asyan.org
добавить свой файл
1
З історії бальних танців
Термін «бальні» відноситься до парних непрофесійних світських танців, що виникли в середньовічній Європі. Ці танці дуже сильно видозмінювалися, будь-яка епоха європейської історії — відродження, класицизм, романтизм — породжувала своєрідний танцювальний комплекс. Впродовж всього європейського культурного розвитку на бальний танець впливали найрізноманітніші етнічні джерела, а також професійні танці.

Бальні танці ХХ століття склалися на основі європейського танцю, в який на межі XIX - XX століть вдихнула нове життя африканська і латиноамериканська музична і танцювальна культури. Більшість сучасних бальних танців мають африканські «коріння», замасковані технічною обробкою європейської танцювальної школи.

У 1920-ті роки в Англії при Імператорській спілці вчителів танців була організована спеціальна Рада з бальних танців. Англійські фахівці стандартизували всі відомі на той час танці — вальс, швидкий і повільний фокстроти танго. Так виникли конкурсні танці, і з тих пір бальний танець розділився на два напрямки — спортивний і соціальний (soсial) dance. У 1930-1950-ті роки кількість стандартних бальних танців збільшилася за рахунок того, що до них добавили п'ять латиноамериканських танців (у такому порядку: румба, самба, джайв, пасодобль, ча-ча-ча).

Зараз зі спортивних бальних танців проводяться змагання. Сформувалися три програми: європейська, латиноамериканська і так звана «десятка», куди входять всі десять танців. Любительські чемпіонати світу проводяться під егідою IDSF, а професійні — під заступництвом англійських танцювальних організацій. Найбільш престижними в світі продовжують залишатися англійські конкурси, зокрема, UK Open.

У Сполучених Штатах Америки зберігається своєрідний національний варіант як деяких бальних танців, так і проведення змагань з них: «American Smooth» «American Rhythm»

Слово «бал» прийшло в українську мову з французького і походить від латинського дієслова “ballare”, яке означає «танцювати». З величезної різноманітності як елітних (історико-побутових), так і народних танців в групу бальних потрапили танці, що характеризуються наступними ознаками: усі бальні танці є парними, пару складають партнер та партнерка, танцюючи з дотриманням точок контакту. У Європейській програмі цей контакт щільніший. Він зберігається протягом всього танцю. У Латиноамериканській програмі контакт вільніший, найчастіше здійснюється за рахунок сполучення рук та іноді може взагалі втрачатися або ж посилюватися за рахунок натягнення при виконання фігур.

Оскільки виконання бальних танців вимагає певних навиків і натренованості, їх популярність в суспільстві знизилася з часом. Поява твісту в 1960-х роках ознаменувала кінець парних танців. Такі танці, як вальс, танго, фокстрот і т. д. фактично перестали бути масовою розвагою. В історії бального танцю відкрилася нова сторінка, що триває досі.
Європейська програма:

У Європейську програму (стандарт) входять 5 танців: повільний вальс (темп — 28-30 тактів в хвилину), танго (темп — 31-33 тактів в хвилину), віденський вальс (темп — 58-60 тактів в хвилину), повільний фокстрот (темп — 28-30 тактів в хвилину) і квікстеп (швидкий фокстрот) (темп — 50-52 тактів в хвилину). Всі танці Європейської програми танцюются з просуванням по лінії танцю (по колу проти годинникової стрілки). Партнерки мають бути одягнені в спеціальних, що відповідають вимогам, бальних сукнях. Кавалери мають бути одягнені у фраки чорного або темно-синього кольору з метеликом.
Латиноамериканська програма:

У Латиноамериканську програму входять танці: самба (темп — 50-52 тактів в хвилину), ча-ча-ча (темп — 30-32 тактів в хвилину), румба (темп — 25-27 тактів в хвилину), пасодобль (темп — 60-62 тактів в хвилину) і джайв (темп — 42-44 тактів в хвилину). З Латиноамериканських танців лише самба і пасодобль танцюются з просуванням по лінії танцю. В останніх з переліку танцях танцюристи практично залишаються на одному місці, проте можливе переміщення танцюристів по танцювальному майданчику з поверненням до вихідної точки або без. Сукні партнерок, як правило, короткі, дуже відкриті і облягаючі (відповідно до вимог). Костюми кавалерів теж дуже облягають, часто (але не завжди) чорного кольору. Суть таких костюмів — показати роботу м'язів спортсменів
Класифікація танцюристів:

Щоб створити більш менш рівноцінну конкуренцію на танцювальному майданчику, в спортивних бальних танцях введена система класів, що відображає рівень підготовки танцюристів і систему вікових категорій, що розподіляє танцюристів по вікових групах. Для виходу на перше змагання їм привласнюється один з найнижчих класів (Hobby або Е), який вони згодом можуть змінити на вищий, зайнявши на змаганнях певні місця і заробивши певні очки. У нижчих класах дозволено танцювати не всі танці і не всі елементи. Вищий клас майстерності серед любителів – М клас.
Класифікація танцюристів за рівнем підготовки:

Hobby клас, H клас або ШБТ – школа бального танцю

Hobby-4 — стартовий клас, в якому виконуються лише 4 танці: повільний вальс, квікстеп, ча-ча-ча та джайв. Набір елементів обмежений основними рухами. У Hobby-5 додається самба, у Hobby-6 — ті ж танці, що і в E класі.

Цей термін також може використовуватися в більш широкому значенні. У такому разі він застосовується до початківців – дорослих спортсменів, які бажали б танцювати більшу кількість танців з великим набором рухів. Часто в цьому випадку організатори змагань не вводять жодних обмежень по костюмах і елементах, що виконуються. Такий Hobby клас має напівофіційний статус.
E клас

Наступний клас, який теж може бути стартовим. У ньому виконуються повільний вальс, віденський вальс і квікстеп, в Європейській програмі – ча-ча-ча; самба і джайв — у Латиноамериканській.
D клас

Включає вісім танців. Повільний вальс, танго, віденський вальс і квікстеп — Європейська програма. Самба, ча-ча-ча, румба, джайв — Латиноамериканська.
C клас

Включає всі десять танців. Повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот і квікстеп — Європейська програма. Самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль і джайв — Латиноамериканська. З цього класу зазвичай починається серйозна кар'єра танцюристів
Вищі класи

Далі йдуть класи B, A, S і M. До B класу танцювальні пари по правилах регіональних федерацій танцювального спорту обов'язково виконують програму 10 танців в C класі, а з класу B змагання проводяться окремо, тому танцюристи можуть виступати окремо лише в європейській або лише в латиноамериканській програмі, так і виконувати всі десять танців.
Класифікація танцюристів за віковими групами:

Діти 0 — старшому в поточному році виконується 6 років і молодші.

Діти 1 — старшому в поточному році виконується 7-9 років.

Діти 2 — старшому в поточному році виконується 10-11 років.

Юніори 1 — старшому в поточному році виконується 12-13 років.

Юніори 2 — старшому в поточному році виконується 14-15 років.

Молодь — старшому в поточному році виконується 16-18 років.

Дорослі — старшому в поточному році виконується 19 років і старше.

Сеньйори — молодшому в поточному році виконується 35 років і старше.

Другий партнер в парі може бути молодшим за нижчий віковий кордон своєї вікової категорії в: Діти 2, Юніори 1, Юніори 2, Молодь максимум на чотири роки, в категорії дорослі — максимум на п'ять років.

Обидва партнери в категорії сеньйори мають бути не молодше 35 років. У категорії сеньйори можуть також виділятися категорії сеньйори 1 і сеньйори 2, гранд-сеньори і так далі.
Види танців:

Європейська або стандартна програма:

Повільний вальс — бальний танець європейської програми. Танцюється на 3/4. Як правило, на кожен такт відводиться три кроки. Під час руху вперед перший крок найбільшою мірою визначає довжину переміщення в даному такті, другий — кут повороту, третій — допоміжний, зміна вільної ноги, тобто перенесення центру тяжіння тіла.
Танго (ісп. tango) — старовинний іспанський народний танець. Парний бальний танець вільної композиції, що відрізняється енергійним і чітким ритмом. Спочатку отримав розвиток і поширення в Аргентині і Уругваї, потім став популярний у всьому світі. Раніше танго було відоме як танго criollo, або просто танго. Сьогодні існує багато танцювальних стилів танго, у тому числі аргентинське танго, уругвайське танго, бальне танго (американського і міжнародного стилю), фінське танго і старовинне танго. Аргентинське танго часто розглядається як «автентичне» танго, оскільки воно наближене до того, що спочатку танцювалося в Аргентині і Уругваї.

Музика і танцювальні елементи танго популярні в діяльності, пов'язаній з танцями, гімнастикою, фігурним катанням на ковзанах, синхронним плаванням та ін.
Віденський вальс — бальний танець європейської програми. Аналогічний повільному вальсу, відрізняється кількістю тактів в хвилину, тобто темпом виконання.
Повільний фокстрот (Slow Foxtrot) — танець Європейської програми, виконується на змаганнях, починаючи із C класу.

Фокстрот – новий парний танець, що розвинувся в 1912 р. в США з не настільки темпераментного ванстепа. Існує помилкова думка, що назва танцю походить від англійського слова foxtrot, що перекладається як «хода лисиці». Насправді це не так. Фокстрот був винайдений Гарі Фоксом (Harry Fox) для виступу на шоу в Нью-Йорку в 1913 р. Після Першої світової війни загальне захоплення фокстротом перекинулося на країни Європи. Це надзвичайно гармонійний танець, що поєднує перш за все неповторну «гладеньку» побіжність (невагомість) кроків та легкість. Мабуть, лише тут обидва партнери повністю зливаються в танці, як єдине ціле. Дійсно неповторний, такий, що не порівнюється ні з чим танець, привабливий Фокстрот, що має безліч інтерпретацій, є найскладнішим танцем стандартної програми.

Фокстрот був частиною вистави "Jardin Danse" на даху Нью-Йоркського театру. Як частина свого виступу Гарі Фокс робив кроки "риссю" ("trotting") під музику "ragtime" і люди назвали його танець "Fox's Trot" (потім "s" пропала, а вимова залишилася). Гладкість ("smooth") – одна з основних характеристик фокстроту. Є версія (дуже сумнівна), що назва утворилася від лисиці ("fox"), оскільки лише вона нібито має незвичайну серед тварин ходу, коли ноги ставляться в одну лінію (слід в слід).

Фокстрот дав істотний поштовх для всього бального танцю. Комбінація швидких і повільних кроків створює величезну кількість варіацій і приносить набагато більше задоволення, ніж танцювання всіх кроків в одному ритмі, на кожен рахунок (а до цього абсолютно всі танці танцювались в одному ритмі). Є велика кількість ритмічних поєднань кроків у фокстроті, він є найважчим танцем для вивчення через складний ритмічний характер руху.

Музичний розмір цього танцю — 4/4, темп 30-32 такти в хвилину, справді повільний через природній спокій. Рахунок: «1», «2», «3», «4». Рухи формуються з рахунків «Повільно» і «Швидко» ("Slow"/"quick"). Акценти: дуже м'яко, майже непомітно, акцентуються «1», «3» долі такту, так і підйоми / зниження.
Квікстеп (англ. Quickstep) – швидкий фокстрот. Якщо термін "фокстрот" образний і в буквальному перекладі означає "крок лисиці", то термін "квікстеп" точніший, тобто "швидкий крок". Дійсно, йдеться мова про танець, який відповідно до його живого ритму вимагає від виконавця легкості, рухливості. Багатий варіаціями, квікстеп прийнято вважати "малою граматикою" стандартних танців.

Рух швидкий, легкий, повітряний, стрімкий, швидкісний. Музичний розмір: 4/4. Тактів в хвилину: 50. Акцент: на 1 і 3 удари. Змагання: 1,5 - 2 хвилини. Підйом і зниження: починається підйом в кінці 1 продовжується протягом 2 і 3, верх/низ в кінці 4.
Латино американська програма:

Са́мбабразильський танець, один з п'яти танців латиноамериканської програми бальних танців. Музика самби має характерний ритм, що створюється барабанами і маракамі, зазвичай має 50-52 такти в хвилину (розмір 2/4).
Ча-ча-ча (ісп. cha cha cha) — музичний стиль і танець Куби, що набув також широкого поширення в латиноамериканських країнах Карибського басейну, а також в латиноамериканських общинах США, де переважають вихідці з цих країн.

Ча-ча-ча виник в процесі еволюції і експериментів кубинського композитора Енріке Хорріна (Enrique Jorrin, 1926-1987) з Дансоном, в 50-х роках 20 століть.

Виконується на змаганнях, починаючи з Hobby класу. Музичний розмір 4/4, темп – 30 тактів в хвилину. Це також один з п'яти танців латиноамериканської програми бальних танців.
Румба — парний кубинський танець африканського походження. Відмітною особливістю румби є еротичні плавні рухи, сполучені з широкими кроками. Найбільш відомою у всьому світі мелодією румби вважають знамениту «Guantanamera», написану Жозеїто Фернандесом, що швидко стала класикою румби.

Серед всіх бальних танців румба характеризується найбільш глибоким емоційним вмістом. У ході своєї еволюції румба набула багатьох ознак, характерних для блюзу. Існує несправедлива думка, що «румба — танець кохання». Слід підкреслити, що насправді румба, швидше, танець нещасного кохання, танець самотності. Контраст яскраво вираженого еротичного характеру танцю і драматичного вмісту музики створює неповторний естетичний ефект. Всупереч загальній думці про те, що рухи в румбі — це танцювальне втілення еротичних відчуттів, спочатку румба була весільним танцем, а її рухи означали не що інше, як родинні обов'язки подружжя. Нечисленні сучасні музичні оформлення румби, написані в мажорі, мають свою родзинку, але не залишають такого глибокого враження.

Пасодобль (ісп. Paso Doble — «два шага») — іспанський танець, що імітує кориду. Перша назва танцю — «один іспанський крок» («Spanish One Step»), оскільки кроки робляться на кожен рахунок. Пасодобль був одним з багатьох іспанських народних танців, пов'язаних з різними аспектами іспанського життя. Частково пасодобль заснований на бою биків. Партнер змальовує тореро, а партнерка — його плащ (мулета), іноді — другого тореро, і зовсім рідко — бика, як правило, враженого фінальним ударом. Характер музики відповідає процесії перед коридою.

Основна відмінність пасодобля від інших танців — це позиція корпусу з високо піднятими грудьми, широкі і опущені плечі, жорстко фіксована голова, в деяких рухах нахилена вперед і вниз. Така постановка корпусу відповідає характеру рухів матадора. Рухи можна інтерпретувати як битву матадора з биком. Вага корпусу попереду, але більшість кроків виконуються з каблука. Це єдиний танець, в якому для надання додаткового акценту використовуються удари каблуками по паркету.
Джайв (англ. jive) — танець афро-американського походження, що з'явився в США на початку 1940-х. Джайв є різновидом свінгу з швидкими і вільними рухами. Сучасний джайв сильно відрізняється від свінгу манерою, хоча в ньому часто використовують ті ж фігури і рухи.

У бальних танцях джайв — один з п'яти танців латиноамериканської програми.

Музичний розмір 4/4, темп — 44 такти в хвилину.