asyan.org
добавить свой файл
1



ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ національний МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА екстреної медичної допомоги та МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ

Затверджую”

Завідуючий кафедрою ЕМД та МК

професор В. Криса

“____”________________ 2011 р.
Методична розробка для студентів

для проведення практичного заняття з предмету

Медицина надзвичайних ситуацій


Тема 6.

ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ (ДСМК)”

Підготував викладач кафедри Фабрика Р. Р.


Обговорено на засіданні кафедри

31 серпня 2011 р.

Протокол № 1 .

Івано-Франківськ, 2011




Актуальність теми

Засвоїти основні положення нормативно-правових актів, що визначають організацію та функціонування ДСМК, взаємодія ДСМК з іншими аварійно-рятувальними службами.






Навчальна мета

Шляхом заслуховування підготовлених студентів і активного обговорення даної теми необхідно вивчити наступні питання:

  1. Нормативно-правові акти, що визначають організацію і діяльність ДСМК

  2. Організація ДСМК.

  3. Сили і заклади ДСМК

  4. Взаємодія ДСМК з іншими аварійно-рятувальними службами

  5. Особливості організації медичного забезпечення населення при НС в державах світу





Час

180 хв.



Місце проведення

Навчальний клас.



Навчально-матеріальне оснащення

а) Література

  1. Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 2001. – 348с.

  2. Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 1993. – 462с.

  3. Организация екстренной медицинской помощи населению при стихийных бежствиях и других чрезвычайных ситуациях /Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с.

б) Наочні посібники

  1. Стенди навчального класу.

  2. Плакати, слайди.


Основи організації і планування діяльності

Державної служби медицини катастроф

1. Організація Державної служби медицини катастроф

Для надання населенню безкоштовної медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях (НС) природного і техногенного характеру мирного часу Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. за №343 створено Державну службу медицини катастроф (ДСМК) і затверджено "Положення про Державну службу медицини катастроф" і "Положення про координаційні комісії Державної служби медицини катастроф".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року за № 827 затверджено нове "Положення про Державну службу медицини катастроф", а "Положення про Державну службу медицини катастроф" і "Положення про координаційні комісії Державної служби медицини катастроф" 1997 року втратили чинність.

Відповідно до цієї Постанови: "Державна служба медицини катастроф є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, основним завданням якої є надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від НС техногенного і природного характеру, рятувальникам і особам, які беруть участь у ліквідації наслідків НС ".
Служба у своїй діяльності керується:

  • Конституцією і законами України,

  • актами Президента України,

  • актами Кабінету Міністрів України,

  • наказами Міністерства охорони здоров'я України,

а також затвердженим у 2001 році "Положенням про Державну службу медицини катастроф".

Організаційно-методичне керівництво Службою здійснює Міністерство охорони здоров'я України.

Координацію діяльності служби у випадку виникнення НС на центральному рівні здійснює Центральна координаційна комісія МОЗ України, а на територіальному - Кримська Республіканська, обласні, Київська І Севастопольська міські координаційні комісії.

ДСМК базується на двох рівнях - центральному і територіальному.


На центральному рівні вона створюється МОЗ України, на територіальному - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.

До складу Служби входять медичні сили, засоби і лікувально-профілактичні установи центрального і територіального рівня незалежно від виду діяльності і відомчої належності, визначені МОЗ України за узгодженнями з Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.

До медичних сил, засобів і лікувально-профілактичних установ Служби відносяться:

  • Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, який є головною науково-практичною установою Служби;

  • територіальні центри екстреної медичної допомоги;

  • науково-дослідні медичні установи, які створюють і містять медичні формування та розгортають додатковий ліжковий фонд для надання екстреної медичної допомоги потерпілим від НС, рятувальникам і особам, що беруть участь у ліквідації наслідків НС;

  • лікувально-профілактичні заклади, які створюють і містять медичні формування та розгортають додатковий ліжковий фонд для надання екстреної медичної допомоги потерпілим від НС, рятувальникам і особам, що беруть участь у ліквідації наслідків НС.


До складу Служби на центральному рівні включено:

      • 571 бригада постійної готовності першої черги,

      • 190 спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги,

      • 14559 лікарняних ліжок за основними профілями надання екстреної медичної допомоги.


До складу служби на територіальному рівні входять:

      • територіальні центри екстреної медичної допомоги,

      • бригади постійної готовності Служби (першої І другої черги),

      • медичні формування, лікувальні заклади, віднесені МОЗ України до цього рівня за узгодженням з територіальними органами виконавчої влади.



До складу формувань Служби на територіальному рівні належать:

■ мобільні госпіталі (багато- і однопрофільні);

■ медичні загони швидкого реагування, які залучаються для надання першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги потерпшім у надзвичайних ситуаціях;

■ медичні загони, сформовані з декількох лікарсько-сестринських бригад, які надають першу лікарську допомогу потерпілим в осередку;

■ бригади постійної готовності першої черги, сформовані зі складу бригад швидкої медичної допомоги, а також на базі територіальних центрів екстреної медичної допомоги і лікувальних закладів для надання першої лікарської допомоги. Як правило, усі штатні і частина позаштатних бригад постійної готовності територіального рівня одночасно є бригадами постійної готовності державного рівня;

■ спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги, які призначені для підсилення стаціонарних і мобільних лікувальних закладів у госпітальному періоді та надання в них кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги;

■ санітарні дружини і санітарні пости, які надають першу медичну допомогу як на об'єктах свого формування, так І в осередках катастроф;

■ санітарно-епідеміологічні загони, які виконують функції пересувних частин СЕС у районах НС для проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

■ санітарно-протиепідемічні бригади, які працюють, у вогнищах особливо небезпечних інфекцій.

До установ ДСМК зараховуються також визначені органами управління охорони здоров'я лікувальні заклади системи охорони здоров'я та відомчі лікувальні заклади, розташовані на цій території.

Величина і профіль ліжкового фонду визначається прогнозованою величиною можливих санітарних втрат. В установах ДСМК передбачена можливість розгортання додаткової кількості ліжок при надзвичайних ситуаціях

Провідними установами ДСМК на територіальному рівні є територіальні центри екстреної медичної допомоги

Вони створюються відповідно Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Державними адміністраціями.

Основне призначення Центрів:

  • організація надання екстреної медичної допомоги населенню адміністративної території в НС,

  • прогнозування медико-санітарних наслідків можливих НС на території, яка обслуговується,

  • планування заходів щодо їхньої ліквідації,

  • організація взаємодії між усіма учасниками ліквідації медико-саштарних наслідків НС,

  • надання методичної допомоги лікувальним закладам, які входять до складу ДСМК.

Керівники територіальних центрів екстреної медичної допомоги призначаються на посаду і звільняються з неї відповідно Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за узгодженням із МОЗ України.

Особовий склад (медичні й інші працівники) медичних формувань Служби повинні мати відповідний рівень підготовки для надання екстреної медичної допомоги у випадку виникнення НС і бути здатними за станом здоров'я виконувати цю роботу в екстремальних ситуаціях.

Усі медичні формування та їх особовий склад підлягають обов'язковій атестації, порядок якої визначається МОЗ України. Атестовані медичні формування вносяться до спеціального реєстру аварійно-рятувальних служб. На атестований особовий склад медичних формувань, внесених до реєстру, поширюються усі права, обов'язки, гарантії соціального захисту і відповідальність рятувальників згідно із Законом України "Про аварійно-рятувальну службу".
Основні завдання ДСМК:

  • надання безкоштовної медичної допомоги на догоспітальному і госпітальному періодах потерпілим при НС. рятувальникам і особам, які беруть участь у ліквідації наслідків НС;

  • ліквідація медико-санітарних наслідків НС;

  • участь в організації комплексу санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у районах НС, які виконуються санітарно-епідеміологічною службою МОЗ України;

  • організація взаємодії медичних сил, засобів і лікувальних закладів, відповідно на центральному і державному рівнях, у сфері медичного захисту населення на території України у разі виникнення НС, координація роботи із забезпечення готовності органів охорони здоров'я, систем зв'язку і оповіщення до дій в НС;

  • прогнозування медико-санітарних наслідків НС і розробка рекомендацій для проведення заходів з метою зниження негативного впливу таких ситуацій;

  • збирання, аналіз і облік інформації про медико-санітарні наслідки НС у межах Державної інформаційно-аналітичної системи з питань НС;

  • забезпечення раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів для проведення ДСМК на центральному і територіальному рівнях;

  • участь у підготовці й атестації медичних формувань і іх особового складу;

  • проведення науково-дослідної роботи, пов'язаної з удосконаленням форм і методів організації надання екстреної медичної допомоги потерпілим у випадку виникнення НС,

  • участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.

Важливе місце в структурі Служби належить координаційним комісіям. До складу комісій входять представники всіх Міністерств і відомств, відповідних рівнів служби. Головою комісії на центральному рівні є Міністр охорони здоров'я, на територіальному - начальники управлінь охорони здоров'я адміністративних територій.

До компетенції координаційних комісій входить узгодження:

  • складу і порядку використання в НС медичних сил і засобів, які входять до складу ДСМК;

  • програм розвитку ДСМК відповідного рівня;

  • планів медико-санітарного забезпечення населення у випадку виникнення НС;

  • заходів щодо удосконалення організації і функціонування служби відповідного рівня, планів заходів щодо забезпечення постійної готовності Служби для виконання покладених на неї завдань;

  • заходів щодо підготовки фахівців Служби, координація роботи щодо створення і використання резерву медичних і матеріально-технічних ресурсів Служби на відповідному рівні.

Служба організовує свою діяльність за планами медико-санітарного забезпечення населення при НС або у випадку загрози їх виникнення.

Плани медико-санітарного забезпечення населення при НС або у випадку загрози їх виникнення на центральному рівні:

  • розробляються МОЗ України,

  • розглядаються Центральною координаційною комісією Служби;

  • затверджуються Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Міністерством надзвичайних ситуацій.

Плани медико-санітарного забезпечення населення в НС або у випадку загрози їхнього виникнення на територіальному рівні:

  • розробляються управліннями охорони здоров'я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій,

  • розглядаються територіальними координаційними комісіями Служби,

  • затверджуються обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Лікувально-профілактичні заклади, що входять до складу служби, формують, накопичують оперативний резерв медикаментів, медичного майна тощо для забезпечення проведення робіт під час ліквідації медико-санітарних наслідків НС за рахунок і в межах асигнувань, передбачених на їхнє утримання.

Основна мета планування:

  • підвищення готовності органів управління, сил і засобів охорони здоров'я для дій у НС;

  • забезпечення стійкості управління силами і засобами в період підготовки і під час ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф;

  • забезпечення раціонального використання медичних сил і засобів, їх маневр у ситуаціях, які стрімко змінюються, а також санітарно-протиепідемічних заходів в осередках катастроф, на шляхах евакуації та у районах розміщення евакуйованих,

  • обґрунтувати створення запасів майна для забезпечення медичних формувань і закладів (у першу чергу тих, які входять до складу ДСМК) і організацію його видачі в короткий термін;

  • забезпечення підготовки кадрового складу охорони здоров 'я для роботи в умовах НС.

Планування заходів щодо медичного забезпечення населення

в надзвичайних ситуаціях проводиться за п'ятьма рівнями

Плани першого рівна розробляються фахівцями медичного закладу, узгоджуються з органами управління охорони здоров'я за підпорядкованістю і затверджуються керівником медичного закладу.

Другий і третій рівні. Плани адміністративного району, міста без районного поділу і з районним поділом розробляються органами управління охорони здоров'я, узгоджуються з органами управління вищого рівня і затверджуються органами виконавчої влади адміністративного району або міста.

Плани четвертого рівня складаються управліннями охорони здоров'я облдержадміністрацій, розглядаються на засіданні територіальної координаційної комісії і затверджуються відповідним органом виконавчої влади.

Плани п'ятого рівня розробляється МОЗ України, узгоджується на засіданні Центральної координаційної комісії і затверджується Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Міністерством надзвичайних ситуацій.

Плани медичного забезпечення при НС

повинні включати такі основні розділи:

Розділ 1. Коротка характеристика сил і засобів системи охорони здоров'я (об'єкт, адміністративна територія).

Розділ 2. Прогноз медико-санітарної обстановки в районі медичного обслуговування при виникненні НС.

Розділ 3. Заходи щодо ліквідації медико-санітарних наслідків НС.

З. 1. Організація медичної розвідки.

З. 2. Організація лікувально-евакуаційних заходів

З. 3. Організація санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

З. 4. Організація матеріально-технічного забезпечення.

Розділ 4. Організація управління, зв'язку й оповіщення у разі надзвичайних ситуацій.
Додатки

У першому розділі плану дається характеристика медичних закладів на відповідній адміністративній території, кількості лікарів (усього і за окремими спеціальностями), кількості середнього медичного персоналу і структура його спеціалізації, загальної кількості і спеціалізації ліжкового фонду

Окремим підрозділом дається характеристика сил, засобів і формувань, які включено до складу ДСМК центрального і територіального рівнів, можливостей розгортання додаткового ліжкового фонду, його профільність і перепрофілізація залежно від медико-санітарної ситуації.

Другий розділ плану присвячується прогнозу медико-санітарної обстановки, що може виникнути у разі найбільш ймовірних для даної адміністративної території катастроф природного і техногенного характеру. Він повинен включати ретроспективний аналіз природних і техногенних катастроф, які виникали на даній адміністративній території і їхніх медико-санітарних наслідків, перелік потенційно небезпечних об'єктів, що можуть викликати різке погіршення санітарно-епідеміологічної обстановки, з визначенням вражаючих факторів, фізико-географічних особливостей І т.д. Одне з основних місць у цьому розділі повинен посідати прогноз медико-санітарних наслідків можливих катастроф з розрахунком величини і структури санітарних втрат серед населення. Окремо визначається можливість потрапляння у осередок катастрофи медичних закладів і прогнозуються можливі наслідки Детальні розрахунки до цього розділу можна виносити в додаток до плану.

У третьому розділі плану висвітлюється: хто, якими силами І де проводить медичну розвідку (зокрема, санітарно-епідеміологічну) осередку катастрофи, куди передається отримана інформація і з якою періодичністю, як виробляється поповнення оснащення розвідувальних груп з позначенням системи захисту їхнього особового складу від вражаючих факторів, які діють у осередку катастрофи. Визначається порядок організації і проведення захисту особового складу медичних закладів та формувань, які потрапляють в осередок природних і техногенних катастроф.
Основою для планування лікувально-евакуаційного забезпечення є величина і структура санітарних втрат, яка визначається:

  • характером уражаючих факторів;

  • наявністю і можливістю використання засобів індивідуального, колективного і медичного захисту;

  • своєчасністю оповіщення населення про характер НС;

  • оперативністю й адекватністю реагування аварійно-рятувальних служб, яке забезпечується тривалим процесом їхньої підготовки;

  • своєчасністю й ефективністю реалізації лікувально-евакуаційних і санітарно-протиепідемічних заходів.



Суть планування лікувально-евакуаційного забезпечення потерпілих полягає в розробці своєчасних, адекватних і послідовних заходів для надання медичної допомоги ураженим у догоспітальному і госпітальному періодах з обов'язковою їх евакуацією з осередку в лікувальні заклади залежно від медичних показань.

У цей підрозділ необхідно включати відомості про сили і засоби, які призначені для надання першої медичної, долікарської, першої лікарської, кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги. Залежно від обставин деякі види допомоги можуть не включатися, але обов'язковою є організація першої медичної допомоги з наступною евакуацією з осередку та надання кваліфіковано! і спеціалізованої медичної допомоги.

Основою для розробки плану організації санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів служить інформація про санітарно-епідеміологічний стан у районах прогнозованих НС.

Санітарно-епідемічний стан відповідної території визначається шляхом обліку рівня інфекційних захворювань, наявності засобів життєзабезпечення населення, санітарного стану території і санітарно-епідеміологічно значущих об'єктів, а також можливих умов проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

Санітарно-епідемічний стан території може бути благополучним, нестійким, неблагополучним і надзвичайним.

Благополучний стан характеризується:

  • відсутністю прогнозованих руйнувань санітарно вагомих об'єктів,

  • задовільним станом території, об'єктів водопостачання,

  • можливістю проведення санітарно-гігієнічних заходів у повному обсязі,

  • відсутністю масових інфекційних та неінфекційних захворювань та отруєнь,

  • відсутністю масових інфекційних захворювань на прилеглих територіях.

Нестійкий стан характеризується:

  • помірним ростом рівня захворюваності або виникненням групових захворювань,

  • незадовільним станом території, об'єктів водопостачання і харчування,

  • розташуванням можливого осередку надзвичайної ситуації поблизу радіоактивно, хімічно або біологічно небезпечних об'єктів.

Неблагополучний стан характеризується:

  • наявністю групових захворювань, інфекційних захворювань або отруєнь, прогнозованих на територіях осередків хімічного або бактеріологічного ураження,

  • незадовільним санітарним станом території, робочих та інших об'єктів,

  • наявністю епізоотичних вогнищ зоонозних інфекцій, які несуть загрозу для людей,

  • наявністю особливо небезпечних інфекційних захворювань на прилеглих територіях.

Надзвичайний стан характеризується:

  • високим рівнем небезпечних для життя захворювань, зокрема, інфекційних, які виникають за короткий час,

  • залповим викидом токсичних, радіоактивних або біологічно небезпечних речовин,

  • руйнуванням систем життєзабезпечення населення (водогін, каналізація, очисні споруди тощо),

  • наявністю захворювань не встановленої етіології,

  • наявністю групових захворювань особливо небезпечними інфекціями.

На основі аналізу існуючого і прогнозованого санітарно-епідемічного стану адміністративної території розробляється план санітарно-протиепідемічного забезпечення. Він охоплює комплекс організаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження виникнення і поширення інфекційних захворювань, а також їхню ліквідацію і забезпечення сприятливих умов життєдіяльності населення в осередках НС.

Заходи повинні передбачати:

  • попередження занесення інфекційних захворювань в осередок,

  • раннє виявлення інфекційних хворих, їхню ізоляцію та госпіталізацію,

  • виявлення осіб із хронічними формами інфекційних хвороб і бактерієносіїв,

  • лабораторний контроль,

  • дотримання протиепідемічного режиму в лікувальних закладах,

  • проведення ізоляційно-обмежувальних заходів, дезінфекції, дезинсекції, екстреної і специфічної профілактики, а також санітарно-просвітньої роботи.

Визначаються сили і засоби, заплановані для реалізації цього розділу плану, розрахунки якого виносяться в додатки.

Особливу увагу при плануванні необхідно звернути на питання матеріально-технічного забезпечення, від якого багато в чому залежить ефективність роботи в умовах НС Планування повинно проводитися для кожної групи майна: медичного, санітарно-господарського та спеціального.

Основними вихідними даними для планування є:

  • санітарно-гігієнічна, епідеміологічна і зоопаразитарна характеристика території можливої зони стихійного лиха з урахуванням місцевих особливостей, які впливають на організацію забезпечення населення, зокрема результати ретроспективного аналізу;

  • наявність хімічно, біологічно і радіаційно небезпечних об'єктів;

  • упорядкованість населених пунктів з санітарно-гігієнічного погляду;

  • наявність епідемічних вогнищ інфекційних захворювань і імунологічна структура населення;

  • відомості про кількість інфекційних ліжок та їхню дислокацію;

  • відомості про санітарно-епідеміологічні заклади і формування, які можуть бути задіяні в районі катастрофи.

Основним завданням розробки цього розділу плану є забезпечення готовності формувань і установ ДСМК і всієї системи охорони здоров'я до роботи в умовах НС.

Планами передбачається номенклатура і чисельність кожного виду майна, джерела постачань, місця нагромадження і збереження, порядок використання й поновлення, способи доставки в осередки катастроф

Крім того, у цей розділ плану повинні бути включені заходи щодо забезпечення медичних формувань в осередку катастрофи, транспортуванні потерпілих із зони НС. Розрахунки до цього розділу плану у вигляді таблиць подаються в додатках.

Останній розділ плану присвячено питанням управління системою охорони здоров'я відповідного рівня в умовах НС, організації зв'язку й оповіщення про катастрофу і виникнення надзвичайної ситуації.

Управління включає збір інформації, її аналіз і оцінку, ухвалення управлінського рішення, планування й організацію його виконання (доведення до виконавців, організацію взаємодії системи оперативного управління, контроль за виконанням поставлених завдань одержання зворотної інформації для прийняття подальших рішень).

У період повсякденної готовності забезпечення стійкості управління організації зв'язку й оповіщення, організація підготовки кадрів для ДСМК, облік сил і засобів для ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф і визначення їхнього використання залежно від конкретної обстановки покладається на центри екстреної медичної допомоги і медицини катастроф.

Координацію дій окремих ланок ДСМК організують координаційні комісії залежно від рівня. Вони повинні мати свої плани роботи.