asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Антоніна Колодій

РАДЯНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЇЇ НОСІЇ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ


Проблеми національної консолідації, політика і наука. Минуло вже 11 років існування незалежної Української держави і формування в її кордонах “нової якості” української нації, яка, як сподівалися і політики, й теоретики, мала усі підстави набути ознак повної (повномасштабної), громадянської чи політичної нації, об’єднуючи навкруг українського культурного ядра інші етнічні й національні групи – на засадах толерантності, врахування їхніх специфічних потреб та інтересів, спільної участі в будівництві демократичної держави та громадянського суспільства. Законодавчі акти, прийняті молодою державою, були адекватні цим завданням. Та незважаючи на цивілізований початок націєтворчого процесу і відсутність міжнаціональних конфліктів (окрім Криму), успіхи етно-національної політики поки що не мають значних досягнень.

Політично-ідеологічна та мовно-культурна роз’єднаність регіонів є істотним гальмом у створенні національного уряду, спроможного здійснити необхідні реформи, створити життєздатну економічну та політичну системи, загалом – керувати державою демократично й ефективно. Для подолання цієї роз’єднаності країна потребує науково обґрунтованої та виваженої етно-національної політики. Саме етно-національної, а не просто етнополітики, тому що турбота про заголовну націю, її розвиток, повноцінне функціонування її культури, виконання нею ролі державотворчого народу не менш важлива і складна проблема, ніж захист прав і сприяння розвитку культур національних меншин.

Окрім цих двох складових, до етно-національної політики молодої держави входить ще й третя, дуже містка складова – творення політичної (громадянської) нації через формування загальнонаціональної ідентичності парасолькового типу, яка б надбудовувалася над ідентичностями етно-національних груп. Звідси – той інтерес, що його проявляють українські дослідники до проблем національної, етносоціальної та етнокультурної (у тому числі й мовної) самоідентифікації українських громадян. Проведені дослідження поки що не досягнули, на мій погляд, критичної маси, необхідної для обгрунтованих висновків, а теоретичні узагальнення часто є надто сторонницькими (partizan) з усіх боків. Отже, є потреба у продовженні емпіричного вивчення проблеми та пошуків (і розвитку) підходящих концепцій, які б адекватно пояснювали зібраний фактичний матеріал.

У пропонованій статті йтиметься про політичну позицію та суспільну роль чисельно значної групи громадян України, що вибрала доволі екзотичний шлях соціально-етнічної самоідентифікації, віднісши себе до “радянських людей”. Її соціальний портрет дасть змогу висвітлити принаймні деякі особливості та перешкоди на шляху національної консолідації в Україні. З’ясувати, що собою являють та яку суспільну роль відіграють “радянські люди” в теперішній, пострадянській Україні, спробуємо за такими ознаками: а) географічне розселення “радянських” (їх концентрація в певних областях чи регіонах); б) демографічні показники, рівень освіти і соціальний статус групи; в)  релігійність та мовні вподобання її членів; г) політична самоідентифікація (зокрема, співвідношення з прихильниками “лівих” течій); д) рівень громадянськості й патріотизму та інше.

Аналіз ґрунтуватиметься на матеріалах соціологічного опитування, проведеного в липні 2000 р. Центром соціальних і маркетингових досліджень “СОЦИС” на замовлення Фонду держмайна України – на основі багатощаблевої, стратифікованої вибірки із застосуванням квотного відбору респондентів на останньому щаблі. Обсяг вибіркової сукупності – 2800 респондентів (основний масив), з додатковою вибіркою по 450 осіб у 4-х регіонах, які були представлені недостатньою кількістю респондентів. Тому загальна кількість опитаних становить 3250 осіб. Помилка вибірки становить +- 3%. Групування даних опитування здійснювалось за двома схемами регіонального поділу: на п’ять і на одинадцять регіонів.

Етно-національна ідентичність під час опитування визначалась за допомогою таких питань: Яка Ваша національність? З якою соціально-етнічною групою Ви себе ототожнюєте? До якої мовно-етнічної групи Ви себе відносите? Якою мовою Ви переважно розмовляєте вдома?

Тобто, до анкети були введені питання про соціально-етнічну та мовно-етнічну самоідентифікацію, завдяки чому вдалося з’ясувати, що частка людей, готових засвідчити свою українську національність (за якими б то не було критеріями – колишній запис у паспорті чи в свідоцтві про народження, національна приналежність батьків тощо), є дещо більшою, ніж показував перепис 1989 р.: майже 76% проти 72%. Решту склали росіяни (біля 21%) і представники інших національностей (3%). Проте, якщо питалось не просто про національність, а про те, з якою соціально-національною групою людина себе ототожнює (тобто, включався момент вибору), то українців виявилось лише близько 66%. Отже, на рівні суб’єктивного сприйняття, етнічної самоіденти­фікації 10% тих, хто “записаний” або за походженням є українцем, вважають себе не-українцями. І чим далі на Схід, тим значнішим стає це розходження (див. табл. 2). А це означає: після 10 років існування незалежної української держави процеси де-націоналізації та зросійщення не набули зворотного спрямування.

Цей факт особливо помітний, якщо загальноукраїнські дані порівняємо з результатами опитування у Львівській області, де етнічні українці чинили спротив зросійщенню і створили власне мовно-культурне середовище. На Львівщині українців за усвідомленням є хоч і незначно, але все-таки більше, ніж українців “офіційних” (табл. 1). Тобто, якась частина росіян (а вона, як показує наш аналіз, сягає 30% усього їх числа) сприймає українську ідентичність як свою.1 Чи є ця ідентичність парасольковою (надбудованою над російською етнічною ідентичністю), чи тут переважає перехід на позиції домінуючого етносу – це вимагає подальшого вивчення.

^ Таблиця 1. Національна приналежність населення України та Львівщини (офіційна та за самоусвідомленням)


Національність

Україна

Львівщина

Офіційно

(%)

За само­усві­дом­ленням (%)

Офіційно

(%)

За само­усві­дом­ленням (%)

Українці

75,96

65,93

93,17

93,92

Росiяни

20,82

15,89

4,92

3,58

«Радянські люди»



12,61



0,75

Інші національності

2,89

1,71

4,92

0,57

Для мене це не має зна­чення

0,32



0,33



Важко відповісти



2,50



0,92

Інше



1,36



0,25

Наскільки українським за самоусвідомленням та мовою є сучасне українське суспільство та які відмінності існують між регіонами, показує таблиця 2 та карта на рис. 1.

^ Таблиця 2. “Українськість” регіонів України




Українців за націо­наль­ністю (офі­ційно)

Ототожнюють себе з українцями

Розмовля­ють вдома пере­важно україн­ською мовою

Виступа­ють за роз­шире­н­ня вживан­ня української мови як державної

Погоджу­ються, що яд­ром українсь­ко­го народу є українська нація

Погоджу­ються що розпад СРСР був для Укра­їни пози­тив­­­ним явищем

Належать до христи­янських конфесій українсько­го під поряд­кування *

Захiдний

92,78%

91,70%

93,86%

51,23%

42,21%

31,15%

63,57%

Пiвнiчний

90,67%

88,06%

75,75%

57,84%

61,56%

24,25%

51,98%

Пiвнічно-Захiдний

95,88%

86,60%

90,03%

90,26%

84,48%

76,18%

89,57%

Центральний

89,44%

80,00%

78,33%

65,56%

73,61%

26,39%

50,25%

Пiвденно-Захiдний

82,53%

77,32%

79,93%

26,06%

45,62%

17,75%

25,99%

Київ

80,93%

77,12%

30,08%

70,34%

71,61%

46,61%

50,33%

Пiвнічно-Схiдний

79,51%

66,39%

47,54%

86,94%

85,22%

34,02%

55,89%

Пiвденний

78,26%

63,77%

36,23%

51,80%

62,05%

36,57%

47,45%

Пiвденно-Схiдний

76,45%

61,22%

38,78%

83,27%

79,55%

45,35%

67,30%

Схiдний

46,74%

32,81%

4,94%

12,10%

41,25%

14,80%

20,00%

Крим

18,82%

6,28%

0,90%

35,15%

42,76%

17,75%

36,30%

Україна в цілому

75,38%

65,82%

51,48%

56,50%

62,62%

32,95%

53,25%

^ Регіональний розподіл та соціальне обличчя “радянських” в Україні. Отже, в цілому по Україні приблизно 2/3 опитаних (65,82%) ототожнюють себе з українцями і приблизно 1/3 – з іншими етно-національними групами.



следующая страница >>