asyan.org
добавить свой файл
1
ВТЕЧА ДО ПЕКЛА
Я третім не буду, я зайвим не буду,

Я просто піду – до пекла втечу.

Де грішні гуляють, де сонця немає –

Від тебе кохана біду відведу.
Залишу другому все те що ціную,

Все те що жадаю – йому залишу.

Без тебе єдина, без тебе кохана –

Все тепле і ніжне в душі задушу!
Та як же я зможу без тебе прожити,

Без тебе у пеклі у порох згоріти,

У порох згоріти – по небу летіти,

У небі палати – людей спокушати.
Я третім не буду, я зайвим не буду,

Я просто піду – до пекла втечу.

Де грішні гуляють, де сонця немає –

Тебе я кохана з собою візьму!

ВІЧНОМУ КОХАННЮ
Синєє море, зелена лазурь,

Небо блакитне та подихи бурь.

Ти ж не чекала від мене тих слів,

А я ж не брехав, я дійсно хотів!

Та дихання вітру й хлюпотіння води,

Вони роз’єднали наші світи.

І хоч за життя ми боролись завзято,

Та смерті війська лоскотали нас вправно.

Навіщо та за що нам те є знущання,

Це ж не по-людськи – це ката мордування.

А ми не просили багато – хотіли кохання,

Ні не того, − що на ніч у ліжко приходить,

А того беззахисно-чистого,

Що за віки не згасає та новає родить.

Щоб діти та внуки завжди пам’ятали:

«Кохання існує – воно не згасає!»

Та нам не судилося, ми втратили міць,

Не втримали серця, не змогли розігріть.

Та не варто втрачати надію останню:

«Кохання існує – воно не згасає!» …

БЕРЕЖІТЕ ЛЮБОВ
Життя без проблем – як любов без любові,

Як серце без крові, як плоть без душі.

Тяжкії випробування? Вони неспроста!

Вони долю кохання вирішують злегка,

Хто ж втримався з серцем, на розпутті доріг,

Тому вже нестрашні ні бурі, ні грози,

Головне не втрачати поетичної прози,

Та тої іскринки, що змушує жити,

Яка не згасає, вона ще може любити,

Щоб було багаття, що сяє далеко,

Що світить земельку, що знищує пекло.

Ото так кохання, ото почуття,

Це ж не земне, а небесне буття.

Іскринки немає? – Винуваті самі,

Коли почуттями розкодувались неначе дурні.

Але то все не доля і не Бог нас карав,

То все лукавий який чатував.

Він тільки що й робить – кохання руйнує,

Почуття розбива і душі ґвалтує.

Та що ми не можемо втримати пари,

Невже ми слабкі і беззахисні хмари,

Котрі що й знають летіти далеко,

Туди де незнанає та страшнає пекло.

Цінуйте кохання, живіте життя!

Бо можна не вмерши піти в небуття…