asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 14 15 16 17 18

Тема 10. Вирішення земельних спорів в сфері використання та охорони земель



Земельні спори - це особливий вид правовідноcин щодо розв'язання розбіжностей, пов'язаних з порушенням права власності та права користування, тобто права володіння, користування та/або розпорядження наданою земельною ділянкою, а також відводом або вилученням землі, що виникають між власниками землі та землекористувачами, іншими особами, органами місцевого самоврядування та державними органами, що здійснюють управління земельними ресурсами. До земельних за Земельним кодексом України також віднесені територіальні спори щодо встановлення меж населених пунктів та адміністративно-територіальних одиниць. При територіальних спорах мова йде не про право власності або користування певною земельною ділянкою, а про поширення юрисдикції відповідної територіальної громади, органу виконавчої влади на ту або іншу територію, хоча б вона мала статус певної земельної ділянки. При цьому зміна адміністративних меж не передбачає зміну права власності (користування) на земельну ділянку на даній території.

Під вирішенням земельних спорів у широкому сенсі треба розуміти діяльність усіх уповноважених, відповідно до п. 1 ст. 158 ЗКУ, органів по їх розв'язанню, так само, як і діяльність осіб по вирішенню та подоланню суперечностей, що виникають між власниками землі (землекористувачами), органами місцевого самоврядування та виконавчими органами з приводу реалізації положень ЗКУ. Але, враховуючи той факт, що положеннями ЗКУ не може бути визначена процесуальна діяльність суду щодо вирішення суперечностей, пов'язаних, наприклад, з порушенням права власності на земельну ділянку (права користування), тощо, то під категорією вирішення земельного спору у вузькому сенсі слід розуміти лише ту позасудову процедуру вирішення (подолання) суперечностей, що визначається положеннями ЗКУ.

Земельні спори, що передбачаються положеннями глави 25 ЗКУ, можуть бути об'єднані за своєю підвідомчістю у такі групи:

  • підвідомчі виключно судам - з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб; щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей (п. 2 ст. 158 ЗКУ);

  • підвідомчі органам місцевого самоврядування — щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян; щодо додержання громадянами правил добросусідства; щодо розмежування меж районів у містах;

  • підвідомчі органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів - щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів; щодо розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Цей перелік земельних спорів не є вичерпним. Згідно з положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У відповідності з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян; суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Прикладом такого досудового (тут - позасудового) порядку вирішення спорів є вирішення спорів, що розглядаються органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. За ст. 55 Конституції України кожній людині також гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи без діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Перелік органів, які уповноважені розглядати ти вирішувати земельні спори, є вичерпним. Поряд з тим, що судам підвідомчі всі земельні спори, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів уповноважені розглядати та вирішувати лише окремі види земельних спорів. Уповноваженими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради (пп. «й» ст. 12 ЗКУ). Відповідно до пп. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. вирішення земельних спорів, віднесено до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Але у чинному законодавстві немає переліку органів земельних ресурсів, уповноважених вирішувати земельні спори. Є підстави вважати, що такими органами є відділи та управління земельних ресурсів на місцях.

Положеннями п. 3 ст. 158 ЗКУ визначається компетенція відповідного органу місцевого самоврядування щодо вирішення земельного спору. Питання про підвідомчість вирішується за критеріями територіальності та предмета спору. Компетенція відповідного органу місцевого самоврядування поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на якій проживає певна територіальна громада. Тому земельні спори органи місцевого самоврядування можуть розглядати лише стосовно земельних ділянок у межах відповідних населених пунктів. Відповідно до вимоги щодо предмета земельного спору виокремлюються три групи земельних спорів. До першої групи відносяться спори між громадянами, яким на праві власності чи користування належать земельні ділянки щодо визначення меж між ними. До другої групи належать спори про додержання громадянами правил добросусідства. Зміст цієї категорії та перелік правил добросусідства визначаються положеннями гл. 17 ЗКУ. Зміст додержання правил добросусідства полягає в обранні власником та землекористувачем таких способів використання своєї земельної ділянки, які дозволяють запобігти шкідливому впливу на сусідню земельну ділянку і, в цілому, використовувати свою земельну ділянку таким чином, щоб створювати власникам (користувачам) сусідніх земельних ділянок найменше незручностей. Правилами добросусідства згідно з гл. 17 ЗКУ не охоплюється визначення меж земельних ділянок, а лише спільне використання та відновлення межових споруд (ст. 106-109 ЗК).

Третя група - це територіальні земельні спори між публічно-правовими утвореннями. Є підстави вважати, що такі спори підвідомчі міським радам, оскільки до їх компетенції відносяться встановлення та зміна меж між районами у місті.

Рішення по земельному спору органу місцевого самоврядування та органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів не є остаточним. Будь-яка із сторін, яка вважає, що її право порушено або незаконно відмовлено у його захисті, вправі в разі незгоди з таким рішенням звернутися до суду. До суду в такому разі подається не скарга, а позовна заява з вимогою про вирішення спору по суті. Тому суд має розглянути не порушення чи дотримання вимог закону під час розгляду спору в позасудовому порядку, а сам спір по суті.

Положеннями статті 159 ЗКУ визначаються процедури розгляду земельних спорів у позасудовому порядку, порядку прийняття рішення та його виконання. Порядок вирішення земельних спорів - це організація діяльності відповідних органів по розв'язанню конкретного земельного спору, тобто певна процедура, процес їх розгляду. Відповідно до системи чинного законодавства ЗКУ визначається лише позасудовий порядок вирішення земельних спорів. Вирішення земельних спорів у судовому порядку відбувається відповідно з положеннями цивільного процесуального законодавства з урахуванням особливостей, що обумовлені предметом земельного спору.

Заява зацікавленої особи згідно з ч. 1 ст. 159 ЗКУ є підставою порушення провадження по вирішенню земельного спору. Строк, протягом якого «земельні спори розглядаються», охоплює проміжок часу, який починає спливати з моменту подання заяви зацікавленої особи (сторони спору) до уповноваженого органу, до дня першого розгляду спору.

Є традиційним виділяти п'ять основних стадій процесу вирішення земельних спорів:

1) порушення земельного спору;

2) підготовка до його розгляду;

3) розгляд та розв'язання земельного спору;

4) виконання рішення по суті спору;

5) оскарження рішення по земельному спору.

ЗКУ встановлений суворий порядок, який передбачає всі п'ять наведених стадій вирішення земельних спорів у позасудовому порядку, починаючи від стадії порушення зе мельного спору (порушення процедури його вирішення) і закінчуючи виконанням рішення по ньому та його оскарженням. Причинами подання заяви про вирішення земельного спору є порушення прав та законних інтересів власників землі або землекористувачів, а також територіальний земельний спір, так само, як і уявлення, що невірно склалось у заявника щодо належного йому права або про те, що його право є порушеним.

Положеннями ЗКУ не визначені необхідні реквізити зазначеної заяви. Але виходячи із загальних вимог до подібних документів правового характеру заява має бути достатньо мотивованою, містити чітко сфосмульсвані вимоги. Подана заява повинна містити повну інформацію стосовно того, між ким, з приводу чого, коли виник земельний спір, яке право було порушено, на яких документах це право ґрунтується тощо.

Перебування особи під впливом помилки (омани) стосовно належних їй прав або самого факту порушення реальних прав, якщо особа добросовісно потрапила під їх дію, не може бути перешкодою для прийняття заяви уповноваженим органом та вирішення спору, якщо особа наполягає на цьому. Саме під час розгляду земельного спору уповноважений орган має дійти висновку, чи було порушено право заявника або іншої особи, чи особа добросо вісно потрапила під вплив помилки стосовно реальних або уявних прав, що їй належать, і в разі необхідності надати їй захист. Цей орган вправі відмовити у розгляді та вирішенні земельного спору, якщо заява є очевидно необгрунтованою, має характер зловживання правом, заявник видає себе за іншу особу, а також за заявами, поданими особами, земельний спір між якими щодо того самого предмета і з тих же підстав вже був вирішений або яким було відмовлено у вирішенні земельного спору в зв'язку з недодержанням вимог передбачених ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», згідно з якою письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Так само уповноважений орган може відмовити у вирішенні земельного спору, якщо насправді спору між сторонами не існує, тобто не існує спірного правовідношення і протилежна сторона не оспорює право, яке належить заявнику, тощо.

На стадії порушення земельного спору орган, що вирішує земельний спір, зобов'язаний прийняти заяву про розв'язання земельного спору (перевіривши, чи відноситься його вирішення до його компетенції). Якщо спір не відноситься до компетенції цього органу, останній вправі повернути заяву, відмовивши у вирішенні земельного спору та вказавши на уповноважений орган, якому підвідомче таке вирішення.

Після завершення стадії порушення земельного спору, прийняття заяви та порушення провадження щодо розв'язання земельного спору починається наступна стадія — підготовки земельного спору до розгляду, яка передбачає підготовку матеріалів справи для вирішення спору по суті. За змістом положень ЗКУ протягом цієї стадії орган, що вирішує земельний спір, повинен:

  • зареєструвати справу, дослідити представлені документи, проаналізувати особисто викладені заявником аргументи посадовій особі, що перевіряє заяву, в тому числі висловлені під час подання заяви;

  • дослідити документи та інші докази; приймати та вирішувати клопотання;

  • приймати усні та письмові пояснення зацікавлених сторін щодо предмета спору та суті справи;

  • повідомити іншу сторону спору про прийняття заяви та порушення провадження щодо вирішення земельного спору;

  • роз'яснити сторонам їх права та обов'язки при розгляді земельного спору;

  • надати можливість стороні (сторонам) ознайомитись з матеріалами справи (заявою, доданими документами, іншими доказами, клопотаннями та рішеннями по них, запереченнями тощо), самостійно подавати клопотання, пояснення та заперечення щодо предмета спору та процедури його вирішення тощо.

У чинному Земельному кодексі України не існує заперечень проти створення погоджувальних комісій, що зазвичай мають міжвідомчий характер, яке передбачалось у Земельному кодексі 1990 року (в редакції Закону України від 13 березня 1992 р.). В разі виникнення складного спору можливим є дослідження певними посадовими особами ситуації на місцях з метою встановлення фактичних обставин порушення суб'єктивних прав заявника. За результатами такого дослідження складаються акти, що підписуються посадовими особами, які брали участь у їх проведенні, та сторонами, між якими існує цей спір.

На стадії підготовки матеріалів справи до розгляду, а також на всіх подальших стадіях до моменту прийняття рішення за сторонами зберігається право подати клопотання про припинення розгляду спору за примиренням сторін.

На стадії розгляду та розв 'язання земельного спору відбувається розгляд та вирішення спору по суті, а також винесення рішення. Порядок провадження у цій стадії визначається положеннями ч. 2 та 3 статті 159 ЗКУ. Земельні спори, належним чином підготовлені до цієї стадії, розглядаються на сесіях відповідних рад або засіданнях їх виконавчих комітетів (органів), засіданнях органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Сторони спору, належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору, повинні взяти участь у його розгляді. Виходячи із змісту частини 2 згаданої статті особа має право, навіть без поважної причини, пропустити лише перше засідання уповноваженого органу щодо вирішення земельного спору. Сторона спору може також завчасно подати офіційну згоду на розгляд питання по земельному спору за її відсутності. У такому разі, якщо у компетентного органу достатньо матеріалів (відомостей) та інших доказів для вирішення спору по суті і немає необхідності отримати заперечення чи пояснення іншої сторони, він приймає рішення про розгляд спору за відсутності однієї із сторін. В іншому випадку орган, що розглядає спір, повинен перенести розгляд спору по суті на інший день. Враховуючи, що в уповноваженого органу мають бути докази, що заявник ще зацікавлений у вирішенні земельного спору, є обов'язковою участь у засіданні сторони, яка порушила земельний спір. Повторна неявка сторони на розгляд питання щодо земельного спору може мати місце лише з поважних причин, про які має бути повідомлено органу, що вирішує земельний спір. Такими поважними причинами можуть бути хвороба сторони спору (її близького родича або члена сім'ї), перебування у відрядженні, тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами та характером роботи тощо.

Рішення по земельному спору. Положеннями гл. 25 ЗКУ не визначені реквізити рішення по земельному спору. Але виходячи з необхідності дотримання принципу законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення воно має складатися з таких частин:

  • вступної,

  • описової,

  • мотивувальної,

  • резолютивної.

У вступній частині мають міститися відомості про дату і місце прийняття рішення, орган, що його ухвалив, назва та інші реквізити цього правового документа, прізвища (найменування) всіх зацікавлених осіб, які брали участь у розгляді справи, тощо. Рішення по спору має бути індивідуальним актом і не може містити рішень з інших питань.

В описовій частині зазначаються відомості про виникнення матеріального правовідношення та спору, пов'язаного з ним, а також позиції зацікавлених сторін.

Мотивувальна частина є аналітичною частиною рішення, тому в ній міститься правове, а також фактичне обгрунтування тих висновків, яких дійшов орган під час розгляду земельного спору. У мотивувальній частині мають бути наведені норми матеріального права, що стали підставою вирішення справи, та норми процесуального права, якими керувався орган при прийнятті справи до розгляду, обранні процедури вирішення питань, пов'язаних із здійсненням провадження щодо розв'язання конкретного земельного спору.

У резолютивній частині повинен бути у стислій та чіткій формі сформульований висновок як кінцевий результат розгляду земельного спору. У цій частині зазначаються відомості про порядок виконання рінення, про час вступу рішення у силу. У рішенні, що випливає з положень ч. 4 ст. 161 ЗКУ, також мають міститися відомості про термін-виконання рішення.



<< предыдущая страница   следующая страница >>