asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 25 26

X. ВСТУПНЕ СЛОВО ДО ОБШИР. ПРАВИЛ.


1. За Божою благодаттю ми зібралися тут в імя Господа нашого Ісуса Христа. А маємо всі — і ви і я — ту саму ціль: святість життя. Ви виявляєте бажання поучитися дорогам спасення, а я маю обовязок проповідати слово Боже, памя-тати в день і в ночі на слово Апостола: „Три роки, в ночі і в день, не переставав із слізми напоминати кожного поодиноко" (Діян. 20, 31). Пора відповідна, місце таке спокійне, ми свобідні від усього, що моглоби перешкоджати. Молімся за себе взаїмно, щоб я зумів роздавати міру збіжжа співробітникам, а ви, щоб Боже слово принявши, були як добра земля, принесли повні й обильні плоди праведности, як написано: „А посіяне на добрій землі це той, хто чує слово і розуміє та й плід приносить і то приносить один у сто, а другий у шіст-десять, а інший у тридцять" (Мат. 13, 23).

Заклинаю вас на любов Господа нашого Ісуса Христа, що приніс Себе в жертві за наші гріхи, зачнім вкінці дбати про душі наші, плачмо над марністю минулого життя, ведім боротьбу про будуче на хвалу Бога, Його Христа і святого поклоняємого Духа.

Не лишаймося в тім недбальстві і рівнодушности, не тратьмо через байдужність часу тепер нам даного, не відкладаймо початку праці на завтра. Той, хто зажадає від нас рахунку з наших душ, мігби застати нас неприготованих, без добрих діл; ми булиб недопущені до радісної стрічі з небесним Женихом. Безуспішний бувби тоді наш плач і жаль за часом зле пережитим, коли покаяння не матиме вже вартости. „Це нині час догідний," — як каже Апостол, — „це нині день спасення" (2 Кор. 6, 2).

Сьогодня пора покаяння, завтра нагороди; сьогодня час праці, завтра заплати. Сьогодня Бог помічником для тих, що навертаються із злої дороги, завтра буде страшним Суддею людських діл, слів і гадок. Суддею, якого ніхто не ошукає. Сьогодня досвідчаємо Його довготерпеливости, завтра пізнаємо Його справедливість, коли воскреснемо — одні на вічну кару, другі до вічного життя, коли кожний дістане по заслузі. На якийже час відкладаємо послух для Христа, що кличе нас до Свого царства небесного? Чиж не збудимося, чиж не воскреснемо із земного життя до євангельської святости? Чиж не зачнемо розважувати день Господень, цей день страшної ваги, коли ті, що за добрі діла стануть праворуч Судді, дістануть царство у небі, а зіпхнутих ліворуч за недостачу добрих діл покриє ґегена вогню й вічна мрака. „Там буде плач і скрегіт зубів" (Мат. 25, ЗО).

2. Кажемо, що ми бажаємо царства небесного, а не дбаємо про дорогу до нього, по Божим заповідям ні трохи не працюємо, але думаємо осягнути ту саму славу, що ті, які аж до крови противилися гріхови. Чиж це не легкодушність? Чиж у жнива збирає обильні плоди, хто в часі засівів дома сидів або спав? Хтож збирає вино з чужої винниці, якої не садив, не управляв?

Овочі є того, чия була праця і труди; лиш побідникам належиться честь, вінці. Хтож вінчає чоловіка, що навіть не станув до бою? А в цім бою не вистане побідити; тут конечно треба „законно боротися", як каже Апостол (2 Тимот. 2, 5), це значить, з приказаних річей найменшої не опустити, все робити, як приказано. „Блажений той слуга," — каже св. Письмо — „котрого пан, прийшовши, знайде, що так робить" (Лук. 12, 42). Не каже „як небудь", але „так". Також „коли що добре приніс, а як добре не розділив, чиж не згрішив ти?" (Бит. 4, 7). А ми, коли припадком думаємо, що сповнили одну заповідь, зараз очікуємо нагороди за добре діло, а забуваємо на гнів, який нам належиться за несповнені обовязки. І те ледви можна сказати, що ми сповнили й одну заповідь, бо по доброму розумінню ціли заповідей1), вони усі з собою так звязані, що хто одну переступить, тим самим усі переступає. Як що хто з повірених собі десяти талантів привластить собі один чи два, а решту віддасть, чиж буде він уходити за чесного тому, що віддав більшу часть? Кожний закине йому неспра ведливість і захланність, бо вкрав, нехайби й меншу часть. Що там казати „украв," коли той, хто й віддав повірений йому талант навіть у цілости, ненарушений, все таки є засуджений лиш тому, що не доробив нічого.

Хто десять літ почитає вітця, а пізніше тільки раз його вдарить, того не почитають за заслуги для вітця, але за побиття засуджують.

Ідіть," — каже Христос, — „навчайте всі народи... „навчайте їх:" не каже: це заховувати, а це занедбувати, але прямо: „заховувати все, що я заповідав вам" (Мат. 28,19—20). Зовсім так само каже Апостол: „Нікому ні в чім не даємо соблазни, щоби наша служба була без догани, але в усім представляємо себе яко слуги Божі" (2 Кор. 6, З—4).

Якби не всі заповіди були потрібні до спасення, не всі булиби дані; не булоби проголошено, щоби всі заповіди зберігати конечно.

Що мені поможе все інше зберегти, коли маю бути; засуджений на ґегену за те, що брата назвав дурним?

Яка користь з свободи, яку хтось має в відношенню до багатьох, коли він є невільником одного? „Хто допускається гріха, є невільником гріха" (Йоан 8, 34). Якаж користь бути вільним від усіх недуг, коли одна нищить тіло?

3. Мігби хто сказати: абож для більшости христіян, які не заховують усіх заповідей Божих, безхосенне є заховування бодай деяких?

Досить згадати св. Петра, якого за стільки добрих діл Христос назвав блаженим, а який за один прогріх почув те слово: „Коли не умию тебе, не матимеш части зі мною" (Йоан 13, 8); не згадую вже, що його прогріх не був знаком байдужности і легковаження, а противно чести й пошани.

Можнаби ще завважити те слово пророка: „Кожний, хто призиватиме імя Господнє, спасеться" (Йоіл 2, 32); вистане значиться, взивати імя Господнє, щоб спастися. Послухай слова Апостола: „Якжеж можуть призивати того, в котрого не увірили?" (Рим. 10, 14).

А коли віриш, послухай Господа: „Не кожний, хто каже мені: Господи, Господи, увійде в царство небесне; але той, що творить волю мого Вітця, що є на небесах" (Мат. 7, 21).

Воно певне, що хто сповняє волю Божу, але не так, як Бог хоче, і не з любови до Бога, той трудиться без користи по словам Христовим: „Роблять, щоби показатися людям: Істинно, говорю вам, вони одержують свою нагороду" (Мат. 6, 5).

Тому й Апостол Павло навчився говорити: „І хочби я роздав увесь свій маєток і хочби віддав моє тіло на спалення, а любови не мав, ніщо мені не поможе" (1 Кор. 13, 3).

Взагалі виджу три настроєння душі до невмолимої конеч-ности послуху. Або ухиляємося від злого із страху перед карою — це настроєння невільників; або шукаємо зиску, нагороди і сповнюємо заповіди для власної користи — і тоді ми подібні до зарібників; або вкінці робимо це для самої краси заповідей, з любови для Бога, що нам дав заповіли, й тішимося, що нам вільно служити такому славному й доброму Богу — і тоді маємо вдачу синів.

Невільник, який із страху сповняє заповіди і все боїться кари за недбальство, не буде в одній справі послушний, а в другій ні, бо уважатиме всяку кару за кожний непослух рівно небезпечною і страшною. Тому блаженим названий, „хто боїться усіх для пошановання" (Причт. 28, 14). Такий сильно держиться правди і може сказати: „Виджу перед собою Господа, бо Він праворуч мене є, щоби я не захитався" (Пс, 15, 8), тоб то він постановив не занедбувати найменшого обовязку. „Блажений" —каже св. Письмо, — „чоловік, який боїться Господа." Чому? „Бо у заповідях Його дуже любується." Так люде, що бояться, звичайно не опускають і не занедбують того, що приказане.

Але й зарібник, що шукає заплати, не схоче переступити приказу. Якже дістане нагороду за працю у винниці, коли не сповнить умов? Бо коли опустить щонебудь потрібне властителеви винниці, стається виновний, що винниця не дасть овочів. І хтож за шкоду буде ще платити?

Третє настроєння до служби: любов, І якийже син, маючи на меті приподобатися вітцеви, схоче в більших справах приспорювати йому втіху, а прикрість робити з приводу якоїнебудь дрібниці? Передовсім коли буде памятати на слова Апостола: „А не засмучуйте святого Духа Божого, котрим ви запечатані на день відкуплення" (Єфес. 4, ЗО).

4. Кудиж належати хочуть ті, що переступають більшучасть Божих заповідей? Не служать Богу, як вітцеви, не зважають на великі Його обітниці, не бояться яко Пана. „І коли я є Вітцем," — каже Бог через пророка (Мал. 1, 6), — „то деж слава моя, і коли я Господь, деж страх мій?" Бо „чоловік, який боїться Господа, у заповідях Його дуже любується" (Пс. 111, 1) і „переступленням законе Бога зневажаєш" (Рим. 2, 23). Якжеж можемо обіцювати собі блаженство вічного життя і спільне життя із святими і радість з ангелами перед лицем Христовим, коли вище цінимо життя розкоши чим життя по заповідям Божим? Такі мрії —· це дійсно знак дитячого ума. Якжеж стану з Йовом — я, що й малої прикрости не вмію приняти з вдячністю?

Якжеж відберу нагороду з Давидом, коли немає в мене його великодушности для ворога?

Якжеж з Даниїлом — я, що не шукав Бога безнастанно здержливістю й усильною молитвою.

Якжеж з іншими святими, коли не йшов їх слідами? Чи може суддя бути так мало розважний, щоби признати однакові вінці тому, що побідив, і тому, що не боровся? Якийже полководець припустить до поділу воєнної добичи тих, що не показалися на полі битви на рівні з тими, що осягли побіду? Бог добрий, але і справедливий; а справедливість лежить у плаченню по заслузі, як написано: „Наділи добром, Господи, добрих і правих серцем. Бо тих, що звертаються на криві дороги, відведе Господь з явними беззаконниками на погибіль" (Пс. 114,4-5). Бог милосерний, але Він і суддя: „Любить ласкавість і суд Господь" (Пс. 32, 5). Длятого Давид каже: „Про ласкавість і суд співатиму тобі, Господи" (Пс. 100, 1).

Знаємо, для кого милосерний, бо казав: „Блажені милосерні, бо вони милосердя доступлять" (Мат. 4, 7). Чи видиш, як мудро уживає милосердя? Не є милосерний без суду, ані немилосерний у суді. „Милосерний Господь і справедливий" (Пс. 114,4). Не пізнаваймож Бога односторонно, нехай Його чоловіколюбивість не буде причиною недбальства. На те є громи й блискавиці, щоб ми не легковаисили доброти. Той сам, що „сонцю свому велить світити" (Мат. 5, 45), дає і сліпоту. Той сам, що дає росу, зіслав з неба і „вогневий дощ" (4 Царств 4,18). Одно знак доброти, друге строгости; бо й до нас може бути сказане те слово: „Або погорджуєш багатством його доброти і поблажливости й довгогерпеливости, не знаючи, що доброта Божа приводить тебе до покаяння? Та по твоїй твердоті і нерозкаянности серця збираєш собі гнів на день гніва" (Рим. 2, 4—5).

Коли, значиться, не можна спастися без сповнення Божих заповідей й небезпечно є легковажити щось із річей приказаних (незвичайна це гордість себе ставляти за суддюзаконодавця, одні закони приймати, а другі відкидати), то всі ми, борці за святість, ми всі, що оцінили життя спокійне й віддалене від світа як поміч у сповненню євангельських заповідей, спільно потрудімся, щоб ніщо з річей потрібних не уйшло нашої уваги.

Бо коли Божий муж має бути досконалим (як це написано і як це ми вище показали), то й конечне воно, щоб він у кожній заповіді доступив досконалости „до міри віку Христової повноти" (Єфес. 4, 13), бо і у Божому законі не приймається у жертві навіть чистого звіряти, як що лиш воно ушкоджене.

Так нехайже кожний з вас піддає спільному розважанню те, чого йому, як думає, треба, бо при усильній праці багатьох лекше нам буде вислідити укриту правду, коли по обітниці Господа нашого Ісуса Христа Бог дасть нам знайти, чого шукаємо, а Дух святий дасть нам пізнати й спамятати.

Як моїм обовязком є проповідати і „горе мені, колиб я не проповідав (1 Кор. 9,16), так і перед вами рівний труд і небезпека, як що будете недбалі й неуважні або не будете заховувати поданої вам науки з належною ревністю й невсипучістю.

Тому сказав Христос: „Слово, яке я говорив, воно судитиме його в послідний день" (Иоан 12, 48), а на іншім місці: „Слуга, котрий не знав волі свого пана і зробив достойне кари, буде битий мало. А той, що пізнав, а не приготовився, ані не зробив по його волі, буде сильно битий" (Лук. 12, 47-48). Тож молімся, щоб я бездоганно голосив Боже слово та щоб воно й вам користь принесло.

На Христовому суді, відомо, поставлять нам перед очі слова Божественного Письма, як сказано: „Переконаю тебе і поставлю перед лицем твоїм всі гріхи твої" (Пс. 49, 21) Уважаймо добре на все, що говориться і стараймося усильно Божі науки впровадити в життя, бо не знаємо ні дня, ні години, в якій Господь прийде.




следующая страница >>