asyan.org
добавить свой файл
1
Людина року-1938” Адольф Гітлер (“Time”, США)



2 січня 1939 р., американський журнал «Тайм», що розпочав з 1937 року довгостроковий (що продовжується до цього часу) проект — «Людина року», за підсумками 1938 року назвав «Людиною року» А. Гітлера! При цьому журнал побажав герру Гітлеру і «1939 р. зробити таким, про який ще довго будуть згадувати ». — Гітлер таким його і зробив.
Найбільш визначна подія 1938 р. відбулася 29 вересня, коли четверо державних діячів зустрілися в мюнхенській резиденції фюрера, щоб перекроїти карту Європи. Трьома високими гостями на цій історичній конференції були прем’єр - міністр Великобританії Невілл Чемберлен, французький прем’єр Едуард Даладье, і диктатор Італії Беніто Муссоліні. Та головною фігурою був гостинний німецький господар Адольф Гітлер.

Фюрер німецького народу, Головнокомандуючий німецької армії, флоту і ВПС, канцлер Третього рейху герр Гітлер зібрав плоди амбітної, непримиренної, безжалісної закордонної політики, яку він вів упродовж п’яти з половиною років. Він розірвав Версальський договір на шматки. Він знову озброїв Німеччину до зубів – або майже до зубів. Він викрав Австрію на очах здивованого і, мабуть, безсилого світу.

Всі ці події стали шоком для націй, які лише двадцять років тому перемогли Німеччину на полі бою, але ніщо так не настрахало світ, як нещадні, методичні дії нацистів, які пізнього літа і ранньої осені привели до загрози світової війни із-за Чехословаччини. Коли Адольф Гітлер, без кровопролиття, звів Чехословаччину до статусу маріонетки Німеччини, добився кардинального перегляду європейських оборонних союзів, і отримав свободу дій в Східній Європі, після гарантій невтручання від Англії (а потім і Франції), він, без сумніву, став “Людиною року-1938”.

Більшість інших персонажів стали менш значущими до кінця 1938 року. Створювалося враження, що проголошуваний прем’єр-міністром Чемберленом “мир з честю” більш ніж коли-небудь далекий від досягнення і миру, і честі. Все більше британців висміювали його політику задоволення диктатора, вірячи, що нічого, окрім беззастережної капітуляції, не може задовольнити амбіції диктатора.

У багатьох французів виникло відчуття, що в Мюнхені прем’єр Даладье розчерком пера перетворив Францію на другосортну державу. Повторивши жест Муссоліні і скопіювавши галасливу манеру тріумфатора Гітлера, колись ліберальний Даладье до кінця року змушений був використовувати процедурні парламентські хитрощі, щоб не розлучитися зі своїм постом.

Протягом 1938 року диктатор Муссоліні безсумніву був лише молодшим партнером фірми Гітлер & Муссоліні Інкорпорейтед. Його гучні заклики відібрати Корсіку і Туніс у Франції виглядали слабким блефом, безпосередньою метою якого було всього лише добитися низьких мит для італійських кораблів під час переходу через Суецький канал і контролю над залізницею Джібуті – Аддіс-Абеба.

З міжнародної сцени зійшов Едвард Бенеш, що був протягом двадцяти років “найрозумнішим лідером малої держави Європи”. Останній президент вільної Чехословаччини став хворим вигнанцем з країни, яку він допоміг заснувати. Манірний китайський генералісимус Чан Кайші, “Людина року-1937”, був змушений відступити до “Нового” Західного Китаю, де зміг стати лише шановним представником комуністичного руху, що розповсюджується. Якби Франсіско Франко переміг у Громадянській війні в Іспанії після свого могутнього весняного наступу, він, мабуть, міг би стати кандидатом на звання “Людини року-1938”. Але перемога не дісталася Генералісимусові, і втома від війни разом з перенесеним франкістами розчаруванням зробили його майбутнє невизначеним.

У американській політиці 1938 рік не був роком однієї людини. Звичайно, цей рік не був роком Франкліна Рузвельта; його Чищення (спроба не допустити переобрання опонентів його політики в Конгрес – прим. пер.) потерпіло поразки і його партія втратила велику частину своєї переваги в Конгресі. Держсекретар Холл запам’ятає “Добросусідський 1938 рік” як рік, який він увінчав успіхом в своїх зусиллях по договору з Великобританією, але історія не буде особливо пов’язувати містера Холла з 1938 роком. В кінці року, в Лімі, його плану континентальної солідарності для двох Америк висмикнули пару зубів.

Але фігура Адольфа Гітлера підносилася над наїжаченою Європою з гонором завойовника. Фюрер став “Людиною року” не тільки завдяки тому, що він прийняв десять з половиною мільйонів чоловік (сім мільйонів австрійців і три з половиною мільйони жителів Судет) під свою абсолютну владу. Адже Японія за цей же самий час додала до своєї імперії десятки мільйонів китайців. Важливіший той факт, що в 1938 році Гітлер став найбільшою загрозою демократичному, миролюбному співтовариству країн.

Тінь фюрера лягла далеко за межі Німеччини. Невеликі сусідні держави (Данія, Норвегія, Чехословаччина, Литва, Балканські країни, Люксембург, Нідерланди) боялися викликати його невдоволення. У Франції ухвалення деяких з пост-мюнхенских антидемократичних законів частково було викликане тиском нацистів. Фашизм відкрито втрутився у справи Іспанії, викликав повстання в Бразилії, таємно допомагав революційним рухам у Румунії, Угорщині, Польщі, Литві. У Фінляндії під тиском нацистів був змушений подати у відставку міністр закордонних справ. По всій Східній Європі після Мюнхена виник ухил до зменшення свободи і більшої диктатури. Лише в США демократія відчувала себе настільки сильною до кінця року, щоб бути заслуженим докором Гітлеру.

Фашінтерн (калька з Комінтерну – прим. пер.) з Гітлером за кермом і франкістсько-японським військовим кагалом на задньому сидінні виник у 1938 році як міжнародний, революційний рух. Як би він не протестував проти махінацій міжнародного комунізму і міжнародного єврейства, або як би він по своєму звичаю не заклинав, що він просто пангерманець, який намагається зібрати всіх німців в єдину націю, фюрер Гітлер сам став міжнародним революціонером номер один. Настільки, що якщо часто передбачувана боротьба між фашизмом і комунізмом дійсно матиме місце, то це трапиться тільки тому, що для двох революційних диктаторів, Гітлера і Сталіна, в світі не буде місця.

Але фюрер Гітлер не вважає себе революціонером, він став таким тільки волею обставин. Фашизм відкрив, що свобода – друку, слова, зборів – є потенційною загрозою його власній безпеці. У фашистській риториці демократія часто уподібнюється комунізму. Фашистська боротьба проти свободи часто ведеться під фальшивим гаслом “геть комунізм”. Одним із головних німецьких докорів проти демократичної Чехословаччини минулого літа був той, що вона є “форпостом комунізму”.

Покоління тому здавалося, що західна цивілізація переросла основні злочини варварства, окрім війн між державами. Російська комуністична революція дала поштовх злу класової війни. Гітлер додав іншу, расову, війну. І фашизм, і комунізм воскресили релігійну війну. Ці численні форми варварства до 1938 р. дали привід, із-за якого люди, можливо в найближчому майбутньому, проллють немало крові: питання протистояння цивілізованої свободи і варварського авторитаризму.

Менш великі люди року здавалися воістину маленькими в порівнянні з фюрером. Безперечний шахрай року – покійний Френк Дональд Костер (уроджений Музика) а його суперник за перше місце – Річард Вітні, в даний час знаходиться у в’язниці Сінг-Сінг . Спортсменом року став тенісист Дональд Брідж, чемпіон США, Англії, Франції та Австралії. Авіатором року став 33-х літній Говард Робард Хьюз, скромний мільйонер, який пролетів 14716 миль навколо земної кулі по добре розрахованому, чіткому і вірному маршруту за 3 дні 19 годин і 8 хвилин.

“Радіолюдиною року” став молодий Орсон Уеллс, який своєю знаменитою радіопостановкою “Війна Світів” налякав менше народу, чим Гітлер, але більше, ніж коли-небудь вдавалося налякати по радіо, продемонструвавши, що радіо може бути неймовірною силою в справі збудження емоцій у мас. “Драматургом року” став Торнтон Уайлдер, що вже знайшов собі славу як прекрасний романіст. Його перша п’єса на Бродвеї, “Наше Місто”, була не тільки винахідливою і душевною, але і стала великим хітом. Габріелю Паскалю, продюсерові “Пігмаліона”, першої повнометражної картини, в основу якої покладені багатослівні п’єси Джорджа Бернарда Шоу, дістався титул “кінолюдини року” за відкриття багатих покладів драматичного матеріалу, виявити які решта продюсерів втратила вже всяку надію. Людьми року в науці стали троє дослідників-медиків, які встановили, що нікотинова кислота виліковує пелагру: лікарі Том Дуглас Спайс з лікарні Цинциннаті Дженерал, Меріон Артур Бланкенхорн з Університету Цинциннаті, і Кларк Найл Купер з Ватерлоо, штат Айова.

В релігії, дві видатні фігури 1938 року стали серйозною противагою Адольфу Гітлеру. Один з них – 81-річний папа Пій XI – говорив з “гірким жалем” про антисемітські закони Італії, напади італійських “груп католицької дії”, прийом, який Муссоліні надав Гітлеру в минулому травні. Папа також з сумом сказав: “Ми поклали наше довге життя на справ миру і процвітання народів. Тепер ми пропонуємо його як нову жертву”. Провівши велику частину року в концтаборі, протестантський пастор Мартін Німеллер удостоївся визнання своєї героїчної віри.

Що цікаво, в нацистській Німеччині мало хто з вищеперелічених людей мав би можливість досягти того, чого вони досягли. Геній вільної волі був настільки задавлений гнітом диктатури, що видача на-гора німецької поезії, проза, музики, філософії, мистецтва стала справді скромною.

Людина, яка несе найбільшу відповідальність за цю світову трагедію, – це іпохондричний, замкнутий, непоказний і аскетичний 49-річний уродженець Австрії з вусиками а-ля Чарлі Чапліна. Син дрібного австрійського митного чиновника, Адольф Гітлер виріс розпещеною дитиною надмірно дбайливої матері. Провалюючи один за одним екзамени навіть з простих предметів, він виріс неуком, не маючи ні спеціальності, ні професії, що, здавалося, прирекло його на невдачу в житті. Блискучий, чарівний, космополітичний Відень він навчився ненавидіти за семітизм; йому більше подобався однорідний Мюнхен, який став його справжнім домом після 1912 року. Для цієї людини без заняття і професії Перша світова війна стала довгоочікуваною подією, яка дала йому якийсь сенс у житті. Він брав участь у 48 битвах, був нагороджений німецьким Залізним Хрестом 1-го класу, був поранений, отруєний газами, і знаходився в госпіталі 11 листопада 1918 року, коли було проголошено перемир’я.

Його політична кар’єра розпочалася у 1919 р., коли він став сьомим за рахунком членом карликової Німецької Партії Праці. Відкривши в собі здібності оратора, Гітлер незабаром став лідером партії, змінив її назву на Націонал-соціалістичну Німецьку Трудову Партію, і написав її антисемітську, антидемократичну, авторитарну програму. Перший партійний з’їзд відбувся в Мюнхені в лютому 1920 р. Вождь партії збирався взяти участь в спробі монархістів захопити владу місяць потому; проте на цей путч, що провалився, Гітлер запізнився. Результатом ще менш вдалої спроби націонал-соціалістів узяти владу – знаменитого “мюнхенського пивного путчу” 1923 року стала поява у партії “ убитих мучеників” і взяття герра Гітлера під варту. Його ув’язнення у фортеці Ландсберг дала йому вільний час для написання “Майн Кампф”, книги, яка тепер обов’язково стоїть на кожній німецькій книжковій полиці. (Написати книгу фюрерові допоміг його заступник – Рудольф Гесс. Eв’язнення також дало Гітлеру час на відточування тактики. Ще до цього він перейняв від своїх комуністичних опонентів ідею напівбандитських загонів партійних штурмовиків; а після ще і принцип невеликих партійних осередків, що складаються із відданих партійних працівників.)

Не дивлячись на заборону в багатьох округах Німеччини, націонал-соціалістична партія послідовно збільшувала свої ряди. Перевірені часом методи надання безлічі невеликих послуг використовувалися разом з методами залякування і бульварною патріотичною пропагандою. Наполегливо культивувався образ містичного, стриманого, харизматичного фюрера.

Лише в 1929 році націонал-соціалістам вдалося отримати першу абсолютну перемогу на міських виборах (у Кобургу) і перший раз голосно заявити про себе на провінційних виборах (у Тюрінгії). Але з 1928 року партія майже постійно набирала політичну силу. У виборах в Рейхстаг в 1928 році вона набрала 809 000 голосів. Два роки потому 6 401 016 німців проголосувало за депутатів НС, а в 1932 році за них проголосувало 13 732 779 чоловік. Хоча до більшості ще було далеко, проте голосування стало вражаючою демонстрацією влади цієї людини і його руху.

Ситуація, яка дозволила вирости цьому демагогічному, неосвіченому, відчайдушному руху полягала вже в самих умовах виникнення Німецької Республіки і в прагненні великих прошарків політично незрілого німецького народу отримати сильного, вмілого лідера. Демократія в Германії зародилася з військової поразки. Саме Республіка поставила свій підпис (не по своїй волі) під принизливим версальським договором, сором за який німці так і не пережили.

Любов німців до уніформи, парадів, військовим побудовам і їх легке підпорядкування владі широко відомі. Особистим героєм фюрера був [імператор] Фрідріх Великий. Це обожнювання поза сумнівом пояснюється військовими талантами Фрідріха і його авторитарним правлінням, а не його любов’ю до французької культури і ненавистю до прусських селюків. Але, на відміну від рафінованого Фрідріха, фюрер, коло читання якого було завжди дуже обмеженим, не запрошує в гості великих мислителів свого часу і фюрер навряд чи погодився б із заявою Фрідріха, що він “втомився управляти рабами”. (Бісмарк, Залізний Канцлер, теж скаржився на покірність німецького характеру.)

Невдала навіть за сприятливих обставинах Німецька Республіка впала під гнітом депресії 1929-34 рр., під час якої безробіття в Німеччині підскочило до 7 мільйонів чоловік на хвилі банкрутств, що прокотилася по всій країні. Покликаний на пост канцлера Третього рейху старим, недоумкуватим президентом Паулем Фон Гінденбургом канцлер Гітлер вивернув Рейх навиворіт. Проблема безробіття була вирішена:1) широкою програмою суспільних робіт; 2) інтенсивною програмою озброєння, що включала створення великої армії в мирний час; 3) примусовою працею на благо держави (німецький трудовий корпус); 4) ув’язненням політичних ворогів, а також використанням робочих місць євреїв, комуністів і соціалістів, ув’язнених в трудові табори.

Тому, що Адольф Гітлер і Ко зробили з Німеччиною менше ніж за шість років більшість німців гучно і з відчуттям аплодували. Він вивів націю з післявоєнного відчуття поразки. Під свастикою Німеччина об’єдналася. Його диктатура відрізнялася великою енергією і дивовижним плануванням. Над “соціалізмом” в слові націонал-соціалізм можуть сміятися закоренілі марксисти, але у нацистського руху, проте, була база в масах. Півтори тисячі миль дивовижних автобанів, дешеві автомобілі, недороге соціальне страхування, грандіозні плани перебудови німецьких міст змусили німців сповнитися відчуттям гордості. Німці могли харчуватися замінниками звичайних продуктів або носити ерзац-одяг, але їжа на столі у них все-таки була.

Але те, що Адольф Гітлер і Ко зробили за цей час з німецьким народом, шокувало цивілізований народ. Цивільні права і свободи зникли. Бути в опозиції до нацистського режиму було рівнозначне самогубству або ще гірше. Свобода слова і зборів стали анахронізмом. Репутація раніше знаменитих наукових центрів випарувалася. Освіта обмежується націонал-соціалістичним катехізисом.

Процес прискорився. 700 тисяч євреїв катували фізично, позбавляли житла і власності, відмовляли в можливості заробити на життя, гонили з вулиць. Тепер їх утримують як заручників – відомий гангстерський трюк. Але постраждали не тільки євреї. З Німеччини йде постійний потік біженців, євреїв і неєвреїв, лібералів і консерваторів, католиків і протестантів, які більше не можуть жити при нацизмі. Обкладинка журналу “Тайм”, на якій Гітлер-органіст грає свій гімн ненависті в сплюндрованому соборі, доки його жертви висять на колесі святої Катерини на очах у нацистських бонз, була намальована бароном Рудольфом Чарльзом фон Ріппером, католиком, який більше не міг переносити Німеччину.

А в цей час Німеччина стала нацією людей в уніформі, що марширують під дудку Гітлера, де хлопчиків десяти років від народження учать кидати гранати, де жінок вважають машинами для дітородіння. Найжорстокіший жарт Гітлер і Ко зіграли з тими німецькими капіталістами і представниками малого бізнесу, які колись підтримували націонал-соціалізм як засіб порятунку німецької буржуазної економічної системи від радикалізму. Нацистське кредо про те, що особа належить державі застосовується також і до бізнесу. Деякі фірми були просто конфісковані, інші були фактично оподатковані на капітал. Рівень прибутковості суворо контролюється. Деяке поняття про зростання контролю з боку уряду можна скласти на підставі того факту, що 80% всіх будівельних і 50% всіх промислових замовлень Німеччині надходило від уряду. Відчуваючи гостру нестачу в продовольстві і фінансових коштах, нацистський режим прибрав до рук великі земельні ділянки і у багатьох випадках колективізував сільське господарство, що схоже на політику російського комунізму.

Коли Німеччина узяла під свій контроль Австрію, вона узяла на себе зобов’язання про турботу і прожиток 7 мільйонів бідних родичів. Коли 3,5 мільйона судетских німців приєдналися до Німеччини, у неї з’явилося стільки ж додаткових ротів. До кінця 1938 року з’явилося безліч ознак того, що нацистська економіка, заснована на валютному контролі, бартерній торгівлі, зниженому життєвому стандарті, “самодостатності”, починає давати тріщини. Хватало також і вказівок на те, що багатьом німцям не подобаються жорсткі дії власного уряду, але вони боялися протестувати проти нього. Маючи проблеми із забезпеченням постачання хліба, фюрер був змушений влаштовувати для німецького народу відволікаючі циркові вистави. Контрольована нацистами преса, яка стрибає під свисток міністра пропаганди Пауля Йозефа Геббельса, викрикувала образи на адресу дійсних і уявних ворогів. А німецька диктатура все прискорювала крок, і все більше і більше зброї сходило з конвеєра, на відміну від вершкового масла.

За п’ять років влади “Людини року-1938” регламентована Німеччина доросла до становища однієї з великих військових держав сучасного світу. Британський флот залишається владикою Морея. Більшість військових знавців рахують французьку армію незрівнянною. Найбільший знак питання стосується переваги в повітрі, яке міняється з дня на день, хоча більшість спостерігачів визнає перевагу Німеччини по літаках. Не зважаючи на недостатню кількість кадрових офіцерів і матеріалів, німецька армія стала машиною, що навіює острах, і яку можна перемогти хіба що зусиллями союзних армій. Як свідотство сили своєї нації, фюрер може з перспективи минулих років озиратися назад і згадувати про те, що окрім великого числа прийнятих ним державних діячів великого масштабу (наприклад, містера Чемберлена тричі), він наніс візити трьом королям (Швеції – Густаву; Данії – Хрістіану; Італії – Віктору Еммануелю) і прийняв двох (Бориса, короля Болгарії, та румунського Кароля, не враховуючи регента Угорщини Хорті).

А поки що, за деякими оцінками, 1133 вулиць і площ, наприклад Ратхаусплатц у Відні, придбали ім’я Адольфа Гітлера. Він виступив майже з сотнею промов, відвідав 11 оперних вистав (значно менше, чим він зазвичай відвідує), розправився з двома противниками – президентом Чехословаччини Бенешем і останнім канцлером Австрії Куртом фон Шушнігом, продав у Німеччині 900 000 екземплярів “Майн Кампф”, яка також широко продавалася в Італії і повстанській Іспанії. Його єдиною втратою став зір – йому довелося почати носити для роботи окуляри. Минулого тижня герр Гітлер влаштував різдвяну вечірку для 7000 робітників, що будують нову гігантську Канцелярію в Берліні, сказавши їм: “Наступне десятиліття покаже цим країнам з їх патентованою демократією, де знаходиться справжня культура”.

Але і інші країни із завзятістю вступили в гонку озброєнь і серед військових стоїть питання: “Чи буде Гітлер воювати, коли стане ясно, що він програє цю гонку?”. Динаміка диктатури така, що небагато хто з тих, що вивчав фашизм і його лідерів, можуть представити асексуального, неспокійного, такого, що керується інстинктами Адольфа Гітлера, який насолоджується тихими днями в своєму гірському альпійському будиночку в містечку Берхтесгаден, доки задоволений життям німецький народ п’є пиво і співає народні пісні. Немає гарантій, що бідні країни заспокояться, отримавши те, що їм потрібно від багатих країн. Тим, хто спостерігав події кінця року здавалося більш ніж вірогідним, що “Людина року-1938” може зробити рік 1939 пам’ятним.

З архівів журналу TIME, 2 січня 1939 року

http://inosmi.ru/stories/05/09/02/3453/236493.html

http://nazirapper.wordpress.com/2009/02/01/человек-года-1938-адольф-гитлер-time-сша/

http://www.history.ucsb.edu/faculty/marcuse/projects/hitler/sources/30s/391time/391timemanyear.htm