asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
16. Диспозиційна теорія особистості Гордона Оллпорта

Гордон Оллпорт (1887-1967) вважав особистість відкритою системою, розвиток якої здійснюється у взаємозв'язку з іншими людьми. Він виходив з того, що людина перш за все соціальна, а не біологічна істота і тому не може розвиватися без контактів з довколишніми людьми, з суспільством. Звідси його різке неприйняття положення психоаналізу про антагоністичні, ворожі стосунки між особистістю і суспільством. Оллпорт вважав, що взаємини особистості з суспільством є не прагненням до адаптації, а взаємодією.

Особистість, за його визначенням, - це динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Однак, у цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна весь час встановлювати нові стосунки і розвивати наявні. Отже, постійний розвиток особистості є основною формою її існування.

Оллпорт стверджував, що кожна людина неповторна і індивідуальна, оскільки вона є носієм своєрідного поєднання якостей, потреб, які він називав рисами. Особистісна риса - це готовність (диспозиція) поводитися схожим чином у різних ситуаціях. Особистісні риси визначають схожість поведінки індивіда, незважаючи на плин часу та зміну ситуацій. Зокрема, риса товариськості означає, що людина буде спілкуватися зі знайомими і незнайомими людьми, на роботі і в колі друзів, її сприйматимуть такою друзі дитинства і співробітники. Відповідальність означає, що індивід буде звітувати перед іншими - і у власній родині, і на роботі, і серед пасажирів транспорту.
Риси особистості Оллпорт поділяв на основні та інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку і є природженими, генотипічними, а інструментальні - формуються в процесі життя людини, тобто є фенотипічним утворенням. Основні риси гармонійно пов'язані з інструментальними, що й сприяє формуванню особистості. Сукупність цих рис і складає ядро особистості, надає їй унікальності й неповторності. Хоча основні риси й природжені, вони можуть видозмінюватися, розвиватися протягом життя, в процесі спілкування людини з іншими людьми. Суспільство стимулює розвиток одних рис особистості і гальмує розвиток інших.

У подальших працях Оллпорта риси отримали назву диспозицій, серед яких він виділив три типи: кардинальні, центральні й вторинні. Кардинальною диспозицією володіє досить небагато людей. Ця генералізована диспозиція так впливає на поведінку, що майже всі вчинки людини можна звести до її впливу. Особистостями з такою диспозицією є Дон Жуан, Жанна д'Арк, Альберт Швейцер. Центральні диспозиції є блоками індивідуальності і такими тенденціями у поведінці людини, які легко помітити (пунктуальність, уважність, відповідальність). Вторинні диспозиції - менш помітні, менш стійкі, менш узагальнені риси (манера одягатися, улюблені страви, ситуаційно обумовлені характеристики).

Особистість не є сукупністю розрізнених диспозицій, вона передбачає єдність, інтеграцію всіх структурних елементів індивідуальності. Існує деякий принцип поєднання всіх диспозицій в єдине ціле, який Оллпорт пропонує називати пропріумом. Пропріум - це певна організуюча і об'єднуюча сила, призначення якої - формування унікальності людського життя. Стадії розвитку пропріуму:

відчуття свого тіла, яке залишається впродовж усього життя опорою для самоусвідомлення;

відчуття самоідентичності, важливим моментом якої виступає усвідомлення себе за допомогою мовлення як певної особи, поява відчуття цілісності "Я", пов'язаного з власним іменем;

o відчуття самоповаги як відчуття гордості з приводу того, що деякі дії вже виконуються самостійно. Це найважливіше джерело підвищення самооцінки впродовж всього дитинства;

* розвиток самосвідомості, що виникає, коли діти усвідомлюють, що їм належить не лише їх фізичне тіло, але й певні значущі елементи зовнішнього світу, включаючи людей;

* образ "Я", коли дитина починає орієнтуватися на очікування значущих близьких, уявляючи собі, що таке "Я хороший" і "Я поганий";

o раціональне управління собою, що е стадією розвитку конформізму, моральної і соціальної слухняності, коли дитина вчиться раціонально вирішувати життєві проблеми, догматично вважаючи, що сім'я і релігія завжди мають рацію;

пропріативне прагнення - формування перспективних життєвих цілей, поява сенсу життя. Відповідно до теорії Оллпорта, основною суттю людини є її відповідь на питання: "Що ти хочеш робити через п'ять років?". На думкі вченого, особистість вільна від минулого - зв'язки з минулим історичні, а не функціональні.

Дозрівання людини - це безперервний процес становлення, ще продовжується все життя. Поведінка зрілих суб'єктів, на відміну віл суб'єктів невротичних, функціонально автономна і мотивована усвідомленими процесами. Зрілій особистості, вважає Г. Оллпорт. властиві такі риси, як активна позиція відносно дійсності; усвідомлення досвіду, тобто здатність бачити події власного життя такими, якими вони є, не застосовуючи "психологічного захисту"; самопізнання; здатність до абстракції; постійний процес індивідуалізації; функціональна автономія рис; стійкість до фрустрації. Невротичну особистість, за Г. Оллпортом, характеризує наявність таких рис, як пасивна позиція щодо світу; застосування різних видів психологічного захисту; обмеженість мислення.

Теорія типів особистості Ганса Айзенка

агато психологів вважає Г.-Ю. Айзенка основним послідовником К.-Г. Юнга, оскільки центральним поняттям структури особистості, за Айзенком, теж є екстраверсія - інтроверсія, а базові фактори він називав типами. Однак за способом отримання і психологічним змістом вони є швидше рисами, ніж типами. Екстраверсія - інтроверсія, в контексті теорії Айзенка, включає переважно комунікативну складову, позначаючи або потяг до людей і здатність легко вступати з ними в контакт, або труднощі у спілкуванні.

Будучи переконаним у тому, що для опису варіативності людської поведінки не слід використовувати більше трьох суперрис, Айзенк виокремив спочатку незалежні один від одного два основні фактори особистості: Е (екстраверсію - інтроверсію) і N (нейротизм - емоційну стабільність), які, поєднуючись, сприяють створенню чотирьох типів особистості (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Типи поєднання екстраверсії і нейротизму (за Айзенком)




Стабільний

Невротичний

Інтроверт

Спокійний,

урівноважений, надійний, контрольований, миролюбний, уважний, дбайливий, пасивний

Легко піддається змінам настрою, тривожний, ригідний, розсудливий, песимістичний, замкнутий,

нетовариський, тихий

Екстраверт

Лідер, безтурботний, поступливий, веселий, чуйний, балакучий, доброзичливий, товариський

Вразливий, неспокійний, агресивний, збудливий, непостійний, імпульсивний, оптимістичний, активний

Г.-Ю. Айзенк вважав ці риси реальними параметрами, що характеризують особистість. Він знаходив ті самі риси і в інших питальниках (Кеттел, ММРІ). Від п'ятифактор-ної моделі Айзенк відмовився через нетеоретичний характер представлених у ній параметрів особистості. Надалі Г.-Ю. Айзенк додав ще один фактор Р (психотизм - сила Супер-Его), передбачивши широку варіативність проявів особистості у межах кожного фактора (тому виокремлював типи, а свої базові вимірювання називав біологічними диспозиціями особистості). Наприклад, фактор "психотизм" як компонент другого рівня охоплює агресивність, емоційну холодність, егоцентризм, імпульсивність, а як компонент третього рівня - асоціальність, неемпатійність, креативність, нерозсудливість. Базовий фактор домінує у людині і визначає її типологічні особливості.
нглійський учений Ганс Айзенк (1916-1997) увійшов до історії психології як творець чотирирівневої ієрархічної моделі людської особистості. Як і Кеттелл, Айзенк користувався для своєї теорії математичним апаратом факторного аналізу, однак його підхід відрізнявся від підходу Кеттелла. По-перше, він застосовував гіпотетико-дедуктивний метод обробки матеріалу, перед тим як використовувати факторний аналіз. По-друге, вчений вважав факторний аналіз лише одним із способів знаходження відповіді на найважливіші питання, які стосуються теорії особистості. По-третє, він виокремлював не риси, а лише три біполярних суперфактори: екстраверсія - інтроверсія, нейротизм - стабільність, психотизм - суперего. Екстравер сіл характеризується товариськістю й імпульсивністю; інтроверсія - пасивністю і замисленістю; невротизле - тривожністю і звичками; стабільність - відсутністю таких; пенхотизм - антосоціальною поведінкою; а суперего - схильністю до співпереживання і співпраці.
Айзенк був глибоко переконаний у тому, що риси особистості й типи визначаються насамперед спадковістю. Відповідно до його теорії, вплив навколишнього середовища практично не важливий для формування особистості. На його думку, генетичні фактори набагато більше впливають на подальшу поведінку, ніж дитячі враження.
Айзенк сформулював концепцію ієрархічної чотирирівневої моделі людської особистості. Нижній рівень - специфічні дії або думки, індивідуальний спосіб поведінки або думки, які можуть бути, а можуть і не бути характеристиками особистості. Другий рівень звичні дії або думки, які за певних умов повторюються. Третій рівень - риси особистості, а четвертий, вищий рівень організації поведінки, - це рівень типів, або суперфакторів.
Айзенк провів детальне емпіричне дослідження психологічних особливостей екстравертів та інтровертів і в світлі його даних можна змалювати їх психологічні портрети.
Екстраверти відкриті, привітні, легко налагоджують контакти з людьми, мають багато знайомих і друзів. Екстраверти постійно прагнуть нових яскравих вражень і відчуттів, зазвичай проявляють безтурботність та легко відволікаються від життєвих проблем. Екстраверти активні, рішучі, говорять і діють швидко, не задумуючись. Екстраверти полюбляють зміни, вони безтурботні й оптимістичні. Для них властиво діяти, а не віддаватися роздумам, вони проявляють нестриманість, можуть поводитися агресивно.

Інтроверти уникають надто сильних вражень, контролюють свої почуття, прагнуть спокійного впорядкованого життя. Вони прагнуть до ситуацій, які добре знають, уникають надто різких змін, несподіванок. Інтроверти люблять роботу, яка вимагає від них тривалої уваги та зосередженості, їм нелегко відволікатися від своїх занять та справ. Довго роздумують перед тим, як щось зробити, сказати. Рухаються неквапливо, рухи сповільнені. Обережні, ризик їм недовподоби.
Айзенк доклав надзвичайно багато зусиль, щоб з'ясувати, які суттєві відмінності поведінки визначаються параметром екстраверсія-інтроверсія. Вчений визначив такі відмінності між екстравертами та інтровертами:
1. Екстраверти досягають рівня оптимального функціонування в збуджуючих ситуаціях. Інтроверти досягають рівня оптимального функціонування за відсутності сильної стимуляції
2. Ймовірність успішності в навчанні для інтровертів вища.
3. Екстраверти почуваються бадьорішими ввечері, а інтроверти -зранку. Екстраверти краще працюють у другій половині дня, а інтроверти - в першій.
4. Інтроверти більш терплячі до болю, ніж екстраверти, вони швидше втомлюються, збудження перешкоджає їхній діяльності. Інтроверти в роботі більше орієнтовані на точність, а не на швидкість, на відміну від екстравертів.
5. Екстраверти активніші у сфері статевих стосунків, розпочинають статеве життя в більш ранньому віці, мають більше партнерів і частіше міняють їх.
6. Екстраверти схильні порушувати правила руху, тому частішеє учасниками аварійних ситуацій, ніж інтроверти.
7. Екстраверти менш ощадливі та схильні щедро витрачати гроші.
8. Екстраверти схильні до тих видів діяльності, які пов'язані: людьми (торгівля, соціальні служби). Інтроверти надають перевагу теоретичним та науковим видам діяльності (інженерна справа, хімія).
9. Екстраверти краще працюють на початку, а потім ефективність їхньої діяльності знижується. Інтроверти спочатку поступаються екстравертам в ефективності, однак згодом результативність їхньої роботи зростає.
10. Діяльність екстравертів пожвавлюється, якщо вони очікують винагороди, а інтровертів - якщо їм загрожує покарання.

Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що стає зрозумілим вплив характеру стимулювання на діяльність різних людей. Екстраверта не вдасться мотивувати, загрожуючи покараннями (звільненнями, позбавленнями премії), а для інтроверта не мають великого значення заохочення та винагороди.
Найважливіший висновок, до якого привели дослідження Айзенка щодо параметрів екстраверсії та інтроверсії, можна коротко подати так: екстраверсія-інтроверсія є важливим виміром особистості й визначає багато варіантів її соціальної поведінки.
4. Структурна теорія рис особистості Рашонда Кеттела
Раймонд Кеттел (1905-1998) - один із найвпливовіших та найоригінальніших психологів, які працювали в галузі індивідуальних відмінностей, інтелекту та особистості, психометрики та генетики поведінки.
Кеттел вважав метою психологічного дослідження особистості -встановити закони, за якими поводяться люди в усіх видах соціальних ситуацій та у типових ситуаціях середовища. Значну частину свого життя Раймонд Кеттелл присвятив створенню завершеної схеми певних властивостей людської особистості. Саме він уперше визначив практично вичерпний список нормальних і аномальних темпераментних та структурних рис. Потім Кеттелл перейшов до виміру динаміки особистості, знайшовши при цьому риси, які він назвав мотиваційними. На думку Кеттелла, знаючи структуру і динаміку особистості, можна успішно передбачати поведінку конкретної людини.
За довгі роки праці Кеттел створив оригінальну теорію особистості на основі психометричних досліджень. Використовуючи індуктивний метод, він збирав кількісні дані з трьох джерел: дані про реальну поведінку впродовж життя, свідчення самих людей про себе і результати об'єктивних тестів, вирахував взаємні кореляції величин і сформував кореляційні матриці. Вчений виділив основні структури (первинні фактори), які визначають особистість. У цілому психолог визначив 35 особистісних рис першого порядку, з яких 23 риси притаманні нормальній особистості та 12 свідчать про патологію. У результаті повторного факторного аналізу Кеттелу вдалося визначити вісім рис другого порядку. Первинні і вторинні фактори в теорії Кеттела називаються "основними рисами особистості", і, відповідно, сама теорія дістала назву теорії рис.
Кеттел настільки захопився вивченням рис, що виявив прагнення з їх допомогою описати не тільки особистість окремої людини, а й соціальні групи, до яких вона входить. Кеттел зазначав, що на особистість впливають як ситуаційні чинники, так і ті групи, до яких вона належить. Він запропонував спеціальний термін на позначення діапазону рис, з допомогою яких може бути охарактеризована окрема група, - синтальність.
Кеттел виявив, що порівняно з британськими студентами, американські більш екстравертовані, радикальні та мають більш виражене Суперего, тоді як британцям властивий більший консерватизм і потужніша сила Его. Кеттел також дійшов висновку, що американці менш емоційні, ніж інші нації. Можна сказати, що така фантастична спроба за допомогою емпіричних методів детально описати риси, що характеризують суспільство в цілому, - була здійснена єдиним психологом - Кеттелом, що свідчить про його надзвичайну наукову сміливість.
Після майже шістдесятьох років роботи Кеттелл, який ставив перед собою завдання скласти повну карту особистості, досяг успіху у створенні вичерпної кваліфікації особистісних структур, а також розробив метод, що дозволяє передбачати поведінку особистості. Теорія Кеттела беззаперечно є найбільш комплексною системою поглядів на особистість у сучасній психології, що повністю спирається на використання точних емпіричних методів дослідження.



следующая страница >>