відкинуті наукою теорії й уявлення продовжують жити у свідомості людей, і орієнтація на них породжує не просто масу оман, але й украй негативно впливає на практику виховання й навчання, а отже, на долі дітей.

Довгий час панувало уявлення про божественне походження дарунка, що визначає індивідуальні розходження людей. Але приблизно в середині XIX століття сформувалося інше розуміння. Англійський вчений Френсіс Гальтон, став активно розробляти ідею про те, що геніальна людина - "продукт геніального роду". Він уважно проаналізував родоводи видатних людей свого часу й минулого й знайшов ряд закономірностей, що досить ясно вказують, з його погляду, на те, що прояви обдарованості залежать у першу чергу від спадковості. Однак уже пізніше, з появою й розвитком генетики, було доведено, що процес передачі спадкоємних ознак опосередкований безліччю факторів і має далеко не прямий характер. І все-таки Ф. Гальтон, образно говорячи, спустив проблему обдарованості з небес на землю. Після нього ідея божественної природи обдарованості в серйозних наукових джерелах уже не обговорюється, розробка проблем обдарованості йде в іншому, природньонауковому руслі.

Паралельно, щоправда, існувала й прямо протилежна точка зору, відповідно до якої ніякого дару (ні божественного, ні вродженого) взагалі не існує. Ця ідея знайшла своє вираження в терміні "tabula rasa" (лат. "чиста дошка"). Дитина подібна "чистій дошці", без усяких знаків й ідей, і немає ніякої, ні божественної, ні спадкоємної, схильності до розумової або якої-небудь іншої діяльності. Реальна практика свідчила про те, що розумові, творчі здібності людей не рівні й відмінності ці проявляються вже в дитинстві. Діапазон їх дуже широкий - від розумової відсталості до високого ступеня обдарованості. Пояснити ці розходження тільки впливом середовища й виховання неможливо. Особливо, коли мова йде про видатні прояви обдарованості, що рідко зустрічаються.

Сучасні концепцій обдарованості, створених сучасними вченими, достатньо багато, ми торкнемося лише найбільш прийнятих і популярних. Такою, наприклад, вважається концепція людського потенціалу американського психолога Джозефа Рензуллі. Відповідно до його вчення, обдарованість являє собою сполучення трьох характеристик: а) інтелектуальних здібностей (перевищуючих середній рівень); б) творчості; в) наполегливості (мотивація, орієнтована на завдання).

Навіть в самій назві даної теоретичної моделі Дж. Рензуллі використовує замість терміна "обдарованість" термін "потенціал". Виділена Дж. Рензуллі тріада представляється автором звичайно у вигляді трьох взаємно пересічних окружностей, що символізують мотивацію, здібності (інтелект) і творчість (креативність), що значною мірою проясняє характер взаємодії даних трьох складових.

Отже, обдарованість - це не тільки інтелект, не тільки творчість і не тільки певна мотивація. Це комплекс, що включає всі три характеристики.

Кожній дитині властиве почуття боргу й відповідальності, прагнення до самоствердження й самовдосконалення, якоюсь мірою цікаві зміст і процес навчальної діяльності, властивий острах невдачі. Але варто говорити не про відсутність або присутність яких-небудь мотивів, а про їхній ієрархії. Тобто про те, які мотиви переважають, домінують у мотиваційно-потребністній сфері особистості, а які перебувають у підлеглому положенні. Ієрархія мотивів є порівняно стійким психічним утворенням. Будучи сформованої в дитинстві, вона мало піддається змінам.

Найбільш бажане, з погляду обдарованості, домінування мотивів пов'язаних зі змістом навчання (орієнтація на оволодіння новими знаннями, фактами, явищами, закономірностями; орієнтація на засвоєння способів придбання знань і т.п.). Домінування цієї групи мотивів - одна із провідних характеристик дитячої обдарованості (Дж. Рензуллі, Е. П. Торренс та ін.).

Розумова робота, виконувана не через почуття боргу, не для одержання високої оцінки й не для того, щоб перемогти на олімпіаді або в конкурсі, а тому, що хочеться самому, тобто на основі внутрішньої потреби, тісно пов'язана з діяльністю центра позитивних емоцій. Цей факт доповнений твердженням про те, що лише діяльність, мотивована таким чином, сприяє розвитку здібностей.

Традиційно ефективним інструментом, що стимулює навчальну діяльність, виступають також, широкі соціальні мотиви. Але вони менш керовані, тому що їхня дієвість значною мірою визначається глобальними факторами.

До числа негативних варто віднести мотивацію уникання неприємностей, і нажаль, саме в нашій країні існує багато батьків та вчителів, що орієнтуються в першу чергу на цю групу мотивів. Прагнення карними мірами змусити вчитися не тільки не вийшло з ужитку, але навпроти, іноді розглядається як явище необхідне й навіть природне.

Останнім часом багато дослідників схиляються до думки, відповідно до якої ключовою характеристикою потенціалу особистості варто вважати не видатний інтелект або високу творчість, як вважалося раніше, а мотивацію. Так, наприклад, деякі вчені відзначають, що люди, менш здібні, але цілеспрямовані виявляються в остаточному підсумку більш продуктивними, ніж більше обдаровані, але менш зацікавлені. Тобто максимально реалізує свій потенціал, а отже, і досягає висот частіше не той, хто був більше розвинений, а той, хто був більше наполегливий, хто завзято йшов до обраної мети [3; 6; 7; 8].

Існує думка, що творчість завжди жорстко пов'язана з певним видом діяльності. Тобто, не можна говорити про творчість взагалі: є художня творчість, наукова творчість, технічна творчість і так далі. Але більшість учених у світі схиляються до того, що природа творчості єдина, а тому й здібність до творчості універсальна. Навчившись творити в сфері мистецтва, техніки або в інших видах діяльності, дитина досить легко може перенести цей досвід у будь-яку іншу сферу. Саме тому творчість розглядається як відносно автономна, самостійна здібність. Здібності вище за середнього рівня.

Для успішного виконання будь-якої діяльності необхідний комплекс особливих, специфічних властивостей. Не кожна людина в може стати видатним спортсменом, піаністом або математиком. Необхідно те, що звичайно називають здібностями вище за середнього рівня. Більша частина здібностей має універсальний характер, але є й винятково спеціальні, що забезпечують успішність виконання певної діяльності. Є необхідний і досить специфічний набір якостей і властивостей для успішної гри на скрипці, занять математикою, живописом, плаванням й іншими видами діяльності. Для реалізації особистості в обраній сфері без цих якостей обійтися вкрай складно.

Роблячи аналіз психологічної літератури, можна відмітити підхід, запропонований групою сучасних російських психологів, їхня розробка претендує на особливе місце серед сучасних концепцій обдарованості. Цей проект виконаний науковим колективом під керівництвом відомих російських психологів Д. Б. Богоявленскої і В. Д. Шадрикова. Автори назвали її "Робоча концепція обдарованості" [1; с. 15-16]. Вони виділяють два фактори обдарованості, які, на їхню думку, і є основними: "інструментальний" й "мотиваційний". Цей підхід трохи нагадує модель Дж. Рензуллі. Але якщо Дж. Рензуллі виділяє три фактори, то автори "Робочої концепції обдарованості" інтегрують видатні здібності й креативність в один фактор - "інструментальний". Вони пропонують розглядати обдарованість у двох основних аспектах: "можу" й "хочу", тобто ознаки обдарованості охоплюють два аспекти поведінки обдарованої дитини — інструментальний, що характеризує ставлення дитини до дійсності й до своєї діяльності, а також мотиваційний. Інструментальний аспект поведінки обдарованої дитини може бути окреслений таким ознаками:

1. Наявність специфічних стратегій діяльності.

Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують її особливу, якісно своєрідну продуктивність. Виділяють три основних рівні успішної діяльності, кожен з яких пов’язаний зі специфічною стратегією її здійснення: а) швидке засвоєння діяльності й висока успішність її виконання; б) використання й винайдення нових способів діяльності в умовах пошуку рішень у заданій ситуації; в) постановка нових цілей діяльності за рахунок глибокого оволодіння предметом, що приведе до нового бачення ситуації н пояснює появу раптових ідей і рішень; г) багатство ідей, навіть фантастичних. Для поведінки обдарованої дитини характерний останній рівень успішності: новаторство як вихід за межі вимог виконання завдання.

2. Формування якісно своєрідного стилю діяльності, що виражається в схильності "все робити по-своєму" й пов’язаного з властивою обдарованій дитині самодостатністю системи саморегуляції. Індивідуалізація способів діяльності виражається в елементах унікальності її продукту.

  1. Висока структурованість знань, уміння бачити предмет, що вивчається в системі, здатність бачити складне в простому, а в складному - просте.

  2. Особливий тип освіченості може виявитися як у високій швидкості й легкості навчання, так і в повільному темні навчання, але з наступним швидким застосуванням структури знань, уявлень, умінь.

  3. Яскраво виражена працелюбність.

Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини може бути охарактеризований такими ознаками: а) підвищена, вибіркова чутливість до певних сторін предметної діяльності (знакам, звукам, кольору, технічним складникам і т.п.) або до певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної, художньо-виразної), що супроводжується, як правило, переживаннями почуття задоволення; б) яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер діяльності, надзвичайно високе захоплення будь-яким предметом, заглиблення в ту чи іншу справу. Наявність такої інтенсивності у певному виді діяльності має своїм наслідком вражаючу наполегливість і працелюбство, підвищену пізнавальну потребу, яка виявляється в ненаситній допитливості, а також готовності за власною ініціативою виходити за межі вихідних вимог діяльності; г) переваги парадоксальної, суперечливої й невизначеної інформації, неприйняття стандартних, типових завдань і готових порад; д) висока критичність до результатів власної праці, схильність ставити зверх важкі цілі, прагнення до досконалості.

Відповідно до концепції А.М. Матюшкина [4; с. 29-33] мотивація є основною умовою, необхідною для прояву творчих можливостей, виявлення проблем, пошуку оригінального рішення й саморегуляції процесу, образного уявлення. Структура творчої обдарованості, як компоненти включає: а) домінуючу роль пізнавальної мотивації; б)дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці й рішенні проблем; в) можливості досягнення оригінальних рішень; г) можливості прогнозування й передбачення; д) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки». [5, с. 39]

Реалізація дослідницької активності забезпечує дитині відкриття світу, перетворення невідомого у відоме, творче породження образів. Здатність до оцінки забезпечує можливості самоконтролю, упевненості обдарованої, творчої дитини в собі, у своїх здатностях, визначаючи цим її самостійність, не комфортність і багато інших інтелектуальних й особистісних якостей.

Отже, можна виділити основні структурні компоненти обдарованості як загальної психологічної передумови творчого розвитку: домінуюча роль пізнавальної мотивації, дослідницька активність, що виражається у виявленні нового, можливість досягнення оригінальних рішень, можливість прогнозування й передбачення, здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

У даних концепціях обдарованість представлена як складне, багатомірне явище. Виділені її характеристики дозволяють зрозуміти, як виявляти обдарованість і на що орієнтуватися, розвиваючи потенціал особистості.

Розкриваючи природу обдарованості на рівні теорії, дані моделі, як і будь-які інші концепції, все-таки не дозволяють побачити деякі приватні особливості, характерні для обдарованих дітей. Концепція звичайно окреслює тільки головні, найбільш великі ланки системи. Питання про те, як проявляється все це в реальній, живій дитині, вимагає спеціального розгляду. Відповідь на нього вже не така проста й однозначна, що є метою нашого подальшого дослідження.

Література:

  1. Богоявленская Д.Б., Богоявленская М.Е. Творческая работа – просто устойчивое словосочетание / Д.Б.Богоявленская, М.Е.Богоявленская // Педагогика. - 1998. - № 3. - С. 34-43.

  2. Брюно Ж. и др. Одаренные дети: психолого-педагогические исследования и практика / Ж.Брюно // Психологический журнал. – 1995.- № 4.- С. 65-83.

  3. Кульчицька О.І. Творча обдарованість. Специфіка дитячої обдарованості / О.І.Кульчицька // Обдарована дитина. – 2001 –. № 1. – С.15-24.

  4. Матюшкин А.М. Концепция творческой одаренности / А.М.Матюшкин // Вопр. психологии. - 1989. - № 6. – С. 29-33.

  5. Матюшкин А.М. Загадки одаренности / А.М.Матюшкин. - М.: Школа-Пресс,1993. – 431 с.

  6. Одаренные дети / Под общ. ред. Г.В.Бурменской, В.М.Слуцкого. – М.: Прогресс, - 1991. – 383 с.

  7. Пономарев Я.А. Психология творчества / Я.А.Пономарев. - М., 1976. – 703 с.

  8. Чистякова Г.Д. Творческая одаренность в развитии познавательных структур / Г.Д.Чистякова // Вопр. психологии. – 1991.- № 6. - С. 103.