asyan.org
добавить свой файл
1
SMS “Я не вірю в кохання” - це і стало текстом
повідомлення. Я набрала невідомий номер і натиснула “відправити”. Чомусь чекала
відповіді на безглузде твердження, але телефон мовчав. Я заснула у чеканні.
Приблизно о третій ночі мене розбудив телефон - sms.

SMS “Я переконаю тебе у тому, що кохання існує, і що воно прекрасне!!! Андрій”

Не знаю, чи з цікавості, чи через те, що більше не могла заснути, я поринула у
SMS-спілкування.

SMS “Ти впевнений, що переконаєш? Сумніваюся, адже ти навіть не знаєш: дівчина
я чи хлопець”

SMS “Я впевнений. І відчуваю, що ти представниця прекрасної половини людства”

SMS “Не знаю, чому пишу. Я - Катя. А тепер переконуй”

SMS “Подивися у вікно: бачиш - місяць, зорі. Знайди дві зірки, які знаходяться
близько одна до одної. Вони тягнуться все ближче і ближче, бо їх об’єднує сила
кохання, і вони намагаються відчути його чудодійну силу, поки не настане
світанок. Розумієш, кохання навкруги, усюди!”

SMS “Ти просто божевільний романтик”

Він чомусь не відписав. Прокинувшись вранці, подумала, що це сон. Та дзвінок
телефона, що сповіщав про отримання повідомлення, повернув до реальності.

SMS “Подивися знову у вікно. Зійшло сонце. Але воно не просто зійшло, а для
того, щоб Він міг дивитися на Неї, а Вона на Нього, бо жити один без одного не
можуть - кохають. А ось бачиш - ідуть двоє: зима, холод, а руки без рукавиць.
Та вони їм і не потрібні. Вони тримаються за руки, і тепло їхнього кохання
настільки велике, що вони не відчувають холоду”

Я здивувалася, адже дорогою справді проходила пара.

SMS “Це все дуже дивно. У якому місті ти проживаєш? Звідки знав, що під моїми
вікнами саме зараз проходять ці двоє?”

SMS “Я ж кажу тобі, кохання повсюди. А живу я у Львові”

Я таки божевільна! Ввімкнула телефон - отримано повідомлення.

SMS “Невже ти ніколи не кохала?”

SMS “Ніколи...”

SMS “А це все тому, що ти не віриш. Невже ти не чула про Ромео і Джульєту,
Майстра і Маргариту, Трістана та Ізольду?..”

SMS “Це все фантазія, вигадка...”

SMS “Ввімкни радіо, будь-яке. Скажи, що ти чуєш?”

Я ввімкнула. На кожній хвилі одне й те саме: “жити без тебе не можу, люблю
тільки тебе...”.

SMS “Це все - просто безглуздя”

SMS “Це аж ніяк не безглуздя - це кохання. Сьогодні я написав вірш. Нехай ти
вигадка чи просто мрія, та я знайду тебе, побачу наяву, бо любов до тебе мене
гріє, доки я на цій землі живу...”

Я нічого не відписала. Захотілося забути все це і повернутися до реального
світу. Аж тут телефонний дзвінок.

- Алло...

- Я просто хотів почути твій голос.

- Почув? Ну все тоді!..

- Ні, зачекай. Скажи, невже у твоїх мріях ніколи не виринав образ того єдиного,
неповторного?

Я поклала слухавку. Так, він був, був той образ... та колись розбився. Кохання
розбилося... Коханий. Він поспішав до мене на день народження. Та не приїхав, а
полетів на небеса... З тих пір я ненавиджу дні народження, я ненавиджу всі дні,
бо вони порожні. З того дня кохання для мене перестало існувати.

Я проплакала майже всю ніч, а тоді набрала його номер. Я розповіла все чужій
людині. Я розмовляла з ним. І мені було так легко і спокійно. Він відкрив для
мене своє життя, а я спробувала намалювати йому своє, хоч фарби мого життя були
темні.

Вранці я отримала нове повідомлення.

SMS “Кохання - це довіра. Дякую, що довірилася мені. Кохання - це розуміння. Я
розумію, чому ти боїшся кохати знову. Та спробуй почати нову сторінку свого
життя”

SMS “Я хочу... Я хочу, щоб ти став цим початком”

Знову розмови, повідомлення. За два місяці спілкування я справді відкрила для
себе нове життя, я побачила новий світ. І все завдяки йому. Він подарував мені
віру, він розумів мене. Коли здавалося, що вже ніхто не в силах зрозуміти.

SMS “Я думаю про тебе весь час. Нехай кажуть, що це безглуздя, та я знаю, що ти
не примха моя, не пристрасна мить, ти та, що Всевишнім мені подарована. Я
здолаю усе, я здобуду тебе... Як довго тебе я шукав... Я більше не можу так. Я
їду до тебе”
Можливо, я зовсім збожеволіла, та якась сила понесла мене до нього на зустріч.
Було байдуже, що дощ змивав усе на шляху, я нічого не помічала, адже поспішала
до того єдиного, який зміг подарувати віру...

Не знаю, я чекала годину чи дві, а здавалося, що вічність... Та його не було.
Біла троянда, за якою він мав упізнати мене, зів’яла від моїх сліз. Плакало
небо, плакала я. Мені хотілося прошепотіти, що кохання немає, та хто ж почує,
мені хотілося кричати, але якомога тихіше, щоб ніхто не знав про мої
страждання. Мені хотілося бігти, та я не знала куди... Зникла віра, а любов так
і не з’явилася.

Наступний день був сірим чи, може, навіть чорним. Я почала писати нову сторінку
свого життя. Почувся дзвінок мобільного. Невідомий номер. Розмовляти ні з ким
не хотілося, та дзвінок не вщухав.

- Алло...

- Це Олег - друг Андрія. Він потрапив у автомобільну аварію. Стан важкий...

Не пам’ятаю, як і чим добиралася до Львова, та знала, що не дам йому померти,
вдруге я цього вже не могла допустити. Я просто не мала права...

І він вижив. Ні, ми вижили... Бо у серці в мене була віра, а між нами жило
кохання...