asyan.org
добавить свой файл
1

http://zakon.at.ua/


Спадкування за законом у новому Цивільному кодексі України

З 1 січня 2004 р. набирає чинності новий Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), прийняття якого не могло не вплинути на центральний інститут цивільно­го права - права власності і, відповідно, на інститут спадкування. Норми книги шостої ЦК України „Спадкове право” чітко систе­матизовані в семи главах: „Загальні поло­ження про спадкування”, „Спадкування за заповітом”, „Спадкування за законом”, „Зді­йснення права на спадкування”, „Виконання заповіту”, „Оформлення права на спадщи­ну”, „Спадковий договір”.

На відміну від ЦК УРСР в книзі шостій ЦК України відповідно до принципу диспо-зитивності цивільно-правового регулювання на перше місце поставлено спадкування за за­повітом, а на друге – спадкування за законом.

У новому спадковому законодавстві зна­йшла відображення правонаступність прин­ципів спадкового права і конкретних норм законодавства, що діяло раніше, на законо­давчому рівні сформульовано окремі поло­ження, що раніше мали лише доктринальний характер, з'явилися і абсолютно нові норми. Норми спадкового законодавства стали більш детальними, більш регламентованими. Якщо раніше питання, які виникали в нотаріальній і судовій практиці, необхідно було розв'язу­вати за допомогою керівних роз'яснень Пле­нуму Верховного Суду, виходити із загаль­них положень закону, то тепер відповіді на багато питань можна знайти безпосередньо в новому Кодексі.

Певні положення перспективного спадко­вого законодавства розглядалися деякими нау­ковцями в ході обговорення проекту ЦК [1-3]. У той самий час редакція окремих статей ново­го ЦК України істотно відрізняється від новел проекту ЦК, зміст низки понять залишився остаточно не з'ясований, відсутність практики застосування нового фундаментального зако­ну, який вносить принципові зміни в один із головних розділів цивільного права– спадкове право, створює певні труднощ і в розумінні та застосуванні окремих законодавчих поло­жень.

Незважаючи на те, що при визначенні підстав спадкування законодавець віддає прі­оритет спадкуванню за заповітом, в Україні, як свідчить нотаріальна практика, найпоши­ренішим є спадкування за законом.

При спадкуванні за законом законодавець повинен дати відповідь на два важливі запи­тання: кого необхідно вважати спадкоємцем за законом і в якому порядку спадкоємці за законом закликаються до спадщини?

Законодавець у ЦК України зберіг черго­вість закликання до спадщини спадкоємців за законом, в той самий час однією із голов­них і найрадикальніших новел ЦК є значне розширення кола можливих спадкоємців за законом. Про таке розширення висловлюва­лися окремі науковці ще в 30-х роках XX ст. [4]. Цю саму позицію поділяли деякі фахівці і при обговоренні нових цивільних кодексів союзних республік на початку 60-х років, які пропонували віднести до спадкоємців за за­коном тітку і дядька спадкодавця [5]. У но­вому ЦК України ще більше спадкоємців, які можуть закликатися до спадщини. За новим спадковим законодавством до спадкування можуть закликатися родичі шостого ступеня спорідненості включно.

Які ж категорії спадкоємців набувають права на спадщину за законом у новому ЦК України?

Перша черга– діти спадкодавця, у то­му числі зачаті за життя спадкодавця та на­роджені після його смерті, а також той з по­дружжя, який його пережив, та батьки.

При визначенні осіб, які вважаються ді­тьми спадкодавця, необхідно керуватися від­повідними нормами Сімейного кодексу України (далі– СК України). Так, згідно зі ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у по­дружжя, дружина записується матір'ю, а чо­ловік - батьком дитини. Презумпція батьків­ства діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена протягом десяти місяців після припинення шлюбу, визнання його недійсним, походить від подружжя, а відтак - батьком дитини буде чоловік її матері (п. 2 ст. 122 СК).

У випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, похо­дження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження дитини, а походження дити­ни від батька - як у добровільному порядку, коли чоловік подає заяву про визнання себе батьком дитини, так і в судовому - за відсут­ності такої заяви.

Спадкові права усиновлювачів та усинов­лених відповідно до ст. 1269 ЦК (2003 р.) прирівнюються до спадкових прав родичів за походженням.

До подружжя належать особи, шлюб яких зареєстровано в органах РАГС, та особи, що уклали релігійний шлюб, який законо­давець прирівнює до шлюбу громадянського.

Друга черга – рідні брати та сестри спадкодавця, дід та баба, як з боку батька, так і з боку матері. До таких спадкоємців відне­сені як повнорідні, так і неповнорідні брати і сестри спадкодавця, тобто досить, щоб у спадкодавця з братом чи сестрою був спільним або батько, або мати. Так звані зведені брати та сестри, тобто діти від першого шлюбу чо­ловіка та жінки, спадщини один після одного не набувають.

Третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто брати і сестри батьків спадкодавця. Російський законодавець у но­вому ЦК РФ також зарахував дядька та тітку до спадкоємців третьої черга за законом.

Четверта черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

В юридичній літературі висловлювалися сумніви щодо доцільності введення до кола спадкоємців за законом осіб, які «проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років», оскільки в ЦК України немає визначення такого поняття, як сім'я, не сфор­мульовано принципів, керуючись якими мож­на б було віднести ту чи іншу особу до членів певної сім'ї [6]. Зазначимо, що і новий СК України пропонує поняття сім'ї, яке за своїм змістом є оціночним. Так, ст. З СК відносить до складу сім'ї осіб, які «спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки». Отже, особи, які претен­дуватимуть на спадщину як «члени сім'ї», а це можуть бути і особи, які не пов'язані із спадкодавцем родинними зв'язками, повинні доводити своє «членство» в судовому поряд­ку. З іншого боку, родичі одного ступеня споріднення зможуть «відтісняти» від спад­кування інших родичів такого самого ступеня споріднення, набуваючи статус «член сім'ї».

П'ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднен­ня усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Поняття «шостий ступінь споріднення» невідоме широкому загалу. Під час обгово­рення проекту ЦК країни в літературі за­значалося, що пересічний громадянин навряд чи зрозуміє зміст цього терміна [7].

У ст. 1505 проекту ЦК України від 25.08.96 р. пропонувалося дати розгорнутий зміст понять ступенів споріднення. На жаль, ця пропозиція не знайшла підтримки, хоча на­вряд чи це є виправданим.

Ступінь споріднення визначається за кіль­кістю народжень, що відділяють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодав­ця не входить до цієї кількості.

Так, родичами четвертого ступеня спо­ріднення є діти рідних племінників (двою­рідні онуки) і рідні брати та сестри діда, ба­би (двоюрідні дід та баба) спадкодавця.

Родичами п'ятого ступеня споріднення є діти двоюрідних братів і сестер (двоюрідні племінники і племінниці) і діти двоюрідного діда і баби (двоюрідні дядьки та тітки) спад­кодавця.

Родичами шостого ступеня споріднення є діти двоюрідних правнуків і правнучок (дво­юрідні праправнуки і праправнучки), діти двоюрідних племінників і племінниць (трою­рідні онуки і онучки) і діти двоюрідного дядь­ка і тітки (троюрідні брати і сестри) спадко­давця.

До п'ятої черги спадкоємців за законом віднесені також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять ро­ків одержувала від нього матеріальну допо­могу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. На відміну від ЦК УРСР 1963 р., за яким утриманець отримував спадщину нарівні із тією чергою спадкоємців, яка закликалася до спадщини, новий ЦК України, по суті, усунув цю кате­горію спадкоємців від спадщини. Зміну по­рядку спадкування утриманцями розробники нового ЦК пояснюють тим, що брати до себе у сім'ю чужу дитину чи допомагати старшій особі ставало небезпечним, адже у разі смер­ті добродія вони одержували право на спад­щину поряд з дружиною, батьками, дітьми. Такі утриманці «міцно прилипали до спадко­ємців за законом» [8].

Вважаємо, що своє ставлення до утриман­ців спадкодавець висловив однозначно за жит­тя - він надавав їм постійну матеріальну до­помогу, яка була єдиним або основним дже­релом існування таких осіб. Спадкодавцю надано право скласти заповіт, в якому він має можливість висловити свою останню во­лю і позбавити таких «прилипалів» спадщи­ни. Побоювання ж щодо надмірних претензій утриманців на спадщину були б безпідстав­ними, оскільки утриманців достатньо було виключити із кола обов'язкових спадкоємців, а не із кола спадкоємців взагалі, як це прак­тично зробив законодавець.

Визначаючи поняття «утриманець», зако­нодавець обмежився категорією «непрацезда­тність». Зазначимо, що нестабільність зако­нодавства про соціальне забезпечення, про охорону здоров'я, пенсійного законодавства створює перешкоди для визначення складу саме цієї категорії спадкоємців.

Наведеними особами не вичерпується ко­ло спадкоємців за законом. Так, ст. 1266 ЦК України значно розширила коло осіб, які на­бувають право на спадщину в порядку пред­ставлення. Під правом представлення розу­міють перехід частки спадкоємця, який помер до відкриття спадщини, до його правонаступ­ників.

Якщо ЦК УРСР 1963 р. надавав право спадкування в порядку представлення лише онукам та правнукам померлого, то ЦК Ук­раїни наділяє також правом спадкування в порядку представлення:

  1. племінників спадкодавця (вони отримують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім матері, батькові (тобто сестрі чи брату спадкодавця), якби вони були жи­вими на час відкриття спадщини;

  2. двоюрідних братів і сестер спадкодавця (вони отримують ту частку спадщини, яка
    належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони бу­ли живі на час відкриття спадщини.

Ще одні істотні зміни відбулися в інсти­туті спадкування за законом. Законодавець відмовився від особливого правового режиму спадкування домашнього майна. Якщо за ЦК УРСР 1963 р. домашнє майно при спадку­ванні за законом спадкувалося спадкоємцями за законом, які проживали із спадкодавцем, Незалежно від їх черні, то за ст. 1279 ЦК спадкоємці, які протягом року до часу від­криття спадщини проживали разом із спадко­давцем однією сім'єю, мають переважне пра­во перед іншими спадкоємцями на виділення їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спад­щині, яка їм належала.

Наведена новела, на нашу думку, є пе­редчасною. Як свідчить статистика сьогодні, на жаль, більшість населення України не мо­же зарахувати себе до заможних верств насе­лення. Майно, яке належить пересічній ро­дині, складається саме із предметів звичайної обстановки та вжитку. Неважко спрогнозува-ти ситуацію, коли син чи дочка, що прожи­вають окремо, після смерті, скажімо, батька, почали б, як спадкоємці першої черги, нарів­ні із своєю матір'ю, ділити домашнє майно. Син взяв би телевізор, дочка – пральну ма­шину, син – ложки, дочка – виделки. -«Що це за діти?» - запитаєте Ви. «Що це за за­кон? » - відповімо ми. Саме такий поділ до­машнього майна передбачає нове спадкове за­конодавство. Чи не є таке положення амора­льним за своєю суттю?

Спадкоємців, які проживають окремо і вимагатимуть свою частку домашнього май­на, можуть чекати перешкоди суто практич­ного характеру: вони не лише повинні дово­дити належність майна саме спадкодавцю, а й мати реальні можливості це майно фактич­но отримати.

На нашу думку, особливий правовий ре­жим спадкування домашнього майна необхід­но зберегти.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що:

  1. Необхідність розширення кола спадкоєм­ців за законом не викликає сумніву. В біль­шості цивілізованих країн родичі четвертого ступеня спорідненості закликаються до спад­кування як спадкоємці за законом. Держава не повинна стати власником майна громадя­нина за наявності у нього досить близьких родичів. У той самий час усунення, практично, від спадкування утриманців померлого позбавляє останніх засобів існування і спо­творює волю спадкодавця.

  2. У ЦК України чітко не визначено по­няття «непрацездатність» як одна із умов визнання особи утриманцем, і поняття «член сім'ї спадкодавця», які надають можливість особам, що не пов'язані із спадкодавцем родинними зв'язками, набувати право на спад­щину. Відповіді на ці питання доцільно дати у відповідному керівному роз'ясненні Плену­му Верховного Суду. Зміст наведених понять у спадковому, трудовому, сімейному праві, у праві соціального забезпечення не збігається. Уникнути тривалих судових суперечок, за­ безпечити єдність судової практики можна лише за умови уніфікації їх змісту.

  3. Позбавлення предметів звичайної до­ машньої обстановки та вжитку особливого
    правового режиму є передчасним, воно обу­мовить наявність численних судових спорів як щодо варіантів поділу майна в натурі, так і його витребування із володіння спадкоємців, які проживали разом із спадко­давцем.


Література


  1. Гришаев С.М.Наследственное право:Учеб. пособие. –М., 2002.

  2. Власов Ю.Я., КалининВ.В. Наследования по закону и по завещанию. –М., 2000

  3. Фурса С.Я.,Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія і практика : Навч. Посібник. – К.2002

  4. Серебровский В. Наследственное право // Сов. юстиция. –1937. –№10-11

  5. Антимонов Б., Граве К. Право наследования // Соц. законность. – 1956. –№6.-с.19

  6. Цивільне право України: Підручник у 2кн. / За ред. Дзери О.В., Кузнецової Н.С. – Кн.2 – К., 2002 – с. 614.

  7. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право влас­ності. Спадкове право: Навч. посібник. –К., 2000. – с. 117.

  8. Передмова до проекту Цивільного кодексу України // Українське право. –1999, число 1. – с.23.