asyan.org
добавить свой файл
1
У книгарню заходить невисока симпатична дівчина в окулярах із чорною оправою. Вона повільно рухається вздовж поличок, прискіпливо роздивляється книжки, читає передмови і часом завмирає, наче щось пригадуючи, чи прикидуючи... Вона з дитинства багато чого читала: те, що викладали в школі, те, що знаходила в бібліотеках родичів та друзів, те, що їй хтось радив, те, що десь рекламували... Останнім часом дівчина цікавиться сучасною українською літературою. Вона вже знає, хто такі Ірена Карпа, Сергій Жадан, Любко Дереш... Але найбільше її хвилює, чи пише зараз українська молодь вірші. А якщо пише, то які саме. Нажаль, їй ще невідомо ні про бурхливе життя студентів-філологів Могилянки, ні про конкурси видавництва «Смолоскип», ні про поетичні слеми, ні про літфоруми, ні про літтусівки. Хоч вона і сама дещо пише, якось не було нагоди потрапити в це коло активної талановитої молоді.

І раптом на одній із поличок їй трапляється на очі книжка з інтригуючою назвою «Дві тонни найкращої молодої поезії». „Як це: дві тонни поезії?” - думає вона і читає передмову. Виявляється, що це антологія поезії двотисячників, тобто того покоління поетів, творче становлення яких припадає саме на двотисячні роки. А дві тонни – це реальна суммарна вага молодих талантів. Така несподівана їдея, – виміряти поетів у кілограмах, - належить Олегу Романенко, який є одним із упорядників антології, а до того ж ще й співзасновником видавництва «Маузер», яке власне цю книжку і народило. Отож (щоб закінчити тему символізму), маємо: 2000 рр., 2000 кг, і тепер спитайте мене, скільки примірників було надруковано. Ну, добре, не питайте, я знаю, що ви вже здогадалися. Пролиставши сторінки ніжного світло-абрикосового кольору, дівчина думає: „Так, треба розібратися, що тут до чого,” - і купує книжку. Ось така пригода трапилася якось зі мною. Але насправді, з цього все тільки почалося.

Коли я взялася досліджувати антологію, ні імена упорядників (Олега Романенка і Богдана-Олега Горобчука), ні імена поетів, що увійшли до неї, мені геть ні про що не говорили. Це вже згодом я пила шампанське на презентації поетичної збірки Дмитра Лазуткіна (73 kg) і брала у нього автограф, жадібно слухала виступ Катерини Бабкіної (46 kg) на фестивалі поезії у Києві, критикувала велібри Олега Коцарева (88 kg) та теревенила про популярність і прибутковість поезії з Олегом Романенком (63 kg). Але преше моє знайомство із „найбільш яскравою та оригінальною поетичною субстанцією України” почалося саме з «Двух тонн».

32 поети, 32 напівфото-напівмалюнка, 32 особливі долі молодих хлопців та дівчат із різних міст України, які пишуть вірші. Хтось лаурет премії, хтось переможець конкурсу, хтось вже видав свою збірку віршів, а хтось вже і не одну, хтось має філологічну освіту, хтось технік-будівельник, а хтось взагалі не довчився... І от їх об’єднали час, графоманія та антологія. З приводу графоманії я жартую, хоча, які тут жарти, тут обійняти і плакати... За якою логікою деякі твори називають віршами, для мене було і залишається великою загадкою, але. Але. Якби антологію збирала одна людина, мабуть, комусь вона б дуже сподобалась, а хтось би нею пічку розтопив. Проте упорядника було два, при чому, здається, із зовсім різними поглядами на поезію. Навіть цікаво, як вони спромоглися знайти спільну мову. І якщо я була у захваті від віршів, наприклад, Макса Лижова (60 kg), а підбірку, скажімо, Гриці Ерде (58 kg) навіть не дочитала, то безперечно є хтось, хто не дочитав Макса і був у захваті від Гриці. Доречі, про Лижова. Особисто я - категоричний прихильник рими, але, ти диви, знайшлись в цій антології велібри, які вразили мене у саме сердце:

...вихідні настають після приходу.

весна – це аж 92 критичні дні.

хоровод літаків і янголів-похоронців

над замінованим аеропортом.

останній куб пального,

перший день без тебе...

Окрім такого індастріалу є у книжці цілком „класичні” вірші:

Мій жовтень в дорозі, в кутку мій покараний січень,

Мій серпень чи пив молоко із лиця чи то спав...

Не марно мій лютий посіяв розумне і вічне,

Аж кожна крижинка крізь шкіру мені пророста...

Тетяна Савченко (54 kg)

Вдосталь любовної лірики, філософської, іронічних та трагікомічних віршів:

...Будемо разом спільній застуді давати лад,

Будем так пильно вдивлятись в мапу – до перших сліз.

Будем чекати, доки до нас трохи звикне сад.

Будем чекати, доки із саду постане ліс.

Катерина Бабкіна

Так, ну все. Гаразд. Зібрались. Починаєм жити.

Дуже швидко – треба також іншим місце дати.

Ігри, сайти, парашути, танці, сонце Криту...

Це нормально. Це по кайфу. Це ми будем брати...

Світлана Богдан (47kg)

І ще багато всьго різного-різного.

Ось таким чином упорядники Романенко і Горобчук сказали „Остановісь, мгновєньє, ти прєкрасно!” і задекларували стан молодої української поезії „на сьогодняшній день”, тобто на двотисячні роки. Одному Богу відомо, що буде у майбутньому з цими хлопчиками та дівчатками, чи збільшиться їх вага з роками, чи зменшиться, чи писатимуть вони вірші і надалі... Але я впевнена, тепер їхня доля деякою мірою залежить від нас – читачів і прихильників молодих українських поетів.