asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5
Символи Петрівського району:


Герб.

У синьому полі срібна вузька балка: у верхній частині щита полуденне сонце, внизу золоті перехрещені булава та колос.

Прапор.

Прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:5,
у верхньому древковому куті якого зображені перехрещені жовта булава та колос. Складається з трьох горизонтальних смуг: синьої, білої та синьої.
Історична довідка
Історія заснування і походження назви району приводить нас в далекі часи Запорізької Січі – осередку і, одночасно, організації вільного козацтва за дніпровськими порогами.

Навесні 1648 року в урочищі Жовті Води (за 18 км від Петрового) загони Богдана Хмельницького розгромили авангард польських військ. Ця перемога мала велике значення для дальшої визвольної боротьби українського народу, вінцем якої було проголошення возз’єднання України з Росією. В боях під Жовтими Водами вирішалась доля і частини дикого степу. В урочищах і балках, по яких притоки несли свої води до Інгульця, вихідці із Січі осідали зимівниками та хуторами. Роком заснування Петрового можна вважати 1709 рік. Хутір Петрика мав кілька землянок, хат-мазанок, та козацьку церкву-каплицю.

Бурхливі часи 1709 року (коли царські війська зруйнували Запорізьку Січ) поклали свій відлунок на життя хутора Петрика. Він запустів, але після повернення запорожців, швидко почав заселятися одруженими запорожцями та постолатами, вихідцями з гетьманщини Правобережної України на території Нової Сербії і Новослабудського полку.

В період Нової Січі (1734-1935 рік) с. Петрове було великою Запорізькою слободою, в якій налічувалося біля 300 дворів, був чималий церковний прихід, до якого належали навколишні села і хутори. В 1775 році в Петровому працює поштова станція. Поля Петрівського району були місцем для збору російських і козацьких військ перед походом проти поляк і татар.

У травні 1775 року царський уряд ухвалив „истребить кошових козаков”. Після ліквідації останнього коша запорізького, слобода Петрове була виділена в державні маєтності.

В 1784 році Петрове увійшло до складу Олександрійського повіту Херсонської області. Поселення мало низенькі селянські хати, які тулились над обривами річки. Степи славились тріпчастою ковилою, водились дикі кози, вовки, лисиці, зайці, борсуки, тхори, дрофи.

Лихим був в історії села 1840 рік. На Інгульці сталася катастрофа-повінь. Водою було занесено водяні шляхи, хати, стайні.

В 1863 році, з ліквідацією військових поселень, Петрове перетворюється в цивільне поселення (село). До складу Петрівської волості тоді входили с. Петрове, Мар’янівка, Новоселівка, Графитівка, Ново-Григорівка, Іванівка (Сабадашеве) хутори Шапошніков та інші. В ті часи землі Петрівщини активно заселялися, бо були багаті та родючі. В основному населення займалося хліборобством, землю обробляли ралами і дерев’яними плугами, але були торгівці, ремісники. В самім Петровому щороку проводились 4 ярмарки, базари по неділях, середах, п’ятницях. В 1877 році відкрито земську школу. Перший випуск відбувся в 1879 році.

В 70-х роках XIX століття на околиці с. Петрове жив один із перших дослідників Криворізького залізорудного басейну О.М.Поль. В 1872 році він відкрив на землях Власівської балки багаті поклади графіту, а також залізні руди, каолін, тощо. Згодом в Петровому почала працювати графітна копальня, та розвідкове добування залізної руди.

Широкого розмаху набув революційний рух селян в 1905 році. На мітингах, сходах збиралися селяни, де виступали з політичними промовами революційно настроєні робітники Криворізьких рудників, сільські активісти.

А восени запалали маєтки. Селянський рух був жорстоко подавлений царськими військами. Але розправа не припинила боротьби. Навесні 1906 року організувались революційні гуртки, які поширювали політичну літературу, вели роз’яснювальну роботу серед селян, вивчали революційні пісні.

Крім політичної агітації гуртківці завозили з міст Олександрії, Кривого Рогу, Катеринославу нелегальну зброю, вибухівку. Через студента Кузьменка було налагоджено зв’язок з Петербургом.

В 1908-1909 році вийшли із сіл на хутори і відруби 14 господарств. Багато бідняцьких і середняцьких господарств, землі яких закупили куркулі, розорилися.

Однією з найскладніших сторінок в історії Петрового були 1917-1921 роки. Тут в глухих степах колишньої Херсонщини почалася найжорстокіша боротьба за встановлення радянської влади. В цей час Петрівська волость ввійшла до складу Криворізького повіту, і всі події того часу тісно пов’язані з діяльністю більшовиків Криворіжжя.

Навесні 1921 року організовується перша комуна, в яку вступили колишні партизани-бідняки. Весною 1921 року вперше було засіяно 30 гектарів колективної землі.

З 1922 по 1926 рік майже 1000 сімей вийшли із селянських общин і заснували нові села: Червонокостянтинівка, Виночаївка, Петропіль, Мишоловки, Вершиновласівка та інші.

До революції в Петровому було організовано судоощадне та кредитне товариство. На їх основі в 1925 році було створено сільськогосподарський банк, який допомагав селянам з кредитами для придбання сільськогосподарських машин та інвентарю.

В лютому 1927 року на графітній котельні створено шахтний комітет профспілки, первинна парторганізація, комсомольська організація.

В 1929 році Петрове стає районним центром в складі Криворізького округу. В 1930 році, після ліквідації округів, Петрове входить до складу П’ятихатського району. В 1935 році знову організовано Петрівський район (з П’ятихатського, Новгородківського, Новопразького районів) із 92756 гектарами землі, 16 сільськими радами, 66 колгоспами, 2 радгоспами, 3 МТС і 1 м’ясорадгоспом.

З початку Великої Вітчизняної війни 4219 чоловік Петрівського району пішли захищати Батьківщину, з них майже 400 петрівців.

8 серпня 1941 року Петрове захопили фашисти. Більш, як 200 молодих хлопців та дівчат вони відправили на каторгу до Німеччини. Були зруйновані і спалені всі господарські приміщення колгоспів, МСТ, школи та майже 100 будинків місцевих жителів.

В районі велася боротьба проти окупантів. Було створено підпільні групи (1942 рік) в Богданівці, Петровому, Рядовому та група опору з частини вчителів та молоді селища Петрового.

21 жовтня 1943 року війська Другого Українського фронту визволили від німецько-фашистських загарбників Петрове – перший районний центр Кіровоградщини. Трьома днями раніше (18 жовтня) – село Зелене.

Жорстокі бої за кожен населений пункт на землях Петрівщини тривали до 6 березня 1944 року. За визволення району загинуло близько 10000 воїнів.

Відроджувати сільське господарство допомагали трудівники РРФСР і республік Середньої Азії. Протягом 1945-1948 років вони надіслали колгоспам Петрового і МТС насіння, худобу, 50 тракторів, 25 моторів тощо.

На кінець 1947 року зросла врожайність зернових, збільшилось поголів’я великої рогатої худоби. У 1950 році 7 колгоспів Петрового об’єднались у три великі господарства – імені Леніна, імені Калініна та імені ХХ-річчя Жовтня. На річці Інгулець трудівники села спорудили колгоспну гідроелектростанцію, що дало можливість механізувати трудомісткі роботи на токах і фермах. В хати колгоспників прийшла електрика.

За післявоєнні роки, починаючи з 1950 року, в господарствах району першочергова увага в галузі будівництва приділялася зміцненню матеріально-технічної бази культури та освіти. В усіх населених пунктах побудовано клуби, будинки культури та школи.

Найвизначніші побудови 1950-х років – це Петрівський маслозавод (1952), Іскрівське водосховище (1956).

3 квітня 1963 року Петрове набуло статусу селища міського типу. В 1970 році в районному центрі побудовано стадіон.

В кінці 70-х років створюється база по видобутку залізної руди. Працюють два залізорудні кар’єри – Петрівський та Артемівський. Запаси залізної руди при освоєнні проектної потужності обох кар’єрів – 13 млн. тонн на рік, розраховані на період експлуатації понад 100 років. За період експлуатації кар’єрів у найсприятливіші роки добувалося понад 6 млн. тонн руди, яка направлялась на збагачення до м. Кривого Рогу.

За якихось 5-10 років в Петровому виросли два мікрорайони: „Сонячний” та „Артемівський” з п’ятитисячним населенням.

У 80-х роках у районному центрі побудована школа на 1200 учнів, лікарняний комплекс (терапевтичне, інфекційне відділення) центральної районної лікарні, 20 кілометрів дороги з твердим покриттям для сполучення смт Петрового з м. Кіровоградом (через Новогородківський район), будинок побуту, банно-пральний комбінат.

Важливою подією в житті району стала його газифікація, яка розпочалася ще в 70-х роках – газифіковані села Володимирівка, Петрівське, Луганка, Іскрівка. У 2001 році прийшло голубе паливо в районний центр – селище міського типу Петрове. На січень 2004 року по селищу прокладено 24,9 кілометрів розгалуджуючих газових мереж, газифіковано більше 1000 квартир.





следующая страница >>