asyan.org
добавить свой файл
1
Великий вітчизняний педагог К.Д.Ушинський
Життя і педагогічна діяльність. Великий вітчизняний педагог, один з основоположників педагогічної науки і народної школи в Росії Костянтин Дмитрович Ушинський (1824—1870) народився в м. Тулі. Його батько багато років перебував на військовій службі, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, вийшовши у відставку і здобувши дворянське звання за багато­річну службу в армії, працював службовцем у різних установах Тули, Полтави, Олонця, Вологди, Петербурга та повітовим суддею в м. Новгороді-Сіверсько-му Чернігівської губернії. Мати його була родичкою Капністів. Дитячі роки Ушинський провів у м. Новгороді-Сіверському, де вчився в гімназії, потім за­кінчив юридичний факультет Московського університету і був залишений там на два роки для підготовки до професорської діяльності. У 1846 році він був призначений виконуючим обов'язки професора юридичних наук Ярославського юридичного ліцею, звідки був звільнений як «неблагоиадійний» і довгий час не міг знайти роботи. У ,1849—1854 pp. він працював дрібним службовцем у Мі­ністерстві внутрішніх справ, але ця робота його не задовольняла ні матеріаль­но, ні морально. Деяке задоволення давало йому в цей період співробітництво в журналах «Современник», «Библиотека для чтения», в яких він публікував реферати статей та переклади з іноземних мов.

У 1854 році Ушинський дістав посаду викладача російської мови та ін­спектора класів у Гатчинському сирітському інституті, де широко проявились його організаторські й педагогічні здібності.

У 1857—1858 pp. в «Журнале для воспитания» Ушинський опублікував статті: «Про користь педагогічної літератури», «Три елементи школи», «Про народність у суспільному вихованні» (1858), «Шкільна реформа в Північній Америці» та ін. У 1859 році його було призначено інспектором класів Смоль­ного інституту шляхетних дівчат, де він працював до 1862 року, будучи вод­ночас і редактором «Журнала Министерства народного просвещения», в якому в 1860—1862 pp. опублікував статті: «Праця в її психічному і виховному зна­ченні» (1860), «Недільні школи», «Питання про народні школи», «Рідне сло­во» (1861), «Проект учительської семіна­рії». У Смольному інституті він нама­гався ліквідувати занадто суворий ре­жим для вихованців та поліпшити їх навчання й виховання.

Разом з Ушинським в Смольному інституті працювали відомі російські пе­дагоги В. І. Водовозов, Д. Д. Семенов, Л. М. Модзалевський, М. I. Семевський та ін. У 1862 році Ушинський змушений був залишити роботу в Смольному ін­ституті: начальниця інституту і законо­вчитель звинуватили його в «політичній неблагонадійності». Несправедливе став­лення з боку начальства підірвало й без того поганий стан його здоров'я. Він тяжко захворів, але їхати лікуватися за кордон в нього не було коштів. Побою­ючись громадського осуду за погане ставлення до Ушинського, Міністерство освіти відрядило його за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти, а на­справді це «відрядження» було замас­кованим політичним засланням. За кордоном Ушинський зустрівся і подружився з М. І. Пироговим, який давав йому поради в лікуванні. Там він пробув п'ять років.. Лікуючись, багато працював, вивчав досвід жіночої освіти в ряді країн, досліджував стан початкового на­вчання, написав свої педагогічні твори: «Педагогічна подорож до Швейцарії» (1862), «Рідне слово», два томи книги «Людина як предмет виховання» та ін. Перебуваючи за кордоном, Ушинський дуже сумував за Росією, він писав: «Страшно стає, як подумаю, що через рік чи два мої зв'язки з Росією порву­ться і залишусь я десь у Женеві, як острівець, що загубився серед океану».

У 1867 році Ушинський повернувся в Росію, але був вже зовсім хворий. Проте навіть і в такому стані він багато працював: закінчував деякі свої твори, збирав матеріал для нових, зустрічався з учителями, давав їм поради. Він збирався працювати професором педагогіки Новоросійського (Одеського) університету, куди його запрошували, але ця мрія не здійснилася. Помер К- Д. Ушинський у 1870 році в С5десі, де він тяжко захворів по дорозі в Крим на лікування. Поховано його в Києві на території Видубицького монастиря.

Тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні зроблено багато для того, щоб увічнити пам'ять великого вітчизняного пе­дагога: широко відзначаються його ювілеї, видано великим тиражем його тво­ри в одинадцяти томах, його ім'я присвоєно Ярославському і Одеському педа­гогічним інститутам, встановлено студентські стипендії його імені, кращих представників народної освіти і педагогічної науки нагороджують медаллю К.Д.Ушинcького.

У розвитку свого світогляду Ушинськиї пройшов складний шлях: він був добре обізнаний з різними філософськими систе­мами, сприймав їх критично, намагався створити свою точку зору, але так і залишився на шляху від ідеалізму до матеріа­лізму, хоч у багатьох питаннях дуже близько підходив до мате­ріалістичних позицій, виступав на захист матеріалістичної філо­софії. У питаннях розвитку природознавства він стояв на пози­ціях дарвінізму, в теорії пізнання і психології додержувався фізіологічних основ, у питаннях соціології вважав, що розум є рушійною силою суспільного розвитку.

Виходячи з позицій матеріалістичного сенсуалізму, Ушин­ський твердив, що єдиним критерієм для речі є сама річ, а не наше поняття про неї. У багатьох своїх творах він виступав про­ти ідеалістичних основ педагогіки і психології Канта, Гегеля, Гербарта, Спенсера; негативно ставився до вульгарного мате­ріалізму Фогта, Молешотта, Бюхнера. Він визнавав матерію, як таку, що існує об'єктивно, а також її рух. Шукаючи нових шляхів розвитку філософії, покладаючи великі надії на розвиток науки і техніки, він писав: «Сила людини — її парові машини, швид­кість її — паровози і пароплави, а крила вже ростуть у людини і розгорнуться тоді, коли вона навчиться вільно керувати аеро­статом».

У розвитку своїх соціально-політичних поглядів Ушинський не став на революційно-демократичні позиції. Так, наприклад, у статті «Праця в її психічному і виховному значенні» він пока­зав суперечності в тодішньому суспільстві (конкуренція в про­мисловості, експлуатація людини людиною, перетворення робіт­ників промисловості на придаток до машин), але через класову обмеженість свого світогляду не прийшов до висновку про необхідність класової боротьби, революційного перетворення суспіль­ства. Засуджуючи залишки кріпосництва, Ушинський разом з тим не піднявся вище буржуазного демократизму, він вважав, що дальший розвиток Росії може відбуватися мирним шляхом, без революції. Ідеалістичні погляди особливо проявилися в перший період його життя в ставленні до релігії та в ідеалізації патріар­хального селянства (християнську релігію він вважав основою мо­ралі й виховання). Пізніше, особливо в останні роки свого життя, Ушинський, залишаючись релігійною людиною, виступав проти втручання церкви та духовенства в світське життя і шкільні справи, він писав: «Усяка фактична наука — іншої науки ми й не знаємо — стоїть поза всякою релігією, бо спирається на факти, а не на вірування». У статті «Загальний погляд на виникнення наших народних шкіл» (1870) він констатував той факт, що ідея церковної школи не знайшла підтримки в народі, що самі селяни виступали проти того, щоб у школах працювали попи. Релігійність людей, на його думку, повинна проявлятися в їх гуманності, у взаємній повазі і дружбі.

Педагогічна наука і мистецтво виховання. Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що науку про навчання та вихован­ня— педагогіку — він розглядав у тісному взаємозв'язку з таки­ми науками, як філософія, історія, психологія, анатомія і фізі­ологія людини та ін., а також з педагогічною практикою. Педагогічна наука може розвиватись тільки тоді, вказував Ушинський, коли вона збагачуватиметься передовим педагогіч­ним досвідом.

Він вимагав єдності педагогічної теорії і практики, взаємного їх збагачення, оскільки в педагогічній справі немає нічого гір­шого, як відрив школи від життя, теорії від практики і прак­тики від теорії. Щоб правильно навчати і виховувати людей, треба знати історію людства та історію виховання (історію пе­дагогіки), всебічно знати їх самих, їх природу, задатки і психіку. Тільки при додержанні таких умов педагогіка буде наукою, а вихователі оволодіють мистецтвом виховання. «Якщо педаго­гіка,— писав Ушинський,— хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна насамперед знати її також у всіх відношеннях».

Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що педагогіку він розглядав у тісному зв'язку з психологією, часто підводив психо­логічні основи у розв'язанні педагогічних проблем. Це мало осо­бливо велике значення, оскільки за тих часів панували ідеї мета­фізичної та емпіричної психології.

У розвитку педагогіки і психології велике значення мала праця Ушинського «Людина як предмет виховання», в якій до­кладно розглянуто багато важливих питань: розвиток почуттів, сприймання, пам'яті, уваги, уявлення, мислення, емоцій, мови тощо. Виступаючи проти представників буржуазної психології 1 педагогіки (Гербарта, Бенеке та ін.), які однобічно, абстракт-

но, з метафізичних позицій трактували психіку людини, він, навпаки, психічне життя людини, зокрема дитини, розглядав у русі, в зв'язку з розвитком суспільства.

Як педагог і психолог Ушинський великого значення надавав розвитку активності дітей у процесі навчання та виховання, вка­зував на методи і способи психічного їх розвитку, правильний режим життя, виховання волі та інтересів, набування трудових навичок, умінь і звичок, подолання труднощів тощо. Високо оцінюючи значення трудового народу в історії суспільства, він вважав, що й виховання підростаючого покоління повинно від­буватися в його інтересах з обов'язковим врахуванням специфіч­них особливостей кожного народу. Тільки з сукупності практики і теорії виховання в різних народів може створитись загально­людська педагогічна система виховання, як наука і мистецтво.

Ушинський зазначав, що всяка практична діяльність, спря­мована на задоволення духовних потреб людини, є великим ми­стецтвом, а педагогіка як наука є вищим мистецтвом, оскільки вона задовольняє найбільшу з потреб людини і людства в ці­лому — їх прагнення до вдосконалення.

Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що він розгля­дав педагогіку як науку і мистецтво у зв'язку з досягненнями вітчизняної матеріалістичної філософії та інших наук про при­роду людини, про фізичне, розумове і моральне її вдоскона­лення.

Ідея народності виховання. Однією з найважливіших соці­альних і педагогічних проблем Ушинський вважав ідею народ­ності виховання, яку він трактував досить широко. Термін «на­родність» він розумів, як історію'того чи іншого народу, його історичний розвиток, географічні й природні умови, в яких живе народ, економічні, соціальні, культурні, національні та інші особливості народів. Спільною особливістю всіх народів Ушин­ський вважав виховання людей. У статті «Про народність у су­спільному вихованні» він дав високу оцінку всім народам Ро­сії, народність вважав основою виховання підростаючого поко­ління в дусі патріотизму, любові до батьківщини та свого народу.

Народність виховання в Ушинського не має нічого спільного з поняттям народності як прояву великоросійського шовінізму, патріархальності й релігійності; у нього це важливий засіб все­бічного вивчення історії своєї батьківщини, засіб патріотичного виховання підростаючого покоління.

У виховуванні патріотичних почуттів дітей і молоді велике значення, на думку Ушинського, мають традиції з історії бо­ротьби російського народу проти його зовнішніх ворогів у період Вітчизняної війни 1812 року, Кримської війни 1853—1856 pp. та ін. Але треба, зауважував він, щоб ці традиції послідовно використовувалися в процесі виховання і повсякденному житті, а не тоді тільки, коли батьківщині загрожує небезпека.

Ідея народності виховання в Ушинського свідчить про його боротьбу за розвиток російської національної педагогіки і шко­ли, а також про критичне використання позитивного досвіду зарубіжної педагогіки. Розвиток освіти і виховання на основі народності повинен сприяти підготовці патріотів Росії, які б сумлінно виконували свої громадські обов'язки і поважали інші народи.

Народ, на його думку, є джерелом усіх багатств матеріальної і духовної культури, а тому треба вивчати історію, географію, економіку, мову, літературу, мистецтво та інші науки. Народна творчість (поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво та ін.) — джерело культури народу. Однією з ознак народності є мова, найкращий виразник духовної культури кожного народу. У сво­їй статті «Рідне слово» Ушинський у барвистих і хвилюючих тонах писав про значення рідної мови: «Мова народу — кращий, що ніколи не в'яне і вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук, небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори, долини, її ліси й ріки, її бурі і грози — весь той гли­бокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу про­ходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові — в спадщину потомкам. У скарбницю рід­ного слова складає одне- покоління за другим плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості,— одним словом, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народ­ному слові. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління на­роду в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зни­кає народна мова,— народу нема більше» '.

Висока оцінка Ушинським рідної, зокрема російської, мови і його боротьба за створення шкіл, де б навчання проводилося рідною мовою народів Росії, мала не тільки велике педагогічно-методичне значення, але й політичне, його виступи в цьому питанні були використані прогресивними силами Росії для боротьби проти русифікаторської політики царського уряду щодо народів, які жили на окраїнах Росії.

Моральне виховання. Моральне виховання Ушинський роз­глядав як складову частину гармонійного розвитку людини, як важливий засіб патріотичного виховання та підготовки людини до життя. Для Росії XIX ст., зазначав він, питання морального виховання дітей і молоді Мали особливо велике значення, навіть більше за фізичне і розумове, оскільки в ньому було найбільше хиб і здійснювалося воно не в інтересах народу.

Моральне виховання людей треба починати з малих років і здійснювати постійно і систематично. Мета його — розвивати в дітей кращі риси і почуття: патріотизм і гуманізм, любов до праці і дисциплінованість, чесність і правдивість, почуття обо­в'язку і відповідальності, власної гідності і громадського обо­в'язку, скромність, твердість волі і характеру та ін. Найважливі­шим завданням морального виховання дітей і молоді, на його думку, має бути виховання у них палкої любові до батьківщини і народу.

З почуттям огиди ставився Ушинський до таких негативних людських рис, як псевдопатріотизм, кар'єризм, егоїзм, деспо­тизм, лицемірство, лінощі, прагнення до наживи та ін. Розгляда­ючи завдання і засоби морального виховання учнів, він гостро критикував такий «засіб» дисциплінування, як залякування і фізичні покарання, водночас вказував на необхідність поси­лити вимоги до них щодо дисципліни і поведінки, але застосо­вувати при цьому правильні педагогічні методи.

Основними методами і способами морального виховання ді­тей і молоді Ушинський вважав переконання, запобігання непра­вильній поведінці, педагогічний такт учителя та заохочення і покарання але не тілесні, особистий приклад учителя, а також батьків і старших, правильний режим навчання тощо. Але най­кращим засобом морального виховання, на його думку, є фізич­на праця, за допомогою якої формуються-кращі моральні яко­сті дітей і молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею розумовою.

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тіль­ки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства вза­галі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сім'ї: самообслуговування дома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного прилад­дя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них умін­ня долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не пере­втомлювались, діставали насолоду від фізичної праці.

Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного здоров'я, як чисте повітря для її фізичного здоров'я.