asyan.org
добавить свой файл
1
Є імена, що пломеніють над світом. Ім’я Василя Олександровича
Сухомлинського належить саме до таких. Сучасні вчителі щасливі вже тим, що серцем своїм можуть доторкнутись до неперевершеного таланту Добротворця, відчути високість і красу його педагогічної спадщини, сприйняти її як дорогоцінний скарб, поспілкуватися з людьми, які знали його особисто.

Психолог Мирослав Боришевський так оцінює спадщину
Василя Сухомлинського: “Визначальною особливістю педагогічної теорії та практики В.Сухомлинського є багатогранність і відносна завершеність їх структурно-змістових та функціональних параметрів. Це дає підстави розглядати все, створене ним, як педагогічну систему, що акумулювала в собі найкращі надбання минулого й сучасного у поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого й втіленням їх у педагогічному процесі”.

Чим більше вбираєш світла, тим величнішою і привабливішою стає для тебе педагогічна система Василя Сухомлинського. А земна педагогічна зоря, його Павлиська загальноосвітня школа, буде для практиків школою майбутнього на всі часи. Вона – як горизонт.

У пошуках шляхів розбудови сучасної національної школи в Україні освітяни все більше скеровують свої погляди до творчого доробку видатного педагога-гуманіста.

Наш педагогічний колектив впродовж багатьох років вивчає педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського, досліджує виховну та дидактичну її складові задля трансформації його ідей у практику роботи школи.

Провідними ми вважаємо такі ідеї великого педагога:

  • Підвищення професійної культури вчителя.

  • Турбота про здоров’я дитини.

  • Гуманізація навчально-виховного процесу.

  • Розвиток загальнонавчальних умінь та навичок, формування навичок самоосвітньої роботи.

  • Розумовий розвиток учнів.

  • Духовне становлення особистості школяра. Громадянське виховання.

  • Трудове виховання.

  • Виховне середовище. Гармонійна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу: педагогів, учнів, батьків, громадськості.

  • Сім’я як головний чинник виховання. Підготовка учнів до батьківства та материнства.

В інтегрованому ж вигляді вони висвітлюють найголовніше у вченні В.О.Сухомлинського – гармонійний розвиток особистості учня на засадах гуманізму. Провідне місце у вихованні особистості Добротворець відводить формуванню у дитини духовності, яка є мірою “людського в людині”.

Реалізуючи його ідею щодо розвитку особистості, наш педагогічний колектив визначив у своїй діяльності наступні завдання:

  1. Фізичний розвиток учнів, формування здорового способу життя, установки бути здоровими.

  2. Дуxoвнe становлення особистості.

  3. Інтелектуальний розвиток учнів.

  4. Соціальний розвиток.

Мета нашої діяльності – гармонійний розвиток особистості учня, виховання духовної, благородної людини. Чи можливо це в звичайній загальноосвітній школі з усіма її проблемами сьогодення? Твердо переконані, що так, бо стоїмо на позиції: кожна дитина має право на турботу про неї, увагу, повагу, плекання, створення умов для її розвитку, орієнтацію на життєвий успіх, тобто на любов до неї, бо вона – людина.

На шляху до її реалізації окреслюємо для себе:

а) завдання-мінімум: людина, яка закінчує загальноосвітню школу, повинна вміти дати собі раду в житті – дорожити здоров’ям, вести здоровий спосіб життя, бути працелюбною, відповідальною, впевненою в собі, вміти спілкуватися з людьми, усвідомлювати сенс життя, прагнути створити сім’ю, виховати дітей, жити у злагоді з собою, оточуючими людьми, природою, світом, мати почуття людської гідності, бути патріотом своєї держави;

б) завдання-максимум: випускник школи мусить бути фізично досконалою, духовно багатою, інтелектуально розвиненою, креативною, соціально адаптованою особистістю з критичним мисленням, постійним прагненням до самовдосконалення, самореалізації, самоактуалізації, бажанням працювати задля розквіту своєї держави.

Всією організацією навчально-виховного процесу в школі вчителі намагаються сприяти тому, щоб кожен учень на дистанції від завдання-мінімуму до завдання-максимуму зайняв свою нішу відповідно до своїх нахилів, здібностей, таланту, міг в повній мірі реалізувати себе.

В.О.Сухомлинський стверджував: “Людину треба виховувати. Для цього потрібно знати, що і як виховувати” [1, с. 530].

Отож, педагогічний колектив нашої школи розпочав роботу над проблемою “Гармонійний розвиток особистості з врахуванням вікової сензитивності як умова формування життєтворчого потенціалу”.

На основі визначених нами напрямків виховання гармонійно розвиненої особистості ми отримали орієнтовний зміст виховної роботи у школі та кожному класі та склали програму виховання для кожної вікової групи учнів
(1-11 клас) – розвивально-виховний модуль “Гармонійний розвиток особистості на основі вікової сензитивності”.

З програмою гармонійного виховання особистості знайомимо учнів, батьків. Це змінює їхнє ставлення до навчальної діяльності, робить її особистісно значимою, затребуваною кожним учнем та його сім’єю. Переконуємо також, що кожен віковий період сприятливий для розвитку тих чи інших якостей особистості, а нехтування психологічними закономірностями становлення особистості гальмує розвиток дитини та може привести до небажаних наслідків. Така мотивація сприяє взаємодії сім’ї та школи щодо розвитку особистості кожного учня з врахуванням його індивідуальних особливостей, нахилів, здібностей, інтересів.

Відомо, що вчитель може досягти мети лише в тому разі, коли ця мета буде сприйнята і самим учнем. “Я розумію майстерність виховання так, що кожне доторкання вихователя до свого вихованця є в кінцевому підсумку спонуканням до праці душі. Чим тонше й ніжніше воно, це спонукання, тим більше сил, що виходять з глибини душі, тим більшою мірою стає маленька людина вихователем самої себе”, – наголошував В. Сухомлинський [2, с. 604].

Але як цього досягти? Як запалити в душі дитини вогник самотворення? Як переконати кожну дитину в її самоцінності? Як сформувати самоповагу, людську гідність, інші доброчинності, які стануть рушійною силою самоконструювання, самотворення, самовдосконалення, самореалізації особистості? Ми вели пошук такої системи роботи, яка забезпечила б взаємодію, співпрацю вчителя та учня в становленні особистості останнього. Вивчення досягнень педагогічної та психологічної науки, спадщини В.О.Сухомлинського, етнопедагогіки, перспективного педагогічного досвіду та постійне “занурення” з цим багажем інформації в реальне шкільне життя дозволило нам усвідомити давнє “Все починається з любові” та віднайти концентрований вираз цілей, завдань та змісту “доторкання” і “праці душі” – формулу “Три люблю”. Постулати формули “Три люблю” визначають ставлення учня до себе, до людей, до природи та базуються на певних інваріантах.
Матеріал скопійовано з інтернет ресурсів для самоосвітньої роботи.