asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Степан Пушик романи

«Страж-гора» та «Галицька брама»

Урок-конференція


Учитель української мови та літератури Корсунь – Шевченківського ліцею

Лисенко Тетяна Мілентіївна


2010 р.
Урок-конференція
Тема: Степан Пушик. Романи «Страж-гора» та «Галицька брама»
Мета: Забезпечення системних знань учнів, самостійності у виборі засобів, форм та методів навчально-пізнавальної діяльності, формування світогляду учнів та розширення діапазону знань з теми «Сучасний літературний процес».Виховання інтересу до неординарних постатей в українському письменстві.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Вид уроку: оглядова конференція.
Обладнання: мультимедійні засоби (комп’ютер).

ТЕХНОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ

Перший етап (підготовчий)

1. Визначається тема конференції.

2. Ставиться мета та завдання.

3. Розробляється перелік питань.

4. Оголошується конкурс на кращу доповідь і девіз конкурсу.

5. Розподіляються обов’язки між учнями.

6. Готуються виставочні матеріали, література, наочність.


Другий етап (підготовка конференції)

1. Уточнюється план конференції.

2. Визначаються її учасники (учні одного класу чи паралельного).

3. Складається список рекомендованої літератури.

4. Оголошуються доповідачі та співдоповідачі.

5. Готується інформаційний стенд.
Робота вчителя на цьому етапі.
1. Надає допомогу учням, іншим учасникам конференції.

2. Переглядає зміст доповідей, аналізує їх, порівнює, спів ставляє, прогнозує можливі зіткнення різних точок зору.


Третій етап (власне конференція)

1. Оголошення теми і мети.

2. Оголошення теми доповідей, співдоповідей, виступів.

2.1. Теми доповідей:

ПЛАН КОНФЕРЕНЦІЇ
- «Отут я жив сто тисяч літ» (біографія письменника). Додаток №1.
- «Ватра Степана Пушика» (творчість письменника, загальний огляд).Додаток №2.
- «Про інше потроху…» ( Степан Пушик про себе ). Додаток № 3.
- «Романістика Степана Пушика» ( Загальна характеристика ). Додаток № 4.

- «З народних уст – книга « Страж – гора ». Додаток № 5.
- «Галицька брама» - роман про історичну пам'ять українського народу»

Додаток № 6.
2.2. Теми співдоповідей:
- «Тіло викупаєш у воді, мозок у мудрості, а душу у співанках та музиці…» ( Фольклорна творчість письменника ). Додаток № 7.
- «Бринить душа людини ніжна і сильна, чиста і красива, безмежна і бездонна, заглянути в яку не кожному вдається» ( Образ Марії Марчак з роману «Страж - гора»). Додаток № 8.
- «Галич – Галичина, Закарпаття, Буковина, Волинь – Землі Київської Русі – ворота Києва» ( Образи князів з роману «Галицька брама»). Додаток № 9.
2.3. Теми виступів:
- «Художній світ Степана Пушика». Додаток № 10


Четвертий етап ( підсумки конференції )


  • Колективні думки.




  • Виступи опонентів.


Додаток № 1

СТЕПАН ПУШИК

(нар. 1944)

Степан Григорович Пушин народився 26 січня 1944 року в с. Вікторові Галицького району Івано-Франківської області в селянській родині. Хліборобська сім'я рано втратила батька-годувальника. Малому Степанкові було всього 13 років, коли разом із молодшими сестрами й братом він залишився напівсиротою. Вже тоді глибоко запали в душу хлопчини материнські тужливі пісні, які старанно запам'ятовував і записував. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах, спеціальну — в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті в Москві.

Трудову й творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком — економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії, потім працював кореспондентом в обласній газеті, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Нині є професором кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Степан Пушик обирався народним депутатом України (1940-1994 рр.). У Верховній Ралі був членом Комісії культури й духовного відродження, а також — головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик — член Національної спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Міжнародної асоціації україністів, НТШ, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів «Дзвін», «Березіль», лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, а також премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефаника, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, премій журналів «Україна», «Жінка», «Березіль», багатьох літературних конкурсів.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, медалями, занесений до «Золотої Книги України - 2000». За вагомий внесок у розвиток української науки та культури нагороджений Дипломом Міжнародного відкритого Рейтингу «Золота фортуна».

Степан Пушик є автором поетичних збірок «Молоді громи», «Золотий Тік», «Писаний камінь», «Задума гір», «Голивиця», «Луни», «Галич», «Заплаканий промінь», книжки вибраних віршів, поем і пісень «Храмолом». Для дітей випустив збірки «Маленьке шпаченя», «Золотий човник».

Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями, їх поклали на музику композитори А. Кос-Анатольськнй, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків, Б. Буєвський та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети «Співають гори», «Любисток», «Над горою місяць повен», «Козак гуляє», аудіо- і грамзаписи.

Степан Пушик також є автором романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, фольклористики, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ «Страж-гора», «Галицька брама», «Ключ-зілля», «Перо Золотого птаха», «Дараби пливуть у легенду», «Землі нев'януча краса. Івано-Франківщина». Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, приповідок, тостів, а саме: «Казки Підгір'я», «Золота вежа», «Срібні воли», «Українські тости» та багатьох книжок виданих у співавторстві.

Цінним здобутком митця, як також перекладача є його переклад, реконструкція та розшифрування багатьох темних місць «Слова о полку Ігоревім». Твори Степана Пушика перекладені російською, китайською, румунською, молдавською, білоруською, литовською, киргизькою, башкирською, словацькою, непальською та іншими мовами.

Додаток № 2

ВАТРА СТЕПАНА ПУШИКА
Степан Пушик — один із представників сучасного красного письменства. Його можна вважати дещо спізненим «шіст­десятником», оскільки саме в шістдесяті моло­дий тоді поет уклав свою «самвидавівську кни­жечку» «Зелена хвоя» (1964) і видав у «Карпа­тах» збірку «Молоді громи» (1967). Проте офі­ційно в літературу він увійшов таки у 70-ті.

До сьогоднішнього дня митець видав зо три десятки поетичних і прозових книжок, збірки для дітей, публіцистичні й фольклорні твори, які пе­рекладені багатьма мовами Європи: три книжки побачили світ у перекладі російською, одна — болгарською, а окремі твори друкувалися анг­лійською, польською, німецькою, словацькою, литовською, білоруською, узбецькою, румунською та іншими мовами.

У січні цього року майстрові слова виповни­лося 60. Свій ювілей письменник зустрів у розповні творчих сил. Він — лауреат Національної премії імені Т.Шевченка, "премій імені П.Чубинського, М. Ірчана, В. Стефаника. У 200І році С.Пушик став лауреатом премії міста Галича імені Памви Беринди за твори про Га­лич і наукові розвідки про Галицько-Волинське князівство. Порівняно недавно, вже у 2002 році, за книгу «Ватра на Чорній горі» (про неї мова нижче) митця нагороджено Першою Міжнародною премією фундації Воляників-Швабінських Нью-Йоркського Українського Вільного університету.

Степан Григорович Пушик — постать надто непересічна, щоб і раніше, й сьогодні її не помічали й друзі, й вороги, й ура-патріоти, й патріоти справжні, й помірковані, й крайньо ліві, яким і раніше цей поет був кісткою в горлі, й зараз не до шмиги. У вишиваній сорочці (і це в глибоко трагічні для нашої нації сімдесяті, коли подібний одяг розцінювався як виклик системі!), високий, статний, як запорозький козарлюга, щедрий на влучне слово й цікаву задушевну бесіду — це Пушик тридцятилітній і водночас усе-таки Пушик сьогоднішнього дня. Час ніби не має влади над цією людиною, хоча й обдарував Степана Григоровича тією сивиною, яку в народі спочатку називають «перець з сіллю», а згодом уже й «сіль з перцем».

Степан Пушик — відомий в Україні й за рубежем романіст, науко­вець, дослідник «Слова о полку Ігоревім...» й багатьох інших писемних пам'яток Київської Русі, й чудовий майстер «малої» прози, про що за­свідчила його «Ватра на Чорній горі». Та Пушик – поет — іпостась особ­лива. Зокрема Пушик - пісняр. Пройдіться вулицями Івано-Франківська чи Львова й спитайте, що ваші випадкові співрозмовники можуть сказати про широко відому пісню «Козак гуляє». І почуєте від них, що ця пісня народна. А тим часом цей твір ще не має й десятилітнього віку. Зате ав­тора має. І автор — Степан Пушик. Хоча текст твору нібито несе тільки інформацію про козацьку вольницю й запорозькі гуляння по корчмах і шинках, є у пісні й зойк козачки, й гірка сльоза України, які звучать попередженням нинішнім безпечним українцям, що впилися хто владою, хто славою, хто вседозволеністю, а про завтрашнє нації й дер­жави й гадки не гадають:

Козак сміється.

Шинкарка носить.

Шинкар моргає:

- Замало ллєш!

- Не пий, козаче, —

козачка просить.

- Не пий, козаче! —

Мене проп'єш!

Шинкарка швидко

горілку носить.

- Козацтво п'яне! —

Регоче ніч.

- Не пийте, хлопці! —

Вкраїна просить. —

Не пийте, хлопці! Проп'єте Січ!

Додаток № 3

Про інше потрохи…
«... почав писати у другому класі; редагував стінгазети, вміщував епіграми, гуморески... А з квітня 1959р. що тільки не друкував, починаючи від Гали­ча й закінчуючи Катманду (Непал), Нью-Йорком, Сіднеєм, Торонто, Онтаріо. Коли йшов до війська, то літературно-мистецький клуб видав мені першу збірку «Зелена хвоя» на правах рукопису, та я її ніде, не зга­дую...

... я зі шкільних років записую геть усе І маю найбільший на планеті щоденник — до 300 томів (вели­ких, по 200 сторінок).

... взірцем були Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, але без друга Богдана Гармазія, без матері, без початківців я, можливо, і зачах би.

... я пізній шістдесятник, але шістдесятник, який пройшов по лезу у «ганебні» сімдесяті, не схибив, не про­дався...

...я дуже дисциплінований і обов'язковий, цілес­прямований. Якось Ігор Римарук сказав, що моєї біог­рафії вистачило б на кількох...

... коли я тримав у руках газету з першим над­рукованим своїм віршем, то в мене за спиною виросли крила до Чумацького Шляху, що в небі.

... мені багато дала дружба з Євгеном Гуцалом, Іваном Миколайчуком, Романом Федорівим, Петром Палієм, Миколою Карпенком, Тарасом Мельничуком, Петром Скунцем.

... я прожив надзвичайно цікаве життя, зустрічався й пив по чарці з президентами, прем'єрами, міністрами, дипломатами, мандрівниками, губернаторами, пастухами на полонинах, лісорубами, трактористами... Сам був пастухом, їздовим, косарем, садівником, скотарем, солдатом, рахівником, економістом, журналістом, головою клубу творчої інтелігенції, поетом, прозаїком, драматургом, есеїстом, критиком, перекладачем, літературознавцем, фольклористом, редактором, безробітним, альпіністом, мандрівником, викладачем, доцентом, професором, членом редколегій, головою Державної комісії, мужем, батьком, дідом.»

Оці Пушикові зізнання — це шматки його біог­рафії життєвої і творчої. Це часом його самооцінка чи самозахист, а часом аж до наївності оголена без­посередність. Інколи дуже відстороненому читачеві дещо із цього може здатися авторською самопохвальбою. Насправді ж цей публічний самозахист та само­оцінки в критичні хвилини не раз відлякували від ньо­го тих, хто клепав на його адресу наклепи і доноси.

Отже, крізь одне таке Пушикове «я» — «я на­писав біля сотні пісень» — загляньмо у цей світ. За оцінками спеціалістів, Пушик — поет-пісняр з ласки Божої. Пригадаю, що 1985 р. у видавництві «Музич­на Україна» вийшла у світ книжка його пісень «Співа­ють гори». Треба сказати, що такого видання удосто­ювались тільки популярні композитори і популярні поети. У передмові до цієї книжки Дмитро Павличко писав: «... якщо визначити не тему, а розмах життя Пушикових пісень, треба говорити — співають гори, а з ними дністрянські та дніпрянські доли, пшеничні степи та індустріальні світла України!

У Степана Пушика майже немає таких пісень, котрі не могли б існувати без музики як твори само­стійної літературної вартості. В цьому — секрет їхньо­го впливу, їхньої змістової музичності, яка завжди була й буде душею звукового ладу, основою драма­тургії співальних мотивів. Але поет знає, з якими ви­могами підходить до слова пісенна музика; він ревно дбає про ясність і повнозвуччя кожного рядка, про лаконізм і неповторність вислову, наближаючись у цьому до фольклорних зразків. Степан Пушик, як мало хто, вміє скористатись народним образом, по­єднати в тканині своєї пісні індивідуальну й народну поетику»".
Додаток № 4



следующая страница >>