asyan.org
добавить свой файл
1
ТЕМА: Талант – то Божа Іскра (до річниці від дня народження Лесі Українки)

МЕТА: дізнатися про життєвий і творчий шлях Лесі Українки (Лариси

Петрівни Косач), становлення її громадської позиції, основні риси

характеру поетеси;

виховувати гордість за наші національні таланти, любов і повагу до

них.

Обладнання: портрет Лесі Українки, прикрашений вишитим рушником, слова-епіграф

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Леся Українка
ХІД ЗАХОДУ

Святково прикрашена сцена, прямо – портрет Лесі України у рушнику, вислови поетеси. На сцену виходять учні, вороги та прихильники поезії.
1. Геть їх, поетів! Навіщо їх співи?

Хто тепер слухать їх рад ?

Нас оглушили вже «тихі молитви»

«Снів» тих, «фантазій», «балад»!

2. Ні, не стихайте, солодкії співи,

Всяк з нас їх слухати рад.

Любо колишуть нас тихі молитви

«Снів» ваших, «мрій» та балад.

3. Тільки навіщо той смуток і туга,

Вже ж бо і так ми сумні.

Хай нас колищуть, як пестощі друга,

Ваші лагідні пісні!

4. Годі вам, гурт ворогів і прихильних,

Марні слова промовлять.

Краще ідіть, научіть божевільних,

Як їм притомними стать.

Бачили ви, як велике багаття

Кида вогонь аж до хмар?

Божая іскра – то тяжке прокляття,

Дикий і лютий пожар.

Вогнища того не може людина

Ні запалить, ні вгасить.

В кого ж запала хоч іскра єдина –

Вік її буде носить!
На сцену виходять ведучі
1Ведучий. Божа іскра запала в душу маленької дівчинки, яку матуся Олена

Пчілка назвала ніжним і ласкавим іменем Леся Українка.




2 Ведучий. Лариса Петрівна Косач, Леся Українка, окраса і гордість української

нації, одна із фундаторів нової української літератури. Одержима,

Волинська Мавка українського мистецтва слова. Класик української,

всеслов'янської, європейської та світової літератури,геніальна поетеса і

драматург, талановитий прозаїк і перекладач, учений-літературознавець і

фольклорист-етнограф, публіцист, педагог, видавець, журналіст, поліглот,

громадський діяч.
Читець 5

Стій, серце, стій, не бийся так шалено.

Вгамуйся, думко, не літай так буйно...

Ні! Я покорити їх не здолаю,

ту пісню безумну,що з тури постала!

Гей, шаленая пісне!

...вдалася ти крилатая – мусиш летіти!



1 Ведучий. 25 лютого 1871 р. в Новограді-Волинському (Звягелі) народилася

Лариса Петрівна Косач, Леся Українка.

Олесь Гончар пише:

Росла й виховувалась Леся в середовищі демократично настреєної

української інтелігенції, рід вела свій од людей порядних, не пустодухих,

не змізерених; дід Лесин був декабристом, тітки пов’язані з

народовольцями, дядько її – Михайло Драгоманов, змушений був жити в

еміграції, друзями родини були такі люди, як М.Лисенко, М.Старицький.
2 Ведучий. Добрим словом годиться згадати турботливого батька Лесі – Петра

Антоновича Косача, її матір – нашу відому письменницю Олену Пчілку,

уважну виховательку й невтомну громадську діячку, чиї риси характеру,

вольова вдача передалися і її геніальній дочці. У родині були в пошані

пісні, казки, легенди, знання історії рідного краю. Перший літературний

твір Лесі, вірш «Надія», був написаний, коли Лесі йшов лише 9 рік.

Читець 6

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро,-

Там жити чи вмерти – мені все одно.

Поглянути ще раз на степ, могилку,

Востаннє згадати палкії думки гадки...

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.
1Ведучий. А на 13-му вона вже була авторкою перших публінацій, що

з’явилися у Львівському часописі «Зоря» – прекрасних поезій

«Конвалія», «Сафо».
Читець 7

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та не довго навтішалась

Конвалія біла, -

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:

«прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялую

Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать ту конвалію,

Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже,

Тебе, квіточку зів’ялу,

Залишить байдуже!
2 Ведучий. Цього ж року, правда не без допомоги матері, юна літераторка (ще

дитина) береться за переклад Гомерової «Іліади», а також творів Гоголя

та Овідія.
Читець 8

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала.

А хто стрічався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком, вітала.
Читець 9

Я не нате те ховала вас, слова,

І напоїла кров’ю свого серця,

Щоб ви лилися, як отрута млява

І посідали душі, мов іржа.

Промінням ясним, хвилями буйними,

Прудкими іскрами, летючими зірками,

Палкими блискавицями-мечами

Хотіла б я вас виховать, слова!
Читець 10

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу той шлях тернистий, -

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах .
1 Ведучий. Батьки і діти жили в різних містах і селах: Новоград-Волинську, Луцьку,

Колодяжному. Всі любили звичаї і традиції свого народу, а Леся особливо

захоплювалась Водохрещем. На річці Стир дівчинка простудила ніжки і з того

часу вела «тридцятилітню війну» із хворобою. Довелось перетерпіти операцію

лівої руки і сказати: «Прощай, музико!»
Читець 11

Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго... Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувать думки веселі і сумні .
2 Ведучий. Леся Українка дуже багато читає. Згодом до її рук потрапляє «Кобзар»

Тараса Шевченка, виданий у Празі. Вона приходить до висновку, що справжні

поети – це пророки. І 18 травня 1890 року в Зелену суботу пише братові Мишкові

в Київ поезію «Сопtra spem spero» («Без надії сподіваюсь»).
Читець 12

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки.

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть і настане

Ще й для мене весела весна.
Читець 13

Я на гору круту крем’яную

Будуь камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.
Читець 14

В довгу темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.
Читець 15

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!
1 Ведучий. Про освіту скажемо: її у звичайному розумінні взагалі не було не тільки

через недугу. Лесина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до

казенної, до того ж російськомовної шкільної науки і відтягувала вступ

до гімназії. Лесина «гімназія» була вдома.
Читець 16

Слово, моя єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів .
2 Ведучий. Із вдачею, як відомо, народжуються і змінити її неможливо. А характер

людини виховує собі сама. Характер Лесі Українки прекрасний і водночас

складний.
1 Ведучий. Передовсім відзначимо її принциповість. Коли Леся зауважила, що її

брат Михась легковажно ставиться до дівчат, знічев’я фліртує з ними, то,

незважаючи на свою любов до нього, осуджувала.
2 Ведучий. Друга властивість Лесиного характеру – скромність. Вірші доводилося в

неї видобувати мало не силоміць, щоб їх опублікувати. А біографію свою до

друку нізащо не хотіла давати.
1 Ведучий. Третя риса – самокритичність: «Характер мій якийсь скритний, мені це не

подобається, завжди стараюсь бути якось щиріше, вільніше».
2 Ведучий. 4 риса – велика сила волі і цілеспрямованість: «Хіба тільки яка

диявольська сила може затримає, коли я не дійду свого».
1 Ведучий. 5 властивість – почуття людської гідності.
2 Ведучий. 6 риса – солідарність з однодумцями у спільній боротьбі за долю рідні

краю. Політичному в’язню Михайлу Кривинюку вона пише: «І так мені

захотілося посидіти замість Вас. Далебі, я, здається, для сього створена».
1 Ведучий. 7 – відвага: признатися у чомусь такому, що її характеризує негативно.
2 Ведучий. 8 риса – християнське милосердя: «Я звикла приймати чужі болі й жалі.
1 Ведучий. 9 риса – невсипуща працьовитість.
2 Ведучий. 10 риса – прямота.
1 Ведучий. 11 риса – делікатність, яку проявляла в усьому.
2 Ведучий. 12 риса – жертовність: «Я б сама за тебе в огонь пішла – так тебе люблю»,

- пише Леся сестрі Ользі.
1 Ведучий. Готовність до боротьби: «Веселіше вмерти на барикаді. Ми ще

поборемось!».
2 Ведучий. 14 риса – безстрашність: «Світ не западеться і без мене, знайдуться ліпші

на моє місце».
1 Ведучий. 15 риса – самостійність: «Навіть в своїх хворобах волію бути

самостійною».
2 Ведучий. Михайло Павлик пише до Драгоманова: «Леся просто ошеломила мене

своїм образуванням та тонким розумом. На свій вік це геніальна жінка». Лесі тоді

було 20 років.
1 Ведучий. 3а натурою Леся Косачівна була дуже вразливою, особливо до всього

гарного як у природі, так і в людях.
2 Ведучий. У Лесі Українки був товариш Сергій Мержинський, якого вона кохала.

Він довго хворів і в Мінську на руках Лесі помер. І наче крик душі, наче жахливий

болісний стогін звучить її поезія «Твої листи завади пахнуть зівялими

трояндами...».
Учениця читає уривок з «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами… ».

Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю в дикому бажанні загинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись…

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди! Візьми мене з собою.

Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О, дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною

нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже...

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.
Читець 17

Як я люблю оці години праціі,

Коли усе навколо затиха.

Години йдуть, куди вони спішаться?

...А в думці, мов тривога, промайнуть

в дитячих літах чутії легенди

про «перелесника» …
1 Ведучий. Леся Українка згадує: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та

затужилася ними. А то ще я й здавна тую Мавку в «уме держала», ще аж із того

часу, як мама в Жабориці розказувала щось про мавок, як ми йшли якимось

лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім в Колодяжному в

місячну ніч бігала самотою в ліс і там ждала, щоб мені привіділася мавка. Видно,

вже прийшов, треба було мені її колись написати, а тепер чомусь слушний

час прийшов я й сама не збагну, чому. Зачарував мене цей образ на весь вік...
Уривок із драми-феєрїї «Лісова пісня»

Виходить Мавка, розправляє руки і проводить долонею по очах.

Мавка: Ох, як я довго спала!

А хто мене збудив?

Мабуть, весна ...
Входить Лукаш із сопілкою, хоче надрізати ножем березу, щоб сточити соку. Мавка кидається і хапає його за руку.
Мавка. Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

Лукаш. Та що ти,дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку

з берези.

Мавка. Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш. Березу ти сестою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка. Я – Мавка лісова.

Лукаш уважно придивляється до неї.

Лукаш. А, от ти хто! Я від старих людей

про мавок чув не раз, але ще зроду

не бачив сам.

Мавка. А бачити хотів ?

Лукаш. Чому ж би ні ? Що ж, ти зовсім така,

як дівчина...

А чом же в тебе очі не зелені... а були,

як небо, сині...

О! Тепер вже сиві, як тая хмара...

ні, здається, чорні,

чи, може, карі...

Ти така дивна!

Мавка (усміхаючись). Чи гарна я тобі?

Лукаш (соромлячись). Хіба я знаю?

Мавка. А хто ж те знає ?

Лукаш. Ет, таке питаєш !...

Мавка. Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі!».

Лукаш. А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав – дерево німе, та й годі.

Мавка. Німого в лісі в нас нема нічого.

Виходять
2 Ведучий. Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте …»,

Україна не чула такого всильного, гарячого і поетичного слова, як з уст сеї хорої,

слабосилої дівчини», - писав І.Франко.
Читець 18

Ти себе Українкою звала,

і чи краще знайти ім’я ?

Тій, що радісно в муках сіяла

Як Вітчизна велика твоя!
Читець 19

Хвора дівчино, бідна Леся!

Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебесся,

Що його не сягнуть і орли!
1 Ведучий. Леся Українка – це наша душа, наша совість, наша гордість. Вона була

великим Будівничим нашого національного духу. Це поетка, яка йшла сходами

гігантів.
2 Ведучий. Вона з'явилася в Україні як поет грандіозного обдарування. Без України не

могла бути – бо це доля, яку не вибирають, бо це – Мати, яку, як і долю, не

вибирають, бо це пісня, яка вічна на землі.

ї пісні лунають по рідній стороні .