asyan.org
добавить свой файл
1
Був лютневий вечір. Було ще не дуже пізно, але темрява вже вкутала землю та повітря та змусила запалювати електричне світло. Василь Грек крокував напівосвітленими вулицями власного містечка Каховка. Води Дніпра омивали його береги та приємний, сповнений зимовою свіжістюю вітерець, віяв у обличчя хлопця. Снігу навкруги майже не було - в Україні, мабуть, вже забули, що таке справжня зима, тимпаче на півдні країни. Грек був вдягнений у спортивні штані (температура була близькою до нуля), таку ж спортивну куртку, на ногах його були легкі чорні туфлі спортивного фасону. Він повільно йшов у напрямку Каховського центру.

Було тільки вісім годин, та вулиці вже були порожні та неприємні. Місто наче вмерло, і лише вогники у деяких вікнах свідчили про те, що тут ще хтось живе. Більшість населення цього невеличкого провінційного українського містечка вже були п'яні та спали, чи ще знаходилися у процесі сп'яніння і повинні були заснути протягом кількох найближчих хвилин. Дехто дивився телевізор - але таких було мало, бо телевізори, у своїй більшості, народ вже пропив. Де-по-де вулицею проходили люди - похмурі та втомлені. Вони поспішали додому, щоб лягти та дивитися у стелю. Чекати свого кінця та вмирати.

І Грека можна було прийняти за таку людину також, але його видавала велечезна кувалда, яку він волочив за собою. Та всі були у власних думках, тому людина із кувалдою у центрі міста не викликала ні в кого жодних почуттів та думок.

Його могла б затримати міліція, та міліції в Каховці не було, бо вона також вмирала десь далеко від сонця.

Василь Грек підійшов до невисокого залізного паркану - перед ним була старенька церква.

Каховська церква носила горде ім'я святого Павла та міська влада давно вже не звертала на неї увагу, забула її, тому вона (церква) існувала лише завдяки власним зусиллям - продаж різної церковної атрибутики, іноді підпільний розпродаж ікон (усі робили вигляд, що не помічають цього), частина церковної території була віддана під склад, орендований місцевим горілчаним магазином, за церквою знаходився невеличкий город, на якому вирощували картоплю та капусту. Стіни церкви вже давно були обколупані та у деяких місцях заплямовані скаженими літерами та малюнками пацаватих молодиків. Зсередини - запах вічності та горілки.

Василь Грек штовхнув ногою залізні дверцята. Вони відчинилися. Тут вже давно не зачиняли, бо це нікому не було потрібним. У церкві був старий сторож Панас, та він вже спав за алтарем алкоголічним сном, закутавшись у стареньку рясу місцевого дячка.

Грек рушив далі, не боячись того, що може бути поміченим. Пройшовши метрів двадцять потрісканою плиткою, яку ще клали у часи Брєжнєва, він натискнув ручку вхідної двері та штовхнув її від себе. Двері із скрежетом вдічинилися, в обличчя вдарив сморід. Грек увійшов всередину та зачинив дверцята. Слабкого місячного світла із маленького віконця було достатньо для того, щоб вільно рухатись та орієнтуватися у тому, що було навкруги.

Василь підійшов до алтара (у кімнатці за ним спав п'яний наче чорт сторож), заніс над головою кувалду та вдарив. Глухий звук дерева. Потім ще удар і ще...

Василь Грек починає лупити кувалдою по стінах, колонах, ламає лавки... глухий шум майже не чутно.

Минає двадцять хвилин і Василь Грек стоїть у середині церкви: алтар знищено, на підлозі розбиті ікони та свічки, поламані лавки.

Василь Грек відчиняє двері та виходить на вулицю. Приємний запах холодного повітря з Дніпра збуджує його. Він крокує старими плитками та виходить на вулицю, старанно зачиняючи за собою старенькі дверцята.

Навкруги вже нікого немає. Всі хто ще ходив вулицею вже п'ють горілку чи дивляться телевізор. На обличчі Василя посмішка. Він зробив те, чому його вчили його книжки. Василь Грек дуже полюбляє читати. Він підхоплює кувалду та прискорює крок. Вже скоро він буде дома, сяде у зручне крісло, поставить поруч склянку чаю та відкриє якусь гарну книжку, наприклад Ніцше.