asyan.org
добавить свой файл
1
ТЕМА 2: ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ ТА ІНШІ ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА.


  1. Поняття та значення кримінального закону (КЗ).

  2. Джерела кримінального права.

  3. Структура кримінального закону.

  4. Тлумачення кримінального закону.

***


  1. КЗ – це сукупність систематизованих (та окремих) законодавчих актів ВР України, які визначають загальні положення, підстави та межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених покарань, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарань, а також сукупність міжнародних договорів і імплементованих в кримінальне законодавство України.


Поняття КЗ вживається в 4-рьох значеннях:

    1. це кримінальний кодекс, єдиний кодифікований акт

    2. це окрема стаття кримінального кодексу

    3. це окремий законодавчий акт, який містить окремі законодавчі норми

    4. це положення міжнародних договорів


Значення КЗ:

    1. є важливим засобом охорони людини, її прав і свобод, а також інтересів суспільства і держави (ч.1 ст. 1 КК)

    2. тільки КЗ містить норми, які визначають, які саме діяння є злочинами і покарання за них (ч.2 ст.1 КК)

    3. КЗ є превентивним засобом впливу на людей.




  1. ДЖЕРЕЛА КП.


В теорії кримінального права щодо визначення джерел права існує 2 підходи:

    1. втілюється в положенні, яке закріплене у ч. 1 ст. 3 КК – законодавство України про кримінальну відповідальність становить кримінальний кодекс.

    2. Розвинена система права в межах сім’ї континентальної правової системи передбачає багатоманітність джерел щодо окремої галузі права, в тому числі і кримінального.


Помилковість першого підходу обумовлена насамперед тим, що джерелом кримінального права повинен визнаватися не лише нормативний акт, який визначає перелік злочинних діянь і покарань за них,а й ті акти, які містять положення-принципи кримінально-правового характеру, положення загальної частини кримінального права. До того ж декримінувати поведінку людини може Конституція України або рішення Конституційного суду України (наприклад, КК 1960 р. передбачав відповідальність за відмову давати показання для всіх осіб за винятком підсудного, а КУ декремінувала відмову давати показання з боку близьких родичів).

У зв’язку з цим джерелами КП України крім КК є:

  1. Конституція України – має вищу юридичну силу (ч. 2 ст. 8 КУ) і є законом прямої дії (ч.3 ст. 8 КУ). Це означає, що якщо кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то вона автоматично втрачає свою силу і діє Конституція;

  2. Міжнародні договори – згоду на обов’язковість яких надала ВРУ. Вони є невід’ємною частиною національного законодавства (ст.. 9 КУ).

Всі міжнародні договори, які передбачають положення кримінально-правового характеру умовно можна поділити на 2 види:

1. це договори, які вичерпно регламентують певні положення в межах загальної частини кримінального права, або закріплені принципи кримінального права. Такі договори імплемінтуються в національне законодавство без змін і їх норми є нормами прямої дії. Це:

А) Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року;

Б) Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1963 року;

В) Європейська конвенція про передачу засуджених осіб 1983 року;

Г) Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року;

Д) Мінська конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (погіршує положення)
2. міжнародні договори, які стосуються боротьби світового співтовариства з злочинами певних видів: тероризмом, захопленням заручників, торгівля жінками, обіг наркотиків, піратства, геноциду. Положення цих договорів – не є нормами прямої дії і імплементовані в національне законодавство опосередковано – шляхом внесення змін та доповнень в КК (наприклад, в 1995 р. Україна підписує і ратифікує Європейську конвенцію по боротьбі з тероризмом, а в 2001 році з’являється ст. 258 у новому КК – теракт)


  1. вид джерел – Рішення Конституційного суду України – про конституційність чи неконституційність окремих положень КК України. Приклади рішень: рішення КСУ про судову справу щодо смертної кари; рішення по справі депутатської недоторканості; рішення про зворотню силу КЗ у часі Рішення і тлумачення КСУ – норми прямої дії!!!



NB!!!!!!Проблеми щодо визначення джерел КП:

    • чи є джерелом кримінального права постанови Верховного Суду України – зараз вони в принципі допомагають суддям розглядати справи і суд не піде проти постанов ВСУ.

    • Чи є джерелами права проміжні закони???

    • В КК зустрічаються банкетні норми, то постає питання: бо зміст цих статей розкриває не КК, а інші галузі права – чи можуть бути норми інших галузей права джерелами кримінального права (наприклад, крадіжка в 1993 році вчинена, а спіймали в 1998 р. тому неоподатковані мінімуми різні, а КСУ прийняв рішення, що неоподатковані мінімуми не входять до зворотності закону в часі і тому банкетна норма не є джерелом кримінального права. Тоді як бути в інших проблемних питаннях?




  1. СТРУКТУРА КРИМІНАЛНОГО ЗАКОНУ.


Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і Кримінальний кодекс України 2001 р.

Кожна частина КК поділяється на розділи. Кожний розділ має назву та об'єднує певну сукупність статей, кожна з яких має свою назву з цифровим позначенням крупним шрифтом. Переважна більшість статей складається з частин, які позначені цифрами дрібного шрифту. Деякі статті чи їх частини мають пункти, які позначаються цифрами, відокрем­леними дружкою. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів має кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК Украї­ни. Якщо злочин вчинено при наявності пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин, тобто таких, що не входять до кон­кретного складу злочину, то вони мають бути наведені при призначенні судом покарання за вчинення конкретно визначе­ного в статті закону злочину у мотивувальній частині ви­року з посиланням відповідно на певний пункт ст. 66 чи ст. 67 КК. Наприклад, неповнолітній вчинив крадіжку чужо­го майна. Суд, призначаючи за ч. 1 ст. 185 КК покарання неповнолітньому (вчинення злочину неповнолітнім законом віднесено до обставин, які пом'якшують покарання), має вказати цю обставину у мотивувальній частині вироку, пос­лавшись на загальну норму, в даному випадку — на п. З ст. 66 КК України.

Деякі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, в яких дається роз'яснення пев­них термінів закону, і теж можуть мати частини (пункти). Так, ст. 185 КК має примітку, в п. З і п. 4 якої вказу­ються відповідно критерії визначення поняття «розкрадання у великих розмірах» та «особливо великих розмірах», що вживаються в статтях 185-191 КК. У пунктах 1, 2, 3, 4 примітки до ст. 364 розділу «Злочини у сфери службової діяльності» дається визначення таких понять, як «службові особи», «істотна шкода», «тяжкі наслідки».

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими кримі­нально-правовими нормами, то їх включають до Кодексу у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш спорідне­них із ними статей КК, обов'язково зазначаючи додатковий цифровий індекс, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, що його дано новій статті. Наприклад, після ст. 25, може бути стаття 25', яка має читатися «стаття 25 прим».

Однак є й інший стандарт написання (прочитання) індек­су, який пишуть через дефіс на одному рівні з номером стат­ті та цифрою такого самого розміру, наприклад, «25-2», що читається відповідно «25 два».

Кримінально-правова норма, як і будь-яка правова норма, має триланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуаль­но, а контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої час­тини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують ли­ше специфічні для даного виду злочину ознаки, інші необхід­ні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законода­вець вказує в нормах Загальної частини. Для з'ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовано за принципом логічної норми.

Для описування ознак складу конкретного злочину зако­нодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не роз­криває його змісту. Наприклад: вбивство через необе­режність - ст. 119 КК.

Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 дано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину — державна зрада; в диспозиції ч. 1 ст. 185 дається визначення складу злочину — крадіжка чужого майна.

Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину най­частіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. При цьому використовується один із варіантів. Перший — наступ­на частина-певної статті починається словами «Ті ж дії...», а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпеч­ності даного злочину. Наприклад, у ст. 383 передбачена відпо­відальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинен­ня злочину, ч. 2 цієї статті починається словами «Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині...» Другий варіант — називається вид злочи­ну, поняття якого визначено у першій частині статті, в на­ступних частинах статті вказуються обтяжуючі обставини. На­приклад, ч. 2 ст. 185 починається словом «Крадіжка», а далі йде перелік обтяжуючих обставин — вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Іноді відсилання до іншої статті може стосуватися виклю­чення певних, більш небезпечних способів вчинення даного злочину. Наприклад, умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 115, вважається таким лише тоді, коли воно вчинено за відсутності ознак, зазначених у ч. 2 ст. 115 та статтях 116, 117, 118 КК.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів. Наприк­лад, диспозиція ст. 272 (порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпечністю) є бланкетною - щоб з'ясувати зміст злочинного діяння у кожному окремо­му випадку, треба звертатися до відповідних нормативних актів, які містять правила, скажімо, ведення гірничих робіт або правила виконання робіт з підвищеною небезпекою в будівельному виробництві. Для визначення ознак такого складу злочину, як незаконне проведення аборту (ст. 134), необхідно звернутися до ст. 50 Основ законодавства Украї­ни про охорону здоров'я, в якій дано визначення поняття аборту та умов його проведення.

Санкції, що як структурна частина статті Особливої ча­стини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певно­го виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу- межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу. Так, ст. 111 передбачає нижчу і вищу межі покарання у вигляді позбав­лення волі від 10 до 15 років.

Якщо текстуально нижчу межу санкції не вказано, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на під­ставі певної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання. Наприклад, у ст, 167 нижчу межу покарання у вигляді штрафу і виправних робіт не визначе­но. Тому для визначення цих меж необхідно звернутися відповідно до ч. 2 ст. 53, ч. 1 ст. 57 КК. Так, ч. 2 ст. 53 КК передбачає мінімальний розмір штрафу від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; у ч. 1 ст. 57 КК мінімальний розмір виправних робіт визначено на строк від шести місяців. Отже, ці строки відповідно і будуть мінімальними розмірами санкції ст. 167 КК.

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи біль­ше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне.

Наприклад, у санкції ст. 133 КК (зараження венеричною хворобою) передбачені такі альтернативні види покарань — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

В деяких випадках, прямо передбачених нормами Загаль­ної частини КК, може відбутися зміна тих обсягів (меж) санкцій, які зазначені в статтях Особливої частини кримі­нального закону.

4. ТЛУМАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ.

За своїм змістом певні кримінально-правові норми не зав­жди сприймаються однозначно. Це зумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з'ясування їх змісту. Іноді ви­никає потреба в їх роз'ясненні — тлумаченні.

Тлумачення закону, в тому числі кримінального, — це з'ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб'єкта, способів та обсягу тлумачення.

За суб'єктом тлумачення поділяють на:

а) офіційне;

б) судове;

в) доктринальне.

До прийняття Конституції України 1996 р. Верховна Рада України мала право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення називалося автентичним. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремим поняттям і термінам у примітці до само­го закону (окремих його частий). Через це автентичне тлу­мачення, під яким прийнято розуміти роз'яснення закону са­мим законодавцем — Верховною Радою України, не засто­совується.

Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) — це тлумачення чинних законів або їх окремих положень Кон­ституційним Судом України. Згідно зі ст. 147 Конституції України, «Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України».

Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня застосовує у кожній справі певні криміна­льно-правові норми, з'ясувавши їх зміст та відповідність Конституції України. У разі невідповідності кримінального закону Конституції суд повинен застосувати норму Консти­туції як норму прямої дії.

«У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосовуваний закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (поста­новою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституцій­ним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів» '.

Судове тлумачення кримінального закону може здійсню­вати і Пленум Верховного Суду України у вигляді постанов щодо певної категорії кримінальних справ. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст. Положення, які містяться у таких постановах Пленуму, є обов'язковими для судів.

Доктринальне тлумачення кримінального закону — це наукове тлумачення, яке дають фахівці в галузі права _ вчені та практичні працівники — в монографічних працях, наукових статтях, коментарях тощо.

Доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, од­нак евентуальне впливає на формування законодавства та кримінально-правової політики в державі, а також на свідо­мість правозастосовувачів та ін.

За способами тлумачення поділяють на:

а) філологічне;

б) логічне;

в) системне;

г) історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту зако­ну шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних тер­мінів і понять) із використанням правил граматики, синтак­сису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності (ч. 2 ст. 19 КК) законодавець передба­чив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із вказаних у ч. 2 ст. 19 біологічних критеріїв (наприклад, тимчасовий розлад психічної діяльності) викликав появу одного з передбачених законом психологічних критеріїв — нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, ос­кільки ці критерії законодавець розглядає як альтернативні.

Логічне тлумачення полягає у застосуванні категорій логі­ки при з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації, визначенні моменту закінчення злочину тощо.

Логічне тлумачення закону застосовується у кожному ви­падку застосування (звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивіду кваліфікації відповідальності (покарання), оскільки всі склади зло­чинів в Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

Крім того, структура кримінально-правової норми, як і інших правових норм, не завжди збігається зі структурою кримінального закону. Тому одна норма може бути сконстру­йована з окремих структурних частин, які містяться у різних статтях кримінального закону або навіть у різних галузях права чи в якихось підзаконних актах (наприклад, інструкції з правил техніки безпеки якогось підприємства).

Об'єднати ці структурні елементи правової норми, вико­ристовуючи лише прийоми філологічного тлумачення, прак­тично неможливо.

Системне тлумачення це з'ясування змісту відповід­ного положення кримінального закону шляхом зіставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а іноді і в усій національній правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою перш за все для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для визначення родових об'єктів злочинів, для розмежування суміжних складів злочинів за родовим та безпосереднім об'єктами тощо, а також для ви­значення меж правового регулювання певного інституту кри­мінального права (наприклад, меж правового регулювання інститутів, передбачених статтями 2, 16, 29 КК). Такий аналіз детермінує висновки: а) що ст. 2 передбачає підста­ви відповідальності за закінчений злочин, вчинений лише однією особою (не у співучасті); б) що норми Особливої частини описують усі злочини лише як закінчені злочини;

в) що підстави відповідальності за незакінчений злочин додатково до ст. 2 передбачає ще й ст. 16; r) що підстави відповідальності за вчинення злочину у співучасті додатко­во регламентує ще й ст. 29 тощо.

Історичне тлумачення це з'ясування змісту закону в різних аспектах: з урахуванням ретроспективного та сучасно­го обсягу кримінально-правового регулювання однойменним інститутом; з урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільне небезпечного діяння та подальшу зміну обсягів даної криміналізації, наприклад, нині діюча редакція ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, ін­ших обов'язкових платежів) виникла внаслідок неодноразо­вих змін і доповнень раніше діючої аналогічної норми, які були обумовлені процесом становлення нової фінансової сис­теми та зміни форм власності.

Історичне тлумачення виявляється й у встановленні обся­гів правового регулювання певним інститутом та його ко­лишнім аналогом, а також взаємозв'язків його з інститутами, що існували раніше, наприклад, з інститутом аналогії кри­мінального закону, який формально існував у законодавстві до 1958 p.

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільно небезпечних діянь; що охоплюються певною криміналь­но-правовою нормою, поділяються на:

а) буквальне;

б) по­ширювальне;

в) обмежувальне.

Буквальне тлумачення є основним серед названих видів. Воно полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової нор­ми у точній відповідності з текстом закону.

Поширювальне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримінально-правової норми, оскільки певні ас­пекти цього діяння розуміються контекстуально. До того ж, певні аспекти криміналізованого діяння можуть виникати ре­ально й після прийняття закону. Наприклад, ст. 155 «Обман замовників», яка була включена до раніше діючого КК 1960 р. ще 3 липня 1973 р., охоплювала вчинення обману замов­ників не лише підприємствами побутового обслуговування і комунального господарства, але і підприємствами, що надають громадянам аудиторські послуги, які виникли лише у 90-х pp. (нині діюча ст. 225 (обман покупців та замовників).

Обмежувальне тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Наприклад, ст. 304 КК «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» передбачає, виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин і неповнолітніх осіб віком від 16 років. Однак логічне тлумачення детермінує висновок про те, що в цій нормі законодавець охороняє нормальний фізичний і моральний розвиток неповнолітніх від дій тих осіб, в яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).

ТЕМА 3: Чинність кримінального закону в просторі та в часі.
КК України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст.ст. 4-8 КК).

Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб.

Часова юрисдикція кримінального закону України означає тривалість дії кримінального закону в межах певного часового інтервалу.

Просторова юрисдикція кримінального закону ґрунтується на трьох основних принципах: територіальному, національному та універсальному.
Територіальний принцип дії кримінального закону в просторі сформульовано в ч.1 ст.6 КК. Він полягає в тому, що всі особи, які вчинили злочин на території України, відповідають кримінальній відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного законодавства. “Усі особи” ,- це громадяни України, іноземні громадяни (в тому числі й громадяни країн СНД), які не користуються правом дипломатичної недоторканості і дипломатичного імунітету, а також особи без громадянства.

Поняття "територія України" визначається формами міжнародного та державного права. Основні, положення щодо цього поняття закріплено у статтях 1-6 Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 року.


Місце вчинення злочину



3лочин (у формі готування, замаху, виконання, підмовництва, пособництва, організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у випадках:

1) коли він розпочатий і закінчений на території України;

2) коли він розпочатий за межами України, а дії, які його утворюють, вчинені на території України. Наприклад, якщо особа за межами України придбала обладнання для виготовлення підроблених білетів Нацбанку, а надрукувала їх на території України, то місцем вчинення даного злочину треба вважати територію України;

3) коли суспільне небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України. Наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталось на території України.

Юрисдикція української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм міжнародного права (норм чотирьох Європейських конвенцій), або ж і навпаки, доповнюватися ще делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в Україні, тобто може ґрунтуватись на одночасному законодавстві національного (українського) та іноземного законодавства (Мінська конвенція 1993 року).

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином та особою без громадянства, яка проживає у іншій державі, у певних випадках може відбуватись відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть такій державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження). Вона передбачена Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 року – для Україна ця конвенція набула чинності з 1 січня 1996.

Передача кримінального провадження, згідно до ст.2 Конвенції, полягає в тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі "повноваження переслідувати в кримінальному порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної держави." При передачі провадження Україна зберігає частину своїх повноважень, обмежуючи можливість іноземної держави карати за цей злочин більш суворо ніж це передбачено законодавством України.
Юрисдикція України може обмежуватись і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі іноземних громадян, На підставі Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року (чинна - З 1 січня 1996 р.) Україна може передати договірній державі її громадян для виконання вироку.

Підставою передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянином, якої він являється, е:

  1. засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на нашій території, до позбавлення волі на строк, який становить не менше 6 місяців на момент отримання запиту іншої держави, про передачу засудженого;

  2. наявність у засудженої особи громадянства договірної держави;

  3. добровільна згода засудженої особи щодо її передачі;

  4. вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку та держави виконання вироку.

Юрисдикція України може передаватись іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання, на території іншої держави, засуджених в Україні умовно або з відстрочкою виконання вироку або з відстроченням відбування покарання, або умовно-достроково звільнених від покарання. Таку передачу передбачає Конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками від 30 листопада 1964 року (чинна на Україні з 1 січня 1996 р.) Держава, якій передається особа, застосовує до неї визначені українським судом заходи, здатні сприяти виправленню особи, здійснює контроль за її поведінкою, а в разі, якщо виправлення не досягнуто - виконує покарання.

Одночасне використання поряд з національним законодавством делегованих іноземною державою повноважень передбачене Мінською конвенцією країн, СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. Відповідно до цієї Конвенції, українська держава при кваліфікації діяння та призначенні покарання, враховує ті обтяжуючі і пом'якшуючі обставини, які передбачені законодавством договірних сторін, незалежно від того на території якої держави вони виникли. Так, наприклад, Україна враховує всі судимості певної особи в будь-якій договірній державі СНД.

Національний принцип, (принцип громадянства), який передбачено ч.1 ст. 7 КК, регламентує чинність кримінального закону щодо діянь, вчинених за межами України її громадянами та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні. :

Згідно з ч.1 СТ.7 КК громадянин України несе відповідальність за вчинене за кордоном діяння за КК України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. На таких підставах несуть відповідальність особи без громадянства, які постійно проживають в Україні.
Універсальний принцип чинності кримінального закону в просторі закріплює ст.8 КК. Вона передбачає відповідальність іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно на території України не проживають, за злочини, вчинені за межами України і не проти її інтересів. Така відповідальність можлива відносно злочинів, боротьбу з якими веде світове співтовариство на підставі міжнародних договорів, учасницею яких є Україна. Наприклад, у разі вчинення захоплення заложників.

Реальний принцип чинності кримінального закону в просторі також закріплює ст. 8 КК. Він полягає у тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні і вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо вони вчинили особливо тяжкий злочин проти прав та свобод громадян України або інтересів України.

Чинність кримінального закону в часі.

Закон, в тому числі і кримінальний, набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування. Офіційними джерелами, в яких публікуються закони, є Відомості Верховної Ради України та газета "Голос України”

Згідно з ч. 2 ст. 5 КК злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотню силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання.

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили немає.

Час вчинення злочину, відповідно до ч.3 ст. 5 КК є час – вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. :