asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 5 6 7 8
Тема: Московська держава. Правління Івана IV Грозного. Смутний час. Воцаріння династії Романових. Росія і українські землі. Культура.

Задачи:- ознайомити учнів зі змінами, які відбулися у Московській державі у період завершення централізації країни, розглянути напрямки внутрішньої та зовнішньої політики Івана IV

- удосконалювати уміння учнів аналізувати історичні події, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, готувати доповіді і повідомлення, характеризувати роль історичних діячів

- виховувати позитивне відношення до історії та культури інших країн.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: підручник, карта.

Хід уроку

  1. Оргмомент

  2. Перевsрка д\з

Історичний диктант

  1. Перший князь Польської держави 963-992….. Мешко

  2. Кревська унія була підписана 1385

  3. Які товари продавала Польша у країни Західної Європи? Пшеницю, ячмень, овес, льон, сало, худобу

  4. багатогалузеве господарство, засноване на праці кріпосних селян і орієнтоване на виробництво збіжжя (Хлі́бні зла́ки) на продаж. Фільва́рок

  5. Клас крупних феодалів, основним заняттям яких була воєнна сила. Шляхта

  6. Парламент Польщі, який складався з 2 палат – сената і палати послів. Сейм

  7. Коли була пілписана Люблінська унія? 1 липня 1569

  8. Війна 1558-1583 між Московським царством і Річчю Посполитою, привідом до якої стала боротьба за Лівонські землі

  9. Християнський церковно-релігійний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблейських першоджерел Християнства у їх суті, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади. Реформация

  10. Християнський чернечий орден Римо-Католицької Церкви. Їх інколи називають «Солдатами Ісуса Христа» або «піхотинцями Папи» через те, що засновник Товариства, Ігнатій Лойола був лицарем, до того як став священиком. Єзуїтіи

  11. польський і німецький астроном і математик, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи. Копе́рник

  12. польський письменник і поет-мораліст, релігійний полеміст епохи Відродження (належав до кальвіністського табору), політик, музикант. Миколай Рей




  1. Актуалізація опорних знань

Бесіда

  1. Коли у літописі перше згадано Москву? у 1147. В Галицько-Волинському літописі сказано, що Юрій Довгорукий у цьому році запросив чернігівського князя Святослава Ольговича до себе словами: "прииде, брате, ко мне в Москов". Ясно, що Москва існувала й до того, як туди на запрошення приїхав чернігівський князь, проте іншої точної дати появи міста не існує, отже, за умовну дату було обрано рік першої згадки про Москву – 1147.

  2. Назвіть пам’ятки культури. Чим прославився А. Рубльов?




  1. Вивчення нового матеріалу


1. Правління Івана IV Грозного

Розповідь вчителя

Правління Івана IV Грозного. Трон свого батька, Василія III, Іван IV (1533-1584) успадкував трирічною дитиною. Через п'ять років хлопчик втратив матір - Олену Глинську, яка виконувала при малолітньому синові обов'язки регента. Юному государю довелося зростати в небезпечній атмосфері змов, заколотів та вбивств. Навколо трону постійно точилася жорстока боротьба між різними аристократичними кланами, які стрімко змінювали один одного біля керма влади. У 1547 р. Іван IV першим у російській історії прийняв титул «царя». Проте ще півроку він залишався іграшкою в руках бояр, аж поки після страшенної пожежі не вибухнуло повстання в Москві. Поповзли чутки, що столицю підпалили родичі царя -Глинські. Повсталі вчинили над ними розправу: з останнім правлячим угрупованням було покінчено.

До влади прийшов новий уряд, Вибрана рада, вузьке коло наближених до царя людей. Енергійно й рішуче вони навели спокій в оточенні Івана IV і взялися до здійснення важливих державних реформ. Була створена система приказів - органів центрального управління на кшталт сучасних міністерств. Кожний з приказів відповідав за певну галузь: Посольський —за дипломатичну службу, Розрядний - за військові справи, Чолобитний -за контроль над усіма іншими приказами і т. д.

У 1549 р. був скликаний перший Земський собор - станово-представ-нпцький орган на зразок західноєвропейських парламентів, але без участі посланців міст. Він носив дорадчий характер і, не обмежуючи влади царя, слугував надійною опорою його політики. За рішенням Собору 1550 р. побачив світ новий Судебник. Уперше в Московській державі він оголосив єдиним джерелом права закон і встановив однаковий порядок суду по всій території царства. Новий Судебник став також черговим кроком у закріпаченні селянства. Він підтвердив норму попереднього Судебника (1497 р.) про перехід селян за тиждень до Юріївого дня (26 листопада) і тиждень після нього, але збільшив розмір «пожилого».

Суттєві зміни відбулися у військовій справі. Виникло перше російське постійне військо — стрільці, озброєні вогнепальною зброєю - пищалями і холодною - бердишем за спиною, мечем чи шаблею на боці. Гроші, зброю та обмундирування стрільці отримували від царя. Було обмежено місництво — отримання воєнних посад залежно від знатності та заслуг предків. Невдовзі до царського війська влилося донське козацтво.

Посилення самодержавної влади і створення стрілецького війська дозволили Івану IV активізувати зовнішню політику. У 1552 р. ціною великих зусиль він оволодів Казанським ханством, а в 1556 р. відбулося майже безкровне приєднання Астраханського ханства. Внаслідок цих перемог Московське царство знищило вогнища постійної агресії, отримало нові землі, відкрило собі волзький торговий шлях до країн Сходу. Настав час вступати в боротьбу за вихід до морського узбережжя.

У 1558 р. почалася Лівонська війна. Спочатку Іван IV вів її дуже успішно: за півроку його військо вже стояло на березі Балтійського моря. Але успіх виявився нетривалим. Проти Росії виступили Польща, Швеція, Данія і Литва. Та й у Москві впливові члени Вибраної ради вважали війну помилковим кроком. їм здавалося, що вона лише відволікає Росію від розв'язання головного завдання — нанесення удару по Кримському ханству. Це загострило стосунки царя з Вибраною радою, але не припинило війни, яка закінчилася лише в 1583 р. повною поразкою Росії. Іван IV віддав шведам Нарву, Івангород і ще декілька російських міст.

У той момент, коли між царем і Вибраного радою виникло непорозуміння стосовно Лівонської війни, Івану IV вже виповнилося тридцять років. Він набув політичного досвіду та прагнув правити самостійно. Однією з головних рис характеру Івана IV стала нездатність стримувати себе, діяти в розумних межах. На нього все частіше находили приступи люті, коли цар втрачав контроль над собою. Мине чверть століття, і в стані такого нападу Іван IV навіть уб'є власного сина, царевича Івана. Тепер же цар обрушив гоніння на найближчих соратників. Вибрана рада роапалаеь, і московський государ почав правити одноособово. У державі встановилося необмежене самодержавство.

Наступним кроком царя став перехід до політики «крутих заходів». На початку 1564 р. Іван IV, забравши головні церковні святині та державну казну, виїхав із сім'єю з Москви. Він оселився поблизу столиці й заявив, що зрікається престолу. Потім надіслав до Москви два послання. У першому цар звинуватив знать у зраді, казнокрадстві, небажанні захищати батьківщину. Другу грамоту Іван IV адресував простим москвичам, яких запевняв, що на них «гніву та опали ніяких немає». Це був продуманий політичний хід: викликати народні заворушення на свою підтримку. Аби уникнути їх, Боярська дума і вище духовенство вирушили до царя з проханням повернутися на престол. Іван IV погодився, але на нечуваних умовах.

Віднині цар міг розправлятися зі своїми противниками на власний розсуд. З усієї державної території («земщини») Іван IV отримав уділ, який існував окремо («опріч») усіх інших земель. У його межах влада неподільно належала царю: існували окремі прикази, царський двір і військо. Резиденція Івана IV знаходилась у палаці, спеціально побудованому в центрі Москви. Усі прибутки з опричних володінь надходили до опричної казни. Опричники носили чорний одяг, а до сідла приторочували мітлу й собачу голову — символи своїх основних обов'язків: псами гризти царських ворогів і вимітати зраду з країни. Росія поринула у вир жорстоких гонінь і кривавих страт. Нащадки мали всі підстави назвати Івана IV Грозним, хоча, мабуть, правильніше було б іменувати його, як на Заході, Іваном Жахливим.

Розправи розхитали військову систему Росії. Кращих воєвод було страчено, опричне військо успішно виконувало лише карні операції і погано протистояло зовнішнім ворогам. Усе це призвело до військової катастрофи. У 1571 р. кримський хан Девлет-Гірей підійшов до стін Москви і спалив міський посад. Загинули десятки тисяч людей. Через рік хан вторгся знову й лише ціною неймовірних зусиль його вдалося відкинути. Перед лицем невдач Іван IV скасував опричнину і навіть заборонив згадувати саме слово. Опричнина і поразка в Лівонській війні довели країну до страшенного розорення й поставили її на край загибелі.

Цар Іван IV три з половиною десятиліття володів усією повнотою влади в Московській державі. Він ставив перед собою масштабні завдання і нерідко досягав успіху, але потім втрачав плоди своїх перемог. Доля цього государя є зразком правителя, який більше дбав про власну славу і могутність, ніж про благо держави.
2. Смутний час.

Наступником Івана IV на царському троні став його середній син Федір Іванович (1584-1598) - хвороблива людина, нездатна самостійно управляти величезною державою. Фактично влада опинилась у руках Бориса Годунбва, сестра якого, Ірина, була дружиною нового царя. Молодшого сина Івана IV, дворічного Дмитрія, разом з матір'ю поселили в місті Угличі. Там у дев'ятирічному віці хлопчик загинув при нез'ясованих обставинах. Поширився поголос, що його вбили за наказом Годунова. Ще більше розбурхували народ чутки, начебто царевичу вдалося «дивом» врятуватись. На довершення всього, не залишивши спадкоємця, пішов із життя цар Федір.

Російським царем після довгих припрошувань став Борис Годунов (1598-1605). Він не належав до царського роду і не мав права на трон. Тому лише «бажання» народу виправдовувало його вінчання на царство. Правління Годунова складалося нещасливо. На Росію обрушилося декілька неврожайних років, країну наповнили юрби голодуючих і жебраків. У цей напружений момент у Польщі з'явився самозванець — збіглий московський монах Григорій Отреп'єв. Йому вдалося увійти в тісні стосунки з польським королем, магнатами і католицьким духовенством, які пообіцяли молодому авантюристу допомогу в отриманні московського трону. Він же натомість погодився ввести в Росії католицтво і віддати Польщі частину російських земель.

Улітку 1604 р. польське військо Лже-дміїтрін І перетнуло кордон Росії. Повсюди до нього приєднувалися незадоволені правлінням Годунова, тим більше, що Лжедмитрій роздавав усім щедрі обіцянки. Розв'язку подій прискорила раптова смерть Бориса Годунова. У Москві піднялося повстання проти його спадкоємців, і Лжедмитрій тріумфально вступив до столиці. Вона зустрічала його дзвонами. Невдовзі сюди прибула дочка польського воєводи Марина Мнішек, яка стала дружиною Лжедмитрія. Під час весільних урочистостей змовники-бояри підняли повстання. Почалися розправи з поляками, Лжедмитрій загинув.

На престолі опинився боярин Василій Шуйський (1606-1610). Проти нього вибухнуло потужне народне повстання під проводом козака Івана Болотникова. Ледве вдалося покінчити із заколотниками, як з'явився новий, тепер уже вдруге «дивом» врятований, Лжедмитрій II. Хто приховувався за цим іменем, досі невідомо. Навколо Лжедмитрія II зібралося військо й рушило на Москву, але взяти столицю самозванець не зміг.

Зі своїми загонами він став у підмосковному селі Тушино, за що отримав прізвисько «Тушинський злодій».

Від багаторічної Смути потерпали всі верстви російського суспільства: збезлюдніли міста, перервалися торговельні зв'язки, зубожіло селянство. Василій Шуйський не зміг подолати ворога і звернувся по допомогу до Швеції, обіцяючи віддати їй частину російських земель. Успішні дії шведів після звільнення захоплених «тушинцями» територій викликали обурення польського короля. Він перебував у стані війни зі Швецією і тому одразу вторгнувся в Росію. Поляки вщент розбили московське військо. Шуйського було скинуто з престолу, а влада перейшла до Боярської думи. На той момент до неї входило всього сім осіб, через що період її правління отримав назву «Семибоярщина». Проте війна на цьому не закінчилась. Її продовження викликало виникнення народного руху за визволення від загарбників.

XVII ст. «Новий літописець» про рух за створення народного ополчення

В одному місті, названому Нижній Новгород, його мешканці, віддані православній вірі, не бажали бачити її в латинстві й почали міркувати, як би допомогти Московській державі. Один з тих новгородців, який мав м'ясну торгівлю Кузьма Мінін... звернувся до всіх людей: "Мусимо ми допомогти Московській державі, не шкодуючи життя свого; й не лише життя свого, але не шкодуючи також дворів своїх продавати і дружин з дітьми віддавати в заставу й бити чолом тому, хто виступив би за справжню віру християнську і став би в нас керівником». Нижнього-родцям же всім його слово люба було, і замислили вони послати бити чолом... до князя Дмитрія Михайловича Пожарського...

Очолюване посадським старостою Кузьмою Мініним і воєводою Дмитрієм Пожарським народне ополчення звільнило Москву від загарбників. У 1613 р. Земський собор обрав на царство представника нової династії - 16-річного Михаїла Романова. Смутний час закінчився. Московська держава вистояла і довела свою внутрішню міцність.

У 1649 р. Соборне уложення остаточно запровадило в Росії кріпосне право. Селяни були прикріплені до землі, а кріпацький стан став спадковим. Власники селян мали право на їхнє майно і безстроковий розшук та повернення збіглих.

Велике протистояння Росії і Речі Посполитої. Після закінчення тривалої і кривавої Смути Росія впродовж ще багатьох років переживала складні часи. Чимало сил пішло на протистояння шведам. За мирним договором вони повернули Росії більшість загарбаних земель, але відрізали їй вихід до Балтики. Не припинила своїх зазіхань Річ Посполита. Після виснажливої боротьби Росії довелося віддати їй велику територію, у тому числі міста Смоленськ, Чернігів, Новгород-Сіверський. Спустошувальні набіги на руські землі продовжувало Кримське ханство. Вони тимчасово припинились, коли донські козаки захопили Й упродовж п'яти років утримували фортецю Азов — головну базу татарсько-турецької агресії проти Росії.

У 1648 р. почалася Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. В її перебігу далекоглядний політик Богдан Хмельницький зрозумів, що не досягне належного успіху, поки не матиме сильного й надійного союзника. Посольство Хмельницького звернулося до царя Олексія Михайловича (1645-1676) з проханням про допомогу. Російський уряд вагався: казна ледве вводила кінці з кінцями, одне за одним державу стрясали народні повстання. До того ж Польща була не тільки ворогом, а й можливим союзником у боротьбі з хижим Кримським ханством, за яким стояла могутня Османська імперія. Тому запорозьким послам відповіли в Москві, що государ не може порушити миру з польським королем, але козакам допомагатиме продовольством, зброєю і грішми.

Час рішучих дій настав для Росії в 1653 р. Земський собор вирішив прийняти козаків під «високу руку» царя. З Москви до України вирушило посольство на чолі з боярином Василієм Бутурлінйм. 8 січня 1654 р. на Переяславській раді було прийнято рішення про входження України до складу Росії. Невдовзі Росія почала проти Речі Посполитої війну, яка йшла з перемінним успіхом, виснажуючи сили обох сторін і посилюючи їхнє прагнення до миру.

За умовами Андрусівського перемир'я Росія отримала смоленські та чернігівські землі, Лівобережну Україну і Київ. Запорозька Січ переходила під спільне управління обох держав. Білорусь, частина Литви і Правобережна Україна знову поверталися Речі Посполитій. Отже, питання про приєднання східнослов'янської території Речі Посполитої до Росії вдалося вирішити лише частково. Проте головне політичне завдання, яке десятиріччями стояло перед московським урядом, — ліквідувати загрозу польського вторгнення - було в основному розв'язане.

Культурні зрушення.
Утворення єдиної держави й ускладнення системи управління збільшили потребу в письменних людях. У1564 р. відбулася важлива подія -заснування книгодрукування. Колишній и диякон однієї з кремлівських церков Іван Федоров разом зі своїм помічником Петром Мстиславцем видали в Москві першу друковану книжку Апостол. Згодом, переїхавши до Львова, Федоров надрукував там «Буквар». Друкована книжка створювала ґрунт для розвитку освіти. У XVII ст. папір остаточно витіснив дорогий пергамен. У Москві працювали дві папірні, але вони не забезпечували потреб книгодрукування, тому папір привозили з Франції та Голландії.

У XVI ст. була проведена копітка робота із збирання та складання єдиних літописних зводів. Так виникли величезні Никонівський та Воскресенський літописи, прикрашені численними ілюстраціями. Справжньою подією в поширенні знань стало видання першої друкованої історичної праці -«Синопсис» (з грец. - огляд, описання). Написаний під керівництвом київського вченого, монаха Інокентія Гізеля, «Синопсис» містив історію Русі з найдавніших часів. Ще в XVIII ст. він залишався єдиним друкованим посібником для вивчення історії.

Корисним виданням вважалася «Торгова книга». Бона містила різні повідомлення про країни, з якими російські купці вели торгівлю. З XVII ст. для царя та його оточення в Посольському приказі складалися «Куранти» -щось па кшталт рукописної газети з новинами про події за кордоном.

У XVII ст. в Москві мешкало чимало вихідців з українських та білоруських земель. Знайшовши притулок у Російській державі, вони принесли з собою західну освіченість і відкрили в Москві декілька приватних шкіл, їхня діяльність підготувала заснування в 1687 р. Слов'яно-греко-латинської академії на чолі з ученими-греками братами Ліхудами. Це був перший вищий навчальний заклад у Росії, відкритий для людей «всілякого чину, сану і віку».

Поступове звільнення літератури від церковного впливу позначилося на популярності сатиричних творів. У повістях про «Шемякін суд» та «Єрша Єршовича» висміювалися несправедливий суд і продажні судді. Виходець із білоруських земель Симеон Полоцький, випускник Києво-Могилянської і Віденської академій, поклав початок віршуванню.

Значні зміни відбулися в архітектурному мистецтві, покликаному прославляти силу і велич держави. У селі Коломенському була побудована шатрова церква Вознесіння — справжній шедевр російського зодчества.

Вінцем російської архітектури XVI ст. став знаменитий Покровський собор — храм Василія Блаженного на Червоній площі в Москві, зведений на честь взяття Казані.

Потяг до святкової урочистості знайшов відбиток у перебудові веж Московського Кремля, увінчаних у XVII ст. кам'яним різьбленням. Неперевершені споруди створювались у дерев'яному зодчестві. Дивовижної краси палац у підмосковному царському селі Коломенському мав 270 кімнат з 3000 вікон. За його різьблене оздоблення, виконане білоруськими майстрами, сучасники називали палац « восьмим чудом світу ».

Живопис розвивався в традиціях іконописання. Кращі російські художники працювали в Оружейній палаті Кремля, своєрідному художньому центрі країни. Найвизначнішим живописцем XVII ст. вважається Симон Ушаков — майстер зображення людського обличчя, засновник цілої художньої школи.
По всій Росії блукали скоморохи та лялькарі з улюбленцем глядачів — Петрушкою. Власті називали такі вистави «сатанинськими іграми» і забороняли їх. Але вдіяти нічого не могли: кожна поява мандрівних артистів притягувала до них силу народу.
Зміни в побуті. Вигляд житла та його внутрішнє оздоблення, хатнє начиння і манера поведінки, їжа й одяг залежали від станової приналежності людини.

У XVI ст. міські й сільські будинки не дуже відрізнялись. Кожний з них -це окрема садиба з хатою, господарськими спорудами, невеликим городом.

У сімейному побуті головною постаттю був чоловік. Дружина й діти мусили беззаперечно йому підкорятись, за непослух били. Становище жінки не було повністю безправним. Чоловікові не дозволялося розпоряджатись її посагом, вона тримала у своїх руках хатнє господарство, виховувала дітей. Не випадково вважалося, що хороша дружина дорожче «каменю цінного». У цілому російський побут змінювався надзвичайно повільно.

1. Якої мети прагнув досягти Іван IV, починаючи Лівонську війну? Чому боярство не підтримувало політику царя?

2. Чому наприкінці правління Івана IVРосія опинилась у станірозо-рення?

3. Чи відповідає назва «Смутний час» справжньому стану речей у Московському царстві на початку XVII ст.?

4. Що заважало Росії одразу погодитися надати Україні військову допомогу?


<< предыдущая страница