asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6
Case History LH26
Anonymous male narrator, b. 1910, on the outskirts of the town of Myrhorod, now a district seat, Poltava region, one of 8 children of a well-to-do peasant who had inherited 16 desiatynas of land, only about half of which was arable. After the revolution the family retained 8 hectares. Narrator gives information on the cooperative movement, in which his father was involved. Narrator states that during the Civil War most of the more well-to-do peasants favored Petliura, but there was also significant support for the Bolsheviks among poorer peasants, whom the Bolsheviks alienated because "they took boots, they took coats, they took salt from people's houses." In the mid-1920s, narrator's father was subjected to the so-called expert tax, a special high tax which was actually one of the first measures designed to destroy so-called kulaks economically. Simultaneously, narrator was expelled from the local seven-year school, as were his siblings. In 1931, narrator's father was dekulakized and exiled. Narrator, however, became a teacher and studied in Kharkiv University. Beginning in the fall of 1932, ^the famine was terrible." Narrator considered it a deliberate attempt to crush the peasantry, especially in Ukraine. In early 1933, during passportization, narrator was denounced by a neighbor, denied an internal passport, and given 10 days in which to leave Kharkiv. Narrator recalls the destruction of the Ukrainian Autocephalous, Orthodox Church, demise of the komnezam in 1933, outsiders sent to village, and the introduction of the MTS political sections, also in 1933. Narrator is well-informed about politics of the period, describes academic and cultural life and of his meetings with prominant cultural figures. He also describes church relations and splits in the Myrhorod region and is very interested in the history and lore of his region. Narrator shows a negative attitude toward perceived patronizing attitudes of West Ukrainian integral nationalists toward Orthodox Ukrainians of Central and Eastern Ukraine.
Питання: Свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть коли Ви народилися?

Відповідь: В 1910-му році, січні місяці. Дати не потрібно?

Пит.: Не треба. Приблизно де Ви народилися?

Від.: Отже, народився я на Полтавщині, в околицях міста Миргороду.

Пит.: А скільки членів родини в Вашій родині?

Від.: Отже, родина мого батька, включаючи батька й матір, складалася з 10-ти осіб. У мене було троє братів, я четвертий, і четверо сестер.

Пит.: А землі скільки було в Вас?

Від.: Отже, батько дістав у спадок від свого батька 16 десятин, але половина майже з того - то було або ліс, або заволочені луки, які не завши надавалися навіть на сінокос. Орної землі, здатної – придатної для хліборобства – біля восьми десятин. При радянській владі, коли вже після 20-го року устійнилася ця влада, і за радянським законом, відомий той від 1918-го року декрет Леніна, прийнятий на ІІ-му з'їзді Рад в Москві, вся земля була відібрана чи сконфіскована, чи просто декретована – проголошена як державна власність – і тоді на Україні, а, отже, і на Полтавщині, і на Миргородщині, і в мого батька переведена, і мій батько дістав уже радянську норму – гектар на особу. На той час у родині було вісім осіб, і мій батько мав вісім гектарів землі, від 1922-го, 23-го року, коли влада вже укріпилася і запровадила свої порядки.

Пит.: Чи Ви хоч трохи пам'ятаєте про революцію?

Від.: Про революцію пам'ятаю. Ще був пастухом. Це, мабуть, той рік, коли вже радянська влада перемагала. Тобто, як казали серед населення, більшовики прийшли. Було літо. Боїв в наших околицях не було, але спинилася велика військова частина на постій. Може тиждень стояли. Отже, якась кількість вояків чи червоноармійців була і на нашому подвір'ї. А люди все абсолютно від них ховалися. Я пригадую корову. В нас була велика. У полі цілий тиждень тримали, не пригонили додому, бо хлопці брали на м'ясо. Ну, а ще що? Пригадую, коли Центральна Рада, очевидно, я поняття не мав ще тоді ні про Центральну Раду, ні про що, але пам'ятаю добре, коли Центральна Рада підписала договір про взаємну допомогу з Австро-Угорщниною і Німеччиною й як більшовицькі війська втікали з нашої околиці. І в скорому часі, буквально на другий день, чи що, прийшли німці. Отакі епізоди. Можна більше назвати характерних речей. Але пам'ятаю, що була революція, була громадянська війна.

Пит.: А так чи можете сказати, як німці або австрійці відносилися до населення?

Від.: Можу сказати, так як на мій тогочасний розум, доповнений теперішніми і знаннями, але тепер я буду говорити. А тоді, то я пригадую – таке було. Ходили німецькі, ну німці, вояки, так, і з офіцерами своїми, по дворах селянських і дуже, я би сказав, заздрісно приглядалися до господарств і цікавилися, а скільки, мов, у вас хліба є, зерна, там у коморах? Хоч вони нікого самочинно не оббирали. А очевидно вже тогочасний уряд український, мабуть, чи в селян купував, чи якимсь чином, бо німці багато хлібу вивозили з України. Отже, таких насильств не пам'ятаю з боку німців. Зрештою, я кажу, був малий, але все одно міг почути щось.

Пит.: Так чи можете сказати, за ким народ був?

Від.: Німцям люди не були раді. Раді з одного того, що більшовиків вигнали. За те були задоволені. А щоб сказати радуватися, чи мати приємність з того, що німці прийшли, то ні. Були випадки, чув, так, кажуть, там десь у когось корову взяли, чи що. В нашій околиці близко чогось такого не було чути.

Пит.: А кого люди так найбільше підтримували чи симпатизували?

Від.: У той час, по суті, поділилося: одні, більш свідоміша частина, такі більш загосподарені, заможніші, очевидно за українським урядом. Тоді дуже просто називали, за ким; каже: – Чи за Петлюрою, чи за більшовиками?

Каже більшість за Петлюрою. Тобто менше заможні, ці верстви населення були схильні більше до більшовиків. Тільки в тій мірі, в якій вони були загітовані. Бо навіть найбіднішого стану селяни, чи там мешканці, ремісники чи що, скорше були вони нейтральними, каже: – А мені все рівно.

Але за більшовиками так дуже не тягли, бо і найбідніші часом терпіли від грабунків більшовицьких. В якій формі? Забрали чоботи, забрали кожух, забрали сало з хати.

Пит.: Чи хтось з Вашої родини брав участь в тій війні по тій чи другій стороні?

Від.: Ні. Отже, так сталося, що батько, як багатодітний, то в час Першої світової війни він тільки був покликаний до резерву. Далі. У родині були старшими дівчата, а хлопці, сини батька, були молодші, так, що ні по роках, скажем, мій найстарший брат був покликаний до війська уже за радянських часів, у 26-му році. Отже ми, хлопці, були малі. А батько не ангажувався, так би мовити, в збройну боротьбу ні по якій стороні. Він був кооператор. Добрий, як по-американському кажуть, businessтап. Я був більш діяльний кооператор.

Пит.: Це ще до війни?

Від.: Ця коопертива українська, вона, очевидно, зорганізована була ще до війни. Не так давно я читав Євгена Чикаленка спогади, й як у мене починало пов'язуватися із того, що батько часто згадував. Що, мабуть, ця кооператива, цей кооперативний рух ще від тих часів Чикаленка й інших українських діячів, що ангажувалися в витворення кооперативного руху в цій Україні, через кооперативу зміцнити економіку, й взагалі, так би мовити, національну свідомість. Отже, мій батко був кооператором яка діяв, ще до війни першої, бо згадував він не раз, що він, супроводжував. Це була кооператива збутово-заготівельна. Заготовляли, від селян приймали, продукцію сільсько-господарчу, а потім її збували, продавали. Отже, переважно, скажем, це була заготівля на м'ясо свиняче й рогатої худоби. То батько згадує не раз, каже, супроводжував він до таких портів як Щецін на Балтиці, ще забув другий, якось він там називався, відправляли беконих свиней до Англії. Коопертива на цей район, на Миргородський, мала загальну назву "Сніп". По селах були філії, що називалися "Колос". Така трошки романтична назва, але пригадую. Ну він, по суті, за цю коопертивну діяльність і був репресований, бо ж за радянськими нормами землеволодіння він не мав би бути, коли б там діяли законно, ані куркулем, ані багатієм, ані чим. Бо ж мав те, що йому дала вже радянська влада.

Пит.: Чи кооперативи займалися чимось поза економічною діяльністю? Чи літературу якусь мали?

Від.: Про це я мало що можу сказати. Думаю тільки, бо в колоніях існували такі, як би сказати, організації, що мали назву "Просвіта" і, мабуть, що ці люди, заанґажовані в кооператувному русі, могли бути заанґожавані в кооперативному русі, могли бути заанґажовані й в освітньому, але то для мене, як кажуть, далека справа.

Пит.: А так, щоб мати трохи уяву про вік людей, що займалися кооперацією, чи Ви могли сказати коли народився Ваш батько, так приблизно?

Від.: На жаль, не можу сказати. Але приблизно так: якщо Перша світова війна виникла в 1914-му році, то нібито, я чув, що в той час моєму батькові було 47 років. Отже, він і переріс, і багатодітний, вже до війська не йшов. Він був у резерві. Це вже середніх або старше середніх років.

Пит.: Так, що це не була виключно молодь, так?

Від.: О, ні, ні. Власне, це господарі власне. Солідні господарі. Це вже, як кажуть, батьки родин.

Пит.: Як ще довго кооперативи існували після революції?

Від.: Після революції кооператива, думаю, існувала до початку 30-их років. Тут, у нашій околиці, не буду твердити, чи ця сама тяглість ще кооперативи перед війною першою протягла аж до 30-го року, але мені відомо, можливо, за радянських часів нова форма кооператив витворилася, але існувала до 30-го року, коли я вже був у Харкові як студент, то я ще, значить, теж належав до кооперативи, бо, маючи кооперативну книжку, можна дещо було купити. І, здається, в 32-му чи що році за постановою держави, державного уряду, ліквідовані всі кооперації. І, як кажуть, говорили ті, серед населення, що держава забрала кооперацію, не звернула людям членських вкладок. Але знаю то, це ж я був у Харкові вже. Я в 31-му році поїхав.

Пит.: Чи Ви вважаєте, що розв'язання кооперативів якось входило в такий плян загальний нищення селянства?

Від.: Так, так. Розв'язання кооперативи якщо не пряме пов'язання мало з голодом, про який ми будемо говорити – так? – то посередньо це було розв'язання кооператив у тому самому пляні ліквідування всяких підстав, не тільки економічних, а й навіть, я б сказав, морально-етичних, отої української звичайної свідомості. Ось я, мов, є українець – і все. Щоб і того б було. Все, що мало якесь, як кажуть, коріння українського грунту, воно було припинене існування, в тому числі кооператива.

Пит.: А як переслідували Вашого батька? Де й коли?

Від.: Отже, переслідування мого батька, по суті, почалося від самих перших років радянської влади. Цей перший період, який вони означують, окреслюють період громадянської війни й воєнного комунізму, що завершується 1924-им роком, коли Ленін проголошує НЕП, нову економічну політику, то переслідування мого батька, як і взагалі кожного тоді селянина-господаря, мало форму таку: приїхали в двір, знайшли в тебе зерно, наклали на вози, поїхали і – бувай здоров. А ще як пес злий гавка, то вони тобі пса застрелять. Це так званий воєнний комунізм, про який Ленін сам говорив, що, каже, був „грабёж, развёрстка." „Развёрстка" —це від слова верстати, розкидати, розметати по дворах. Ось на оце село, на оцей хутір, на оцей куток, вулицю стільки-то взяти хліба з них. На ваш двір припало, скажем скільки й скільки. Тоді міра була сипних зернових культур – пуд. Пуд – 40 фунтів. Ото тобі п'ять, 10, 20, 30, 50 пудов і мусиш здати. І вони дуже і не турбуються тим, що ти не привезеш, не здаси. Приїдуть і сами візьмуть. А як візьмуть, то більше, скільки побачать. Далі. В 24-му році, копи було проголошено НЕП, оце є деталь, я не знаю, не раз доводитися мені чути, тут кажуть, експерт радянознавства, але ніколи я не завважував у цих експертів, у їх дослідженнях, отакої деталі чи факта – так званий податковий лист. Це повідомлення на сплату податку, яке впровадженно було від 24-го року, ще урядом під керуванням Леніна. Тоді вони підкреслювали це, влада радянська, що, мов, уже кінчився той грабунок селян, та анархія і так далі. Впроваджується тепер все унормоване. Кожному селянинові визначається точно визначена кількість оподаткування природою – зерно, м'ясо, гроші й більше нічого. Як він сплатив оце – маєш податковий лист як пашпорт. До тебе ніхто не має права навіть і в двір зайти. І навіть селяни, пригадую, мій батько казав: – Ну, нарешті буде порядок. Влада вже устійнюється.

Але вже в 25-му році мого батька занесли до так званої групи експертників. Був такий податок, що мав назву "експерт". Експертний податок. Що це означало? Що оподатковували господаря необмеженою кількістю не за один раз, а як він виплатив, чи суму грошей чи натурою, то йому знову накладали на нього податок. Найбільше, очевидно, натурою і ця натура виглядала – зерно або м'ясо, велику рогату худобу, переважно брали, свиней менше, але зерно – жито, пшениця – зернохлібного вжитку, й м'ясо. Отак мій батько попав уже в 25-му році в експортники так звані. І тоді це ударило й по мені. В який спосіб? Бо я в той час був у п'ятій клясі, в школі тогочасній, то називалася семирічна трудова школа соціяльного виховання. Тоді ще не казали комуністичного виховання. І, пригадую дуже добре, в піст, а це значить – десь кінець березня або початок квітня чи середина квітня – з п'ятої кляси мене викинули. Навіть не дали, не дозволили доходити до кінця року. Без ніяких наслідків, жодної посвідки мені не дали про те, що я вчився в школі, скільки я клясів закінчив чи що. Розумієте?

Далі. Скажем, мій брат менший, Григорій, то він був в – я зараз не пригадую – друга або треття кляса. Теж був викинутий. А найменша сестра, Варвара, ще не почала в школу ходити, то так її і не прийняли в школу. Бачите, що то значило експортник. Діти позбавлялися права на освіту, а радянська конституція казала: загальне і обов'язкове навчання, і то безплатне, для всіх. Отже, виглядає, що то була демагогія. І в цьому випадку я би назвав скорше – це був підхід, хоч марксисти себе називають матеріялістами, а це був підхід найпідліший, біологічний підхід. Били по крові навіть, як кажуть. Як ти син чи донька батька твого, що визначений чи підданий під катергорію економічно і соціяльно переслідуваних, то й син і донька і внук теж підпадають під репресію. Я, наприклад, я вже був у Харкові в 1931-му році, коли мого батька було формально засуджено, це значить цих так званих експертників. Це на Україні перше 10.000 селян, перше число, ну кількість 10.000 селян, жі підлягали експропріяції, тобто, на тодійшній мові, розкуркуленню. Розумієте? В це перше число 10.000 потрапив і мій батько. В 31-му році виїзна сесія районового суду Миргородського району судила цих селян і вирок був такий: – За

України з конфіскацією майна. Тобто всього господарства. Отже, і я дістав від сестри вирок того суду, приватним, значить, шляхом, бо я був у Харкові. Я не був арештований. Мене не судили, а брат менший був арештований і сидів з батьком два місяці перед судом. Всіх мужчин арештували були.

Від.: Меншого брата судили?

Пит.: Так, Григорія. Отже, а мати й сестра, жінок взагалі, так би мовити, осіб жіночої статі, не арештовували, а чоловічої статі – всіх. Братові було 14 років, і теж сидів. Два місяці до суду. А потім вивезли. Отже, я вже в той час у Харкові другий рік був. І в цьому вироку, копія вироку суду, сказано, що ось про мого батька так і так:

„Підлягає виселенню з усім двором. Чуєте? Оце категорія цікава – двором. Що це значить, двором? Господарством. Поняття господарства переносилося й на людей. Не вживали родина, а двір. Як я хотів поступити в школу й просив, щоб мені дати посвідку –розумієте? – про соціяльний стан. Це ж скрізь абсолютно категорично вимагалося. Без посвідки про соціяльний стан тебе ніде не приймуть – ні до роботи, ні до школи, ні до чого. То в цій посвідці мені писали, "Павло Маляр", і так далі. Чи, скажем там, "Степан і Григорій", і писали, "Член двору". Не писали "член родини". Отже, й в вироку так було написано. Раз написано було, що з усім двором, якби я був вдома, то я був би також виселений. Але, як кажуть, я вже був на той час настільки свідомий, що я забрався до Харкова, як і мої два старших брати, один у Донбас, розумієте, а другий туди. Ну й завдяки цьому, я в Харкові міг працювати, хоч на початку тяжко, скінчив студії, вищу освіту. Скажем, мій брат найстарший теж кінчив Дніпропетровський металургійний інститут, працював інженером, керував лабораторією по якості сталі. І школу служби відбув. Був лейтенантом зенітної артилерії, загинув у війні, в цій Другій світовій, в береговій обороні Севастополя. А цей менший, був з батьком вивезений в 1931-му році. В 32-го року, весною батько помер там, на Уралі за В'яткою, район лісорозробок. І він, коли похоронив батька, то він утік звідти. І втік до мене в Харків, очевидно ж.

Ні, 32-ий рік. З осени через зиму голод страшний. Я йому допоміг, він був влаштувався на Харківськім тракторнім заводі й майстерні механічній як учень. Це були такі школи, називалися ФЗУ – "фабрично-заводское ученичество". Отже, він там шість місяців був повчився, а потім його пізнав хтось і доніс і вигнали його. Правда, його не арештували, бо він ще не був повнолітній.

Ну, але він поїхав біля Полтави, влаштувався вже як автомеханік при МТС. Працював там, прийшов йому час до війська йти. Його взяли до війська. Служив у танковій дивізії імені Чапаєва. Кінчив полкову школу з рангою старшини. Це щось таке ж, ну вище як сержант. На советьських тих відзнаках – три трикутники. Потім понадурочне його взяли служити у тій же дивізії. Дивізію було вислано чи перекинемо дислоковано до Монгольської Народної Республіки. Він там служив. Сутичка з японцями на Ганкін-Голі. Урятувався. Він уже був командир танку, лейтенанта рангу мав. Мав щастя тільки тим, що коли, каже, пішли в атаку, його танк в болоті застрягнув. Інші, що пішли далі, були знищенні, спалені з літаків японцями. А потім він захворів на малярію й поки вийшов з шпиталю, досить довго там був. То в нього хвороба тривала. То та сутичка з японцями кінчалася. Такі історії.

А коли був вже конфлікт з Фінляндією, його не взяли. Друга світова війна. З першого дня він пішов. Покликаний, приписаний був вже, очевидно, до цієї дивізії, і загинув на війні.



следующая страница >>