asyan.org
добавить свой файл
1

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та

природокористування

Кафедра Теорія Права

Реферат

на тему:

«Теорія держави і права»

ПЛАН

1. Предмет теорії держави і права.

2. Методологія теорії держави і права.

3. Функції теорії держави і права.

4. Місце теорії держави і права серед інших
юридичних наук.

1. Предмет теорії держави і права.


Головним завданням науки є пізнання об'єктивних законів дійсності, а пізнані закони служать основою цілеспрямованої діяльності людей. Наука має складну структуру. Перш за все, вона поділяється на природничі та суспільні науки. Якщо природничі науки вивчають закономірності розвитку й існування природи, то сферу інтересів суспільних наук складають людське суспільство, суть тих явищ і процесів, які відбуваються у цьому суспільстві. Оскільки суспільство являє собою надзвичайно складне, багатогранне та багатоаспектне явище, то наука про суспільство, єдина і цільна за своєю суттю, поділяється на цілий ряд окремих самостійних наук, кожна з яких вивчає певну групу суспільних явищ та їхніх специфічних закономірностей.

Таким чином, у науці про суспільство теорія держави і права займає особливе місце, обумовлене її специфічним об'єктом вивчення — державою і правом, як самостійними, але органічно взаємопов'язаними між собою важливими сферами суспільного життя.

Необхідною умовою нормального розвитку і функціонування суспільства є його внутрішня організованість, певний рівень впорядкованості існуючих у ньому відносин. Це й обумовлює появу та існування держави і права. Ці два суспільні феномени підпорядковуються загальним законам розвитку суспільства, проте для них характерні і свої специфічні, тільки їм притаманні, закономірності. Саме тому, необхідна юриспруденція, або система юридичних наук, які вивчають ці специфічні властивості держави і права, а також мають своїм завданням вивчення, переосмислення та отримання нових знань про різноманітні державно-правові явища і процеси. Юридична наука, вивчаючи певну сторону суспільного життя, користується своїми власними поняттями та категоріями, в яких знаходять своє закріплення здобуті нею знання про різні сторони державно-правового життя суспільства, про виникнення, розвиток і функціонування таких суспільних інститутів, як держава і право. Оскільки і держава, і право у своїй появі, існуванні і розвитку проходять складний процес, який характеризується цілим рядом загальних і специфічних особливостей, юридична наука складається з цілого ряду окремих, відносно самостійних, наук (однією з яких є теорія держави і права), кожна з яких має свій предмет.

^ Предметом науки є сукупність закономірностей та особливостей явищ об'єктивної дійсності чи теоретичних знань, які вивчаються цією наукою.

Теорію держави і права можна розглядати, як логічне узагальнення державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити, як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їхню суть, призначення, функціонування і розвиток. Тобто, предметом теорії є найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Предмет теорії держави і права створюється практично всією системою юридичних наук, що пояснюється тим, що галузеві й інші юридичні науки вивчають окремі аспекти держави і права, їхню історію і не дають узагальнених теоретичних знань про елементи і складові держави і права.

Вивчення закономірностей зародження, розвитку і функціонування держави і права є предметом вивчення теорії держави і права. При цьому, маються на увазі стійкі, характерні зв'язки, які виражають сутність даних соціальних явищ, тобто держави і права.

Закономірності розвитку і функціонування держави і права розглядаються у нерозривному зв'язку з розвитком суспільства в цілому. Тому, предметом вивчення теорії держави і права будуть також загальні закони і закономірності розвитку та функціонування людського суспільства, тією мірою, якою вони є визначальними для держави і права.

Теорія держави і права також вивчає теоретичні основи і загальну характеристику певних державно-правових явищ (правовідносини, правопорушення), які вивчаються галузевими науками тільки у певному аспекті. Наприклад, правопорушення (злочин, адміністративний, дисциплінарний проступки). На відміну від кримінального, адміністративного чи трудового права, теорія держави і права вивчає сутність та загальні моменти, які характеризують будь-яке правопорушення.

Отже, теорія держави і права має своїм предметом, тобто вивчає, не окремі суспільні закони, що стосуються окремих сторін функціонування держави і права, а вивчає всю систему цих законів, взятих у комплексі в найбільш узагальненому вигляді.

Предметом теорії держави і права є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, їхніх окремих елементів, а також органічно пов'язані з ними інші соціальні явища і процеси.

А сама теорія держави і права як юридична наука є системою об'єктивних знань про ці загальні та специфічні закономірності, їхні окремі елементи та органічно пов'язані з ними соціальні явища і процеси.

Від предмету науки необхідно відрізняти об'єкт вивчення цієї науки. ^ Об'єкт наукице об'єктивна реальність явища, що вивчається. Стосовно теорії держави і права, це державно-правові суспільні відносини, самі держава і право. Натомість, предметом науки, як вже було сказано, є закономірності та особливості цієї реальності, межі та зв'язки, в яких вона вивчається.

Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою у системі правознавства, яка має для інших юридичних наук загальнотеоретичне і методологічне значення.
^

2. Методологія теорії держави і права.


Методологія науки — 1) це система підходів і методів, способів наукового дослідження; 2) вчення про їхнє використання при дослідженні певних явищ об'єктивної дійсності.

Методологія — це сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмету науки.

Якщо методологія є вихідним у механізмі юридичного пізнання, то метод можна розглядати, як вихідну, базисну категорію методології.

Метод — це спосіб побудови і обгрунтування системи знання; сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Методи, які застосовуються у теорії держави і права, можна поділити на загальні і спеціальні. До загальних належать методи, які застосовуються в усіх або в більшості суспільних наук. До загальних методів належить, наприклад, діалектичний метод, який розглядає будь-яке соціальне явище в його взаємозв'язку з іншими явищами та у процесі історичного розвитку. Разом з тим, для відповіді на конкретні питання теорії держави і права як науки необхідно застосовувати спеціальні методи дослідження. Спеціальні методи — це система різноманітних пізнавальних засобів, організованих у певному порядку, для проведення спеціального дослідження. Тобто, це методи, які застосовуються лише в юриспруденції. При аналізі державно-правових явищ значне місце посідає абстракція, яка, в найбільш загальній формі, являє собою мисленний образ певного предмету чи явища, їхнього окремого аспекту. У процесі абстрагування застосовуються різноманітні засоби, які дозволяють отримувати знання про даний предмет. Це, зокрема, спостереження, порівняння, аналіз і синтез, індукція і дедукція. Спеціальні методи юридичної науки і, зокрема, теорії держави і права обумовлені специфікою предмету вивчення. Вони розмаїті, а межі і можливості їхнього використання різноманітні і залежать від рівня процесу дослідження. Деякі з цих методів використовуються, переважно, на емпіричному рівні, на якому відбувається процес збору й узагальнення різноманітних фактів, даних, інформації про певні державно-правові явища. Інші спеціальні методи використовуються на теоретичному рівні, при розробці, створенні наукової теорії, в якій на основі узагальнення всієї багатоманітності фактів виявляються їхні стійкі, глибинні співвідношення і зв'язки, тобто виявляються певні закономірності.

  • До спеціальних методів теорії держави і права належать:

  • спеціально-юридичний, який застосовується на емпіричному рівні. Його суть полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їхні відмінності між собою, виробляються поняття, їхні визначення у коротких формулах. Його завдання — аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування;

  • догматичний, суть якого полягає у дослідженні, описі та узагальненні норм чинного права, об'єктивних ознак держави чи інших державно-правових явищ. Догматичний метод бере свій початок у діяльності римських юристів, головне завдання яких було описати, охарактеризувати, витлумачити і систематизувати римське право. Слід підкреслити, що саме у стародавньому Римі бере початок юриспруденція, як окрема наука, і з'являється окрема спеціальність, професія — юрист. Саме тому, догматичний метод має велике значення як в історії розвитку правознавства, так і на нинішньому етапі розвитку юридичної науки. Предметом дослідження може бути тільки чинне право, і, незалежно від суб'єктивного ставлення, дослідник мусить оперувати саме цим правом;

  • історичний метод. Недоліком догматичного методу (позитивістського підходу) є те, що він дає картину того чи іншого державно-правового явища у статиці, повністю ігноруючи його розвиток, зв'язок з попередніми правовими та іншими суспільними явищами, а отже, не може дати правильного розуміння фундаментальних, основоположних державно-правових проблем. Саме тому, з часом з'являється розуміння необхідності розгляду тих чи інших державно-правових явищ у їхній динаміці, у зв'язку сучасного стану та минулого розвитку. І результатом цього була поява історичного методу, який розглядає будь-яке державно-правове явище в історичному контексті і з позицій історичної обумовленості (детермінізму). З'являється розуміння того, що кожен правовий інститут, будь-яке державно-правове явище мають свій початок у минулому і органічно пов'язані якщо не з суспільними відносинами минулого, то з його ідеологічною спадщиною;

  • історично-порівняльний метод. Цей метод дає можливість прослідковувати появу і розвиток певних правових інститутів у різних народів і таким чином виявляти те загальне, що є характерне для цього інституту у теоретичному плані;

  • порівняльний, або порівняльно-правовий. За допомогою цього методу виявляються спільності і відмінності у певних державно-правових об'єктах. У числі основних об'єктів порівняння можна назвати системи і галузі права, інститути держави і права, організаційні форми державно-правового управління тощо. Порівняння здійснюється у формі співставлення або протиставлення;

  • системно-функціональний метод. Оскільки і право, і держава є системами, які, у свою чергу, містять інші системи, а також входять до інших систем, тобто є відкритими системами, то при їхньому вивченні необхідним є системно-функціональний підхід;

  • статистичний метод, суть якого полягає у вивченні кількісних змін у державно-правовому житті та узагальненні цих даних для теоретичних і практичних цілей.

Є також інші методи, наприклад логічний, статистичний, метод сходження від абстрактного до конкретного.
^

3. Функції теорії держави і права.


Функції науки — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, які є предметом її вивчення.

  • Теорія держави і права виконує наступні функції:

  • онтологічну (пізнавальну), яка полягає у пізнанні та поясненні державно-правових явищ, які досліджуються теорією держави і права. Онтологічна функція притаманна кожній науці, бо вона у повному обсязі виражає основне призначення кожної науки — здійснювати дослідження свого предмету і розкрити та пояснити результат цього дослідження;

  • методологічну, яка полягає у використанні положень теорії держави і права в інших юридичних науках, оскільки теорія творить єдиний понятійний апарат, виробляє основні теоретичні засади прикладних юридичних досліджень;

  • ідеологічну, яка тісно пов'язана з самою природою теоретичного мислення, кінцевим результатом якого є продукування нових ідей, поглядів, суджень, наприклад “правова держава”;

  • евристичну функцію, яка полягає у відкритті, формуванні нових державно-правових закономірностей, характеристик держави і права, оскільки будь-яке пізнавальне вирішення можливе тільки на основі одного чи більше теоретичних положень;

  • системотворчу функцію, оскільки у системі юридичних наук теорія держави і права відіграє роль системотворчої науки. Саме теорія об'єднує всі юридичні науки в єдину систему правознавства, визначає їхню інтегральну єдність;

  • практично-прикладну, яка полягає у формулюванні рекомендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

  • інтерпретаційну, яка полягає у поясненні сутності державно-правових явищ, причин їхнього виникнення і зміни, їхніх структури та функцій;

  • комунікативну, яка полягає в осмисленні та адаптації для потреб юридичної науки досягнень інших наук, виведенні юриспруденції на загальний рівень розвитку всієї науки;

  • прогностичну, яка полягає у виробленні гіпотез, шляхів подальшого розвитку держави і права, окремих їхніх інститутів;

  • навчальну функцію, яка полягає у тому, що теорія держави і права дає необхідні першоосновні знання для освоєння інших юридичних наук.
^

4. Місце теорії держави і права
серед інших юридичних наук.


  • Юриспруденція складається з цілого ряду наук. Їх можна поділити на наступні групи:

  • Загальнотеоретичні та історичні науки — теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних та правових вчень. Предметом їхнього дослідження є загальні і специфічні особливості виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також історичний процес розвитку держави і права та зародження і розвиток вчень про державу і право на різних історичних етапах розвитку людства.

  • Галузеві юридичні науки. Предметом їхнього дослідження є закономірності правового регулювання певної сфери суспільних відносин.

  • Міжгалузеві юридичні науки, що виникли з поєднання тих чи інших аспектів галузевих наук, наприклад природоохоронне право.

  • Спеціальні юридичні науки (судова психологія, судова психіатрія, криміналістика тощо). Їхня специфіка полягає у тому, що вони виникли на стику юридичних і неюридичних наук. Завдання цих наук — використання досягнень інших наук у вирішенні правових проблем.

Можна виділити також прикладні юридичні науки та науки, які вивчають міжнародне та закордонне право.

Теорія держави і права виробляє головні принципи і поняття, які використовуються іншими юридичними науками. Вона також узагальнює здобутки інших юридичних наук і сприяє їхній тісній інтеграції.