asyan.org
добавить свой файл
1 2

Декоративне панно


(макраме)

Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо.

Народна творчість виникла у нелегкому трудовому процесі колективної трудової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку, здатну виготовляти знаряддя, а отже, створювати потрібні предмети, надавати їм потрібної форми.

В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вуха, очі вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво, людина повинна була навчитися не тільки вправно працювати інструментами та з їхньою допомогою відображувати бачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дійсність.

Шлях розвитку мистецтва – це постійний процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.

^ Народне декоративно-прикладне мистецтво – одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби існування добувала примітивними знаряддями.

Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на сонові спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, соціальне виділення художньої культури, на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивки і т. ін. є результатом як духовної, так і практичної діяльності людей. Вони матеріально виражені і несуть інформацію про композицію, орнамент, колорит, яка зберігається в колективній пам’яті людей. Декоративно-прикладне мистецтво охоплює і сферу знань, естетичні погляди, смаки, звичаєво-обрядові аспекти, етичні переконання тощо. Це одна із частин народної художньої культури.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

^ Декоративно-прикладне мистецтво – духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види – кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння – виникли на зорі людської цивілізації, інші – молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинки з паперу. Їм заледве налічується кілька сотень. До середини ХІХ століття ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Лише у 70-х роках цього століття з’явився термін “декоративно-прикладне мистецтво”, яким сьогодні вільно користуємося.

Розділ 1
1.1. Історія розвитку макраме

Макраме, або ж вузликове плетіння, є одним із видів рукоділля, який нині завоював неабияку популярність. Цим мистецтвом в однаковій мірі захоплюються і дорослі і діти.

Макраме своїм корінням сягає сивої давнини. Це рукоділля, як і багато інших, було поширене на Сході уже в ІХ ст. до нашої ери. Як свідчать археологічні знахідки, вузликове плетіння знали в різних країнах світу: в стародавньому Єгипті, Китаї, Перу, Греції. Використовували техніку плетіння для прикрас житла та одягу.

Уміння в’язати на мотузці вузли і плести сіті цінилося в давнину дуже високо і вважалося родовим надбанням. Воно ревно охоронялося від чужинців і передавалося від батька до сина, із покоління в покоління.

З вузлами в житті людей було пов’язано багато прикмет і забобонів. Використання шаманами, знахарями і жерцями певних вузлів і плетінь із мотузки носило культовий характер. В магічні властивості вузлів свято вірили стародавні греки і римляни.

Сьогодні ми застосовуємо вузли і плетіння, не задумуючись навіть про те, що їх вік налічується не віками, а тисячоліттями. Археологічні знахідки підтверджують, що, наприклад, прямий вузол з успіхом служив мешканцям Стародавнього Єгипту ще п’ять тисячоліть назад. Широко розповсюджений він був також у стародавніх греків і римлян. Зображення прямого вузла часто зустрічається на знайдених уламках ваз і глеків. Він прикрашав спис Меркурія (давньогрецького бога – покровителя торгівлі) і називався геркулесовим вузлом.

Однак вважають, що першими, хто почав займатися вузликовим плетінням, були моряки. Вони виявилися винахідниками самих хитромудрих і практичних вузлів. Появившийся більше п’яти тисячоліть назад вітрильний корабель, не можна було уявити без мотузок, якими кріпилися щогли, підтримувалися вітрила.

В морській справі налічувалося близько чотирьох тисяч вузлів. Багато з них перейшло в художнє ремесло – макраме. Моряки минулого крім вузлів використовували в своїй роботі безліч різноманітних, практично необхідних плетінь. Більшість різного роду плетінь і орнаментів із мотузки моряки придумали від нудьги. Адже в старі часи плавання моряків тривало нерідко роками. Щоб скоротати вільний від роботи час, моряки займались рукоділлям. Їх матеріали були відслугувавші свій вік троси з маніли і сизаля.

Все красивіші і досконаліші ставали плетені вироби. В ХІІІ ст. в Західній Європі появилося найвитонченіше вузликове мереживо, яке відразу ж покорило серця середньовічних жінок. З грубих чоловічих рук вони взяли в свої ніжні і меткі пальці шовкові нитки, шнурки, шерстяну і бавовняну пряжу і стали створювати рукотворне чудо – штори, скатерті, панно, абажури, ширми і інші унікальні витвори прикладного мистецтва.

В період середньовіччя модними стали вузликові прикраси на сукнях, нижній білизні, накидках. Плетінням обробляли краї плащів і капюшонів, появилися плетені пояси, шапочки, сумочки і гаманці. Виготовляли їх із самих різноманітних ниток: шовкових, бавовняних, шерстяних. Час зберіг зразки цих чудових робіт на старовинних полотнах живописців, а також серед музейних експонатів.

За свою історію мистецтво макраме не раз занепадало і знову відроджувалося. Нерідко змінювалася і його назва: квадратне плетіння, вузликове мереживо, вузликова бахрома, шнурок. Макнамари, мексиканське мереживо і, на кінець, послідня, яка прийшла до нас з ХІХ століття, - макраме. Походить це слово від турецького “макрама”, що означає шарф чи серветка з каймою.

Змінювалося призначення виробів, їх стиль і художнє оформлення, але техніка виконання залишилася незмінною. В макраме використовують не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило тільки самим красивим та простим, необхідним людям для плетіння різноманітних речей.

В нашій країні вузликове плетіння з’явилося наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Наші бабусі прикрашали торочками весільні рушники, білосніжні скатертини та серветки. Складовою частиною народного вбрання були ажурні шалі та хустки, прикрашені каймою і китицями.

У наш час макраме знову ввійшло в моду. Можливості використання його стали надзвичайно широкими. Дедалі частіше зустрічаються вироби, виконані цією технікою, в розпорядженні сучасних приміщень, в оформленні одягу. Це елегантні сумки, ремінці, мережані комірці, кашпо, декоративні настінні прикраси, газетниці, скатертини, віконні занавіски тощо. Можливості для творчості в цьому виді рукоділля не обмежені.
^ 1.2. Орнамент та композиційна структура вузлів в макраме

В макраме використовують не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило тільки самим красивим та простим, необхідним людям для плетіння різноманітних ланцюжків і сіток. Найчастіше ланцюжки і сітки створюють спокійний одноманітний фон, на якому чудово читається основна композиція з вузлів.

Простий вузол. Пришов він до нас з глибокої давнини і виявився настільки живучим і необхідним, що сучасне вузликове плетіння не змогло обійтися без нього. В літературі по рукоділлю згадується кілька назв простого вузла: петельний, круглий, пальцевий, звичайний, вузол “через руку”. Одна із самих старовинних назв – “калач”, дана йому за схожість з хлібним калачем.

Петельний вузол. Інші назви цього вузла: “горизонт”, “вузлик в кружечок”. В залежності від того, яка нитка вибирається в ролі робочої (нитка якою працюють) – ліва чи права, вузол може бути лівим або правим. Як правило ліві вузли зав’язують лівою рукою, правою натягують вузликову нитку (нитка, навколо якої зав’язують вузли) і, навпаки, праві вузли зав’язують правою рукою, лівою натягують вузликову нитку. Зовні вузли не відрізняються один від одного: один – дзеркальне відображення другого.

Вузол “фрівоління”. Так називається вузол, що прийшов із старовинного рукоділля фрівоління, або човночного мережива. Один вузол “фріволіте” складається з двох петельних вузлів і, в залежності від того, які вони: ліві чи праві – вузол “фріволіте” одержує свою назву: лівий або правий.

Репсовий вузол. Це один із найпопулярніших вузлів макраме. Він складається з двох петельних вузлів. В старовинних книжках його називають: рубчатий, ребристий, випуклий, двійний. Поверхня полотна із репсових вузлів має характерну особливість – вона вся із випуклих рубчиків. В плетінні їх називають бридами.

Брида – це ряд репсових вузлів, розміщених щільно одна до другої на вузликовій нитці. Бриди можуть бути горизонтальними, вертикальними, діагональними, фігурними, спіральними. Їх розміщення залежить від напрямку вузликової нитки.

Геркулесовий вузол. Цей вузол прийшов з сивої давнини і отримав свою назву на ім’я міфологічного героя. В морській практиці його називають прямим вузлом, а серед любителів макраме він відомий як вузол Геракла, плоский без основи.

Стародавні лікарі користувалися ним при перев’язуванні ран або переломів; моряки зав’язували таким способом троси. Використовували геркулесовий вузол і як пряжку-застібку.

Із сотні вузлів, знайомих людям з сивої давнини, є особливо витончені, що вражають своєю красою і заплутаністю. Здаються вони вузлами-головоломками, однак в основі цих складних переплетень лежить знайомий всім принцип штопки. До таких вузлів відносяться і дійшовши із найдавніших часів загадкові вузли – талісмани. В житті людей вони мали велике значення: їх обожнювали і приписували чудодійні якості, вірили в їх чарівні сили. Вузли-символи носили як амулети, вишивали золотими нитками на одязі, повторювали в дерев’яній і кам’яній різьбі, в написанні початкових літер.

Пройшли століття, і деякі вузли-талісмани за красу, народжену симетрією, стали декоративними предметами нашого побуту: ковриками, серветками, підставками, панно. Тепер ці вузли називають декоративними або орнаментальними вузлами-плетінками.

Одним із головних елементів плетених візерунків є різноманітні ланцюжки, які допомагають з’єднати між собою окремі фрагменти орнаменту в одне ціле і надати йому завершеності.

Ланцюжки – це однотипні або різнотипні вузли, зав’язані один під одним в певному порядку. Вони надзвичайно декоративні і різноманітні по формі, і інколи здається, що навряд чи можна придумати нові, але виявляється, що досить щось трішки змінити і получається ланцюжок, не схожий на всі інші: щільний або навпаки, ажурний, листоподібний, прикрашений намистинками або керамікою.

Без ланцюжків в плетінні не можна зробити жодної речі. Вони вплітаються в фактуру настінних прикрас, абажурів, фіранок, на них підвішують тяжкі кашпо і витончені підвіски, з них роблять сучасні прикраси: сережки, перстні, браслети.

Також велике значення у макраме має сітка з вузлів. Для плетіння сіток існують такі правила: число ниток, навішаних на основу, повинне бути кратне кількості ниток в одному вузлі; вузликові і робочі нитки вузлів, сплетених в шаховому порядку, міняються місцями після кожного рядку, тому витрачаються рівномірно; число рядів підраховують з бокового краю сітки по крайнім вузлам, враховуючи, що вузли непарних рядів розміщені біля самого краю, а парних – відсутня в глибину; число нанизаних ниток залежить від мотиву орнаменту. Сітки можуть бути ажурними або більш щільними в залежності від числа вузлів в кожній ланці: чим менше вузлів, тим сітка щільніша.

Геометричні фрагменти сіток. Ритим вузлів сіток легко перестроюється в геометричні фігури: шестигранники, трикутники, ромби. Техніка плетіння їх дуже проста. Наприклад, якщо плетуть трикутник, то на початку і в кінці кожного рядку не пров’язують по дві крайні нитки і тоді получається на один вузол менше, ніж в попередньому ряді. Так плетуть, доки не залишиться всього один вузол.

Сітки з вузлів можна також з’єднувати з іншими фрагментами орнаменту. Одноманітне полотно сіток використовують для створення нових візерунків. На сітках різні плетені фрагменти здаються більш рельєфними, випуклими і виразними.

Ромби. Найчастіше сітки з’єднують з найрізноманітнішими видами ромбів: відкритий ромб з вузлів “фріволіте”, щільний ромб з горизонтальних брид, ромби з одинарних та подвійних діагональних брид, декоративні ромби та ін.

Ромби з одинарних брид можна прикрасити піко або горизонтальними бридами. Всі ці доповнення виконують перед плетінням нижніх сторін ромба. Наприклад, піко утворюють так: зав’язують останній вузол на верхній сторорні ромба, повертають робочу нитку зліва направо і виконують нею вертикальний репсовий вузол на цій самій вузликовій нитці. Залишають піко, заколюють його шпилькою і, розвернувши робочу нитку справа наліво, зав’язують другий вертикальний репсовий вузол на цій же вузликовій нитці. Тепер повертають робочу нитку зліва направо і виконують нею діагональний репсовий вузол. Після цього плетуть нижню сторону ромба на цій же вузликовій нитці.

Щільний ромб складається з двох половин – правої і лівої. Починають витинати ромб, зв’язавши дві середні нитки діагональним репсовим вузлом, і дальше виконують дві верхні сторони ромба. Потім ліву половину щільного ромба заповнюють групою брид, паралельних лівій верхній стороні ромба. Для кожної бриди цієї групи вузликову нитку беруть з правого краю, при чому вузликові нитки сусідніх брид не зв’язують між собою, тому кількість вузлів в кожній бриді зменшується на один, доки в послідній бриді не залишиться один вузол. Потім так само виконують групу брид, паралельних правій стороні ромба. Закінчуючи ромб, зв’язують дві середні нитки репсовим вузлом.

Квіти з брид. Як правило, квіти виплітають з чотирьох пелюстків: спочатку виконують дві верхні пелюстки з нахилом до центру квітки, скріплюють вузликові нитки пелюстків і далі від центру плетуть нижні пелюстки.

Велику ажурну квітку виконують в такій послідовності: спочатку плетуть верхній фігурний ромб; потім паралельно його нижнім сторонам виплітають по похилій бриді; далі плетуть горизонтальні бриди на тих самих вузликових нитках, розвернувши їх до центру квітки;

і, перевивши в центрі дві вузликові нитки, плетуть нижню половину квітки в дзеркальному відображенні.

Майже кожну пелюстку квітки можна перетворити в листочок, якщо його виконувати окремо. Виконувати листочки можна з похилих брид, з подвійних овальних брид і з овальних і похилих брид.

Розділ 2
^ 2.1. Матеріали та обладнання

Інструменти та обладнання, необхідні для занять з макраме, дуже прості, причому їх зовсім небагато: подушка для плетіння, шпильки, голки з вушком для пришивання ниток, ножиці, сантиметрова стрічка, тонкий і товстий в’язальні гачки для протягування ниток в складних візерунках і спиця або шило, необхідних при розв’язуванні неправильно затягнутих вузлів.

Робоча основа для плетіння – стійка, напівм’яка подушечка. Чим зручніший цей інструмент, тим швидше виконується робота.

Різновидностей подушок так само багато, як і її замінників. Замість традиційної подушки, набитої тирсою або піском, тепер користуються дошкою з пінопласту або м’якого дерева. Годиться і кусок фанери або товстого картону розміром 25х40, 30х45, 30х50 см. На них кладуть шар поролону, волоку або вати товщиною 4-6 см і обтягують темним сукном, однотонним сатином або неяскравою картатою тканиною. Якщо тканина тонка, підкладають клейонку.

Найзручніша подушка з невеликим нахилом. Щоб подушка була стійкою, її можна закріпити до столу струбцинами. Деякі люблять працювати з подушкою в формі циліндру (діаметр 12-15 см, довжина 20-40 см). Її можна замінити валиком від м’яких меблів, зафіксувати таку основу в коробці або на спеціальних козлах.

Великі і довгі вироби плетуть на рамці. Для рамки потрібно заготовити три дошки. Дві довжиною 50... 60 см, одну довжиною 35... 40 см. Товщина всіх дощок має бути 4... 5 см, ширина 10 см. Дошки бажано відшліфувати і зєднати у вигляді літери “П”. Готову рамку прикріплюють до стіни на висоті 130... 150 см від підлоги (трохи вище зросту рукодільниці). З лівого і правого боку рамки паралельно набивають цвяхи, на які прикріплюють робочі нитки.

Щоб добре і зручно працювалося, треба правильно організувати робоче місце. При плетінні невеликих виробів на подушечці краще працювати за столом, тримаючи подушку на колінах. Верхньою частиною вона повинна опиратися на край стола. Виготовлюючи виріб на дошці, яка прикріплена до столу, на сидіння стільця слід що-небудь підкласти, щоб руки були на одному рівні з дошкою.

Зразок, малюнок чи схема повинні лежати на столі зліва, а інструменти краще покласти справа, щоб зручніше було ними користуватися.

Необхідно пам’ятати, що ножиці повинні лежати із зімкнутими кінцями, а голки та шпильки – знаходитись у спеціальній подушечці. Ними фіксують окремі вузли і фрагменти виробу і надають потрібну форму плетеному полотну. Шпильки повинні бути довгими, щоб не загубились в полотні, і достатньо міцними, щоб не зігнулись. Після роботи їх необхідно покласти на місце (у пенал, коробочку, подушечку).

Матеріали для плетіння можуть бути різноманітні нитки: шнур, тасьма, лляна мотузка, джут, конопляний шпагат, тонкий дріт та ін. Найкращі в роботі бавовняні нитки. Вони міцні, м’які і добре в’яжуться у вузли. Можна користуватися синтетичними нитками з нейлону і капрону. Такі нитки мають красивий вигляд, легко в’яжуться у вузли, добре фарбуються, але кінці їх швидко розпускаються, тому, закінчивши роботу, у готовому виробі їх слід злегка обвуглити сірниками.

Для плетіння серветок краще використовувати нитку типу “Сніжинка”, “Ромашка”, нитки №10. Настінні панно можна плести із сутажу, шпагату, лляної мотузки, круглої тасьми. Косинку, шарф, серветку, комірці краще виплітати з товстих шерстяних ниток.

^ 2.2. Технологічні особливості

Перш ніж зав’язувати вузли, необхідно нарізати нитки певної довжини. Точний розрахунок довжини нитки зробити дуже важко, тому що на кожний вид вузла витрачається певний відрізок нитки. І оскільки одною і тою самою ниткою плетуться одночасно декілька видів вузлів, то, звичайно, врахувати розхід нитки з точністю до одного сантиметра неможливо. Крім того, слід брати до уваги товщину і крутку нитки: чим товстіша і тугіше скручена нитка, ним більше її витрачається.

Після того, як нитки будуть нарізані. залишається подумати, на яку основу слід навішувати нитки для плетіння.

Основа може бути з тонкої або грубої мотузки, пучка ниток, а також дерев’яною, металевою, в залежності від розміру виробу і його ваги. Іноді можна обійтися і без основи: достатньо скласти нитку вдвоє і кожну прикріпити за згин шпильками до робочої подушки.

Основа повинна бути ширшою, ніж виріб, інакше вузли набірного ряду зсування з неї під час плетіння, особливо якщо вона дерев’яна, металева або пластмасова.

Визначають довжину твердої основи таким чином: спочатку узнають, скільки кінців ниток буде висіти на ній і потім намотуються на основу витків в два рази більше, ніж кінців (наприклад, якщо кінців 12, то витків повинно бути 24). Вкладають витки щільно один до одного. Потім їх розмотують, вимірюють довжину нитки і додають що цієї довжини 10-12 см.

Щоб при плетінні довгі кінці не плутались і не заважали в роботі, їх тимчасово укорочують. Роблять це по-різному. Самий простий і легкий спосіб – “метелик”: кінець закріпленої довгої нитки (20 см) кладуть на долоню, а частину, яка залишилася намотують вісімкою між великим пальцем і мізинцем. Коли довжина нитки стане зручною для роботи, вісімку знімають з руки і скріплюють посередині резинкою – получиться моточок-“метелик”. У процесі роботи нитки вільно витягуються з моточка. Для більш довгих ниток використовують шпульки, котушки або палички з кульками на кінцях.

Головною і обов’язковою умовою для всіх видів мотузок – міцність, інакше вони порвуться при зав’язуванні тугих вузлів, але якщо таке трапиться, то мотузку можна склеїти. Використовують клей для тканини: БФ-6, ПВА, “Унікум”, “Марс”. Перші ніж склеювати, розплетіть кінці (3 см) і зріжте частину волокон, кінці, які залишилися, змастіть клеєм і з’єднайте, скрутивши пальцями по напрямку крутки. Кінці грубої мотузки не склеюють, а зшивають ниткою того ж кольору, що і мотузка.

У ході плетіння не всі нитки виконують однакову функцію. Нитки, навколо яких плетуть, виконують роль основи, а нитки, якими плетуть вузли – це робочі нитки.

Прикріпити нарізані нитки до планки можна кількома способами.

^ Перший спосіб. Складаємо нитку навпіл, і на місці згину дістаємо петлю. Правою рукою підводимо петля до планки так, щоб планка була зверху над петлею. Потім перехиляємо петлю на себе через планку і протягуємо через неї вільні кінці ниток. Нитки добре затягуємо. Петля буде за двома кінцями ниток і утворить “замочок” знизу.

^ Другий спосіб. Складаємо нитку навпіл, як описано в першому способі. беремо правою рукою петлю, прикладаємо її зверху на планку.

Два вільні кінці ниток протягуємо в петлю знизу вгору через планку. Затягуємо туго нитку. Тепер петля на двох кінцях ниток зверху і утворює “замочок” зверху.

^ Третій спосіб. Прикріплюємо нитки до планки так, як описано в першому способі. Потім правий кінець нитки накидаємо через планку зверху вниз. Утворюється петля, в яку протягується кінець нитки. Те саме робимо і з лівою ниткою.

Вчитися в’язати краще на товстих нитках діаметром 5... 6 мм, бо на них краще видно утворення вузлів. Перші роботи теж краще плести з товстих ниток – ними легше плести. Пізніше, засвоївши техніку плетіння, можна використовувати тонші нитки.

Розділ 3
Методика і послідовність виготовлення виробу

Для роботи потрібно 280 м мотузки товщиною 3 мм і планку довжиною 45 см.

1. Нарізати 42 нитки: дванадцять по 8 м і тридцять по 6 мм; скласти кожну нитку пополам і навішати на планку способом 3 зліва направо спочатку 15 коротких ниток, потім 12 довгих і знову 15 коротких ниток. Роз приділити нитки по 12 на сім груп, зав’язати діагональним репсовим вузлом кожну шосту і сьому і нанести на них як на вузликові по п’ять сусідніх – утворилося сім кутів з кожних брид. Щоб виконати суцільну зигзаподібну кайму, потрібно зв’язати репсовим вузлом вузликові нитки сусідніх кутів. Щільно до першої кайми виконати другу таку ж і всі кінці зв’язати репсовими вузлами.

2. Роз приділити нитки на три частини: 12 лівих для плетіння бордюра, 12 для ланцюжків з одинарних плоских вузлів, решту 18 – для “сітки-шахматки” з подвійних плоских вузлів. Почати роботу слід з бордюра: на крайніх двох лівих і правих нитках сплести по ланцюжку – “змійці”, кожна довжиною 3 см. Потім зав’язати репсовим вузлом дві середніх нитки і виконати на них як на вузликових дві, які розходяться з середини, похилі бриди. Щільно до них виконати внутрішню другу пару брид, при цьому вузликові нитки сусідніх брид між собою не зв’язувати. Потім розвернути до середини вузликові нитки внутрішньої пари брид зав’язати на кожну по дві нитки, після цього розвернути вузликові нитки зовнішньої пари брид і зав’язати на них по дві нитки від попередніх брид. На шести вільних середніх нитках зав’язати подвійний плоский вузол – утворився перший фрагмент бордюра. Слідуючий фрагмент бордюра починати плести щільно до квадратового вузла від першого фрагменту. Виконати ще п’ять фрагментів.

3. Виконати два ланцюжка з одинарних плоских вузлів довжиною по 30 см.

4. Виконати сім рядів сітки – “шах матки”. Щільно до сітки виконати горизонтальну бриду. Роз приділити нитки по чотири і з подвійних плоских вузлів виконати сім ланцюжків. Кінці від ланцюжків і бордюра зав’язати репсовими вузлами на металічну спицю.

5. Роз приділити нитки по дванадцять на сім груп. Виконати з них сім вузлів з діагональних брид. Між кожним кутом сплести ланцюжок з подвійних плоских вузлів. Нижче виконати сім декоративних ромбів з одинарних діагональних брид. Для цього спершу слід виконати верхні сторони ромба, потім нитки, крім вузликових, переплести і закінчити нижні сторони ромба. Між кожним ромбом виконати ланцюжок з повійних плоских вузлів. Нижче ще раз виконати сім кутів з діагональних брид. Щільно до кожного кута виконати горизонтальну бриду.

6. Роз приділити нитки на три частити: 1-ша частина 24 нитки, 2-га – 52 нитки, 3-тя – 8 ниток. Першу частину роз приділити на три групи по вісім ниток. Виконати ромби з одинарних діагональних брид. Нижче з чотирьох ниток виконати шишку, ще нижче другу шишку з шести ниток. Так само ще два фрагменти.

7. Нитки другої частини роз приділити по чотири і виконати сітку з подвійних плоских вузлів. З решти восьми ниток третьої частини виконати ще дві шишки.

8. Щільно до сітки з ланцюжків виконати горизонтальну бриду. Роз приділити нитки на три частини: 1-ша 28 ниток; 2-га і 3-тя 12 ниток.

9. Виконати сім рядів сітки-“шахматки”. Знизу виконати горизонтальну бриду.

10. Виконати два ланцюжки з одинарних плоских вузлів довжиною по 20см.

11. Кінці ниток, що залишилися від сітки і ланцюжків зібрати у пучок і обвити навколо ниткою.

12. Виплести два фрагменти бордюра, як у другому пункті. Кінці ниток зібрати у пучок.


Розділ 4



следующая страница >>