asyan.org
добавить свой файл
1 2 3

ЗМІСТ


ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІНСТРУМЕНТАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА:

ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ

1.1. Релятивізм у праворозумінні: термінологічне підґрунтя 11

1.2. Право як інструмент: особливості праворозуміння у

суспільствах посткласичного типу 19

1.3. Інструментальна теорія права: від окремої теорії праворозуміння

до нового рівня загальної теорії права 43

Висновки до розділу 1 52
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЯК ОСНОВНА КАТЕГОРІЯ

ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ПРАВА
2.1. Правові засоби: загальнотеоретичне поняття, класифікація 54

2.2. Напрями уточнення теорії правових засобів 100

2.3. Норми права як складні правові засоби у світлі

інструментально-алгоритмічного підходу 111

Висновки до розділу 2 126

Розділ 3. ^ ПРАВОВІ ЗАСОБИ У КОНТЕКСТІ ДЕЯКИХ АКТУАЛЬНИХ
ЗАГАЛЬНОТЕРЕТИЧНИХ ПРОБЛЕМ, ЩО МАЮТЬ
ПРИКЛАДНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС УКРАЇНИ


3.1. Структура функції державного органу та місце

і роль у ній правових засобів (на прикладі ОВС України) 132

3.2. Суб’єктивні права працівників ОВС України як специфічні правові засоби: позитивні наслідки трансформації праворозуміння 149

3.3. Інструментально-правова якість нормативно-правових актів

(на прикладі Закону України “Про міліцію”) 157

Висновки до розділу 3 168
^ ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175
ДОДАТКИ 192
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

^ ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Поступове, але невпинне трансформування українського суспільства в суспільство так званого постмодерністського типу, що характеризується зростанням ролі приватних цілей у системі цінностей переважної кількості членів соціуму, висуває такі вимоги до характеристик позитивного права та процесів юридичної діяльності, які неможливо описати і дослідити виключно за допомогою традиційних для вітчизняної юридичної науки концепцій праворозуміння. Водночас вихід векторів теоретико-правових досліджень на феномени правового характеру, що в більшості випадків умовно позначаються як правові засоби, врешті-решт активізує пошуки нових підходів до права, котрі могли б задовольнити “запити”, сформовані особливостями розвитку суспільного життя та результатами наукового пошуку. Саме такий підхід і проектується інструментальною теорією права, яка здатна спродукувати обґрунтоване розуміння цінності й ролі права в сучасному суспільстві та суттєво збагатити уявлення про структуру й механізм функціонування правової надбудови в цілому, розглядаючи її передусім як систему правових засобів. Тому проблема правових засобів постає як така, що є актуальною не тільки для розв'язання суто наукових завдань, але й для юридичної практичної діяльності, адже право в межах інструментального підходу передусім зорієнтоване на забезпечення суспільства спеціальним юридичним інструментарієм, призначеним для досягнення важливих цілей.

Тематичні дослідження розглядають категорію „правові засоби” як основну категорію інструментальної теорії права (С.С. Алексєєв, О.В. Малько, К.В. Шундіков). Однак у контексті сучасної пізнавальної ситуації в юридичній науці ця категорія застосовується здебільшого як узагальнююче поняття з надто широким змістом, що покликане полегшити групування за функціональною ознакою різноякісних, у тому числі навіть очевидно неюридичних, явищ. Саме в такому сенсі термін „правові засоби” використовується в роботах С.М. Аброськіна, О.О.Авраменко, І.О. Дзери, Р.М. Кашапова, В.А. Команчі, Т.Ш. Кулматова, О.О. Небрат, В.В.Трухачова, Ю.І. Чалого, Т.М. Чапурко та ін. Разом із цим сформовано кілька цілком обґрунтованих підходів до розуміння категорії „правові засоби” як категорії, що має самостійне значення: авторські концепції запропонували російські вчені С.С. Алексєєв, О.В.Малько та К.В. Шундіков, Б.І. Пугинський; у межах західноєвропейської теорії права власний підхід до розуміння категорії „правові інструменти” пропонує Ж.-Л. Бержель. Ідеї англійського філософа права Д. Ллойда та відомого голландського культуролога Й. Гейзінґи про схожість права та гри створили підґрунтя для розгляду правовідносин як специфічної інструментальної гри; на основі використання даних інструментального підходу російський вчений В.В. Ігнатенко пропонує методику оцінювання інструментально-правової якості закону як системи правових засобів. Розгляд права в інструментальному ракурсі також є характерним для деяких філософських та філософсько-правових досліджень. При висвітленні теми “Механізм правового регулювання” термін „правові засоби” застосовується в дослідженнях провідних українських та російських вчених – В.В. Копєйчикова, О.Ф. Скакун, М.В. Цвіка, В.В. Лазарева, М.М. Марченка, В.С. Нерсесянца, О.Ф. Черданцева та ін. Однак вітчизняною юридичною наукою ще не напрацьовано єдиного науково обґрунтованого розуміння сутності та основних ознак категорії „правові засоби”, не піддано системному критичному аналізові результати провідних тематичних досліджень, не узагальнено практику застосування цього терміна у дослідженнях юридичного характеру, не спрогнозовано доктринальну, практичну та соціальну цінність інструментального підходу до права тощо.

Зазначене дозволяє констатувати, що дослідження сутності та характеристик явищ, котрі у контексті інструментального підходу до права позначаються як правові засоби, є цілком на часі.

^ Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр. (пункти 1.1, 4.1), тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (пункти 1.6, 3.8), а також головних напрямків наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2003 рр. (пункт 2.2.1.).

Метою роботи є з’ясування на основі комплексного багатоаспектного дослідження сутнісних характеристик правових засобів як базового елемента права у контексті інструментальної теорії права з перспективою прогнозування застосування інструментального підходу для розв’язання актуальних проблем юридичної теорії та практики.

Метою дослідження обумовлено необхідність розв’язання низки взаємопов’язаних дослідницьких завдань:

- виявити комплекс різноякісних передумов формування інструментального підходу до права;

- з’ясувати сутність інструментальної теорії права, розкрити її базові характеристики, доктринальну та соціальну цінність, а також виявити особливості розвитку інструментального підходу до права;

- проаналізувати підходи вчених до розуміння сутності й місця категорії „правові засоби” в інструментальній теорії права, виявити в них спільне та особливе; узагальнити досвід застосування цієї категорії в межах традиційних для вітчизняної науки теорій праворозуміння, запропонувати уточнену дефініцію та вдосконалити класифікацію правових засобів за різними критеріями;

- розробити на підставі узагальнення результатів аналізу сутності інструментального підходу до права взагалі та теорії правових засобів зокрема головні напрями їх уточнення;

- проаналізувати формально-логічні закони, за якими конструюються та діють субстанціональні правові засоби, і відбити в дефініціях правових засобів, поряд із власне юридичними характеристиками, їх формально-логічні ознаки;

- визначити (виходячи з інструментального підходу) місце та роль правових засобів у структурі функції державного органу взагалі та в структурі функції ОВС України зокрема;

- спрогнозувати значення інструментального праворозуміння для підвищення професійної правової культури працівника ОВС України;

- окреслити перспективи оцінювання інструментально-правової якості нормативно-правових актів.

^ Об’єктом дослідження є інструментальна теорія права як одна з найновіших теорій праворозуміння.

Предметом дослідження є об’єктивні характеристики правових засобів та закономірності їх існування у контексті інструментальної теорії права.

^ Методологія дослідження ґрунтується на використанні системи сучасних методів та прийомів пізнання, побудованої на принципах наукового плюралізму. Провідними методами загального характеру обрано методи філософської діалектики (матеріалістичний та ідеалістичний): проблема правових засобів розглядається у площині взаємозв’язків та взаємообумовленості державно-правових явищ із суспільним життям у контексті комплексу ідей інструментальної теорії права. Інтеґративний підхід застосовано для обґрунтування необхідності формування в юридичній науці інструментальної теорії права (підрозділи 1.1., 1.2., 1.3.). Метод аналізу використано для з’ясування наявності усталеного значення терміна “право” безвідносно до конкретної теорії праворозуміння (підрозділ 1.1.), для відстеження ролі позитивного права в посткласичних суспільствах (підрозділ 1.2.), для виявлення спільного та особливого в підходах різних учених до визначення сутності категорії “правові засоби” (підрозділ 2.1.). Метод синтезу застосовано для узагальнення результатів аналізу особливостей інструментального підходу до права на сучасному етапі його розвитку, що дозволило уникнути абсолютизації позитивних рис інструментального підходу, одночасно вдосконаливши його надбаннями традиційних теорій праворозуміння (підрозділ 2.2). Метод моделювання задіяно для конструювання моделі функціональної діяльності держави/державних органів (підрозділ 3.1.). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження та визначення спільного й особливого в підходах до розуміння сутності інструментального підходу до права, що розробляються в межах американської соціології права та пострадянської теорії права (підрозділ 1.3.). Метод аналогії застосовано для виявлення тотожності суттєвих ознак норм права та алгоритмічних приписів (підрозділ 2.3.). Структурно-функціональний метод задіяно для виявлення сутності й характерних особливостей функціональної діяльності держави взагалі та державних органів зокрема, визначення місця засобів узагалі та правових засобів зокрема в структурі функції державного органу тощо (підрозділ 3.1.). Для з’ясування цінності інструментального праворозуміння за сучасних умов використано також метод юридичної аксіології (підрозділи 3.2., 3.3.).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні системним дослідженням правових засобів як основної категорії інструментальної теорії права і в цілому демонструє значення інструментального підходу для розв’язання актуальних проблем юридичної теорії й практики. Наукову новизну здійсненого дослідження акумулюють його основні результати:

1. Конкретизовано положення про інструментальну роль права в суспільствах посткласичного типу. Досліджено концепцію поділу посткласичних суспільств на ліберальні, модерністські та постмодерністські (до останніх віднесено й сучасне українське суспільство) і доведено, що реальна роль права в таких суспільствах варіюється відповідно до кожного типу таким чином:

а) право - інструмент, призначений для регуляції суспільних відносин, що не можуть бути врегульовані позаправовими засобами (ліберальне суспільство);

б) право - засіб управління суспільством (модерністське суспільство);

в) право - система юридичних засобів, що призначені для досягнення приватних та публічних цілей, і водночас засіб утримання в належних межах індивідуальних інструментальних ігор суб’єктів використання правових засобів (постмодерністське суспільство).

2. Вперше сформульовано систему юридико-термінологічних, соціополітичних та уточнено власне юридичні передумови формування інструментальної правової теорії.

3. Уточнено сутність, базові характеристики та ознаки правових засобів. Сформульовано і введено конкретизовану дефініцію правових засобів, під якими автор пропонує розуміти систему субстанціональних та діяльнісних правових явищ, за допомогою яких конкретні суб’єкти правовідносин, що поступово набувають характеру інструментальної гри, досягають приватних та публічних цілей. Новаційність уточненої дефініції досягнена шляхом запровадження в її понятійний простір ознаки системності, комплексного обґрунтування сучасного цільового призначення правових засобів та акцентуванням уваги на ігровому характері правовідносин у сучасних умовах.

4. Доповнено й конкретизовано положення про те, що інструментальна теорія права, поряд з усім іншим, покликана зосередити увагу дослідників на формально-логічних законах побудови та функціонування позитивного права.

5. Уперше застосовано в системних зв’язках дані формальної логіки та теорії алгоритмів, доведено аналогію норм права й алгоритмів та обґрунтовано доцільність використання інструментально-алгоритмічного підходу для дослідження норм права як складних субстанціональних правових засобів.

6. Сформульовано та введено в понятійний апарат дослідження уточнене визначення поняття норми права (у контексті інструментально-алгоритмічного підходу) як складного субстанціонального правового засобу, а саме: юридичний алгоритмічний припис загального характеру. Така деталізація дозволяє звільнитися від абстрактності терміна “правові засоби” та виявити формально-логічні характеристики норм права. Уточнено класифікацію субстанціональних правових засобів шляхом їх розподілу на мінімальні правові засоби, правові засоби – конструкції, юридичні алгоритмічні приписи загального характеру, юридичні алгоритмічні макроприписи загального характеру.

7. Визначено в новому, інструментально-правовому, ракурсі роль правових засобів як складового елемента функції державного органу. Виявлено місце та визначено роль правових засобів у структурі функції ОВС України; обґрунтовано, що правовими засобами ОВС України є система субстанціональних і діяльнісних явищ правового характеру, які забезпечують досягнення основної мети та допоміжних цілей функціонування ОВС України.

8. Доведено гуманістичний характер практичної значимості інструментального праворозуміння для “користувачів” суб’єктивних прав: саме в суб’єктивних правах вони знаходять реальні інструменти, призначені для розв’язання певних важливих завдань. Спрогнозовано ступінь впливу інструментального праворозуміння на підвищення професійної правової культури працівника ОВС України та обґрунтовано виняткову соціальну корисність застосування інструментального підходу до права в юридичній практиці.

9. Запропоновано удосконалити підвалини оцінювання інструментально-правової якості нормативно-правових актів. Вперше здійснено інструментально-правову експертизу Закону України “Про міліцію” та розроблено низку пропозицій, спрямованих на підвищення його інструментально-правової якості. Окреслено перспективи використання інструментально-правових експертиз в межах телеологічного напряму правотлумачення та сфокусовано увагу правотворця на необхідності здійснення таких експертиз при нормопроектуванні.



следующая страница >>