asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4


Відділ освіти виконкому Довгинцівської районної в місті ради

Комунальний комбінований дошкільний навчальний заклад № 227

Консультація

для батьків та вихователів

з теми:

«Емоційний розвиток дитини, яка живе без батька»




Підготувала:

практичний психолог

Семеряга Оксана

Володимирівна

Кривий Ріг

2010 – 2011 н. р.
Зміст


  1. Фортеця, що не захищає………………………………………………3

  2. Перший крок до розлучення…………………………………………4

  3. Причин розлучення……………………………………………………5

  4. Як уникнути розлучення………………………………………………7

  5. Як діти та їхні батьки переживають розлуку?..…………………….8

  6. Страхи та тривоги в ранньому дитинстві…………………………...9

  7. Розвиток дитини до розлучення……………………………………..10

  8. Як підготувати дитину до розлучення батьків?…………..……….11

  9. Як правильно поводиться під час розлучення?…………...……….13

  10. Після розлучення або «Перегортання сторінки»………………....13

  11. Стосунки дитини з батьком після розлучення…………………….17

  12. Чи може вітчим замінити батька?........................................................20

  13. Адаптація без втрат…………………………………………………….21

  14. Пам’ятка для батьків…………………………………………...………23

  15. Список використаної літератури…………………………………….25


У перші роки життя дитина інтенсивно розвивається емоційно.

У цей період у неї підвищена потреба в емоційному визнанні

навколишніх, у першу чергу – батьків. Коли батько через

розлучення емоційно не контактує з малюком, це спричиняє

порушення емоційного розвитку дитини.
Фортеця, що не захищає

Загальновідомо: сім’я для дитини – фортеця, яка забезпечує захищеність, створює психологічний комфорт, збагачує першим життєвим досвідом. Тут здійснюється базова соціалізація, залучення малюка до загальнолюдських цінностей. Завдяки батькам малеча вчиться розуміти, що її люблять, і сама виявляє любов до них. Почуття любові – невід’ємна умова здорового душевного розвитку й рівноваги. «Особистість починається з любові», – стверджує у своїй книзі «Генезис существования личности» С.Максименко.

Кожна доросла людина часто подумки повертається у своє дитинство, згадує своїх батьків, щоб відновити сили на життєвому шляху, зануритися в теплу, лагідну батьківську любов й відчути умиротворення та душевний комфорт.

Сучасна сім’я переживає нині непрості часи: погіршення матеріального становища, невпевненість у завтрашньому дні, а звідси й ускладнення взаємин в родині. На жаль, сьогодні подружнє життя багатьох родин закінчується крахом – розлученням, у результаті чого зростає «армія» дітей, які вже в дошкільному віці пережили кризу втрати.

І тоді рідний дім перестає бути для дитини фортецею, яка мала б давати відчуття захищеності, надійності. У стародавніх греків є термін – теменос, який означає священне місце, що оберігається, тобто місце, в межах якого можна відчувати та переживати присутність божественного. Для дитини теменосом є місце, де вона живе з батьками і відчуває захищеність, комфорт і спокій, тобто – родина.

Прикро, але дітям часто доводиться бути свідками сварок батьків, образ, погроз, з’ясування відносин. І хвилі тривоги, напруження, самотності все частіше обрушуються на маленьку дитину. Минає час, і малюк, звикши до домашньої колотнечі, робить свої висновки: такі стосунки між людьми нормальні, так можна робити.

Дорослі, зайняті лише собою, забувають про власну відповідальність за своє дитя, за якість його життя. Так дитина приходить ще до одного сумного висновку: власні проблеми для батьків важливіші за стосунки з нею. Для малюка це страшний удар. Так руйнується ілюзія, що саме він є об’єктом уваги та любові найближчих людей. Малюк весь час спостерігає, «всмоктує», переживає те, що відбувається в родині, і головне, – дуже боїться, що одного разу здійсняться погрози одного з батьків: «Усе – розлучаємося! І дитину ти більш ніколи не побачиш!» Це дуже страшно ніколи вже не побачити того, кого любиш, навіть для дорослого, а що вже казати про дитину! Дошкільня щойно навчилося «на рівних» спілкуватися з татом і мамою, дуже любить їх обох і навіть уявити собі не може, як житиме без одного з них. У психоаналізі є термін триангулювання, це означає, що дитина в ранньому віці вчиться спілкуватися одночасно з двома персонами, тобто це не просто ставлення до матері і до батька, це ставлення до обох батьків одразу. Таке співвідношення створює, як зазначає Д.Відра, «нову рівновагу, внутрішню психічну структуру, яка в майбутньому відіграватиме велику роль у побудові одночасних стосунків з різними людьми».
Перший крок до розлучення

Дошкільня може ще й не розуміє повною мірою, що таке розлучення, але вже від самого цього слова віє дискомфортом, напруженням. Виникає передчуття біди, великої загрози. Дуже гірко вже на початку свого життя відчувати подих розлуки і свою безпорадність, безсилля вплинути на події, змінити ситуацію.

Спробуємо з’ясувати, чим відрізняється розлучення від інших видів розставання. Насамперед незворотністю, неминучістю, що й робить переживання схожим з переживанням смерті близькою людини – «ніколи не побачити» або «піти назавжди». Отже, і результати, яка бачимо, дуже серйозні.

Розлучення – процес завжди травмуючий, особливо, як вже зазначалося, для найменших членів родини.

Розлучатися чи не розлучатися? Коли варто розлучатися? Як зробити це так, щоб не дуже травмувати власних дітей? Чи треба чекати, доки дитина підросте? Запитань, на жаль, набагато більше, ніж відповідей…

Звичайно, більшість дітей реагує на розлучення батьків як на один із найбільш руйнівних стресів. Дитина починає жити з відчуттям, що її світ «тріщить по всіх швах», вона не почувається більше у безпеці. Але психологічної травми можна уникнути, якщо дорослі порозуміються щодо умов розлучення й обоє будуть підтримувати дитину. Якщо у період розставання батьки дбатимуть і про дитину, вона зможе бути впевненою у тому, що важлива для батьків, зрозуміє, як багато вона для них значить.

^ Статистика тим часом показує, що сьогодні для багатьох сімей народження дитини – це перший крок до розлучення. Звучить парадоксально, але це факт! Сучасні психолого-педагогічні лонгітюдні дослідження шукають відповіді на таке запитання – чим можна пояснити зниження задоволеності шлюбом після народження первістка? Результати багаторічних досліджень свідчать: деякі молоді люди переконані в тому, що народження першої або ще однієї дитини «зцементує» сім’ю, зміцнить хиткі стосунки між подружжям. Тобто виходить так, що дорослі люди перекладають відповідальність за свої взаємини на дитину, не розуміючи, що немовля аж ніяк не може грати роль «цементу». Як стверджує Д.Відра, «дитина – це випробування, яке перевіряє на міцність не тільки любов подружжя одне до одного, їхні стосунки, а насамперед і їхню психічну витривалість». От і виходить, що багато подружніх пар переоцінюють свою готовність відмовитися від певних зручностей, звичок і гостро, боляче відчувають дискомфорт від того, що потрапили в залежність від ново родженого. Особливо важко це позначається на молодих людях, психологічно не готових до ролі батьків. Мовляв, тільки-но звільнилися від опіки власних батьків, нарешті почали насолоджуватися свободою, аж тут одразу «вскочили» у нову залежність на ім’я ДИТИНА!

Отак іноді може починатися життя дитини, в якому роздратованість, звинувачення заступають місце батьківської любові до первістка, турботи про нього. За таких батьків у дитини формується базальна недовіра до свого оточення, до світу в цілому. Виникають закономірні питання: яку сім’ю створить така дитина, коли сама стане дорослою; як розумітиме слова «любов», «турбота»; яким буде в неї почуття відповідальності перед власними дітьми; які моделі поведінки візьме в своє доросле життя? Адже відомо, що дитина для свого повноцінного, гармонійного розвитку має бачити перед собою приклад взаємин між батьками, «любов між батьками і любов матері до дитини» (С.Д. Максименко)

Причини розлучення

Статистика вказує на такі причини руйнування родин (дані соціологічного обстеження, проведеного всеросійським центром вивчення суспільної думки):

  • матеріальні, побутові проблеми – 55 %;

  • пияцтво чоловіка або жінки – 39 %;

  • ослаблення сімейних цінностей для сучасного покоління – 27 %;

  • подружня зрада – 19 %;

  • психологічна несумісність – 17 %;

  • монотонність сімейного життя – 12 %;

  • нова любов – 11 %;

  • відсутність дітей – 7 %;

  • інше – 8 %.

Матеріальні проблеми, звичайно, створюють напруження в родині. Але хочеться згадати банальну фразу «багаті теж плачуть»: успішний заможний чоловік або дружина, які швидко роблять блискучу кар’єру, – часто стають причиною напруження в сім’ї. Навіть з’явився вираз «бідні діти багатих родин».
Ще однією з причин розлучення є те, що молоді батьки самі в дитинстві пережили крах батьківської сім’ї. І ця психічна травма безперечно впливає на подальше життя людини. Психічна травма це життєва емоційно важлива подія, пов’язана з негативними переживаннями, що стосується значущих аспектів існування людини і завдає глибоких психологічних переживань. На очах дітей «вмирала» любов їхніх батьків, і вони навчилися жити без любові, без того, кого дуже любиш, навчилися виживати, але не жити! Так діти йшли по життю, як по канату, з постійним відчуттям відсутності «сітки безпеки».

Іноді біль втрати заважає людині відкритися новій любові: вона не вміє йти на компроміс, не навчилася розв’язувати конфлікти, як зріла особистість, і найстрашніше – вона не навчилася любити, давати любов іншим і тепер не може навчити свою дитину любити цей світ. Як бачимо, «Любити, даючи, не може людина незріла, залежна, невільна, спрощена: адже «давати» може лише духовно багата особистість зі складним внутрішнім світом» (С.Д.Максименко). Через свій колишній, ще дитячий досвід молоді батьки переконані, що стосунки чоловіка та жінки здебільшого приречені на крах. І це не нормально.

^ Батьки мають брати на себе відповідальність перед дитиною за те, що не змогли створити міцну сім’ю, яка стала б для сина чи доньки теменосом. Пам’ятаймо: батьківський стиль життя є взірцем для наслідування: як твої батьки поводились щодо тебе, так поводитимешся і ти щодо своєї власної дитини. А ще потрібно знати, що спогади дитинства не зникають безслідно. Тривожні, хворобливі переживання дитинства можуть призводити ти до утворення неврозів. Психологи стверджують, що для дітей, які пережили розлучення батьків у дошкільному віці, характерні такі прояви, як залежність, низький рівень самоповаги, нав’язливі страхи, глобальне нехтування собою і соціальними відносинами. Помічено також, що поведінка дітей розлученого подружжя значно відрізняється від поведінки їхніх однолітків, які виросли з обома батьками. Так, перші рано дорослішають, прагнуть якомога швидше піти з батьківського дому, частіше впадають у депресію, вдаються до паління, наркоманії, пияцтва. Стосунки з батьками в них, як правило, холодні, далекі. А це означає, що тільки батьки винні в усіх стражданнях дитини, в тому, що кинули її в страшну круговерть душевної кризи! Замислимось: в Україні більш як 130 тисяч дітей – «діти вулиці», і це лише за офіційними даними! І в тому, що дітям на вулиці краще, ніж поруч з батьками, провина дорослих. Адже діти йдуть від батьків у пошуках кращого життя, якого дорослі не спроможні їм створити.

Усвідомлюючи свою величезну відповідальність за долю сина чи доньки, батьки мають докласти максимум зусиль, щоб зберегти сім’ю. Але, якщо відновити сім’ю неможливо, слід зробити все, щоб від її руйнування дитина постраждала якнайменше.
Як уникнути розлучення?

Розлучення – процес завжди травматичний, особливо для найменших членів родини. Розлучатися чи не розлучатися? Як зробити це так, щоб не дуже травмувати власних дітей? Чи треба чекати, доки дитина підросте? Запитань, на жаль, набагато більше, ніж відповідей…

Більшість дітей реагує на розлучення батьків як на один з найбільш руйнівних стресів. Дитина починає жити з відчуттям, що її світ тріщить по всіх швах, вона не почувається більше у безпеці. Але психологічної травми можна уникнути, якщо дорослі порозуміються щодо умов розлучення й обидва будуть підтримувати дитину. Якщо у період розставання батьки дбатимуть і про дитину, вона зможе бути впевненою у тому, що важлива для батьків, зрозуміє, як багато вона для них значить.

Розлучення виправдане тоді, коли після нього всі відчувають полегшення. Однак зберігати шлюб штучно, як це часто буває в нашій країні, теж не варто. Якщо стосунки вичерпали себе, вони стають фальшивими, відразливими і страждають від них насамперед діти. Один з батьків, який залишається з дитиною та має достатній духовний потенціал, може дати дитині все, що їй потрібно у сенсі виховання і фізичного розвитку. Коли батьки підтримують шлюб заради дітей чи з інших причин, у сім’ї зріє відчуття тяжкості, невдоволення, напруження. Малюк бачить певний сурогат стосунків, але сприймає їх як зразок, модель поведінки сімейного життя. він може його засвоїти як єдиний можливий, і так само вибудувати власне життя. Фактично шлюб «заради дітей» перетворюється на «шлюб проти дітей».

Тож в яких випадках можна розглядати розлучення як порятунок? Кожна сімейна ситуація – унікальна. Тому, виходячи із життєвого та професійного досвіду, визначимо ті ситуації, коли розлучення – як хірургічна операція за життєвими показниками: боляче, але необхідно, а по закінчення післяопераційного періоду взагалі починається нове, незвичайне життя. Таких «життєвих показників» не так уже й багато:

  1. якщо Ваш чоловік (жінка) хронічний алкоголік (наркоман) і не хоче лікуватися;

  2. якщо він (вона) є джерелом насильства (фізичного, сексуального, психологічного) і жорстокого поводження стосовно Вас і дітей.

Напевно, є ще якісь вагомі причини. Іноді люди зважуються на розлучення, тому що в них просто відсутні навички спілкування: е вміють одне одного розуміти і чути, зате звинувачувати у всіх гріхах – будь ласка.




следующая страница >>