asyan.org
добавить свой файл
1
ТАРАСОВІ


Сценарій дитячого ранку, присвячений Дню народження

Т.Г. Шевченка

Мета. Ознайомити з життєописом великого сина українського народу — Т.Г. Шевченка. Вчити дітей добирати необхідний матеріал з літератури. Працювати над розвитком їх активного мовлення — виробляти в учнів уміння зв'язно вислов­лювати свої думки. Розвивати їх акторські здібності в декламуванні віршів. Продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет.

Оформлення. Святково прибрана світлиця. Портрет Та­раса Шевченка, рушники, серветки. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів, ілюст­рацій. Хлопчики і дівчатка у вишитих сорочках і блузках, плакат: «Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких: 24 роки був у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на засланні і всього 13 років був вільною людиною!» Вербові гілочки.

Місце проведення. Українська світлиця.

Прислів'я. ■ Тарасові слова — то правда жива.

• Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

• Шевченкове слово в віках не старіє...

1. Організація класу.

Шановні діти!

Нас сьогодні гостинно запросили до української світлиці.

Протягом уроку нам треба бути господарями цієї за­тишної оселі.

Тож подаруємо один одному приємні хвилини спілку­вання.

2. Систематизація знань дітей. Учень.

І учень

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка. (Слайд1)

(Запалювання свічки).

Дівчинка-україночка (ведуча). Весна-весняночка... Це вона, привітна і щедра, подарувала Україні вірного сина, а світові — генія.

Хлопчик-козачок. В історії кожного народу є імена, які становлять його славу, велич і національну гордість.

Саме таким і є для України ім'я безсмертного Кобзаря — Тараса Шевченка.(Слайд2) У народі є прислів’я:

Шевченко Тарас, наче сонце для нас.

2-а дитина.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

3-я дитина.

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим.

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

4-а дитина.

І тому в сім'ї великій,

У цвіту садів прекрасних,

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

5-а дитина.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.
6-а дитина.

9 березня 1814 р. темної ночі, перед самим світанням, в селі Моринцях на Звенигородщині в хаті Григорія Шев­ченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на село вогник: народилась нова кріпацька душа для пана, а для України — її великий співець — Тарас Шев­ченко.

7-й учень.

В похилій хаті, край села, (Слайд3-6)

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

8-й учень.

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці —

В хатині бідній він родився

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась...

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

І бог почув молитву ту,

І в руки хлопцеві вручив

Співецьку чародійну ліру.

9-й учень.

Благословенна та година,

Як народила мати сина

І назвала його Тарасом.

Вчитель. Що воно означає — це ім'я — Тарас? Етимологія підказує...

Ім'я Тарас прийшло до нас з грецької мови, в якій сло­во «тарактіос» означає бунтівливий, бунтівник. Славетне ім'я Тарас! Його обезсмертив наш геній — Тарас Шевченко.
3. Театралізоване дійство.

Звучить пісня на слова Т.Шевченка «Думи мої».

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запа­лену свічку, ставить, її на столик біля портрета Т.Г. Шев­ченка. До неї підходить хлопчик).

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стов­пах тримається?

Мати Так, синку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову»).

Ой люлечки , люлі,

Налинули гулі.

А люлечка хить – хить,

А Тарасик спить – спить.

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, горить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові). (Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учня­ми).

4. Дитинство Тараса

Дівчинка-україночка (ведуча) . Хлопчик ріс лагідною, чуйною та. щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.

Тарас Шевченко ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що його в сім’ї прозвали «малим приблудою».

Хлопчик-козачок. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

11 – й учень

Ти взяла мене маленького за руку (Слайд7-8)

І хлопця в школу одвела

До п’яного дяка в науку.

- Учися, серденько, колись

З нас будуть люди. – ти казала…

Інсценізація

(Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з во­дою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, по­замітав, поставив лавку, пензлі і присів. Входить Яринка з клунком у руці. Сідає на лаву).

Яринка.

Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв'язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас (бере свитку).

О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї).

Яринка.

Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию...

Тарас.

Не треба, я сам.

Яринка.

Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас.

Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюн­ком). Ось наша хата.

Яринка.

Дуже схожа... Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас.

Паперу не було. Дяк не дав... Ось розживусь, може, на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка.

Коли ж це буде?

Тарас.

Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені... малярем...я б нічого не хотів більше.

Яринка.

То вчись у нього. .,,

Тарас.

А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п'є та й норовить, щоб різками одшмагати...

Яринка.

І зараз? (Тарас ствердно киває головою). Та хай йому грець! Вертайся додому.

Тарас.

А там що? (розводить руками).

(Сидить задумливо. Яринка цілує його у щічку і йде. Та­рас відставляє лавку і сідає під тином).
Дівчинка-україночка (ведуча).

Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати. І по­чалося страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратувала його мрійність, гаряча вдача.
12 – й учень

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.
Хлопчик-козачок(ведучий)

Незадовго після смерті матері в 1825 р. ., коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів і важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою.

Смерть батька приголомшила малого Тараса.
13 – й учень

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині! …А ми

Розлізлися межи людьми.

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.
Дівчинка-україночка (ведуча). Малому Тарасові дуже хотілося вчитися чи­тати і писати. А ще він хотів бути малярем. Все, що ба­чив, хотів малювати. Крейдою чи вуглинкою змальовував усе, що бачив.

Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало». (Слайд9)

14– й учень
«Мені тринадцятий минало»

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога...

Уже покликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся богу...

І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло.

16-й учень.

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

17-й учень.

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

(Виходять ведучі і двоє дітей.

Заходить Оксана. Підходить до Тараса. Він плаче. Бере за руку, підводить на середину залу).

Оксана.

Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, бач, малий плаче. Давай я сльози тобі витру (витирає рукавом). Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, що ти найкраще від усіх читаєш, найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем!

Тарас.

Еге ж, малярем...(задумався).

Оксана.

І ти, Тарасе, розмалюєш нашу хату.

Тарас.

Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний... Ні, я не ледащо, я-таки буду малярем!

Оксана.

Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка . що чабан у них такий — вони ж пити хочуть!

Вчитель

Не дивлячись на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім’ї, дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком

А як любив малий Тарас слухати розповіді свого діда про гайдамаків, про козацьких атаманів. В повісті С. Васильченка «В бур'янах» читаємо:

«Слухали сусіди, німіли од жаху, чуб здіймався угору. А чиї то оченята горять в кутку на припічку, як іскри?

— Тарасику, і ти туди? Іди синку надвір гуляти, чого між старих затесався? Тобі ще рано таке слухати. Тарас крутив головою: «Нс хочу!»

— Хай слухає, виросте — своїм розкаже дітям і онукам».
ІІ. ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ХУДОЖНИК.

Хлопчик-козачок(ведучий)

Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

18-й учень.

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

19-й учень.

Нишком він малює

статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Вчитель

Зустріч в Петербурзі з земляком – художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. (Слайд11) Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціановим. З поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника , зібрали 2500 крб. і викупили його з неволі. Саме вони допомогли Шевченку звільнитися від кріпацької неволі та відкрили перед ним шлях до науки і мистецтва. На все життя зберіг він у серці любов до благородних діячів російської та української культури, що вирвали його з кріпацького пекла.

Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів.

У цей час він усе більше задумується над гіркою долею рідного краю, над безправним становищем покріпаченого люду.

20-й учень.

Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів,

Він гострить сокири,

Кличе на панів.
ІІІ. ТАРАС ШЕВЧЕНКО – БОРЕЦЬ ЗА ВОЛЮ НАРОДУ.

Дівчинка-україночка (ведуча).

За бунтарські вірші 33 – річного Тараса забрали в солдати.

21-й учень.

Та малює й пише

Він таємно там.

Гнівні його вірші

Страх несли панам. (Слайди10-15)

Дівчинка-україночка (ведуча).

Не зважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають «захалявною». Поет писав :

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся… але не каюсь!..

Хлопчик-козачок(ведучий)

Коли Т.Г.Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Послухайте, як ніжно звучить його пісня: «Щебетала пташечка»

Вчитель

Колись у сиву давнину, ходили по Україні старі люди, співали пісні про тяжке життя, про людські страждання, про козаків, про щиру та вірну козацьку дружбу, скла­дали казки та розповідали їх дітям. (Слайд17-18)

Співаючи, вони грали на старовинному музичному інструменті — кобзі. Від назви цього інструмента їх і назвали кобзарями.

Перебендя

Перебендя, старий, сліпий, —

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люди:

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить.:

Попід тинню сіромаха

І днює й ночує:

Нема йому в світі хати;

Недоля жартує

Над старою головою;

А йому байдуже;

Сяде собі, заспіває:

«Ой не шуми луже».

Заспіває, та й згадає,

Що він сиротина,

Пожуриться, посумує,

Сидячи під тином.

(Т.Г. Шевченко)

— Але чому саме Шевченка називають Кобзарем? Ад­же він не грав на кобзі і не співав пісень, хоча дуже лю­бив їх слухати... (Бесіда, відповіді дітей).

В своїх віршах та поемах Тарас Григорович теж опи­сував тяжке життя, яке не обійшло і його самого. Ко­ли читаєш його вірші, то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.

А ще тому, що Шевченко підписував свої вірші прос­тим та зрозумілим для людей словом — Кобзар.

Перший «Кобзар» вийшов у 1840 році у Петербурзі. В ньому було 8 поезій. Потім — у 1844 році та 1860 році повторні видання.

Тарас Григорович прожив усього 47 років, із них 24 роки був у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на засланні і лише 13 років був вільною людиною.

Трагічною була доля Шевченка. Та його життя було, наче зірка: яскраво запалало, але швидко згасло.

Через 10 довгих років повернувся він із заслання змучений, але не
зломлений. 3-під його пера з'явилися слова;

«І на оновленій землі

Врага не буде — супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люде не землі».
ІV. МИ НЕ ЗАБУДЕМ , ТАРАСЕ

Дівчинка-україночка (ведуча).

9 БЕРЕЗНЯ 1861 РОКУ Тарасу Григоровичу Шевченку виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних листівок і телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського поета – Кобзаря. (Слайди 19-21)

Хлопчик-козачок (ведучий)

Минуло 194 роки з дня народження славного сина України, але зайдіть у будь – яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина.

22-й учень.

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені ,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він, мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий,

Ось – ось –і вийде з рами.
Дівчинка-україночка (ведуча).

В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві. (Слайди22-23)

Хлопчик-козачок (ведучий)

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Вчитель

І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти. (Слайд24)

22-й учень.

Я - маленька українка,

Восьмий рочок маю,

А про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він – дитя з – під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобував славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине,

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

Уклін тобі. Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б’ється

Те серденько дитяче.

За тебе вічно б’ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть –

Те сповнять їхні діти.

Вчитель

Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, вико­нуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу, серед них — найперший і найголовніший:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть. ■