asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4

Третій розділ „Форми взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичної служби” складається з двох підрозділів.

^ У першому підрозділі „Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби в процесуальних формах” розглянуто поняття форм, способів та напрямів взаємодії. Обґрунтовано висновок про те, що поняття форми є ширшим за поняття способу. Автор, ретельно дослідивши існуючи в науці пропозиції щодо розподілу форм взаємодії для використання спеціальних знань в процесі розслідування, обґрунтовує пропозицію поділяти їх на процесуальні та не процесуальні. До процесуальних належать по-перше: залучення спеціаліста для участі у проведенні слідчих дій (ст. 128-1 КПК); по-друге: призначення та проведення експертизи (ст.ст. 75, 76 КПК); по трете: допит експерта (ст. 201 КПК). Тобто, всі процесуальні форми реалізуються в процесі проведення слідчих дій і виражаються в безпосередній практичній, методичній та технічній Непроцесуальні форми використання спеціальних знань прямо не вказані у законі, але не суперечать його приписам.

Доводиться неможливість передбачити в КПК переліку знань, які можуть знадобитися слідчому для з’ясування питань, що виникають в процесі розслідування. Відповідно до цього неможливо визначити коло осіб, які ними володіють. З розвитком окремих галузей наукових знань будуть виникати нові і нові питання, відповідь на які може дати лише особа, що володіє цими спеціальними знаннями.

Використання спеціальних знань у процесуальних формах реалізуються шляхом взаємодії слідчих з обізнаними особами, які набувають процесуального статусу спеціаліста або експерта при провадженні слідчих дій. Ця взаємодія виражається в безпосередній практичній, методичній та технічній діяльності не підпорядкованих в адміністративному порядку суб’єктів для вирішення конкретних завдань розслідування.

^ У другому підрозділі „Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби в непроцесуальних формах” розглядається три таких форми, а саме 1) консультації з спеціалістом; 2) проведення відомчих досліджень за завданням слідчого; 3) взаємний обмін інформацією та спільне обговорення зібраних по справі доказів, висунення обґрунтованих версій та визначення шляхів їх розв’язання. Автор обґрунтовано доводить, що зазначені форми взаємодії можна об’єднати єдиним терміном консультація. Навіть, таку форму, як проведення відомчих досліджень за завданням слідчого також можна підвести під дану категорію. Саме тому, що дане дослідження проводиться спеціалістом для надання довідкової інформації слідчому по справі. Взагалі консультативна форма виражається саме в усних роз’ясненнях, порадах, письмових довідках, актах з спеціальних питань.

Доводиться недоцільність виділяти як самостійну форму взаємодії сумісну роботу слідчого та працівника криміналістичної служби по зупиненим справам. Не заперечуючи можливості такої взаємодії зазначається, що в процесі роботи по таким справам з успіхом можуть застосовуватися три попередні форми взаємодії слідчого з обізнаною особою. Тому точніше казати не про форму взаємодії, а категорію кримінальних справ, по яких вона здійснюється.

Аналізуються форми проведення попередніх досліджень працівниками експертно-криміналістичних підрозділів. Зазначається, що це може відбуватися в межах проведення слідчої дії. В цьому випадку слідчий вступає у взаємодію з особою, що має процесуальний статус спеціаліста, якого залучено до участі у слідчій дії. Дослідження другої групи пов’язані з необхідністю використання дослідницької апаратури, спеціальних методик і відбуваються в лабораторних умовах. Попереднє дослідження може здійснюватися за запитом слідчого або органу дізнання та оформляється у вигляді довідки, акту, які можуть розглядатися як інші документи у справі.

Обґрунтовується пропозиція про доцільність закріпити в КПК України право проводити усі види огляду, освідування та експертизи, якщо без цього встановити наявність або відсутність підстав для порушення кримінальної справи неможливо. На підтвердження наведеної думки висловилось 87% слідчих і працівників дізнання.

ВИСНОВКИ

Автором стисло сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення:

1. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України – це заснована на нормах закону та підзаконних нормативних актів сумісна діяльність не підпорядкованих організаційно суб’єктів з відмінною компетенцією та спеціалізацією, узгоджена за часом місцем, засобами і методами реалізації, для вирішення конкретних завдань, що обумовлюються характером слідчої ситуації, для розв’язання якої вона здійснюється, з метою розкриття та розслідування злочинів, встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.

2. Принципи взаємодії слідчого з співробітниками експертної служби - це засновані на пізнаних закономірностях спільної узгодженої діяльності з розкриття злочину головні, керівні вимоги, дотримання яких сприяє підвищенню результативності такої роботи і досягненню завдань кримінального судочинства.

3. Сумісна діяльність слідчого з співробітниками оперативних та експертно-криміналістичних підрозділів у складі СОГ пройшла тривале випробування практикою і показала переваги над іншими видами взаємодії. На цій підставі доцільно закріпити можливість створення СОГ в КПК України, наділивши таким правом прокурора. Для цього статтю 119 КПК доповнити і викласти у такій редакції „Для розслідування складної справи і виконання великого обсягу роботи може створюватися група слідчих або слідчо-оперативна група.

Про створення групи слідчих начальник слідчого підрозділу виносить постанову. Рішення прокурора про створення групи слідчих чи слідчо-оперативної групи викладається в постанові про порушення кримінальної справи або в окремій постанові, в якій визначається керівник і склад групи”.

4. Забезпеченню реальної, а не декларативної незалежності і процесуальної самостійності слідчого може сприяти створення Слідчого комітету при МВС України. Це дозволить зберегти національні процесуальні традиції, професійне ядро слідчих, запобігти відірваності слідчих від підрозділів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю і виникненню між ними антагоністичних відносин. Визначенню процесуального статусу слідчого, закріпленню його прав, обов’язків та повноважень, врегулюванню взаємовідносин з керівником слідчого підрозділу, органу внутрішніх справ і прокурором міг би сприяти Закон України „Про статус слідчих”.

5. Процесуальні питання взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів в законодавчому плані потребують удосконалення. У цьому зв’язку вважаємо за доцільне доповнити ст. 114 КПК положенням, що організація взаємодії з працівниками експертно-криміналістичної служби та іншими особами, які володіють спеціальними знаннями покладається на слідчого. Йому належить виняткове право на визначення конкретних форм і напрямів взаємодії процесуального та організаційно-тактичного характеру.

6. Чинний КПК України передбачає три процесуальні статуси особи, яка володіє спеціальними знаннями і може бути залучена для вирішення завдань, що виникають в процесі розслідування: експерт (ст. 75), спеціаліст (ст. 128-1), фахівець (п. 13 ч. 2 ст. 48). Це самостійні суб’єкти кримінального процесу, які володіють спеціальними знаннями, права, обов’язки та завдання кожного визначені в КПК України і мають суттєві відмінності.

7. В чинному КПК доцільно визначити право керівника експертного підрозділу повертати матеріали без виконання, якщо поставлені в постанові запитання виходять за межі компетенції співробітників підрозділу або якщо надані матеріали недостатні для дачі висновку. Згідно з п. 4 ст. 77 КПК України таким правом наділений експерт. Керівник експертного підрозділу здійснює керівництво співробітниками, а тому не може мати менше прав ніж його підлеглі.

8. Підтримуючи думку на право експертної ініціативи вважаємо, що про встановлені обставини експерт без зволікання у будь-який спосіб повинен інформувати слідчого. Для цього статтю 77 КПК України доповнити частиною 5 наступного змісту „Якщо в процесі дослідження експерт встановить факти, які можуть мати значення для справи, з приводу яких не були поставлені запитання, він повідомляє про це орган, що призначив експертизу і погоджує з ним подальші дії”.

9. Спеціаліст – це особа, що володіє спеціальними знаннями і цим надає допомогу слідчому в процесі провадження слідчої дії. Він є функціональним, а не процесуальним помічником слідчого. Згідно до кримінально-процесуального закону, він є обізнаною особою, яка надає допомогу слідчому під час провадження різноманітних слідчих дій, але не є його помічником, оскільки має самостійний процесуальний статус – спеціаліста.

10. Аналіз чинного законодавства та юридичної практики дозволяє виділити такі процесуальні форми взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів: а) залучення спеціаліста для участі у проведенні слідчих дій (ст. 128-1 КПК); б) призначення та проведення експертизи (ст.ст. 75, 76 КПК); в) допит експерта (ст. 201 КПК).

11. Одержання зразків для порівняльного дослідження є самостійною слідчою дією. По-перше, вона прямо передбачена кримінально-процесуальним законом, по-друге, для її провадження слідчий виносить вмотивовану постанову, і по третє під час її провадження слідчий обов’язково складає протокол. Тобто, результати таких дій набувають відображення в передбаченому законом процесуальному документі – протоколі.

12. Взаємодія слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів може здійснюватися в таких непроцесуальних формах як 1) консультації з спеціалістом; 2) проведення попередніх досліджень за завданням слідчого; 3) взаємний обмін інформацією та спільне обговорення зібраної по справі інформації, висунення обґрунтованих версій та визначення шляхів їх розв’язання.
^ СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Ковальов В.В. Взаємодія слідчого з працівниками експертно-криміналістичної служби МВС України під час розкриття та розслідування злочинів // Правничий часопис Донецького університету. – 2003. – № 2 (14). – С. 51-56.

2. Ковальов В.В. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України // Науковий вісник НАВСУ. – 2004. – № 4. – С. 212-218.

3. Ковальов В.В. Взаємодія слідчого та експерта-криміналіста в процесі проведення огляду місця події // Науковий вісник НАВСУ. – 2005. – № 2. – С.278-284.

4. Ковалев В.В., Тарасевич Л.А. Организационно-тактические особенности взаимодействия сотрудников экспертных подразделений МВД Украины со следователем при проведении следственных действий // Криміналістичний вісник: Наук.-практ. зб. – К.: „Чайка”, 2005. – № 2 (4). – С. 101-106.

5. Ковальов В.В. Використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, скоєних у сфері комп’ютерних технологій // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції студентів, курсантів і слухачів. Донецьк, 12 квітня 2002 року. – Донецьк: ДІВС, 2002. – С. 314-322.

6. Одерій О.В., Ковальов В.В. Криміналістичні аспекти характеристик приладів для безшумної стрільби (глушителів) // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції студентів, курсантів і слухачів. Донецьк, 12 квітня 2002 року. – Донецьк: ДІВС, 2002. – С. 422-428.

7. Ковальов В.В., Лук’янчиков Б.Є. Взаємодія слідчого та експерта-криміналіста в процесі розслідування // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції: у 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2004. – ч. II. – С. 61-65.

8. Ковальов В.В. Спеціаліст і експерт у кримінальному судочинстві // Проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні: Тези доповідей науково-практичної конференції, Київ, 22-23 квітня 2005 року. – К.: НАВСУ, 2005. – С. 194-197.

9. Ковальов В.В., Лук’янчиков Б.Є. Взаємодія слідчого і спеціаліста як принцип організації розслідування // Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів: Тези доп. – ч. 2. – К.: НАВСУ, 2005. – С. 131-134.

10. Ковальов В.В. Форми взаємодії слідчого та експерта-криміналіста // Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності: Мат-ли наук.-теор. конференції. – К., 2006. – С. 113-115.

11. Маклаков Б.О., Ковальов В.В., Павленко О.С. Криміналістичне дослідження маркувальних позначень на пістолетах ТТ. виробництва СРСР, Польщі та Китаю. Методичні рекомендації – Київ, 2006. – 13 с.
АНОТАЦІЯ

Ковальов В.В. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2008.

Проаналізовано і розкрито поняття, сутність, принципи, форми та напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби. Працівники експертної служби – експерти криміналісти розглядаються як особи, що володіють спеціальними знаннями і залежно від мети та форм їх залучення на досудовому слідстві, можуть займати процесуальний статус: спеціаліста, експерта, фахівця, який визначений чинним КПК України. Розкрито поняття координації та проведено відмежування її від взаємодії. Розглянуто процесуальний статус слідчого, як головної процесуальної фігури та організатора взаємодії на досудовому провадженні. Запропоновано закріпити в КПК можливість проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи.



<< предыдущая страница   следующая страница >>