asyan.org
добавить свой файл
1



Т ема 2. Організація грошових розрахунків

Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ


ЗМІСТ

1. Безготівкові розрахунки в господарському обороті України.

2. Розрахунки з використанням платіжних доручень.

3. Розрахунки гарантованими дорученнями.

4. Розрахунки платіжними вимогами - дорученнями.

5. Розрахунки чеками.

6. Розрахунки акредитивами.

7. Вексельна форма розрахунків.

8. Розрахунки в електронній системі «клієнт-банк».

9. Особливості міжнародних розрахункових операцій.

Ключові терміни і поняття: ПЛАТІЖНЕ ДОРУЧЕННЯ, ПЛАТІЖНА ВИМОГА-ДОРУЧЕННЯ, АКРЕДИТИВ, ЧЕК, ПРОСТИЙ ВЕКСЕЛЬ, ПЕРЕКАЗНИЙ ВЕКСЕЛЬ, ТРАСАНТ, ТРАСАТ, ФОРФЕЙТИНГ

1. БЕЗГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ОБОРОТІ УКРАЇНИ


Грошовий обіг охоплює процеси виробництва й розподілу продукції і послуг.



Рис. 1 – Структура грошової маси


Рис. 2 – Форми грошового обігу

Між готівковим і безготівковим обігом існує тісний взаємозв'язок. За рахунок коштів від виручки за реалізацію продукції в безготівковій формі банк видає підприємству готівку для виплати заробітної плати, погашення різних видатків, на господарські потреби тощо.

Інструкція №7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затверджена постановою Національного банку України №204 від 2.08.1998 (далі інструкція) визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів, введені в господарський документообіг України. Вони поширюються на підприємства, організації всіх форм власності, банки, приватних підприємців і фізичних осіб і обов'язкові для виконання ними. Безготівкові розрахунки між ними здійснюються в національній валюті України через банк шляхом перерахування грошей з розрахункового рахунку платника на розрахунковий рахунок одержувача грошей.

Гроші з розрахункового рахунку клієнта списуються за розпорядженням власника, крім випадків, коли за чинним законодавству передбачено безспірне стягнення й безакцептне списання грошей.



Рис. 3 – Грошовий оборот на підприємстві

Рис. 4 – Форми розрахунків

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах готівки на рахунку клієнта. Якщо на розрахунковому рахунку недостатньо грошей для здійснення розрахунків, банк приймає розрахункові документи у випадках, передбачених законодавством, і зараховує їх на балансовий рахунок №9929 «Розрахункові документи, обов'язкові до сплати», виконуючи платежі в черговості, встановленій чинним законодавством.

Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються, крім випадків пред'явлення вимоги й переведення боргу відповідно до глави 17 Цивільного кодексу України й в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Гроші підприємств підлягають обов'язковому зберіганню в банках за винятком залишків готівки в касі в межах установленого банком ліміту й норм видатків з виручки, передбачених діючим порядком здійснення касових операцій у господарстві України.

Банк на договірних засадах здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їхнього розпорядження щодо перерахування грошей з їхніх рахунків.

Підприємства самостійно вибирають форми розрахунків, передбачених діючою Інструкцією, і вказують їх при укладанні договорів між собою.

Безготівкові розрахунки здійснюються на основі наступних розрахункових документів:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжні вимоги й інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством і відповідними нормативними актами НБУ України. Розрахунковий документ - це відповідним чином оформлений документ на перерахування коштів. Розрахунковий документ готовить постачальник або платник, а в окремих випадках банк.

Взаємні претензії по розрахунках між платником і одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно - позовному порядку без участі банку.



Рис. 5 – Форми безготівкових розрахунків

2. РОЗРАХУНКИ З ВИКОРИСТАННЯМ ПЛАТІЖНИХ ДОРУЧЕНЬ


Платіжне доручення – це письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування певної суми грошей зі свого рахунку.

Доручення приймаються банками до виконання протягом десяти календарних днів від дня виписки. Банк приймає до виконання доручення тільки в межах коштів, наявних на рахунку платника, за винятком доручень на перерахування в бюджет суми податків, зборів, обов'язкових платежів, які приймаються банками незалежно від наявності грошей на рахунках підприємств. У випадку відсутності коштів на рахунках такі доручення враховуються на забалансовому рахунку №9929.

Рис. 6 – Платіжне доручення

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватися:

- за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги;

- у порядку попередньої оплати;

- для завершення розрахунків по актах звірення взаємної заборгованості підприємств.

У розрахунках за фактично відвантажену продукцію в тексті доручення в рядку «Призначення платежу» вказується найменування продукції (послуг), номер, дата товаротранспортного або іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (надання послуг).

У дорученні на перерахування зборів, утриманих із заробітної плати працівників, у державні цільові фонди в рядку «Призначення платежу» вказуються підрозділи бюджетної класифікації й строк платежу, а також те, що податкові платежі в бюджет або внески в цільові фонди перераховані повністю.

У випадку, якщо на рахунках підприємства не вистачає коштів для виплати заробітної плати й одночасного перерахування зазначених платежів у дорученні. У рядку «Призначення платежу» вказується, що податки й збори утримані із заробітної плати й перераховуються в сумах, пропорційно залишку коштів на рахунках.

Попередня оплата здійснюється підприємствами у випадку, якщо це передбачено в договорі або встановлено указами Президента України й рішеннями упяду.



Рис. 7 - Схема розрахунків платіжними дорученнями
Доручення подається в банк у двох екземплярах. Перший екземпляр виконує функцію меморіального документа й міститься в документах дня банку-платника, другий екземпляр видається платникові з оцінкою банку про одержання й виконання доручення.

3. РОЗРАХУНКИ ГАРАНТОВАНИМИ ДОРУЧЕННЯМИ


У випадку якщо одержувач коштів не мають рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку.

За допомогою гарантованих доручень підприємство може перераховувати кошти без обмежень:

- на ім'я окремих громадян - гроші, які належать їм особисто(відрядні, заробітна плата та інші);

- підприємствам - на видатки по виплаті зарплати, для заготівлі сільгосппродукції в населених пунктах, де відсутні банки.

Підприємство-Платник здійснює переказ коштів через відділення зв'язку наданням гарантованого банком доручення, у якому вказується підприємство зв'язку, з рахунку якого буде оплачуватися переказ. До доручення додаються бланки переказів.

4. РОЗРАХУНКИ ПЛАТІЖНИМИ ВИМОГАМИ - ДОРУЧЕННЯМИ


Платіжна вимога-доручення-це комбінований розрахунковий документ, що складається із двох частин:

- верхня - вимога постачальника (одержувача грошей) до покупця сплатити вартість поставленої йому продукції;

- нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку зазначену суму.

У випадку згоди сплатити зазначену суму платник заповнює нижню частину цього документа й віддає його в банк, що його обслуговує. Строк надання вимоги-доручення в банк визначається сторонами в договорі й банком не контролюється. У випадку відмови від оплати платник повідомляє про мотиви відмови в строки й у порядку, зазначеному в договорі на поставку.

Платник має право частково відмовитися від акцепту у випадку, коли виявлена неякісна продукція, завищені ціни, відвантажена додаткова кількість продукції й т.д.

Платник може повністю відмовитися від акцепту, якщо товари не були замовлені, відвантажені не по тій адресі, доставлені достроково тощо.



Рис. 8 – Схема розрахунків платіжними вимогами - дорученнями (ПВД)

5. РОЗРАХУНКИ ЧЕКАМИ


Чеки приймаються для розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними і юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, роботи або послуги.

Рахунковий чек – це документ стандартної форми, що містить у собі доручення власника рахунку (чекодавця) своєму банку (емітенту чека) перерахувати гроші з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника зазначену в чеку суму.

Розрахункові чекові книжки виготовляють на спеціальному папері на башковитій фабриці НБУ України за зразком, затвердженому НБУ. Чекові книжки є бланками строгого обліку.

Розрахункові чекові книжки (лімітовані й не лімітовані) застосовуються в розрахунках за товари (послуги), у розрахунках із транспортними організаціями й підприємствами зв'язку.

Термін дії чекової книжки - один рік, а а рахункового чека, що видається для разового розрахунку фізичній особі, - три місяці. За узгодженням з установою банку строк невикористаної чекової книжки може бути продовжений. Одержувач чека може пред'явити чек для оплати в плині 10 календарних днів, включаючи день виписки чека.

Для одержання готівки в банку для виплати заробітної плати, дивідендів, відрядних і інших господарських потреб використовуються грошові чеки.

Гарантована оплата чеків здійснюється депонуванням грошей на окремому балансовому рахунку №722 «Розрахункові чекові книжки й рахункові чеки» у банку-емітенті.

Відповідальність за неправильне використання чеків або збитки, які з'являються у випадку передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі або розкрадання, а також внаслідок зловживань із боку уповноважених підписувати чеки осіб несе чекодавець, якому видана чекова книжка.

У випадку порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користування цією формою розрахунків, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково-касове обслуговування.

До переваг чекової форми розрахунків відноситься швидкість надходження коштів, у результаті чого скорочується дебіторська заборгованість. Недолік - складність оформлення чеків, можлива нестача грошової суми, зазначеної в чеку, на рахунку платника.



Рис. 9 – Схема розрахунків чеками

6. РОЗРАХУНКИ АКРЕДИТИВАМИ


Акредитив - це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) повинен: здійснити платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари (виконані роботи, надані послуги) і надати повноваження виконуючому банку здійснити цей платіж.

Залежно від характеру акредитивної операції, дорученої банком-емітентом виконуючому банку, він може виступати авізуючим або банком-платником.


Рис. 10 – Перелік документів для відкриття акредитива

Банк емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий акредитив для здійснення платежів, по якому попередньо бронюються гроші платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

б) непокритий акредитив, оплата якого у випадку тимчасової відсутності грошей на рахунку платника гарантує банк-емітент за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви буваю відкличні й безвідкличні. На кожному акредитиві повинне бути вказано, чи є він відкличним або безвідкличним. У випадку відсутності такого запису акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього узгодження з бенефіціаром (наприклад, у випадку недотримання умов договору про поставку). Всі розпорядження про зміну умов відкличного акредитива замовник може видавати бенефіціару тільки через банк - емітент, а останній – бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від замовника акредитива.

Безвідкличний акредитив може бути змінений або анульований тільки у випадку згоди бенефіціара, на користь якого його було відкрито. Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Зі своїми пропозиціями про зміну умов акредитива бенефіціар може звернутися до заявника акредитива й у випадку його згоди заявник вносить зміни в акредитив через банк-емітент, що направляє необхідне повідомлення виконуючий банк.

Акредитив закривається в день одержання повідомлення від банку-емітента. Невикористана сума акредитива вертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.



Рис. 11 – Порядок закриття акредитива

Акредитиви у виконуючому банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися:

а) депонуванням, тобто, списанням грошей з рахунку «Акредитиви», відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані – наданням виконуючому банку права списання коштів з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами, у яких передбачається розмір комісійних за авізо й інші видатки, пов'язані з відкриттям і виконанням акредитива.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресованим.

Після перевірки виконання всіх умов акредитива банк емітент відшкодовує виконуючому банку видатки, пов'язані з виконанням акредитива на умовах, передбачених міжбанківською угодою.

Термін дії акредитива в банку емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дати відкриття, не з огляду на нормативного строку проходження документів по спецзв'язку між банками. Керівник установи банку-емітента має право по поданню заявника акредитива якщо буде потреба продовжити термін дії акредитива на 10 днів, якщо це обумовлено зміною умов поставки відвантаження продукції. Банк-Емітент у свою чергу сповіщає про це виконуючий банк, а останній – бенефіціара.

Акредитив може закриватися з ініціативи заявника або банку-емітента, або у зв'язку з розірванням договору між заявником акредитива й бенефіціаром. У цьому випадку акредитив, депонований у банку бенефіціара, закриваються на підставі повідомлення, отриманого від банку-емітента.

Акредитивна форма розрахунків дає впевненість постачальникові, що відвантажений товар буде оплачений вчасно.

Для постачальника (одержувача коштів) ця форма надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Покупцям розрахунки з використанням акредитива невигідні, оскільки гроші на якийсь час вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств - покупців.

1 – покупець доручає обслуговуючому його банку відкрити акредитив;

3 – банк покупця повідомляє покупця про відкриття акредитива;

4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальникові на певну суму;

5 – банк постачальника повідомляє постачальника про відкриття акредитива;

6 – відвантаження товару;

7 – покупець повідомляє банк про виконання умов акредитива;

8 – банк покупця перераховує постачальнику суму коштів з акредитива;

10 – банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Рис. 12 – Схема розрахунків з використанням акредитива

7. ВЕКСЕЛЬНА ФОРМА РОЗРАХУНКІВ


Вексель – це письмове зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що надає право його власнику вимагати сплати певної зазначеної у векселі суми від імені особи, що видала вексель, у відповідний строк.

Векселі розрізняються: за емітентами, типом угоди, наявністю застави; порядком сплати, можливістю передачі іншій особі; місцем платежу; формою пред'явлення й іншими ознаками.

Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням «Про переказний і простий вексель». Вексель відноситься до категорії інструментів, що обертаються, які приймаються замість законних засобів платежу й вільно переходять від одного економічного агента до іншого.

У вексельній угоді беруть участь три особи:

- векселедавець (трасант) – це особа, що видала вексель і віддає наказ про його сплату;

- платник за векселем (трасат) – це особа, якій адресований наказ про оплату векселя;

- одержувач за векселем (бенефіціар) – особа, що пред'являє вексель до сплати й одержує гроші за векселем.

Головну відповідальність за векселем несе трасат, котрий за допомогою акцепту векселя підтверджує своє зобов'язання сплатити. Разом з ним несуть солідарну відповідальність (крім особливих випадків) інші учасники угоди – векселедавець і особи, які в процесі обігу векселя одержували право володіння ним за допомогою передатного напису.

Таким чином, вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, самостійним платіжним зобов'язанням, за яким боржник зобов'язаний оплатити виданий (тобто акцептований ним) вексель. Векселі функціонують в обороті як розрахункові кошти, різновид цінних паперів.

Загальна схема розрахунків за векселем така. Трасант розплачується векселем з одержувачем грошей (бенефіціаром). Останній пред'являє його платнику (трасату) для акцепту. Акцептуючи вексель, трасат визнає його законним і підтверджує свої зобов'язання по оплаті векселя. У випадку несплати векселя трасатом цей вексель буде пред'явлений векселедавцеві. Розрізняють наступні види векселів.

Казначейські векселі – використовуються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, зарахування сплати податків у державний бюджет, як застава для забезпечення інших платежів і кредитів. Векселедавцем і відповідно платником по казначейських векселях є Головне управління Державного казначейства. Ці векселі видаються на пред'явника зі строком оплати не більше одного року.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами й комерційними банками. Гарантія їхньої надійності - це рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового становища й авторитет на ринку цінних паперів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торгових операцій. Визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх зобов'язань перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію/ послуги або виконані роботи.

Простий вексель виписується й підписується боржником і є його безумовним письмовим зобов'язанням платити обумовлену суму грошей на вимогу або на фіксовану дату в майбутньому певній особі або пред'явникові.

Переказний вексель (тратта) виписує й підписує кредитор (трасант). Трасант - це особа, що видає тратту, тобто переводить свій платіж на іншу особу. Видача тратти означає наказ трасату (боржникові векселедавця) сплатити у встановлений час зазначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явникові тратти. Чек можна розглядати як різновид переказного векселя, де платником виступає банк.

Ремітент – це власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, які втримують на свою користь певний відсоток від суми платежу – комісійна винагорода за надану банком послугу з переказу зазначеної у векселі суми з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя.

Сьогодні головне застосування переказних векселів - зовнішня торгівля.

Відмінності простого векселя від переказного:

- це не наказ, а зобов'язання платити;

- векселедавець і платник – одна особа;

- простий вексель не має потреби в акцепті.

Доміцілльований вексель – це такий вексель, у якому зазначене конкретне місце платежу. Доміцілювання простого векселя здійснюється для того, щоб установити місце й умови його опротестування. Доміцілювання переказного векселя може іноді підвищити його внутрішню вартість, тому що усуває певні труднощі, які могли б з'явитися при здійсненні платежу в іншому місці.

Вексель може існувати в паперовому вигляді або як запис на електронних рахунках.

8. РОЗРАХУНКИ В ЕЛЕКТРОННІЙ СИСТЕМІ «КЛІЄНТ-БАНК»


Програмно-технічний комплекс «клієнт-банк» забезпечує автоматичне ведення поточного рахунка клієнта в банку. Автоматичне обслуговування розрахункових операцій здійснюється на підставі договору, укладеного між підприємством і банком. Розрахунки через систему «клієнт-банк» здійснюються за допомогою електронних розрахункових документів.

9. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ


Зовнішня торгівля відрізняється від внутрішньої розрахунковими інструментами, що використовуються. У зовнішній торгівлі продавці рідко можуть одержати вичерпну й точну інформацію про кредитоспроможність потенційних покупців, як це можливо на внутрішньому ринку. Процес передачі інформації більш складний, передача товарів відбувається повільно й менш визначено. Більше того, канали для правового врегулювання у випадку неплатоспроможності клієнта більш складні й дорогі. Із цих причин процедури для зовнішньої торгівлі відрізняються від прийнятих на внутрішньому ринку. При здійсненні зовнішньої торгівлі використовують три ключових документи: вексель; коносамент, що відображає фізичне переміщення товарів; і акредитив, що гарантує платоспроможність покупця. Ми обговоримо вексельну й акредитивну форму розрахунків. Одночасно розглянемо інші інструменти, що полегшують зовнішню торгівлю: експортний факторинг і форфейтинг.

Міжнародний комерційний переказний вексель.

Міжнародний комерційний переказний вексель (тратта) (international trade draft, bill of exchange) – це письмовий наказ експортера імпортеру сплатити певну суму грошей у певний погоджений час. Як правило, одержувачем грошей (ремітентом), тобто тим, кому імпортер повинен заплатити, виступає банк, що кредитує експортера. Вексель може бути або векселем на пред'явника (sight draft), або терміновою траттою (time draft). Вексель на пред'явника оплачується при пред'явленні стороні, якій він адресований. Цю сторону називають трасатом (drawee). Якщо трасат, або імпортер, не може сплатити обумовлену суму по пред'явленні тратти, його обявляють неплатоспроможним неспроможним і відшкодування здійснюється через акредитив (це поняття ми обговоримо далі).

Акредитив.

Комерційний акредитив (letter of credit) – зобов'язання банку, виписане на прохання й відповідно до вказівок імпортера. У ньому банк погоджується оплатити тратту, виписану на імпортера за умови, що коносамент оформлений за правилами. Власне кажучи, банк приймає на себе зобов'язання імпортера. Очевидно, місцевий банк не може виписати акредитив доти, поки не переконається в платоспроможності імпортера й у його намірі оплатити тратту. Наявність такого фінансового інструмента, як акредитив, майже виключає ризик експортера при продажі товарів невідомому імпортеру в іншій країні.

Приклад підтвердженого акредитива. Цінність акредитива зростає, якщо банк експортера підтверджує акредитив. Наприклад, харківський експортер планує відправити морем товари аргентинському імпортеру, що перебуває в Буенос-Айресі. Банк імпортера в Буенос-Айресі розглядає його як платоспроможного клієнта й хоче видати акредитив, що гарантує оплату товарів при їх одержанні. Таким чином, банк у Буенос-Айресі приймає на себе зобов'язання по оплаті. Контракт укладений тепер між банком у Буенос-Айресі й власником акредитива – харківським експортером. Експортер може захотіти діяти через свій банк, тому що він мало інформований про банк у Буенос-Айресі. Експортер просить свій харківський банк підтвердити акредитив банку в Буенос-Айресі. Якщо харківський банк підтвердить кредитоспроможність банку в Буенос-Айресі, то він погодиться на співробітництво. У такому випадку він зобов'язується сам сплатити тратти, виписані за умовами акредитива.

Таким чином, коли експортер відвантажує товари, він виписує тратту відповідно до умов надання акредитива. Експортер пред'являє тратту своєму харківському банку, і банк оплачує відповідну суму, приймаючи до уваги всі умови відвантаження. У результаті такої організації бізнесу експортер зберігає свої гроші й не турбується про оплату. Потім нью-йоркський банк направляє тратту й інші документи в банк Буенос-Айреса. Після підтвердження, що товари відвантажені належним чином, банк у Буенос-Айресі приймає тратту й здійснює оплату харківському банку. Далі банк у Буенос-Айресі зв'язується з аргентинським імпортером і стягує з нього кошти, як тільки товари будуть успішно доставлені в Буенос-Айрес.

Полегшення торгівлі. З попереднього викладу легко зрозуміти, чому акредитив полегшує міжнародну торгівлю. Замість того щоб давати кредит безпосередньо імпортеру, експортер покладається на один або більше банків, і їхня платоспроможність гарантує платоспроможність імпортера. Акредитив може бути або відкличним, або безвідкличним, але тратти, виставлені на відкличний акредитив, повинні акцептуватися банком, що видав акредитив. Це зобов'язання не можна ні скасувати, не змінити без згоди всіх сторін. У той же час відкличний акредитив може бути анульований або змінений банком його що видав. Відкличний акредитив конкретизує форму платежу, але не гарантує саму оплату тратти. Більшість акредитивів є безвідкличними.

Три документи – тратта, коносамент й акредитив – необхідні для проведення міжнародних транзакцій. Для цього існують встановлені міжнародним правом процедури. Разом вони надають експортеру захист при продажах товарів невідомим імпортерам в інших країнах. Вони також дають гарантію імпортеру, що товари будуть відвантажені й доставлені належним чином.

Експортний факторинг.

Факторинг експортної дебіторської заборгованості аналогічний продажу (факторингу) місцевої дебіторської заборгованості. Він включає остаточний продаж рахунків дебіторів фірми-експортера фактору-фірмі (factor), фінансовому інституту, що спеціалізується на операціях факторингу. Фактор-фірма приймає кредитний ризик й обслуговування експортної дебіторської заборгованості. Звичайно експортер одержує платіж від факторингової компанії ще до оплати зобов'язань партнером. Звичайна комісійна винагорода становить приблизно 2% від вартості відвантажених за кордон товарів. Часто перед оплатою дебіторської заборгованості можливий аванс у грошовій формі в сумі до 90% від вартості вантажу. За такий аванс експортер платить відсотки понад комісійні. Завдяки такому характеру стягнення грошей з боржників більшість факторинговых компаній головним чином цікавиться експортерами, у яких створюються бвеликі обсяги боргів їхніх партнерів. Крім того, факторингова компанія може відхилити певні рахунки, які вона вважає занадто ризикованими. Головна користь для експортера в продажі рахунків полягає в спокої, що наступає після того, як він доручить одержати гроші факторинговій компанії з її міжнародними зв'язками й досвідом.

Форфейтинг (forfaiting). Продаж без права зворотної вимоги середньо- і довгострокової експортної дебіторської заборгованості фінансовому інституту, що називається форфейтором. Третя сторона, звичайно банк або урядова організація, гарантує кредитування.

Це засіб фінансування зовнішньоторговельних операцій, що схожий на експортний факторинг. Експортер продає з дисконтом форфейтору (forfaiter) без права зворотної вимоги експортну дебіторську заборгованість, звичайно оформлену простим векселем або траттою імпортера. Форфейтор може бути дочірньою фірмою міжнародного банку або спеціалізованою торгово-фінансовою фірмою. Форфейтор приймає кредитний ризик і стягує плату з імпортера. Крім того, форфейтинг включає гарантію оплати від банку або від уряду країни імпортера. Звичайно вексель виписується на шість місяців або довше й оформляє крупну угоду. Форфейтинг особливо корисний для експортера в торговельній угоді, де як імпортер виступає фірма із країни, що розвивається, або зі Східної Європи. Саме присутність сильної третьої сторони з боку-гаранта дозволяє форейторові охоче працювати з дебіторською заборгованістю із цих країн.

Форфейтинг аналогічний факторингу, але включає середньо- і довгострокові боргові зобов'язання (шість місяців і більше) значного обсягу. Крім того, як гарант виступає третя сторона.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ


    1. У чому полягає сутність грошового обороту і з якими напрямками діяльності підприємства він пов'язаний?

    2. За якими ознаками можна класифікувати безготівкові розрахунки?

    3. Дайте характеристику організації готівкового обігу.

    4. Що таке ліміт каси і які санкції передбачені законодавством з його перевищення?

    5. Охарактеризуйте необхідність розмежування готівкового і безготівкового обороту.

    6. Які платіжні документи використовуються при безготівкових розрахунках?

    7. Охарактеризуйте схему розрахунків платіжними дорученнями.

    8. Охарактеризуйте схему розрахунків платіжними вимогами-дорученнями.

    9. Наведіть схему розрахунків за акредитивами.

    10. Назвіть види акредитивів, розкрийте їх сутність і умови застосування.

    11. Якими причинами зумовлене широке розповсюдження акредитивів і міжнародних розрахункових операціях?

    12. Дайте характеристику вексельної форми розрахунків.

    13. Охарактеризуйте види векселів і технологію їх застосування.

    14. Наведіть схему розрахунків простим векселем.

    15. Охарактеризуйте схему розрахунків переказним векселем.

    16. Визначте поняття «платіжна дисципліна» і назвіть способи її зміцнення.

    17. Охарактеризуйте особливості міжнародних розрахункових операцій.

ТЕСТИ


1. Платіжне доручення – це:

а) розрахунковий документ, що містить доручення чекодавця банку про переказ із його рахунку відповідної суми;

б) письмове боргове зобов'язання, що надає право вимагати від боржника сплати відповідної суми;

в) письмове доручення власника рахунку перевести зі свого рахунку на рахунок одержувача грошей відповідну суму;

г) комбінований документ, що містить вимогу постачальника й доручення платника.

2. Якщо покупець (платник) заздалегідь депонує гроші для розрахунку з постачальником, то такий акредитив варто вважати:

а) безвідкличним; б) непокритим; в) акцептованим; г) покритим; д) немає правильної відповіді.

3. Непокритий акредитив – це акредитив:

а) який не може бути анульований без згоди постачальника, для якого він був відкритий;

б) який може бути анульований банком-емітентом без попередньої згоди постачальника;

в) за яким виплати постачальникові гарантує банк;

г) немає правильної відповіді.

4. Доміцільованим називається вексель:

а) який оплачується негайно;

б) у якому вказується конкретне місце виплати;

в) який не існує в документальній формі;

г) немає правильної відповіді.

5. Вибір форми розрахунків впливає на:

а) платіжну дисципліну і ризики постачальника і покупця;

б) на час заморожування коштів у розрахунках;

в) на час заморожування коштів у розрахунках і ризики як постачальника так і покупця.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РІШЕННЯ

Завдання 1

Підприємство перераховує заробітну плату своїх працівників у банк у сумі 10 тис. грн./ місяць.

Яким способом здійснюється ця операція?

Завдання 2.

Відповідно до договору постачальник повинен відвантажити продукцію споживачеві на суму 80 тис. грн. Розрахунки будуть проводитися за покритим акредитивом, відкритим у банку покупця.

Наведіть схему документообігу по цій поставці.

Завдання 2.3.

Одне підприємство має заборгованість другому в сумі 100 тис. грн., а друге третьому 80 тис. грн. Як погасити цю заборгованість переказним векселем ?

ЛІТЕРАТУРА


1. Господарський Кодекс України// Офіційний вісник України. – 2003. – 311._– 458 с.

2. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Постанова Правління Національного банку України від 29.03. 2001 р. №135

3. Фінанси підприємств. Підручник за ред. проф. Поддєрьогіна. – К.:КНЕУ, 2008. – С 23– 57.

4. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2004. – С. 35– 57.