asyan.org
добавить свой файл
1
Тетяна Шелег

РОЛЬ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Анотація. У статті аналізуються основні наукові підходи до дослідження ролі освітнього середовища у процесі життєтворчості особистості. Освітнє середовище розглядається як суттєвий елемент соціуму, цілеспрямовано організована, керована, багатофункціональна, відкрита педагогічна система, в межах якої учень усвідомлює себе соціально розвиненою цілісністю.

Аннотация. В статье анализируются основные научные подходы к исследованию роли образовательной среды в процессе жизнетворчества личности. Образовательная среда рассматривается как существенный элемент социума, целенаправленно организованная, управляемая, многофункциональная, открытая педагогическая система, в рамках которой ученик осознает себя социально развитой целостностью.
Постановка проблеми. Прогресивний поступ сучасного суспільства передбачає здатність людини до творчої діяльності в умовах стрімких змін світу задля інтенсифікації динаміки суспільно-економічних процесів. Поряд з творчим ставленням до змін глобального характеру важливу роль відіграє усвідомлення авторства та творчого підходу до власного життя кожним окремим членом суспільства. У зв’язку з цим у сучасній психології особливої актуальності набуває дослідження феномену життєтворчості як повного та гармонійного розкриття самобутнього потенціалу людини у всіх сферах її буття та направлення його на організацію життєвих подій.

Успішна науково-дослідницька діяльність щодо проблеми життєтворчості проводиться науковцями Інституту екзистенційної психології та життєтворчості (Д.Леонтьєв), Інституту соціології НАН України (Л.Сохань), Інституту педагогіки АПН України (І.Єрмаков).

Виклад основного матеріалу. Л.Сохань визначає життєтворчість як духовно-практичну діяльність особистості, націлену на творче проектування і здійснення її життєвого проекту. Завдяки здатності особистості до життєтворчості, вона розробляє, коригує та реалізовує свій життєвий сценарій, опановуючи мистецтво життя – особливе уміння, що базується на глибокому знанні життя, розвиненій самосвідомості та володінні системою засобів, методів і технологій життєтворчості. Життєтворчість розглядається як процес упорядкування подій життя особистості, процес її самовдосконалення. У межах екзистенційної психології (Д. Леонтьєв, О. Сухоруков) життєтворчість розглядається як зміна смислової системи особистості. Д.О. Леонтьев визначає життєтворчість як особистісно-орієнтовану практику розвитку та корекції відносин зі світом, що передбачає трансценденцію свідомості особистості, її зовнішню направленість та розуміння подій, які відбуваються. Внаслідок цього розширюється можливість вибору, правильність здійснення якого залежить від ступеня розуміння людиною повноти та багатовимірності картини світу та своїх відносин з ним .

В.Ямницький, Л.Яновська вказують на те, що життєтворчий етап у житті людини настає у період дорослості (25 – 45 р.) з набуттям таких індивідуальних особливостей як цілісність, відповідальність, адаптованість, духовність, розвинута індивідуальність.

Д.Леонтьєв відмічає, що рівень розвитку творчого потенціалу, а отже і життєтворчості, залежить від таких характеристик особистісного потенціалу як життєстійкість та інтеграція особистості.

Очевидно, що вищезазначені характеристики поступово формуються у процесі розвитку особистості. Поряд з сімейним вихованням важливим чинником цього процесу є освітнє середовище при здобутті загальної середньої освіти.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне визначити роль освітнього середовища у розвитку життєтворчих здібностей дитини та їх застосуванні у дорослому житті.

Н.Гонтаровська визначає освітнє середовище як суттєвий елемент соціуму, цілеспрямовано організована, керована, багатофункціональна, відкрита педагогічна система, в межах якої учень загальноосвітньої школи усвідомлює себе соціально розвиненою цілісністю [4]. Дослідниця відзначає, що освітнє середовище виступає фактором, який детермінує особистісний розвиток учня. У межах такого середовища особистість школяра розглядають як таке психічне утворення, що синтезує в собі об’єктивне й суб’єктивне, матеріальне й ідеальне та розвивається через власну активність і творчість у діяльності і спілкуванні з іншими людьми.

Дослідниця наголошує, що створення сприятливого освітнього середовища передбачає єдність розвитку тілесно-фізичної сфери, пізнавальної сфери, соціально-моральної сфери школяра. Ми вважаємо, що поряд вищезазначеним значущим є також розвиток психоемоційної сфери дитини. Така всебічна розвиненість дитини закладе надійну базу для продуктивної життєтворчості у дорослому віці.

У ході нашої наукової роботи ми визначили, що важливими факторами життєтворчості особистості є розвиток творчого потенціалу – зокрема креативності та таланту на фоні мінімізації активності механізмів психологічного захисту.

Проведене С.Максимовою експериментальне дослідження показало, що на відміну від дошкільнят, у яких неадаптивна і адаптивна форми активності сполучені, у школярів вони розходяться за рахунок того, що та чи інша форма активності блокується.

Як правило, при вступі до школи рівень прояву креативності (неадаптивної активності) знижується. Дослідниця пов’язує це зі специфікою соціальної ситуації школяра, коли йому доводиться інтенсивно освоювати нову систему правил і норм, і велика частина його активності стає нормативною. Причиною цього може бути, також оціночна парадигма традиційного навчання (О.М. Леонтьєва), вимога від учнів більшою мірою засвоєння готових знань і норм, ніж самостійної пізнавальної активності, типова форма спілкування «питання вчителя – відповідь учня», що витісняє власну активність учнів[].

Безперечно, адаптивна активність дитини має важливе значення у освітньому процесі, оскільки вона передбачає запам’ятовування інформації, слідування певним правилам. Однак у критерії оцінки успішності шкільного навчання входять лише аспекти адаптивної активності - правильність рішення, оформлення, акуратність, але не оригінальність, не самобутність. Тобто у багатьох випадках відбувається формальне оцінювання рівня зазубрювання, що не сприяє розвитку дитини.

С.Максимова приходить до висновку, що традиційна система освіти не сприяє розвитку креативності учнів. Адекватною альтернативою виходу з цієї ситуації ми вважаємо створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра [5].

На нашу думку, дитячий досвід, пов'язаний з початком шкільного навчання, у силу соціальної важливості цього етапу може зумовлювати активізацію захисної системи психіки, що може стримувати реалізацію творчого потенціалу, що є важливим фактором життєтворчості.

У зв’язку з цим ми підкреслюємо важливість ролі педагога та стилю його роботи у розвитку творчої активності дитини та її майбутньої життєтворчості. Учитель може сприяти перетворенню (скасуванню, нівелюванню) раннього негативного досвіду дитини в прояві її творчої активності, розкритті творчого потенціалу, сприяючи усвідомленню уже активізованих захисних механізмів психіки.

За словами сучасного західного письменника Вільяма Артура Уорда, «посередній учитель - викладає, хороший вчитель - пояснює, видатний учитель - показує, великий вчитель - надихає».

Проте поряд з позитивними, можливі і негативні прояви. Педагоги залежно від ступеня стереотипності їх свідомості можуть посилювати деструктивний вплив батьків, створюючи ексквізитні ситуації, що призводить до активізації захисних механізмів психіки. Це може бути причиною шкільної, а згодом і соціальної дезадаптації та деструктивного розвитку особистості.

У більшості педагогів існують неадекватні уявлення про творчість, що ототожнюється ними з адаптивною формою прояву творчої активності. В результаті цього учні з перевагою неадаптивних проявів творчої активності над адаптивними оцінюються вчителями як проблемні. Їх творчі здібності не помічаються і набувають асоціальних форм. До проявів творчої активності С.Максимова відносить високу пізнавальну мотивацію, ініціативність, прагнення до узагальнення знань, знаходження закономірностей, осмислене засвоєння знань, самостійність, активна постановка питань і т.д.

У зв’язку з цим підкреслюємо важливість ставлення учителів початкової школи до учнів.Г.Смольникова виділяє такі їх основні типи:

• Стало - позитивний; • Пасивно - позитивний;

• Мінливо - позитивний; • Активно - негативний;

• Пасивно - негативний.

Емоційний стан дитини залежить більшою мірою від стосунків з учителем, тому пасивно-негативний тип ставлення учителя до учня зумовить підвищення рівня тривожності, внаслідок чого психологічні механізми захисту блокуватимуть реалізацію його творчого потенціалу. Водночас, пасивно-позитивне ставлення за аналогією з ігноруванням ранньої спонтанної активності не сприятиме розвитку життєстійкості, що відобразиться у специфіці життєтворчості.

Таким чином вплив педагога на майбутню життєтворчість учня є очевидним.

Г.С. Батищев закликав до того, щоб освітній процес «не лише давав вихованцю корисні засоби різного роду (інакше він може стати добре озброєним негідником), не лише передавав йому певні цінності (інакше він може замкнутися в них і протистояти подальшій творчості), а головне – залучав до творчості самого життя у всіх його вимірах »[2].

За словами Ш.О. Амонашвілі, школа має навчати людину життя через навчальний процес, що передбачатиме і її творчий розвиток.

Значущість такої думки обговорювалася ще у радянські часи. Ідеї про перенесення центру ваги з формування навичок сприйняття на активну творчість, необхідність підпорядкування завдань освіти завданням формування творчої особистості обґрунтовувалися у роботах філософів, педагогів та психологів (Егоров А. Г., Є. Басин). Наголошувалося на важливості створення таких умов у процесі виховання і навчання, щоб людина відчула в собі внутрішню, особистісну потребу мислити, відчувати і «говорити» мовою мистецтва[1,с.61] Наприклад, таким вимогам відповідала методика емоційно-смислового підходу навчання іноземним мовам І. Ю. Шехтера, що орієнтована на виконання практичних, а не учбових завдань (рольові ігри), внаслідок чого поряд з підвищенням якості знань відбувається розвиток особистості завдяки використанню власних акторських здібностей учнів.

В. Ротенберг стверджує, що перехід від вербального навчання, у якому задіяна лише ліва півкуля головного мозку, до такого, яке розраховане на гармонійну роботу обох півкуль, повинен привести до набагато більш високого рівня розвитку практичного мислення, естетичного сприйняття і творчого ставлення до світу, а отже, формування набагато більш психічно повноцінної особистості. Навчання, що привчає дітей до постійної активності, сприятиме формуванню не слабкої людини, що здатна фізично і психічно зламатися за несприятливих обставин, не інфантильного споживача, не пасивного виконавця, не людину, що біжить від реальності, а активну особистість, що знаходиться у пошуку, бореться, з сильною волею до подолання несприятливих умов. [6]

В.Ротенберг великого значення надає пошуковій активності, розвитку пізнавального інтересу та здатності переживати та долати труднощі у процесі виховання та навчання. Такі ж принципи лежать в основі гуманної педагогіки Ш.Амонашвілі. [6].

Наші погляди на закладення бази життєтворчості тісно пов’язані з основними положеннями гуманної педагогіки Ш.О.Амонашвілі. Завдання сучасної освітньої системи – підготувати дитину до майбутнього шляхом розвитку її духовності. Дослідження Ш.О.Амонашвілі стосувалися в основному освітнього процесу, хоча він наголошує на універсальності гуманної педагогіки та можливості застосування її основних ідей для людей усіх вікових категорій. Ми вважаємо за доцільне поширити їх на на все життя людини, починаючи з часу його зародження. Принципи гуманної педагогіки найповніше охоплюють психологічні передумови розвитку гармонійної інтегрованої особистості, що здатна на високий рівень життєтворчості.

Ш.Амонашвілі великого значення надає труднощам у освітньому процесі, які підштовхують дитину до пошуку нестандартних підходів у вирішенні завдань, що безперечно сприяє розвитку креативності (неадаптивної активності) поряд зі життєстійкістю.

Життєстійкість передбачає перешкоджання виникненню внутрішньої напруги в стресових ситуаціях за рахунок стійкого опанування стресами і сприйняття їх як менш значимих. Компоненти життєстійкості в основному розвиваються в дитинстві та частково в підлітковому віці. [Леонтьєв, Рассказова]

Варто відмітити, що такі труднощі (у вигляді задач) створюються штучно, проте здатність особистості адекватно сприймати їх та направляти енергію на їх вирішення є основою для виховання життєстійкості. Відмова від шаблонного мислення є рисою людини творчої. Сформована у дитинстві позиція щодо сприймання та поводження з труднощами (хоч і штучно створеними) проявлятиметься і у реальних ситуаціях, пов’язаних з життєвими випробуваннями.

Особливої уваги потребує, на наш погляд, ситуація, коли дитина стикається з реальними труднощами. Такі ситуації носять дезадаптивний, ексквізитний характер. Значущість такого емоційного досвіду залежатиме від ситуації розвитку, оточення дитини. Ймовірним наслідком таких ситуацій буде формування (може, зміна) основ життєстійкості, а також – формування захисних механізмів психіки. Вплив останніх на становлення дорослої особистості визначається також, на наш погляд, ступенем гуманності значущих особистостей по відношенню до дитини.

Водночас, ситуація може сприйматися дитиною як менш травматична за умови готовності активно діяти і впевненості у здатності впливати на неї, якщо певні основи життєстійкості були уже закладені у ранньому дитинстві.

За переконанням С.Максимової, актуалізації творчої спрямованості дітей сприяє використання підтримуючих форм педагогічного спілкування, зокрема, прийомів активного слухання, а подолати особистісні бар'єри у творчості можливо в процесі психотерапії.

Проте задля забезпечення системної роботи, спрямованої на створення сприятливих умов для розвитку креативності, ми вважаємо за необхідне використовувати елементи психологічного тренінгу, психотехнічні прийоми, психологічні вправи та ігри на заняттях у молодших класах. Це не лише підвищить ефективність роботи психолога, а й позитивно вплине на інтенсивність засвоєння знань дітьми. Вивчення навчального матеріалу через гру як провідну діяльність для молодшого дошкільного віку є надзвичайно результативним, про що свідчить успішність використання великої кількості навчальних програм в Україні та за кордоном. Використання ігор, адаптованих під психологічні потреби класу чи окремих учнів, може дати відчутні результати у подоланні труднощів психоемоційної сфери.

Н.Козирєва у рамках свого наукового дослідження обґрунтувала значущість гри з протиріччями (ігри, в яких дитині надається свобода експериментування з проблемою і відкривається можливість пошуку будь-яких нестандартних рішень) як засобу розвитку дитячої креативності.

Для гри характерна розбіжність видимого і смислового поля, наявність уявної ситуації, за логікою якої діє дитина, що й обумовлює розвиваючий ефект гри (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін). Таким чином, закладене у гру протиріччя створює «загадку», таємницю, яка приваблює дитину, мотивує її розгадати, долаючи труднощі та проявляючи свою креативність. [4,с.41].

Цінність гри ми вбачаємо у тому, що вона може сприяти послабленню дії захисних механізмів психіки.

У процесі експерименту вихователі та батьки відзначали зміни в поведінці дітей: зокрема спостерігалася варіативність дій у спілкуванні з дітьми, розширення пізнавальних інтересів, поява впевненості в собі, загальної ініціативності. Дослідниця підкреслює важливість урахування положення вітчизняній психології про провідну діяльність, характерну для вікових періодів.

Результати апробації авторської методики «Теремок казок» показали, що ефективне формування творчої позиції дитини можливе лише за наявності творчої позиції у педагога, що ще раз підтверджує думку про значущість педагога у розвитку дитячої креативності [4].

Н. Гонтаровська довела, що провідною умовою створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра є акмеготовність педагога до створення освітнього середовища, яка передбачає формування професійних знань, умінь, навичок, особистісних якостей з метою застосування їх у процесі створення освітнього середовища для розвитку особистості школяра. Педагогу в його прагненні до професіоналізму притаманні такі характеристики, як активність, здатність до самодетермінації, саморозвитку, саморегуляції, самоствердження і самовдосконалення.

Беручи до уваги значущість учителя у цьому процесі, важливо проводити тренінги з педагогічним персоналом з метою ознайомлення їх зі змістом та основними цілями таких форм навчальної роботи, важливістю їх застосування у межах реалізації навчальних програм, передбачених МОН України. На нашу думку, у контексті розвитку креативності актуальним завданням на сьогоднішній день буде доповнення навчального процесу гуманною складовою, що вимагає перегляду педагогічними працівниками власних поглядів на завдання навчально-виховного процесу, гуманного ставлення до учнів, увагу до їх внутрішнього світу, обов’язкове створення позитивного мікроклімату у класі.

Висновки. На нашу думку, для забезпечення системної роботи, спрямованої на розвиток дитячої креативності, необхідним є створення сприятливої освітнього середовища, а також проведення корективних заходів з метою зниження перешкод творчому розвитку. Під ними ми розуміємо зняття психологічних захистів за допомогою тренінгів, зокрема у початковій школі та застосуванню їх елементів у освітньому процесі. Особливого значення ми надаємо використанню у навчальному процесі психологічних вправ, спрямованих на зняття дитячої тривожності та страхів, внаслідок чого усвідомлюються психологічні захисти. Використання такого підходу до навчання у поєднанні з видами навчальної роботи, що сприяють розвитку креативності, створять належні умови для розвитку особистості з активною життєтворчою позицією. Вважаємо також за доцільне ввести тренінг для батьків щодо усвідомлення визначальної ролі реалізації принципів гуманістичної психології у житті дитини. Це сприятиме формуванню гармонійної особистості та її продуктивній життєтворчості у дорослому житті.
Література:

1. Басин Е. Я. Психология художественного творчества. (Личностный подход). — М.: Знание, 1985. — 64 с., с.61

2. Батищев Г.С. Нравственный смысл и содержание всесторонне-целостного развития человека.\ Нравственный прогресс и личность . Вильнюс 76

3. Гонтаровська Н.Б. Теоретичні і методичні засади створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра 13.00.07 – теорія і методика виховання автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук Київ – 2012

4. Козырева Н.А.Психологические условияформирования творческой позициидошкольников на материале игр с противоречием. Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук .,Москва, 2007

5. Леонтьев А.А. "Научите детей фантазии..." ВП №5 98].

6. Ротенберг В. С, Бондаренко С. М. Мозг. Обучение. Здоровье: Кн. для учителя. — М.: Просвещение. 1989.— 239 с.