asyan.org
добавить свой файл
1
Важливою проблемою виховання В. Сухомлинський вважав необхідність перетворення освіти у важливу життєву цінність. "Здається парадоксальним, незрозумілим той факт, - писав педагог, - що для деякої частини підлітків і юнацтва це велике благо - тортури, учіння - важкий тягар, а вчителям в ряді випадків доводиться без кінця воювати з ледарями і неробами" [8, с.107].

Звичайно, Сухомлинський не міг не розуміти того, що глибинними джерелами втрати інтересу до знань, до навчання є соціальна деформованість тоталітарного суспільства, недооцінка ролі інтелігенції в суспільному розвитку, зниження стандартів навчання при переході до загальної середньої освіти, слабкість кадрового і методичного забезпечення школи, нарешті, неадекватність фінансових і матеріально-технічних ін'єкцій в освіту і виховання.

Розуміючи це, він пристрасно закликав до перетворення школи в місце, де б процвітав культ знань. Хоч досягти цього в умовах, коли суспільство, а точніше його керівна верхівка сповідали дещо прямо протилежне, було практично неможливо. В розумінні цієї суперечності, в усвідомленні свого безсилля з точки зору її можливого подолання, мабуть, головна духовна драма В. Сухомлинського як педагога-гуманіста.

На думку В. Сухомлинського, свідомість формується як активна форма встановлення духовно-практичного зв'язку з навколишньою дійсністю [8, с.105]. Саме тому одним із пріоритетних напрямів сучасної системи початкової освіти повинна бути організація діяльності учнів за законами природи. "Школа радості" - це школа, в якій основні види діяльності пов'язані з почуттям збереження і охорони навколишнього середовища. Саме тому зміст і характер комунікативної, пізнавальної, трудової і творчої діяльності учнів початкової школи повинні мати екологічну забарвленість, бути підпорядковані законам, що дозволяють примножувати прекрасне у сфері охорони природи, збереження природних об'єктів.

Позаурочна робота у педагогічному досвіді В. Сухомлинського ґрунтується на добровільній участі дітей, розвитку їхніх індивідуальних творчих здібностей, практичних умінь та навичок, сприяє формуванню світогляду учнів, а також допомагає організувати цікаве й корисне дозвілля школярів. "Дитяча пам'ять саме тому гостра, що в неї вливається чистий струмок яскравих образів, картин, сприймань, уявлень. Як важливо не допустити, щоб шкільні двері відгородили від свідомості дитини навколишній світ" [20, с.113].

Видатний педагог писав, що у світлі нових завдань, які постали нині перед школою, у зв'язку з підготовкою вихованців до виховання, проблема розумового розвитку молодших школярів набуває великого значення. Від умілого використання методів залежить не тільки міцність знань та практичних умінь і навичок, а й формування в учнів поглядів на знання, бажання вчитися.

Успіх виховання багато в чому залежить від методів навчання, їх відповідності завданням розумового розвитку школярів, що у свою чергу визначає відповідну структуру уроків. Вчителі Павлиської школи виходили із принципів: сполучення, об'єднання практичної роботи, яка виконується учнями, з первинним сприйняттям знань, з їх поглибленням, розвитком, використанням [16, с. 198].

Успіх виховання залежить від творчого застосування методів навчання, від різноманітності тих деталей, які зумовлюються конкретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідь теорією навчання, наголошував педагог. Він, маючи багаторічний досвід, дійшов висновку, що всі методи можна поділити на 2 групи: методи, які забезпечують первинне сприймання знань і вмінь учнями та методи осмислення, розвитку, поглиблення знань.

До першої групи В. Сухомлинський відніс: розповідь, пояснення, лекцію, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіду, самостійне читання книг з метою первинного сприймання знань; демонстрацію, ілюстрацію (кіно, схеми, картини, телебачення, діаграми, макети, таблиці, муляжі, моделі); трудовий процес, уміння; самостійне спостереження, екскурсію, практичну і лабораторну роботи в процес самостійного оволодіння знаннями; показ фізичних вправ [3, с.17].

До другої групи він відніс: вправи (усні, письмові, технічні); пояснення факторів і явиш природи праці, суспільного життя; дискусії, творчі письмові роботи (твори, реферати, анотації, складання задач, програмування), виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторні роботи, експеримент (на навчально-дослідній ділянці, у лабораторії, кабінеті), керування машинами, механізмами, апаратами, застосування знань і вмінь; тривала трудова діяльність, що поєднує мету практичної діяльності і мету вдосконалення вмінь, із поглиблення знань (у майстерні, на навчально-дослідній ділянці) [3, с.18].

Педагог звертав увагу на те, що кожний метод має особливості, які залежать від специфіки предмета, змісту матеріалу, цілей та завдань всебічного розвитку школяра. Він рекомендував вчителям, готуючись до уроку, продумувати, як вплинуть на розум дитини повідомлені знання, як використовуватимуться набуті учнем знання в майбутньому, яка їх роль у розумовому розвитку дитини. Важливе практичне значення має проблема критеріїв вибору адекватних процесу навчання методів роботи, чим же керуватися вчителю, визначаючи методичний аспект майбутнього уроку. Відомо, що методи навчання можуть виконувати свою функцію - керування пізнавальним процесом - лише за умови їх відповідності об'єктивним закономірностям процесу навчання.

Успішне оволодіння учнями змісту знань багато в чому залежить від умілого використання методів, які викликають високу пізнавальну активність учнів, методів, що забезпечують розвивальний характер навчання. Успішність навчального процесу залежить і від самого учня, від його бажання працювати, активності процесу пізнання на уроці. Учень має стати активним учасником процесу пізнання, формувати власні знання - така вимога часу. В. Сухомлинський підкреслював, що виняткову роль відіграє вміння вчителя скерувати хід думки учнів так, щоб вони активно, зосереджено прагнули побачити невидиме, зрозуміти приховане, розгледіти незвичайне у звичайному [9, с.11].

На уроці треба застосовувані такі форми і методи роботи, щоб учень був перш за все здобувачем знань, а не пасивно запам'ятовував знання під керівництвом вчителя. При тому В. Сухомлинський зауважував, що активність має проявлятися найперше в активності розуму, в усвідомленні учнями основних причинно-наслідкових зв'язків навчального матеріалу.

Одне з найважливіших завдань школи, вказував В. Сухомлинський, "навчити користуватися знаннями. Якщо набуті уміння і навички тільки засвоюються і не застосовуються на практиці, навчання поступово виходить зі сфери духовного життя дитини, неначе відділяється від ЇЇ інтересів і захоплень" [21, с.422].

І тут же підкреслює: "Дуже важливо, щоб мислення учнів ґрунтувалося на дослідженні, пошуках, щоб усвідомленню наукової істини передувало нагромадження, аналіз, зіставлення і порівняння фактів. Спостерігаючи явища і картини природи, дитина оволодіває формами й процесами мислення, збагачується поняттями, кожне з яких сповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зв'язків, помічених гострим зором допитливого спостерігача" [21, с.496].

Отже, виховання не можна вважати достатнім, повним, якщо учнів не залучено до практичної діяльності з вивчення та поліпшення дійсності у конкретній місцевості (за місцем проживання чи у мікрорайоні школи). Дослідження також засвідчують, що особиста участь дітей у розв'язанні локальних проблем є необхідною умовою формування відповідних оптимістичних поглядів.

Беручи до уваги інтереси учнів, враховуючи їхні вікові особливості та специфічні можливості позаурочної роботи, у практиці педагогічної діяльності В. Сухомлинського було створено різні форми шкільних об'єднань, в яких вирішувалися такі завдання:

• підтримка та розвиток інтересів учнів до природного середовища, заохочення їх до творчого самовдосконалення;

• створення соціально-педагогічних та психолого-педагогічних умов, сприятливих для набуття учнями знань, практичних умінь і навичок поведінки та діяльності в природі;

• виховання естетичних смаків, збагачення культурними цінностями українського народу;

• організація дозвілля з урахуванням інтересів дітей на основі їх ініціативи і самодіяльності [3, с.18].

Важливий момент виховного впливу педагогічної системи В. Сухомлинського пов'язаний з використанням ресурсів казки та рольової гри у навчанні та вихованні дітей, у чому він був новатором.

Пізнавальна частина "уроків мислення" серед природи обов'язково чергувалася із грою. їх метою було ознайомити дітей з навколишнім світом, з різними явищами природи і більшу частину приділити екологічному вихованню. Як відомо, в молодшому шкільному віці переважає образне мислення.В. Сухомлинський закликав батьків і вчителів молодших класів "уводити дітей в обстановку, де є яскраві образи і причинно-наслідкові зв'язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують" [21, с.521].

Використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського у сфері виховання, його спостережень за впливом краси природи на всебічний розвиток молодших школярів має велике значення в навчально-виховному процесі.



Матеріал скопійовано з інтернет ресурсів для самоосвітньої роботи.