asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4




КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КОВАЛЬОВ ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 343.97


ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ПРАЦІВНИКАМИ ЕКСПЕРТНОЇ СЛУЖБИ МВС УКРАЇНИ


12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України
Науковий керівник

доктор юридичних наук, доцент Лук’янчиков Євген Дмитрович,

Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін
^ Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Клименко Ніна Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет, професор кафедри криміналістики

кандидат юридичних наук, доцент ^ Письменний Дмитро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу


Захист відбудеться „22” лютого 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

Автореферат розісланий „12 ” січня 2008 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Боротьба зі злочинністю є одним з пріоритетних напрямів діяльності нашої держави на шляху здійснення демократичних перетворень, забезпечення конституційних прав і свобод громадян. Ефективність досудового провадження як раніше, так і в наш час безпосередньо залежить від професійної майстерності осіб, що здійснюють розкриття та розслідування злочинів. В удосконаленні цієї складної пізнавальної, дослідницької діяльності важливу роль відіграє цілеспрямована сумісна діяльність слідчих органів з експертними підрозділами МВС України, яка забезпечує комплексне та якісне застосування сучасних надбань різних галузей науки і техніки в розкритті злочинів. Доцільність такого підходу до діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, зумовлена, насамперед, тим, що поєднання зусиль адміністративно не підпорядкованих суб’єктів цієї діяльності дозволяє ефективніше використовувати сучасні науково-технічні засоби, методи та методики, сприяє розширенню кола джерел криміналістично-значущої інформації. Також не менш важливими чинниками є:

по-перше, кардинальні зміни в характері і структурі злочинності, зростання корумпованості суспільства, рівня професіоналізму злочинців, посилення організаційних засад підготовки, вчинення та приховування злочинів, удосконалення тактики злочинної діяльності;

по-друге, небажання (перш за все пов’язане із страхом) громадян виконувати свій громадський обов’язок, тобто, брати участь в розслідуванні, розкритті та запобіганні злочинів, відмова в суді від своїх первинних показань;

по-третє, організаційно-кадрові та інші недоліки органів розслідування (рівень професійної підготовки, плинність кадрів, стан матеріально-технічного забезпечення і т.ін.).

Таким чином, одним з головних завдань боротьби зі злочинністю є удосконалення способів і методів всієї правоохоронної діяльності і зокрема слідчої та експертно-криміналістичної, забезпечення їх адекватності потребам практики на основі поєднання зусиль для раціонального використання сучасних спеціальних знань. Взаємодія слідчих з працівниками експертних служб дозволяє поставити процес розкриття та розслідування злочину на вищий рівень – рівень колективної діяльності. Працівники експертних служб покликані надавати реальну допомогу слідчому під час розслідування. Вони можуть не тільки виявляти, закріплювати та досліджувати джерела доказової інформації, а і брати участь в обґрунтуванні та висуванні версій щодо розслідуваної події, надавати поради і консультації, тобто не бути технічними виконавцями волі старшого групи (слідчого), а повною мірою брати активну участь у процесі розслідування.

Окремі аспекти застосування в слідчій діяльності спеціальних знань працівниками експертних служб розглядалися багатьма вченими-юристами, насамперед Л.Ю. Ароцкером, Р.С. Бєлкіним, А.І. Вінбергом, В.Г. Гончаренком, Г.Л. Грановським, Г.І. Грамовичем, П.П. Іщенком, Н.І. Клименко, В.В. Коваленком, М.В. Костицьким, В.К. Лисиченком, В.М. Маховим, М.В. Салтевським, М.Я. Сегаєм та іншими. Деякі питання щодо практики боротьби зі злочинністю в контексті взаємодії слідчого з учасниками кримінального процесу, а також збору інформації про особу, що вчинила злочин, знайшли своє відображення у роботах Т.В. Авер’янової, В.П. Бахіна, Т.В. Варфоломеєвої, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, І.В. Гори, Є.І. Зуєва, А.В. Іщенка, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.Г. Лукашевича, В.Т. Маляренка, Е.Б. Мельникової, В.Т. Нора, В.О. Образцова, Б.В. Романюка, О.Р. Россинської, В.М. Тертишника, В.Ю. Шепітька та інших.

Водночас складність та багатоваріантність зазначених проблем (взаємодія слідчого з працівниками експертних служб в одержанні інформації про подію злочину, практична доцільність їх комплексного дослідження) зумовлюють необхідність подальшої розробки наукових, правових і організаційних основ взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, вдосконалення форм і напрямів взаємодії у використання у цій сфері спеціальних знань, дослідження правових та інших відносин між взаємодіючими суб’єктами, визначення меж застосування спеціальних знань слідчим, та працівниками експертних служб в процесі досудового провадження в контексті збору інформації про подію злочину, врегулювання кримінально-процесуального законодавства, інших нормативних актів відповідно до потреб слідчої та судової практики. Саме це обумовило обрання теми дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає планам наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: обрана відповідно до п. 45 Розділу V Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30.06.2002 № 635, узгоджена з п. 119 розділу 2.8, п. 268, п. 271 розділу 12.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755.

Тема дисертації затверджена рішенням Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (від 27.01.2002 протокол №1), включена до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2002-2006 рр. (п.163) та схвалена Координаційним бюро з проблем криміналістики Академії правових наук України.

^ Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці сучасної наукової концепції взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів МВС України на досудовому провадженні, у розробці науково-обґрунтованих положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового та організаційно-методичного аспектів такої взаємної діяльності, за допомогою теоретичного узагальнення сучасних наукових праць та емпіричних даних про стан залучення працівників експертних підрозділів в орбіту слідчої діяльності.

Досягненню визначеної мети сприяло вирішення таких завдань:

- на основі існуючих дефініцій взаємодії у кримінальному судочинстві та інших наукових галузях сформулювати поняття „взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України”;

- визначити сутність взаємодії слідчого з працівниками експертної служби у досудовому провадженні;

- сформулювати принципи взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;

- визначити форми взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;

- розробити пропозиції з удосконалення норм чинного КПК України, якими регулюються питання взаємодії слідчого з працівниками експертних підрозділів;

- на основі аналізу чинної правової бази взаємодії, аргументувати доцільність удосконалення кримінально-процесуального законодавства;

- узагальнити практику взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;

- розробити практичні рекомендації щодо напрямів взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України під час провадження окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про злочин, для підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочинів.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які формуються у процесі взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України.

^ Предмет дослідження – практика взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України та її нормативне врегулювання.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та завдань, з огляду на об’єкт і предмет дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих процесів і явищ, їх зв’язку із практичною діяльністю правоохоронних органів, взаємодії об’єктів і закономірностей їх відображення в оточуючому середовищі. За допомогою цього методу проаналізовано існуючу практику взаємодії слідчого з працівниками експертних служб МВС України в її історичному розвитку та взаємозв’язку.

Використовувалися традиційні загальнонаукові методи: системно-функціональний, за допомогою якого комплексно вивчено систему (процес) взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, аргументовано мету, завдання та значення досліджуваної взаємодії; структурно-функціональний, за допомогою якого досліджено діяльність взаємодіючих суб’єктів, визначено форми та напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; логічний, за допомогою якого визначено правову природу й сутність взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; порівняльно-правовий, за допомогою якого проаналізовано нормативно-правові основи взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; статистичний, за допомогою якого узагальнено показники діяльності слідчих та працівників експертної служби МВС України з розкриття злочинів; метод узагальнення, за допомогою якого систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених-юристів стосовно досліджуваної проблеми.

Під час збирання емпіричного матеріалу застосовувалися методи конкретно-соціологічних досліджень – анкетування (слідчих і працівників експертної служби МВС України), вивчення кримінальних справ та архівних матеріалів ДНДЕКЦ МВС України в Донецькій, Луганській, Запорізькій та Дніпропетровській областях.

Емпіричною базою дисертації стали результати анкетування 156 слідчих і 125 працівників експертної служби МВС України, що уможливило дослідити практичний аспект взаємодії між цими суб’єктами, виділити актуальні напрями й форми такої взаємодії, виявити недоліки в організації взаємодії, встановити прогалини в нормативно-правовій регламентації цієї діяльності тощо. Також у дисертації використовувалися аналітичні та статистичні матеріали ДНДЕКЦ МВС України за останні 5 років, особистий досвід роботи здобувача в експертному підрозділі УМВС України в Донецькій області, узагальнення слідчої діяльності та діяльності працівників експертної служби МВС України, одержані українськими вченими.

Теоретичною основою дисертації стали праці вітчизняних і закордонних вчених у галузі теорії права, філософії, управління, криміналістики, кримінального процесу й інших наук, які оброблялися за допомогою комплексного міжгалузевого підходу і методу порівняльного аналізу наукової та методичної літератури. У порівняльно-правовому аспекті досліджувалися норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, проект КПК України (реєстр. № 0952), Закон України „Про судову експертизу”, Положення про експертну службу Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 № 988 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів від 02.10.2003 № 1573, відомчі нормативно-правові акти МВС України з питань організації взаємодії служб і підрозділів у розкритті та розслідуванні злочинів.

^ Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше в Україні на монографічному рівні здійснено комплексне концептуально-цілісне дослідження теоретичних і практичних аспектів проблеми взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторський підхід до розв’язання низки дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи щодо досліджуваної проблеми. Також було розвинуто й поглиблено положення, висунуті іншими авторами, і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Наукову новизну результатів дослідження можна конкретизувати у таких положеннях та висновках:

Вперше:

- доведено, що особа, яка володіє спеціальними знаннями і залучається в кримінальне судочинство, відповідно до чинного законодавства, може виступати у різних процесуальних статусах: спеціаліст (ст. 128-1 КПК), експерт (ст.ст. 75, 77 КПК), фахівець (п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК). Тому застосування в науковому обігу об’єднуючого поняття „фахівець”, для позначення ним спеціаліста і експерта є не коректним;

- запропоновано авторську класифікацію суб’єктів взаємодії, підставою для якої обрано їх процесуальне призначення. До першої групи відносяться орган дізнання, слідчий, експерт, спеціаліст, перекладач. Другу групу складають особи, що мають самостійний процесуальний інтерес (потерпілий, обвинувачений, цивільний позивач, цивільний відповідач);

Удосконалено:

- теоретичне поняття взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;

- авторську класифікацію форм взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України, в основу якої покладено наявність обов’язкового процесуального закріплення результатів спільної діяльності слідчого і працівників експертної служби МВС України (виходячи з чинного кримінально-процесуального законодавства);

- класифікацію процесуальних форм взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, до яких віднесено: участь спеціаліста у слідчих діях, проведення судових експертиз, допит експерта;

- порядок експертної ініціативи та запропоновано оптимальні способи її реалізації з відображенням зазначених положень в чинному КПК України;

- організацію взаємодії у складі слідчо-оперативної групи, і запропоновано відповідні доповнення до чинного КПК України;

^ Набуло подальшого розвитку:

- визначено, що організація взаємодії в процесі розслідування завжди має конкретну мету, а об’єднання інтелектуальних і фізичних можливостей не підпорядкованих суб’єктів не самоціль, оскільки здійснюється для розв’язання конкретної слідчої ситуації;

- положення, щодо забезпеченню реальної, а не декларативної незалежності і процесуальної самостійності слідчого може сприяти створення Слідчого комітету при МВС України та негайне прийняття Закону України „Про статус слідчих”;

- пропозиції про доповнення ст.114 КПК України положенням про покладення обов’язку організації взаємодії з особами, які володіють спеціальними знаннями на слідчого, визначення конкретних форм і напрямів взаємодії процесуального та організаційно-тактичного характеру;

- положення про право керівника експертного підрозділу повертати матеріал без виконання, якщо поставлені в постанові запитання виходять за межі компетенції співробітників підрозділу.



следующая страница >>