asyan.org
добавить свой файл
1 2



В.Л. Маслійчук

Студії над родоводом Ковалевських XVII – XVIII ст.




Рід Ковалевських (Ковалівських) належить до тих дворянських родів Слобідської України, чия генеалогія буде викликати жвавий інтерес ще тривалий час. Досить потужний старшинський рід у Харківському полку, а потім дворянський рід в Слобідсько-українській губернії та Харківському намісництві в ХVIII–ХІХ ст., Ковалевські дали низку блискучих діячів Російській імперії. Насамперед, братів Євграфа та Єгора Ковалевських, міністра освіти та відомого мандрівника-белетриста, Максима Ковалевського – соціолога зі світовим ім’ям, нарешті в ХХ столітті - видатного арабіста й сходознавця Андрія Ковалівського.

Діячі цього роду потрапили до вічних суперечок щодо національної приналежності. Вагомий внесок Ковалевських до імперської культури та їх українське походження (додамо й постійні симпатії до українських справ) ще довго створюватимуть приклад контроверсійного і неоднозначного трактування перебування України у складі Російської імперії. Але не це непокоїть, з невідомих для нас причин Ковалевські до цього часу перебувають поза обрієм зацікавлень українських генеалогічних, біографічних, просопографічних студій. Представників одного з найвизначніших родів Слобожанщини часто плутають з Ковалінськими ( ідеалізований нащадками філософ XVIII століття Г.Сковорода мав учнем М.Ковалінського, а мешкав і помер в садибі А.Ковалевського). Це різні роди.

Навіть зачіпаючи "брилу" роду Ковалевських, варто відзначити заплутаність тієї низки зв'язків і умов, які об'єднували дворянську корпорацію наприкінці XVIII ст. і козацьких старшин до цього. Саме тому студії над історією та генеалогією всякого вагомого й великого роду Слобідської України ХVIII ст. не є остаточними і завершеними.


Об’єктом даного дослідження є генеалогія Ковалевських (слобідсько-української гілки) другої половини XVII – XVIII ст. Цей рід – досить стійкий, він не переніс суворих випробувань і згасання, як Донець-Захаржевські, Перехрестови, Квітки тощо, і зберігся (переважно на еміґрації) до сьогодні. Крім того, родовим паперам Ковалевських бодай частково поталанило, значна їх частина зберігається в Центральному державному історичному архіві України у місті Києві (ф.1814).

Розробка генеалогії цього роду питання доволі істотне. Леґітимізація свого становища, пошук коріння, докази вищості - саме брак цього у дворян Слобідської України прикро вражає порівняно з Гетьманщиною. Та, власне, розгалужене родинне дерево не лише інтелектуальні витребеньки шляхтича – це свідчення і соціальної історії: історії родини (народження, успадкування, шлюбу, кар’єри, суперечок між родичами), відображення просопографічних деталей про людину, її походження й виховання. На певному етапі, генеалогія - форма історичної свідомості. Не побоїмося зайвого теоретизування в місцевому часописі, та генеалогія має не лише історичний, але і соціальний (власне досліджує взаємозв'язки в суспільстві), правовий (право успадкування), біологічний (простежує спадковість) статуси [1]. Наявність генеалогічних студій робить історію повноціннішою, допомагає з’ясувати низку родинних та клієнтичних зв’язків необхідних в ранньомодерному соціумі як для отримання певного соціального місця, так і для утвердження влади.

На відміну від більшості козацько-старшинських родин Слобідської України роду Ковалевських неабияк пощастило. У 1951 р. на еміґрації в Парижі гектографічно була видана брошура “Родъ Ковалевскихъ за триста летъ”. Автором цього твору був чільний представник роду на еміґрації П.Ковалевський [2]. В брошурі конкретно зазначається про Ковалевських як “русскую семью”, одну з тих “трудами которых созидалась Великая Россія и создавалась русская Культура” [3]. Брошура була помічена на українській еміґрації. У 1952 р. у паризькому часописі “Україна” І. Борщак опублікував стислу рецензію на “невеличку книжку”, зазначивши, що її “прочитає з користю кожен український історик” [4]. І. Борщак згадує історичну “наївність” автора (а то і незнання історії України, звичайно, для П. Ковалевського, - частини Великої Росії) і відзначає користь опублікованих документів. Як не прикро, але в додатках майже всі документи опубліковані раніше (за винятком виписки з “Гербовника”) і всі в одному виданні праці Філарета “Историко-статистическое описание Харьковской епархии” [5]. Не хотілось би звинувачувати автора закинутого долею далеко від Батьківщини в компіляції. Особливу увагу слід звернути на приведенні в додатку “Поколhные росписи”. Безперечно, визначна заслуга автора далеко від літератури та архівів укласти їх. Але ці розписи наповнені низкою недоречностей. Родинні перекази, пошуки славетних коренів – ці характерні для слобідсько-українського (та й “малоросійського”) дворянства риси, часто пов’язані з елементарним нехтуванням документальних свідчень, відсутність доказів на спорідненість окремих членів роду не вважається за потрібне бодай якимось чином обґрунтовувати. Напевно, ці вади і послугували значною мірою підставою для даної розвідки, тим більше, що дослідження з генеалогії роду Ковалевських ми розпочали ще ген з безтурботних шкільних і студентських років [6].

^ 1.КОВАЛЕВСЬКІ - КОЗАЦЬКІ СТАРШИНИ
Ковалевські у XVII ст.

З поколінного розпису, що приведено в додатку до “Рода Ковалевських…” одразу можна вилучити 1-ше покоління – жодних відомостей про переселенця з Литви поч. XVII ст. – Сімеона Ковалевського немає. Так само не маємо жодних доказів, що засвідчили б спорідненість С. Ковалевського – “родоначальника” слобідсько-української гілки Ковалевських з “вершителем долі України 1659-1661 рр.” І. Ковалевським (як нам про те не шкода). У той же час на роль особи, що мала б знаходитись у 1-му поколінні, щонайкраще підходить Григорій Ковалевський.

В одному з документів 1681 р. згадується по батькові ймовірного родоначальника слобідсько-української гілки – Семена Григоровича [7]. Григорій Ковалевський трапляється у харківських переписах 60-х рр. XVII ст. (1662 р. – десятник Харківського полку )[8], у 1681 р. - названий осадчим міста Водолаги [9].

Отже, першою особою на "слободах" є Григорій Ковалевський. Після Григорія кілька згадок існує про його сина Семена Ковалевського - вільшанського сотника та осадчого Вільшани (зараз смт. Вільшани Дергачівського району, Харківської області) [10].

Водночас деякі твердження "Поколhнных росписей" про перших Ковалевських на Слобідській Україні не викликають особливих заперечень. Йдеться про Євфалію, сестру С. Ковалевського, яка була дружиною харківського полковника Г. Донця, оскільки згаданий Г. Донець в універсалі на сотницький уряд сину С. Ковалевського, Василеві, називає того “племінником” [11]. Цей промовистий факт спорідненості з вагомим полковницьким родом Донець-Захаржевських може пояснити і стрімке зростання маєтностей, зосереджених Ковалевськими наприкінці XVII – на початку XVIII ст.
Ковалевські у XVIII ст.

1. Проблема молодшого сина

Напевно, ще тривалий час генеалоги будуть заплутуватись у родоводах зі, здавалось, зовсім банальних причин, бо генеалогія з’ясовує не лише проблему зв’язків, але і проблему успадкування. Складаючи генеалогічні таблиці, треба розумітись не лише на ступенях спорідненості, але і на тодішніх законах шлюбу і розподілу майна. Таким чином, генеалогія витягує на світ низку проблем соціальної історії, на які, можливо, слабко зважали попередні дослідники. У слобідсько-українському випадку XVII – XVIII ст. основним спадкоємцем батька ставав молодший син. Іншим синам батько відписував частку майна, допомагав у досягненні соціального статусу (в нашому випадку сприяв у отриманні старшинської посади). Тобто, основна гілка роду досить часто продовжувалась через молодшого сина родоначальника. Інші ж діти, опинившись поза маєтностями батька, випадали з поля зору дослідника.

Цікавим є те, що укладач “поколhнных росписей”, згадавши у третій ґенерації усіх трьох синів Семена Ковалевського, далі згадує нащадків Василя Ковалевського (ймовірно, молодшого сина), що відповідно отримав основну частину батьківського спадку, і лише ймовірного сина М.С. Ковалевського – Степана (священика в Салтові). Дві побічні лінії Якова та Михайла Ковалевських майже не знайшли відображення в “поколhнной росписи”.

1а) гілка Якова Семеновича Ковалевського.

Найповніше генеалогію цієї гілки (згаслої на кінець XVIIІ ст.) розкриває справа Канцелярії Комісії по впорядкуванню слобідських полків 19.ІІІ. 1743 р. Це суперечки за осідок Я. Ковалевського Кадницю між Г.П. Шидловським та В.Г. Ковалевським. При тому в цій справі наводиться генеалогічний розпис (Додаток 2).

Я.С. Ковалевський доволі вигідно одружився, узявши шлюб з донькою покійного охтирського полковника М. Матвєєва, Явдохою. У 1697 р. теща Я.Ковалевського (теж Явдоха) поступилась зятеві та онукові с. Рясним, що сусідило з маєтностями зятя [12].

Сини Я. Ковалевського, Григорій та Федір, не випробували щастя в старшинській кар’єрі, за заслуги батька лише були записані в підпрапорні [13].

Молодший син Ф. Ковалевський помер 1723 р., між його племінником Василем Григоровичем Ковалевським та шваґером (братом дружини) Григорієм Шидловським спалахнула тривала сварка [14].

Вже у другій половині XVIII ст., після смерті В.Г. Ковалевського гілка по чоловічій лінії зросла. У 70-х рр. XVIII ст. родовим помістям цієї гілки с. Кадницею володіли П.І. Петровичів, І.Є. Куликовський та малолітній поміщик В.М. Логачов. Цілком можливо - нащадки Ковалевських по жіночій лінії [15]. Відзначимо той факт, що нащадки Ковалевських з іншої гілки (Василя) намагались контролювати успадкування даної маєтності у 80-х рр. XVIII ст. [16].

1б) гілка Михайла Ковалевського

Ця гілка люботинського сотника Михайла Семеновича Ковалевського також згасла в сер. XVIII ст. Про неї відомо значно менше і також переважно з майнових справ. Мова йде про дружину сотника Марію та сина, підпрапорного Степана Ковалевського, що згадується в переписі 1722 р., низці справ до 40-х рр. XVIII ст. [17]. Надалі згадки уриваються. Цілком можливо (хоча й слабко), що Степан Михайлович Ковалевський пізніше, як те наводить “поколhнныя росписи”, священикував у Салтові.

1в)Степан Семенович( ?)

Існує згадка ще про Степана Ковалевського – пересічанського сотника кінця XVII ст. [18].

2. Основна гілка Василя Семеновича Ковалевського.

Василь Ковалевський був тим сином, що успадкував основу батьківських маєтностей (землі довкола м. Вільшани). Порівняно з братами він здійснив блискучу кар’єру: 1688 р. став вільшанським сотником, 1705 р. йому надано “височайшу грамоту” на підтвердження маєтностей, вже за рік після цього він згадується як обозний Харківського полку (найприбутковіша посада в полку). Василь Ковалевський відігравав значну роль під час подій 1711–1713 рр.[19], а в 20-х рр. XVIII ст. був наказним полковником [20]. Дружина Марфа (Марія) – інокиня Хорошівського жіночого монастиря [21]

Гілку В.С. Ковалевського можна доволі точно простежити, бо він залишив після себе тестамент 1732 р., копії з якого його нащадки використовували задля межових справ.



следующая страница >>