asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 20 21
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

Тема 2. 1

ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Спілкування й комунікація.

2. Функції спілкування.

3. Види й форми спілкування.

4. Етапи спілкування.

5. Мова, мовлення і спілкування.

6. Невербальні засоби спілкування.

7. Гендерні аспекти спілкування.

8. Поняття ділового спілкування.
ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

1. Спілкування й комунікація

Життя і взаємодія людей у суспільстві неможливі без спілкування. Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодія особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування. Засобом конкретної діяльності є професійне (ділове) спілкування, що має індивідуальний характер і відбувається в межах певної професійної сфери.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, однак вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.

Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін у різноманітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні.

2. Функції спілкування

Функції спілкування (від лат. function – виконання, здійснення) – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує в процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства загалом та безпосередніми контактами людей, інші – як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші – з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномена.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф. С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв’язок до завершення акту спілкування);

  • інформаційну (обмін інформацією, запитаннями й відповідями);

  • спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

  • координаційну (узгодження дій комунікантів);

  • пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

  • емотивну (обмін емоціями);

  • налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції тісно взаємодіють між собою в процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

  • інструментальну (отримання й передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

  • інтегративну (засіб об’єднання ділових партнерів для спільного
    комунікативного процесу);


  • функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту й потенціалу);

  • трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

  • функцію соціального контролю (регламентування поведінки,
    а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції
    учасників ділової взаємодії);


  • функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

  • експресивну (намагання ділових партнерів передати й зрозуміти
    емоційні переживання один одного).


3. Види й форми спілкування

Багатоманітність функцій спілкування породжує значну кількість його видів.

  1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

  2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове,
    друковане.


  3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

  4. За метою: ділове й розважальне.

  5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомогою засобів масової комунікації).

  6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

  7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник – підлеглий, викладач – студент, колега – колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

  8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

  9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) – розмова з керівником.

  10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціальне зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків – лікар – пацієнт).

  11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють вирішенню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

  12. За додержанням норм – нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ураховуючи організаційний аспект професійної взаємодії, виокремлюють такі форми спілкування:

  • індивідуальні й групові бесіди;

  • телефонні розмови;

  • наради;

  • конференції;

  • збори;

  • дискусії;

  • полеміка.

4. Етапи спілкування

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

  1. Ретельна підготовка до спілкування.

Цей етап передбачає:

  • складання плану майбутнього акту спілкування;

  • збирання матеріалів щодо предмета спілкування та їх систематизація;

  • умотивування аргументів па користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони;

  • обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування.

На цьому етапі важливо:

  • дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові);

  • не протиставляти себе співрозмовникові, демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт);

  • уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

  1. Обговорення питання (проблеми).

На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил:

  • стисло й дохідливо викладати свою інформацію;

  • уважно вислуховувати співрозмовника й намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить;

  • пам’ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер;

  • аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази.

Аргументування – це важливий спосіб переконання за допомогою вмотивованих, обґрунтованих логічних доказів.

  1. Прийняття рішення.

Щоб прийняти правильне рішення, потрібно:

  • запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;

  • уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого вирішення проблеми;

  • визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

  • не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

  1. Вихід із контакту.

Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися й висловити надію на подальші взаємини та спільну діяльність. Мета професійного спілкування – регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через вирішення професійних завдань.

Успіх професійного спілкування залежить від:

  • мовця як особистості з індивідуальними ознаками;

  • його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування;

  • уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.

Щоб правильно спілкуватися й досягти мети спілкування, комунікант має володіти комунікативною професійно орієнтованою компетенцією.

5. Мова, мовлення і спілкування

Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і письмова).

За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам’яті, передаємо їх іншим. Учені виділяють такі функції мови у спілкуванні:

– засіб існування, передавання й засвоєння суспільно-історичного досвіду;

  • засіб інтелектуальної діяльності (сприйняття, мислення, уява);

  • універсальний засіб передачі інформації, тобто слова, словосполучення, речення, тексти є вербальними засобами передачі інформації. Вербальні засоби – найважливіші компоненти спілкування, оскільки вони головні носії повідомлень.

Формою існування мови є мовлення. Мовлення – це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби спілкування (звуки, слова та їхні форми, сталі звороти, моделі речень, тексти) для передавання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття й волевиявлення.

Отже, мова, спілкування й мовлення взаємопов’язані. Мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес спілкування.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує, добирає по-своєму.

Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі спілкування. Якщо мовленнєва діяльність засобами певної мови припиняється, мова стає мертвою. Мова живе тільки в мовленні й спілкуванні.

Вивчення мови, збагачення пам’яті різноманітними засобами і способами вираження думок сприяють розвиткові мовлення. Не менш важливе значення має також систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні спілкування рідною мовою під час виконання своїх професійних обов’язків, оскільки вміння й навички виробляються лише в процесі спілкування.

Отже, мова – це система засобів спілкування, мовлення – вибір цих засобів у процесі спілкування, спілкування – процес обміну інформацією за допомогою мови, тобто мовленнєва діяльність.

Щоб бути зразковим, фахове мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

  • змістовністю (розкриття суті висловлювання);

  • логічністю (послідовне викладення думки);

  • точністю (відбір мовних засобів, що найбільш відповідають висловлюваному змісту);

  • правильністю (дотримання норм літературної мови);

  • доречністю та доцільністю (використання мовних засобів відповідно до мети висловлювання та умов спілкування);

  • емоційністю (збудження почуттів).

Отже, високу культуру фахового мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі спілкування.

6. Невербальні засоби спілкування

Мовлення – не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомогою інших засобів – жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.

Невербальні засоби спілкування це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомогою слів передається всього 7 % інформації, тоді як звуковими засобами – 38 %, а за допомогою міміки, жестів і поз – 55 %. Без сумніву, вербальні й невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними й невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними – ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Уміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування.

На думку американських учених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин.

У наукових дослідженнях є різні класифікації невербальних засобів, які схематично можна представити так:










Невербальне спілкування







кінетика

праксодика










і екстралінгвістика

таксика




проксеміка












експресивно виразні рухи

візуальний

контакт

(погляд)

інтонація




потиск

рук

орієнтування
















поза

направленість рухів

гучність




поцілунок

дистанція










.

жест

довжина поглядів




тембр




поплескування по плечах













частота контакту

усмішка

міміка

пауза










зітхання




хода




сміх










плач




покашлювання







тональ-ність






следующая страница >>