asyan.org
добавить свой файл
1
В. Сухомлинський, усю багатогранну спадщину якого пронизують ідеї справжнього гуманізму, звертав увагу на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. На його думку, гуманізація зумовлена моральними нормами та цінностями становлення людини в суспільстві - доброзичливим ставленням до людей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культурою розуміння особою своєї ролі в цих стосунках. Гуманність, за ним, це справедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри до вихованця з розумною й тактовною вимогливістю. Гуманність він убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому само-реалізуватися у взаєминах із навколишнім середовищем.

У статті "Людина - найвища цінність" він закликав педагогів кожну грань їхньої педагогічної діяльності відкривати "на тлі головного - поваги людської гідності, піднесення Людини" [16, с. 199]. Він не тільки теоретично обґрунтував необхідність гуманізації освіти і виховання, а і створював умови для вихованців творити добро людям. На думку В. Сухомлинського, найпрекраснішою і найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життя піклуванню про щастя інших, яка дбає про інших без розрахунку на похвалу чи винагороду, для якої творення добра стало звичкою, нормою поведінки. Про себе він говорив: "Що найголовнішого було у моєму житті? Без вагань відповідаю: "Любов до дітей" [20, с.32].

Як вважав В. Сухомлинський, школа сприяє збереженню самобутності та соціальної значущості особистості. Від розвитку школи, забезпечення якості освіти учнів залежить її сьогодення і майбутнє. Школа виконує благородну функцію плекання дитини, сім'ї та соціальної спільноти. Школа покликана виконувати функцію культурно-освітнього розвитку учнів, батьків та громадськості [1, с.66].

В. Сухомлинський вагому роль у вихованні учнів початкової школи відводить природі: "Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівські бережливо ставитись до неї - ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодії з природою" [21, с.520]. Праця у спілкуванні з природою повинна і може бути важливим фактором всебічного розвитку особистості, сприяє розвитку її духовно-психічних та фізичних сил. Залучення учнів до посильної, інтелектуально насиченої праці на полі, фермі, науково-дослідних ділянках стимулює засвоєння знань, розвиток ідей та способів їх втілення. У процесі догляду за рослинами, тваринами учні вчаться сприймати світ природи, розуміти його. Розвиток морально-духовної сфери учня розвивається у взаємодії із природою.

Залучення учнів до творчої праці сприяє розвитку естетичних смаків, співпереживання. Однак не лише фізична праця учнів є характерною для сільської школи. Уроки в природі вчать учнів спостерігати розмаїття барв, найтонші форми рослин, сприймати гармонію кольорів і звуків. Також єднання з природою, у процесі творчої діяльності, розвиває в учнів розуміння цінності людської праці. Все це допоможе сьогоднішнім учням стати турботливими господарями своєї землі. Праця на землі розвиває благородні якості особистості: гідність, уміння наполегливо долати життєві перешкоди.

З досвіду Павлиської школи: "Щотижня кілька уроків ми присвячували "подорожам" до джерел думки й рідного слова - спостереженням. Це було безпосереднє спілкування з природою, без якої криниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко б збідніла" [6, с.61].

В умовах функціонування сучасної початкової школи цей фактор не використовується ефективно. Доцільно було б звернутись до порад Василя Олександровича Сухомлинського, який стверджував: "Першого сонячного квітневого дня, коли в мареві тремтять древні кургани, ми вийшли в степ слухати пісню жайворонка. Ось тріпоче в небесній блакиті сіра грудочка життя, до нашого слуху долинає ніжний дзвін срібного дзвіночка; раптом дзвіночок замирає, сіра грудочка падає до землі; над ніжною зеленню озимої пшениці пташка розправляє крила і повільно, немов натягуючи невидиму нить, піднімається все вище і вище. Ми чуємо уже не дзвін, а звучання срібних струн. Мені хочеться, щоб ця чудова музика дійшла до дитячих сердець, відкрила очі на красу навколишнього світу" [14, с.11]. У порівнянні з міською школою учні сільської школи знаходяться в більш сприятливих умовах природного середовища.

Очевидно, що учні міських шкіл розвиваються в певній ізоляції від живої природи. Тому природа залишає їх умов позитивного впливу на розвиток емоційної, духовно-моральної сфери. Вони здебільшого не відчувають особистого зв'язку з живим світом. А отже, природна потреба особистості в морально-естетичному, духовному задоволенні заповнюється низькопробними зразками масової культури.

Думку про вплив природи на розвиток естетичних почуттів особистості розвиває В. Сухомлинський в багатьох працях [20; 21].

Вивчення педагогічної спадщини В. Сухомлинського показує, що ідеї виховання молодших школярів реалізовувались у Павлиській школі. У своїй "школі під блакитним небом" видатний український педагог навчав дітей читати найпрекраснішу в світі книгу - книгу природи. Адже відомо, що природа в її різноманітних проявах форм, звуків, барв, ароматів є важливим засобом пізнання навколишнього світу, джерелом знань про природне середовище і морально-естетичних почуттів. Тому читання цієї книги передбачало спостереження за об'єктами та явищами природи, милування красою природи, пізнання причинно-наслідкових зв'язків явищ навколишнього світу.

Значна увага приділялась формуванню у дітей вмінь бачити красу і гармонію природи як запоруки бережливого ставлення до неї. Великий учитель вчив не лише милуватися красою природи, а й слухати музику природи - шелестіння листя, хор коників, дзижчання джмеля, дзюрчання струмка. Він давав дітям можливість під час їхнього спілкування з природою "послухати, подивитися, відчути..." [6, с.62] і на основі цього намагався сформувати у них потребу турбуватися про живе і прекрасне.

Щотижня кілька уроків у його початковій школі були присвячені спостереженням. В. Сухомлинський називав їх "подорожами до джерел думки й рідного слова". "Це було безпосереднє спілкування з природою, без якої криниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко б збідніла" [13, с.71]. Спостереженню як методу пізнання природи видатний педагог надавав великого значення. Саме тому, визначаючи основні завдання, які стоять перед початковою школою, він писав, що "... початкова школа насамперед повинна навчити вчитися" молодшого школяра. "Уміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов'язаних з оволодінням знаннями: вміння читати, писати, спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати свою думку. Ці вміння є, образно кажучи, інструментами, без яких неможливо оволодівати знаннями" [19, с.65].

Отже, на думку педагога, мислення серед природи - обов'язковий етап успішного розумового розвитку дитини. Основна мета уроків серед природи - навчити дітей думати. Досягти цього можна, тільки навчивши їх спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку у слово, творити казку. Природа і розумове виховання є основними факторами розвитку особистості у молодшому шкільному віці.
Матеріал скопійовано з інтернет ресурсів для самоосвітньої роботи.