asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 10 11


Білет №1

1. Arpanet (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень) — мережа, яку вважають початком Інтернету. Створена за дорученням Міністерства Оборони США та за допомогою декількох наукових закладів. Першочергове завдання — об'єднати у мережу науков-дослідницькі та військові інститути у США, задля збільшення швидкості та покращення зручності обміну інформацією між ними. В умовах Холодної війни також стояла задача створити інфраструктуру, спроможну пережити атомний удар.

1969 рік вважають роком заснування мережі Arpanet. У 1971 році досягнуто першочергової цілі по об'єднанню військових із науково-дослідницькими закладами. Також у цьому році було створено перше програмне забезпечення для обміну електронними повідомленнями E-Mail. Уже за короткий час було створено дискусійні форуми, поштові розсилки та інше. Спочатку ця перша у світі віртуальна комунікація викликала занепокоєння у військових, та було під їхнім наглядом та контролем, задля визначення, чи справді мережа використовується у цільовому призначенні.

У 1973 році був налаштований перший інтернаціональний зв'язок із Лондоном та Норвегією.

До основних характеристик мережі Arpanet відносять: закритість мережі, організованість за принципом Top-Down, використання поштових розсилок (які модерувались).

Як противага до мережі Arpanet була створена мережа Usenet у 1979 році, що на відміну від попередньої була відкритою мережею, демократично організованою, без модерування та з ціллю створити мережу за інтересами.

2. Протокол передачі файлів (FTP) — призначений для передачі файлів в комп'ютерних мережах. FTP дозволяє підключатися до серверів FTP, переглядати вміст каталогів і завантажувати файли з сервера або на сервер, крім того, можливий режим передачі файлів між серверами.

Протокол FTP відноситься до протоколів прикладного рівня і для передачі даних використовує транспортний протокол TCP. Команди і дані, на відміну від більшості інших протоколів, передаються по різних портах. Порт 20, що відкривається на стороні сервера, використовується для передачі даних, порт 21 для передачі команд. Порт для прийому даних клієнтом визначається в діалозі узгодження. У випадку, якщо передача файлу була перервана з яких-небудь причин, протокол передбачає кошти для докачки файлу, що буває дуже зручно при передачі великих файлів.



Рисунок 1. Модель протоколу FTP

FTP дозволяє користувачеві передавати файли між двома комп’ютерами, що зв’язані між собою локальною (LAN) або глобальною (WAN) мережею. При цьому комп’ютерні платформи можуть бути різних типів. В цьому і полягає головна особливість FTP в мережі.

Білет №2

1. На початку 70-х рокiв мiнiстерство оборони США поставило перед програмiстами завдання: розробити систему надiйного обмiну iнформацiєю мiж своїми комп'ютерами. Для вiдпрацьовування рiзноманiтних технiчних рiшень була створена перша у свiтi широкомасштабна мережа ARPAnet - Advanced Research Projects Agency Network - мережа бюро прогресивних дослiджень мiнiстерства оборони. ARPAnet дозволяла будь-якому з цих комп'ютерiв зв'язуватися з будь-яким iншим, навiть за умови виходу з ладу i iстотної частини елементiв мережi.

Протягом майже десятьох рокiв розвиток мережних технологiй проходив непомiтно для широкої публiки. Послугами мереж користувалися в основному фахiвцi з обчислювальної вiйськової технiки. У цей час з'явилися i стали популярними локальнi мережi. Деякi пiдприємства, спираючись на досвiд вiйськових, почали розвивати комп'ютернi зв'язки мiж своїми фiлiями, розкиданими по всiй країнi. Унiверситети, що приймали участь у розробцi й удосконаленнi ARPAnet, пiдключилися до неї i стали використовувати мережу в своїх наукових дослiдженнях. Наприкiнцi 80-х рокiв зусиллями Нацiонального Наукового Фонду (NSF) було створено п'ять обчислювальних центрiв, обладнаних суперкомп'ютерами. До їхнiх ресурсiв було потрiбно пiдключити сотнi наукових лабораторiй. Спроба використовувати ARPAnet не увiнчалася успiхом - стара мережа не справлялася з величезними потоками даних, типовими для великих обчислювальних завдань. NSF прийняв рiшення створити свою нацiональну мережу, засновану на технологiї APRAnet, що добре зарекомендувала себе. Полiтика NSF iз самого початку припускала, що нова мережа буде орiєнтована на рiзноманiтних користувачiв, а не тiльки на програмiстiв i математикiв. Дуже швидко були розробленi i реалiзованi засоби обмiну iнформацiєю мiж мережею NSF i корпоративними мережами, що пiдтримують протоколи передачi даних з ARPAnet. Так почалося формування Internet, 'мережi мереж', глобального об'єднання комп'ютерiв, здатних у будь-який момент часу зв'язатися один з одним.

У 1986 роцi Internet зв'язувала менше 6000 комп'ютерiв, причому усi вони розташовувалися на територiї США. Через п'ять рокiв їх було вже 600,000, а в 1994 роцi їх стало бiльше мiльйона .На цей час число користувачiв Internet в усьому свiтi складає бiльш сотнi мiльйонiв i швидко росте.

Інтернет2 — некомерційний консорціум з більш ніж 212 американських університетів у співпраці з 70 корпораціями комп'ютерної індустрії, 45 урядовими організаціями, лабораторіями, а також з більш ніж 50 міжнародних організацій, що займається створенням передових мережевих програм та технологій для прискорення появи «Інтернету Майбутнього». Консорціум також підтримує власну експериментальну високошвидкісну мережу Абілін (Abilene Network). Коли говорять «Інтернет2», то мають на увазі тільки мережу Абілін — а не консорціум.

Відмінні риси «Інтернет2» — використання протоколу передачі даних Ipv6, засобів multicast (широкомовної передачі даних декільком абонентам одночасно), підтримка Qos (засобу забезпечення пріоритетної якості в передачі відео- і голосової інформації), а також використання високошвидкісних (10 Гбіт/с) магістральних каналів.

2. Web документи бувають двох типiв:

  • статичнi

  • динамiчнi

До першого типу вiдносяться Wеb-сторiнки, що iснують у форматi HTML-файлiв на момент їхнього запиту.

Динамiчнi Web-сторiнки формуються спецiальними програмами пiд час надходження запиту. При створеннi динамiчних сторiнок використовуються данi, якi задаються самим користувачем. Цi данi передаються Web-броузером серверу як параметри. Web-сервер одержує запит на створення динамiчної сторiнки i запускає програму, що називається "скрипт", або "сценарiй", передаючи їй отриманi вiд користувача данi. Подiбний механiзм передавання параметрiв вiд користувача сценарiю зветься Common Gateway Interface (CGI), а самi програми iменуються CGI-сценарiями або CGI-скриптами.

Назва "скрипт" походить вiд невеликих командних файлiв (scripts) операцiйної системи Unix, у яких порядково записуються директиви командного iнтерпретатора shell. Скрипти служать для виконання визначеного набору дiй, що часто повторюються. За скрипти використовуються програми, написанi на мовах С, Perl, BASIC та iн. СGi-скрипти створюються для забезпечення доступу засобами WWW до рiзних баз даних i пошукових систем, надаючи користувачу Internet як засоби вiддаленого доступу до рiзних служб, так i єдиний механiзм самого доступу. Це робить Wеb-броузер унiверсальним iнструментом для роботи в Internet.

Білет №3

1. Інтерфейс прикладного програмування (application programming interface, API) - набір готових класів, процедур функцій, структур і констант, що надаються додатком (бібліотекою, сервісом) для використання у зовнішніх програмних продуктах. Використовується програмістами для написання всіляких додатків.

API визначає функціональність, яку надає програма (модуль, бібліотека), при цьому API дозволяє абстрагуватися від того, як саме ця функціональність реалізована.

Якщо програму (модуль, бібліотеку) розглядати як чорний ящик, то API - це безліч «ручок», які доступні користувачеві даного скриньки, які він може крутити і смикати.

За таким принципом побудовані протоколи передачі даних по Internet. Стандартний стек протоколів (мережева модель OSI) містить 7 рівнів (від фізичного рівня передачі біт до рівня протоколів додатків, подібних протоколах HTTP і IMAP). Кожен рівень користується функціональністю попереднього рівня передачі даних і, в свою чергу, надає потрібну функціональність наступного рівня.

Важливо зауважити, що поняття протоколу близьке за змістом до поняття API. І те й інше є абстракцією функціональності, тільки в першому випадку мова йде про передачу даних, а в другому - про взаємодію додатків.

Приклади API:

1) API операційних систем: Windows API, Cocoa, Linux Kernel API, OS/2 API.

2) API графічних інтерфейсів: OpenGL, OpenVG, GDI, Direct3D (частина DirectX), DirectDraw (частина DirectX).

3) API звукових інтерфейсів: DirectSound (частина DirectX), DirectMusic (частина DirectX), OpenAL.

4) API аутентификационных систем: BioAPI, PAM.

5) Web API - використовується у веб-розробці, як правило, певний набір HTTP запитів, а також визначення структури HTTP відповідей. Для вираження яких використовують XML або JSON формати. «Web API» є практично синонімом для веб-служби, хоча останнім часом за рахунок тенденції Web 2.0, здійснено перехід від SOAP до REST типу комунікації. Веб-інтерфейси забезпечують поєднання декількох сервісів в нових програмах відомі як гібридні.

2. Динамiчнi Web-сторiнки формуються спецiальними програмами пiд час надходження запиту. При створеннi динамiчних сторiнок використовуються данi, якi задаються самим користувачем. Цi данi передаються Web-броузером серверу як параметри. Web-сервер одержує запит на створення динамiчної сторiнки i запускає програму, що називається "скрипт", або "сценарiй", передаючи їй отриманi вiд користувача данi. Подiбний механiзм передавання параметрiв вiд користувача сценарiю зветься Common Gateway Interface (CGI), а самi програми iменуються CGI-сценарiями або CGI-скриптами.

Назва "скрипт" походить вiд невеликих командних файлiв (scripts) операцiйної системи Unix, у яких порядково записуються директиви командного iнтерпретатора shell. Скрипти служать для виконання визначеного набору дiй, що часто повторюються. За скрипти використовуються програми, написанi на мовах С, Perl, BASIC та iн. СGi-скрипти створюються для забезпечення доступу засобами WWW до рiзних баз даних i пошукових систем, надаючи користувачу Internet як засоби вiддаленого доступу до рiзних служб, так i єдиний механiзм самого доступу. Це робить Wеb-броузер унiверсальним iнструментом для роботи в Internet.

CGI є одним з найбільш поширених засобів створення динамічних веб-сторінок. Сам інтерфейс розроблений таким чином, щоб можна було використовувати будь-яку мову програмування. Для обміну даними використовуються стандартні інтерфейси вводу/виводу.

Білет №4

  1. Архітектура мережі Internet розроблена на основі концепції взаємоз'єднуваності або міжмережного об'єднання різнорідних мереж, побудованих на базі найрізноманітніших фізичних систем зв'язку та комунікаційних технологій.

Internet спроектована як інтермережа, тобто деяка абстрактна сукупність різнорідних мереж. Загальними для всіх підмереж Internet є:

  • універсальний адресний простір мережі Internet;

  • набір комунікаційних протоколів ТСР/ІР і зв'язаних з ними протоколів;

  • шлюзи та технологія міжмережної маршрутизації повідомлень.

Архітектурна топологія Internet. Окремі мережі з'єднуюються між собою шлюзовою машиною, яка реалізує фізичні з'єднання. Шлюзи зберігають таблиці, в яких фіксуються адреси приєднаних до даного шлюзу мереж. Важливо відмітити, що система адресації мереж і машин Internet має чітку ієрархічну структуру, яка дає змогу обмежити табличні записи шлюзів тільки адресами мереж, тобто не зберігати адрес хост-машин. Завдяки цьому шлюзи можуть зберігати свої таблиці в основній пам'яті й реалізовуватися на бездискових мікрокомп'ютерах.

Адресація Internet. Основний принцип адресації - універсальний ідентифікатор хост-машини Internet. Кожній хост-машині, яка входить до Internet, надається у відповідному реєстраційному центрі універсальний адресний ідентифікатор - 32-бітова адреса. Її структура така, що всі хости даної підмережі мають загальний адресний префікс.

Адреса хосту мережі Internet - це пара чисел (netid, hostid):

  • netid - ідентифікатор мережі;

  • hostid - ідентифікатор хост-машини в цій мережі.

Міжнародна громадська організація, що називається співтовариством Internet (Internet Society, ISOC), керує розвитком сімейства протоколів TCP/IP. Стандарти для TCP/IP публікуються в серії документів, що називаються RFC (Reguest For Comments). Хоча Інтернет не є власністю жодної організації, деякі з них відповідають за керування ним. Співтовариство Internet (ISOC) відповідає за технології мережевої взаємодії і використання мережі. Оскільки основна мета співтовариства - розвиток і доступність Інтернету, воно регулює встановленням стандартів і протоколів, що дозволяють йому функціонувати.

Архітектурна група Internet (IAB, Internet Architecture Board) входить до складу ISOC. Ця група відповідає за встановлення стандартів Internet, публікацію RFC і спостереження за процесом стандартизації мережі. Група IAB керує групами IETF (Internet Engineering Task Force), IANA (Internet Assigned Numbers Authority),  IRTF (Internet Research Task Force). Група технічної підтримки Internet (IETF) розробляє стандарти і протоколи Internet, вирішує технічні проблеми в міру їх виникнення в мережі. У кожного користувача в Internet може існувати своя думка щодо того, як повинна функціонувати мережа. Користувачі Internet виражають свої думки на засіданнях інженерної комісії IETF. IANA спостерігає і координує призначення кожного унікального ідентифікатора протоколу, застосовуваного в Internet. Група  IRTF  координує всі дослідницькі проекти в області TCP/IP.

2. Технологія активних документів.

З бурхливим розвитком динамічних документів стало очевидно, що це не підходить на всі випадки. Були створені методи які дозволяли отримувати постійно інформацію за допомогою Push технології. Програма яка зв’язана з динамічним документом.

Такий підхід має недоліки: надлишкові витрати сервера і вносить затримку.

В цілому представлення активних документів можна представити в наступному вигляді.



На цій схемі показано три форми представлення документів.

Java — об'єктно-орієнтована мова програмування, випущена компанією Sun Microsystems у 1995 році як основний компонент платформи Java. Синтаксис мови багато в чому походить від C та C++. У офіційній реалізації, Java програми компілюються у байткод, який при виконанні інтерпретується віртуальною машиною для конкретної платформи.

У створенні мови програмування Java було 4 початкових цілi:

  1. Синтаксис мови повинен бути «простим, об'єктно-орієнтовним та звичним».

  2. Реалізація має бути «безвідмовною та безпечною», а також «високопродуктивною».

  3. Повинна зберегтися «незалежність від архітектури та портативність».

  4. Мова має бути «динамічною, інтерпретованою та підтримувати мультиопрацьовування».

Під «незалежністю від архітектури» мається на увазі те, що програма, написана на мові Java, працюватиме на будь-якій підтримуваній апаратній чи системній платформі без змін у початковому коді та перекомпіляції.

Цього можна досягти, компілюючи початковий Java код у байт-код, який являє собою спрощені машинні команди. Потім програму можна виконати на будь-якій платформі, що має встановлену віртуальну машину Java, яка інтерпретує байткод у код, пристосований до специфіки конкретної операційної системи і процесора. Зараз віртуальні машини Java існують для більшості процесорів і операційних систем.

Стандартні бібліотеки забезпечують загальний спосіб доступу до таких платформозалежних особливостей, як обробка графіки, багатопотоковість та роботу з мережами. У деяких версіях задля збільшення продуктивності JVM, байт-код можна компілювати у машинний код до або під час виконання програми.

Основна перевага використання байт-коду — це портативність. Тим не менш, додаткові витрати на інтерпретацію означають, що інтерпретовані програми будуть майже завжди працювати повільніше, ніж скомпільовані у машинний код, і саме тому Java одержала репутацію «повільної» мови. Проте, цей розрив суттєво скоротився після введення декількох методів оптимізації у сучасних реалізаціях JVM.

Білет №5

1. Основними протоколами транспортного рівня є: TCP, UDP, SCTP, DCCP, RUDP, RTP.

Протоколи транспортного рівня TCP/IP надають транспортні послуги прикладним процесам. Основними протоколами транспортного рівня TCP/IP є протокол керування передаванням TCP (Transmission Control Protocol) і протокол користувальницьких датаграм UDP (User Dataggam Protocol). Транспортні послуги цих протоколів суттєво відрізняються. Протокол UDP доставляє датаграми без установлення з'єднання. При цьому він не гарантує їхнього доставляння. Протокол TCP забезпечує надійне доставляння байтових потоків (сегментів) із попереднім встановленням транспортного дуплексного з'єднання (віртуального каналу) між модулями TCP мережних комп'ютерів. Для розв'язання транспортних завдань протоколи TCP та UDP в перебігу передавання даних формують і додають до даних свої заголовки обсягом 20 байт та 8 байт відповідно.

Кожен прикладний процес взаємодіє з модулем транспортного рівня TCP або UDP через окремий порт, що дозволяє при взаємодії систем однозначно ідентифікувати прикладні процеси. Ці порти нумеруються починаючи з нуля. При передаванні запиту прикладної програми клієнта до прикладної програми сервера транспортний модуль, формуючи датаграму чи сегмент, вказує номери портів програмних модулів прикладних протоколів сервера й клієнта. З цією метою в заголовку пакета протоколу транспортного рівня виділено два поля — «порт одержувача» і «порт відправника», обсягом по 2 байти. Номери портів TCP та UDP до прикладних протоколів сервера стандартизовано IETF. Для цього надано номери в діапазоні від 1 до 1023. Наприклад, програмний модуль TСP сервера взаємодіє з модулем протоколу HTTP через порт з номером 80. Взаємодія модуля TCP чи UDP клієнта з будь-яким модулем прикладного протоколу відбувається через порт, якому надається вільний номер, за значенням більший ніж 1023.

Архітектура клієнт-сервер є одним із архітектурних шаблонів програмного забезпечення та є домінуючою концепцією у створенні розподілених мережних застосувань і передбачає взаємодію та обмін даними між ними. Вона передбачає такі основні компоненти:

  • набір серверів, які надають інформацію або інші послуги програмам, які звертаються до них;

  • набір клієнтів, які використовують сервіси, що надаються серверами;

  • мережа, яка забезпечує взаємодію між клієнтами та серверами.

Сервери є незалежними один від одного. Клієнти також функціонують паралельно і незалежно один від одного. Немає жорсткої прив'язки клієнтів до серверів. Більш ніж типовою є ситуація, коли один сервер одночасно обробляє запити від різних клієнтів; з іншого боку, клієнт може звертатися то до одного сервера, то до іншого. Клієнти мають знати про доступні сервери, але можуть не мати жодного уявлення про існування інших клієнтів.

Модель клієнт-серверної взаємодії визначається перш за все розподілом обов'язків між клієнтом та сервером. Логічно можна виокремити три рівні операцій:

  • рівень представлення даних, який по суті являє собою інтерфейс користувача і відповідає за представлення даних користувачеві і введення від нього керуючих команд;

  • прикладний рівень, який реалізує основну логіку застосування і на якому здійснюється необхідна обробка інформації;

  • рівень управління даними, який забезпечує зберігання даних та доступ до них.

2. Всесвітня павутина (World Wide Web) - розподілена система, яка надає доступ до пов'язаних між собою документів, які розташовані на різних комп'ютерах, підключених до Інтернету. Всесвітню павутину утворюють мільйони веб-серверів. Більшість ресурсів всесвітньої павутини представляє собою гіпертекст. Гіпертекстові документи, що розміщуються у всесвітній павутині, називаються web-сторінками. Кілька веб-сторінок, об'єднаних загальною темою, дизайном, а також пов'язаних між собою посиланнями і зазвичай знаходяться на одному і тому ж веб-сервері, називаються web-сайтом. Для завантаження та перегляду веб-сторінки використовуються спеціальні програми - браузери.

У цілому можна зробити висновок, що Всесвітня павутина складається з трьох компонент: HTTP, HTML і URL (уніфікований локатор ресурсів).

HTTP — протокол передачі даних, що використовується в комп'ютерних мережах.

Основним призначенням протоколу HTTP є передача веб-сторінок (текстових файлів з розміткою HTML), хоча за допомогою нього успішно передаються і інші файли, які пов'язані з веб-сторінками (зображення і застосунки), так і не пов'язані з ними.

Кожна взаємодія з протоколом складається з одного запиту ASCII і одної відповіді, яка надає RFC 822 MIME.

Всі нові версії http підтримують два типи запитів: 1) прості і 2) повні.

Простий – один рядок з командою GET в якій далі міститься необхідна сторінка і все відбувається без вказання версії протоколу. У відповідь на запит виходить сторінка без заголовків і без вказання версії MIME. Приклад сценарію отримання сторінки:

telnet www.w3.org 80

c: Get /hypertext/www/Project/TheProject.html

s:


следующая страница >>