asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5
І. ПРЕДМЕТ, МЕХАНІЗМ ТА ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА РЕДАКТОРСЬКОГО АНАЛІЗУ ТЕКСТУ

Питання для самоперевірки

1. Поняття «редакторський аналіз».

2. Предмет редакторського аналізу й оцінки тексту.

3. Механізм процесів редакторського аналізу й оцінки тексту.

4. Загальне уявлення про структуру редакторського аналізу.

5. Структура редакторського аналізу за одиницями тексту.

Література

Григораш Д.С.Теорія і практика редагування газети.-Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966.-С.11-12, 17-19.

Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМ К ВО, 1989.-0.4-9,15-19.

Іванченко Р.Г. Літературне редагування. - К.: Вища шк., 1983. - С.8-10,12-15.

Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. - Львів: ПАЮ, 2002. - С.9, 21-22, 85-88.

Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів:

Практичні заняття (Навчальний посібник з курсів: "Практична стилістика української мови", "Стилістика тексту", "Редагування в ЗМІ"). - Львів: ПАЮ, 2003. - С.355-360.

Качкан В.А., Лизанчук В.В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення. - Львів: ЛДУ, 1987. - С.3-24.

Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972.-С.9-10, 13-16, 17, 19-23.

Мильчин А.Э. Методика редактирования текста.-М.: Книга, 1980. - С.8-25.

Мильчин А.Э. Издательский словарь-справочник. - М.: Юристъ, 1998.-С.194, 225, 331-332.

Льюис Б. Диктор телевидения: Пер. с англ.- М.: Искусство, 1973. - С.198-199.

Накорякова K.M. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.5-Ю.

Огар Е.І. Українсько-російський та російсько-український словник-довідник з видавничої справи. - Львів: Палітра друку, 2002. - С. 152- 153.

Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. - Львів: 21

А.О.Капелюшний. Афіша, 2001.-С.23-39, 310-312, 320-321.

Почепцов ГГ. Профессия: имиджмейкер. - К.: ИМСО МО Украины, НВФ "Студцентр", 1999. - С.35-38.

Работа над словом: Язык, стиль и литературное редактирование газеты. - М.: Политиздат, 1974. - С. 175-176.

Різун В.В. Літературне редагування. - К.: Либідь, 1996. - С.7-20, 58-74.

Сенкевич М.П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научных произведений. - М.: Высш. шк., 1984. - С.3-21.

Сенкевич М.П., Феллер М.Д. Литературное редактирование (Лингвостилистические основы). - М.: Высш. шк., 1968. - С.5-9.

Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980.-С.9-10, 14-15,20.

Терехова B.C. Литературное редактирование. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. - С.3-4.

Феллер М.Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования. -Львів: Вища шк., 1978. - С.4-8.

Практичні завдання

Завдання 1. Написати твір "Особливості роботи редактора" (власне бачення).

Завдання 2. Здійснити аналіз твору одногрупника.

Комплексне завдання:

1. „Наймаю на роботу редактора”. Віднайдіть в мережі Інтернет сайти рубрики типу „Пропоную роботу”. Віднайдіть, на цих сайтах пропозиції щодо вакантних редакторських посад у видавництвах чи редакціях газет (журналів). Систематизуйте матеріал за такими параметрами: загальні вимоги, ділові якості, професійні вимоги, заробітна плата. Підготуйте таблиці у відповідності з цими параметрами. З’ясуйте, який якостей вам ще бракує (виконувати на стандартних листках).

2. Комплексне завдання „Засвоюємо функціональні обов’язки видавничих працівників”. Група з кількох студентів бере (окремо) інтерв’ю про функціональні обов’язки у різних працівників різних видавництв (редактора, коректора, художнього редактора, технічного редактора, менеджера з продаж). Зробити це можна під час книжкових ярмарків, під час практики, або безпосередньо відвідавши видавництво, пошук в Інтернеті. На практичному заняття зіставляються зібрані дані, зіставляють випадки вимушеного суміщення обов’язків різних посад у малих і середніх видавництвах (виконувати на стандартних листках).

ІI. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ "РЕДАГУВАННЯ В ЗМІ"

Питання для самоперевірки

1. Редагування як наукова та навчальна дисципліна.

2. Зміст понять "редагування", "літературне редагування", "теорія і практика редагування", "редагування тексту".

3. Текст у ЗМІ як мікроструктура, що входить до складу макроструктури.

4. Міжпредметні зв'язки курсу "Редагування в ЗМІ".

5. Завдання редагування в ЗМІ.

6. Аспекти редагування.

7. Саморедагування в процесі журналістської творчості.

8. Специфіка редагування на радіо.

9. Особливості редагування на телебаченні.

10. "Прямий ефір" і завдання редактора передачі.

11. Типові макроструктурні та мікроструктурні помилки в ЗМІ.
Практичні завдання

Завдання 1. Порівняти трактування завдань редагування в працях двох різних дослідників. Викласти свої міркування з цього приводу у вигляді короткого реферату (на 2-3 сторінки).

Завдання 2. Виявити в газеті, на телеканалі чи в мовленні на FM-радіостанції макроструктуры й мікроструктурні помилки. Подати їх письмовий аналіз (на 1-2 сторінки).

Література

Григораш Д.С.Теорія і практика редагування газети.-Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966.-С.11-12, 17-19.

Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМ К ВО, 1989.-0.4-9,15-19.

Іванченко Р.Г. Літературне редагування. - К.: Вища шк., 1983. - С.8-10,12-15.

Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. - Львів: ПАЮ, 2002. - С.9, 21-22, 85-88.

Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів:

Практичні заняття (Навчальний посібник з курсів: "Практична стилістика української мови", "Стилістика тексту", "Редагування в ЗМІ"). -Львів: ПАЮ, 2003. - С.355-360.

Качкан В.А., Лизанчук В.В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення. - Львів: ЛДУ, 1987. - С.3-24.

Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972.-С.9-10, 13-16, 17, 19-23.

Мильчин А.Э. Методика редактирования текста.-М.: Книга, 1980. - С.8-25.

Мильчин А.Э. Издательский словарь-справочник. - М.: Юристъ, 1998.-С.194, 225, 331-332.

Льюис Б. Диктор телевидения: Пер. с англ.- М.: Искусство, 1973. - С.198-199.

Накорякова K.M. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.5-Ю.

Огар Е.І. Українсько-російський та російсько-український словник-довідник з видавничої справи. - Львів: Палітра друку, 2002. - С. 152- 153.

Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. - Львів: 21

А.О.Капелюшний. Афіша, 2001.-С.23-39, 310-312, 320-321.

Почепцов ГГ. Профессия: имиджмейкер. - К.: ИМСО МО Украины, НВФ "Студцентр", 1999. - С.35-38.

Работа над словом: Язык, стиль и литературное редактирование газеты. - М.: Политиздат, 1974. - С. 175-176.

Різун В.В. Літературне редагування. - К.: Либідь, 1996. - С.7-20, 58-74.

Сенкевич М.П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научных произведений. - М.: Высш. шк., 1984. - С.3-21.

Сенкевич М.П., Феллер М.Д. Литературное редактирование (Лингвостилистические основы). - М.: Высш. шк., 1968. - С.5-9.

Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980.-С.9-10, 14-15,20.

Терехова B.C. Литературное редактирование. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. - С.3-4.

Феллер М.Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования. -Львів: Вища шк., 1978. - С.4-8.
1. Редагування як наукова й навчальна дисципліна. Предмет "Редагування в ЗМІ"

Редагування - важливий етап праці над підготовкою рукопису до друку, взагалі підготовка тексту й нетекстового матеріалу до друку Але й не тільки ця діяльність. Упродовж останнього часу сформовано різні підходи до предмета, змісту поняття наукової

й навчальної дисципліни, курсу "Редагування". У радянські часи цей курс уперто називали "Літературне редагування", оскільки навчальні плани й програми надсилали з Москви, а там не могли дозволити, щоб до його складу входили теми, що порушують інші, крім літературного, аспекти редагування. Аспекти редагування – поняття, тісно пов'язане з питанням про предмет і завдання курсу "Редагування в ЗМІ".

Нерідко окремі дослідники абсолютизують один з аспектів редагування, вважаючи, що саме він і становить предмет розгляду в навчальному курсі й у науковій дисципліні "Редагування". Є три аспекти редагування: політичний, науковий і літературний. Найчастіше дехто з науковців абсолютизує саме останній, визначаючи предмет редагування в ЗМІ як мовностилістичне вдосконалення тексту, не беручи до уваги політичний і науковий аспекти.

Скажімо, як уважає Н.В.Зелінська, зміст літературного редагування полягає в тому, що при "підготовці до друку матеріалів масової і спеціальної інформації чимала роль належить їх літературному опрацюванню, тобто приведенню до належної літературної форми. Тут же вона пише про "прагнення до удосконалення мовностилістичної зображально-виражальної тканини творів, про "втручання в текст з метою поліпшення його форми. М.П.Сенкевич і МД.Феллер вважають, що літературне редагування - це "редагування мови і стилю твору. Щоправда, одразу вони як синонім до "літературного редагування" вживають термін "літературне опрацювання, що, на наш погляд, найповніше визнчає зміст цього поняття. Є й інший погляд на предмет і зміст редагування. Досить поширеним є уявлення: редагування - це виправляння помилок (фактичних, логічних, мовностилістичних). Скажімо, в багатьох сучасних російських довідкових джерелах досі панує такий підхід до трактування поняття редагування: "перевірка й виправляння тексту під час підготовки до друку. Той самий підхід зауважуємо й в українських масових довідкових виданнях: " Редагувати: 1. Перевіряти і виправляти або відповідно оформляти певний текст. 2. Бути керівником якого-небудь видання".

Без сумніву, дослідники теорії та практики редагування здебільшого заперечують проти такого трактування змісту ключового для себе поняття. Проте, критикуючи такий підхід, скажімо, РГ.Іванченко не пропонує іншого, а тільки обурюється: не можна правити всіх без розбору – і визнаних майстрів, і початківців3. М.П.Сенкевич (а її підтримує й Н.В.Зелінська) дає таке визначення, "що найбільш точно відповідає характеру літературного опрацювання тексту": "Літературне редагування – це форма мовної діяльності, процес редагування мови, стилю, композиції і, ширше, усієї структури рукопису, процес поліпшення форми твору з урахуванням його змісту. Треба зауважити, що тільки для літературного редагування це визначення є зашироким. Якщо ж зважити на те, що літературним редагуванням називали подеколи процес редагування загалом, то з цього погляду визначення Сенкевич-Зелінської є завузьким.

Специфічним підходом до визначення предмета редагування відзначається один з найвідоміших сучасних дослідників теорії редагування А.Е.Мільчин. Він зазначає: "Редагування -1. Процес, головна мета якого – на основі аналізу призначеного до видання твору встановити міру його суспільної цінності й торговельних перспектив, тобто міру відповідності змісту й форми цього твору його громадському, соціально-функціональному призначенню та читацькій адресі, порівнюючи прогнозований уплив твору на читача загалом і в деталях з тим, якому йому, на погляд редактоpa, бути бажано, і властивості, які твір має, з тими, які можуть забезпечити йому успіх на книжковому ринку, а також допомогти авторові придатного до видання твору посилити його позитивні риси й усунути хиби, виявлені в процесі редакторського аналізу. 2. Керівництво підготовкою й випуском періодичного чи такого, що триває, видання.

Повністю повторює думку А.Е.Мільчина у своєму визначенні предмета редагування Е.І.Огар, замінюючи "торговельні перспективи" на "комерційну успішність. Не полемізуватимемо з приводу комерціалізованого підходу до редагування у видавництві, наведемо лише вислів Томаса Фуллера "Наука найбільше збагатилася завдяки тим книгам, на яких утратили видавці. Але не можемо не зауважити, що загалом підхід до визначення об'єкта редагування в наведених дефініціях хибує на однобічність, на неповноту охоплення всіх сфер діяльності редактора в засобах масової інформації. Не заперечуємо того, що, можливо, у видавництві саме цю роботу й виконує редактор. Але водночас не можемо погодитися, коли одна з дослідниць, що репрезентує цей напрям у теорії редагування, Н.В.Зелінська називає "занадто розширеним визначення В.С.Терехової. Остання, зокрема, пише, що "редагування - це галузь суспільно-політичної та ідеологічної праці, яка включає всі аспекти роботи над рукописом, тобто це єдиний творчий процес, до якого входять оцінка теми, перевірка й виправлення викладу з погляду ідеологічного і фактичного (наукового, технічного, спеціального), перевірка та виправлення розробки теми і, нарешті, літературне опрацювання тексту.

Загалом дослідники теорії та практики редагування, які тією чи іншою мірою аналізують редакторську працю в мас-медіа, є авторами таких "розширених" визначень з погляду вчених, що розглядають об'єкт редагування у видавничій справі. Скажімо, М.М.Сікорський погоджується, що редагування- це "суспільно-літературна й ідеологічна робота, пов'язана з діяльністю органів преси, радіомовлення і телебачення, а також частина науково-літературної роботи, якою більшою чи меншою мірою сьогодні займається кожний науковий працівник.

В.В.Різун зауважує, що виокремлення трьох аспектів редагування – це значною мірою спадщина тоталітарної епохи "коли зі змісту поняття "літературний редактор" було вихолощено все, що зачіпало інтереси партії, а залишено лише право коригувати правопис та мову твору і тільки в тих межах, які не зачіпали ідеологічні устої тоталітарної держави. Так поступово поняття "літературний редактор" редукувалося до поняття "мовник", "коректор. Дослідник доходить висновку: "Предметом науки і курсу "Літературне редагування" є редакторська праця, спрямована на аналіз і підготовку журналістського матеріалу до друку, яку виконує літредактор. Зауважимо на цей раз занадто розширене трактування понять "літературний аспект редагування", "літературне редагування", адже ніщо не заважає тут замість "літературне редагування", "літредактор" уживати терміни "редагування", "редактор". І тоді збережеться повністю зміст усіх аспектів редагування - політичного, наукового, літературного. Тільки всі три види редагування виконуватиме одна людина - редактор.

Звісно, всі ці визначення ґрунтуються на різних підходах, на різному розумінні змісту, предмета редагування. Але вони ще й обумовлені різними аспектами редагування, а ще більше – різними спеціальностями й спеціалізаціями, різними умовами діяльності редактора. Скажімо, редагування технічної літератури, редагування реклами, редагування у видавництві й редагування в ЗМІ багато в чому різняться.

Тому з трьох аспектів редагування - політичного, наукового й літературного - дехто з дослідників виокремлює лише останній і вважає його основою змісту дисципліни "Редагування". Ми ж уважаємо за потрібне пристати на думку К.М.Накорякової, М.М.Сікорського, Д.С.Григораша, В.І.Свинцова й частково А.Е.Мільчина, які ще в радянські часи, незважаючи ні на які приписи, ні з ким не полемізуючи, просто виключили з назв своїх посібників і монографій слово "літературне" й писали про "редагування", "редагування тексту", "редагування газети", "редагування матеріалів масової інформації" та ін. У практиці ЗМІ аж ніяк термін "редагування" не означає тільки "аналіз і виправляння хиб мови і стилю". Редагування в ЗМІ - це насамперед розгляд тексту з погляду політичного, і тому редагування безперечно є однією з галузей суспільно-політичної діяльності.

Останнім часом дедалі помітнішим став підхід до редагування як до науки, що має загальнотеоретичні засади й практичний, прикладний (ужитковий) аспект. Скажімо, К.М.Накорякова пише: "Редагування –нова гуманітарна дисципліна. З.В.Партико пропонує (і використовує у своїй книзі) назву для цієї науки - едитологія. Він дає таке визначення цього поняття: "Едитологія - прикладна суспільна інформологічна наука, яка досліджує методологічні засади готування в ЗМІ повідомлень до публікування (видавничої справи). До методологічних засад належать аксіоми, закони, закономірності, постулати, методи, методики, норми, творчі процеси тощо. Включає як складові частини теорію видавничої діяльності й теорію редагування. Не можна не погодитися із визначенням, яке дає З.В.Партико предметові редагування: "предмет редагування - це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.

Додамо, що, за З.В.Партиком, "основним об'єктом редагування виступає авторський оригінал, "об'єктом редагування виступає також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання', а також "вкрай рідко об'єктом редагування може виступати і весь наклад видання. Зауважимо, що у визначення предмета редагування після численних дискусій автор книги (як поступку своїм опонентам) додав поняття "творча оптимізація", проте її метою все-таки є "отримання заданого соціального ефекту". Жоден автор не ставить на перше місце у творчості "отримання заданого соціального ефекту", для кожного автора творчість є способом самореалізації, самовираження.

Те саме можемо сказати й про редактора, чия праця є співтворчістю з автором. А задають потрібний соціальний ефект замовники "кілерсько-джангіровських" статей чи передач або владоможці в тоталітарному суспільстві. Хоча, ясна річ, нічого г нашими журналістами й редакторами не сталося б, якби вони наперед прораховували соціальний ефект від кожного свого виступу. На жаль, цього нема і, на щастя, сподіваємося, що вже ніколи й не буде.

Проте дедалі пильнішу увагу приділяють дослідники саме цьому аспектові редагування - редагуванню як засобові підвищення ефективності повідомлення. "Ефективність структури повідомлення виявляється в тому, що читач розуміє й сприймає повідомлення відповідно до задуму автора", - зауважує М.Д.Феллер і додає: "Ефективність повідомлення залежить від обставин, з якими пов'язаний процес спілкування: особливостей автора і читача, функцій і мети повідомлення, умов і завдань його сприйняття адресатом - і міри відповідності цим умовам структури повідомлення. Самостійно мовна чи літературна ефективність повідомлення, зрозуміло, не існує. Ефективність його структури – одна із складових частин єдиної соціальної ефективності, пов'язана з іншими й підпорядкована інформаційній цінності та важливості.

МДФеллер наголошує на тому, що "літературний аспект повідомлення впливає не тільки на ефективність його сприйняття; він має й виховне значення, розвиваючи (чи руйнуючи) логічну, емоційну, мовну культуру читача. Результати літературного опрацювання мають і суто економічне значення для суспільства загалом. Н.В.Зелінська також зауважує, що літературне опрацювання повідомлення має "соціальні, політичні наслідки. Отже, для ЗМІ одним з найважливіших аспектів редагування є такий: редагування як засіб підвищення ефективності впливу на читача, слухача, глядача.

Теорія редагування найчастіше розглядає як об'єкт свого вивчення текст. Наприклад, Р.Г.Іванченко пише, що редакторові "варто виходити із закономірностей становлення тексту та з вивчення його природи. Дослідник доходить висновку, що "робота "другої черги", шліфовка викладу або редагування - це фактично перевірка тексту з позиції сприймання. Редагування – це остаточне опрацювання тексту перед здачею до набору з позиції сприймання.

Можемо, отже, говорити про те, що журналістський текст є основним (не єдиним!) об'єктом редагування в ЗМІ. Проте редактор у мас-медіа має зважати ще на цілу низку чинників. Насамперед редактор у ЗМІ має, розглядаючи конкретний текст, враховувати те, яке місце йому належить у номері газети, в програмі чи в системі мовлення тощо, якого резонансу він повинен і може набути, зважаючи на ці чинники.

Отже, редактор у ЗМІ повинен постійно не тільки мати на увазі конкретний текст як цілісність, але й зважати на те, що цей твір є мікроструктурою, яка в ЗМІ неодмінно входить до якоїсь макроструктури. Процес редагування в ЗМІ ускладнений ще й надзвичайною оперативністю мас-медіа. Редактор інколи має зважувати те, який резонанс (який ефект) матиме ця мікроструктура в складі конкретної макроструктури в конкретний момент (нерідко буквально в цю мить). Це своєрідно позначається на всьому процесі редагування в ЗМІ.

Тому питання зв'язку курсу "Редагування в засобах масової інформації" з іншими навчальними й науковими дисциплінами висувається на передній план. Адже для редактора він (курс) є ніби підсумковим, таким, що синтезує знання з цілої низки інших курсів. Зокрема, дуже важливими для вмілого редакторського аналізу журналістських творів є "Теорія і практика журналістики", "Теорія літератури". Прямий зв'язок має літературне редагування з мовознавчими дисциплінами – "Українською мовою в ЗМІ", "Практичною стилістикою української мови", із психо- й соціолінгвістикою, а також із дициплінами, пов'язаними з аналізом тексту, - "Стилістикою тексту", "Текстознавством" тощо. Дуже важливо для редактора також засвоїти "Типологію помилок", "Девіатологію". Ще один комплекс дисциплін, дуже потрібний у діяльності редактора, - це "Психологія творчості" й "Психологія сприймання", "Соціальна психологія", "Риторика", "Іміджологія", "Паблік-рилейшнз", "Логіка". Відомості з історії журналістики допоможуть редакторові засвоїти досвід праці його попередників, уникати тих помилок, яких вони припускалися. Зрештою, діяльність редактора базується на всьому його досвіді й на всіх його знаннях (як зауважив СЯ.Маршак, "Редактор не має права бути початківцем), і тому обізнаність з будь-якою галуззю науки, життя людини й суспільства придасться редакторові в його праці.
2. Завдання й особливості редагування в різних засобах масової інформації

Більшість дослідників виокремлює три основні завдання редагування (дехто називає їх триєдністю): аналіз тексту, його оцінка та виправляння. Скажімо, М.М.Сікорський називає такі завдання: "Вивчення особливостей редакторського аналізу літературних творів як методу їхньої об'єктивної характеристики й оцінки, а також визначення шляхів удосконалення рукописів під час підготовки до друку...

Визначення методики редагування, прийомів і засобів реалізації рекомендацій, сформульованих під час редакторського аналізу. Д.С.Григораш базує свої дослідження завдань редагування на такій тезі:

"Газетний виступ - важливий засіб політичного впливу. Він повинен виявляти зрілість і активну громадянську позицію автора. Звідси випливають і завдання, що постають перед журналістами під час редагування в ЗМІ: "Чітка політична спрямованість газетного виступу, точність і логічність авторських міркувань, струнка композиція, хороший стиль, грамотність, прекрасне ілюстрування, добрий друк повинні бути предметом постійної турботи редакції. А.Е.Мільчин зауважує: "що більші суспільні завдання... ставить перед собою редактор, що більше він зацікавлений у їх вирішенні, то змістовніша й глибша його праця.

Водночас він називає найважливішим завданням редагування таке: "Саме критичний аналіз... – основа всієї редакторської праці, а "редактор - це переважно критик роботи автора з позицій... народних інтересів, з позицій загальних і специфічних інтересів читачів. Отже, цілком обґрунтованим є висновок дослідника: "основа редагування – це критичний аналіз призначеного до видання твору з метою його правильної оцінки й допомоги авторові в удосконаленні змісту й форми твору в інтересах читача і суспільства. На важливості саме цього завдання редагування наголошує й Р.ГІванченко, підкреслюючи при цьому, що часто на текст треба кинути критичний погляд сторонньої людини.

М.П.Сенкевич і М.Д.Феллер, а також Н.В.Зелінська, як і Р.Г.Іванченко, надають великого значення психологічним засадам редагування, наголошують на тому/що редактор має виконати головне завдання – "допомогти авторові донести до читача свої думки найбільш повно й точно. Але Н.В.Зелінська вважає, що для виконання цього завдання "потрібно, по-перше, виявити, що автор прагнув відобразити в тексті, і визначити, наскільки це йому вдалось (читання "на рівні автора"); по-друге, оцінити, як сприйматиме запропонований текст його адресат (читання "на рівні читача"), і, по-третє, максимально полегшити його сприйняття (зближення рівнів автора і читача, або власне редакторська правка). На практиці все це майже завжди здійснюється одночасно, тобто аналіз, оцінка і, якщо є потреба, виправлення тексту суміщаються. Дослідниця називає це триєдністю "аналіз – оцінка – виправлення. Якщо Н.В.Зелінська пише про поєднання всіх трьох завдань щодо видавничої практики, то в практиці ЗМІ це відбувається ще частіше.

Але не можна вважати таке поєднання позитивним моментом у редакторській праці. Набагато ефективнішим є все-таки максимальне роз'єднання "триєдності". Якщо тільки дозволяють умови й час, варто уважно проаналізувати журналістський текст, оцінити його і вже тільки після цього виправляти. Проте, на жаль, оперативність у діяльності мас-медіа часто не дає можливості для тривалої праці над рукописом.

Водночас не можна не зауважити, що в деяких дослідженнях до сфери праці редактора (літературного редактора) відносять надто широке коло завдань або ж ці завдання надто подрібнюють, виокремлюючи недуже істотні й роблячи на них наголос. Наприклад, З.В.Партико називає такі завдання редагування: верифікація повідомлень, адаптація повідомлень, адвербіалізація повідомлень, нормалізація повідомлень, рецепціація повідомлень, інтерпретація повідомлень, уніфікація/урізноманітнення повідомлень, політизація/ деполітизація повідомлень, естетизація повідомлень, етизація повідомлень.

М.Д.Феллер зазначає: "Праця сучасного редактора складна й багатоманітна. Це, насамперед, – громадська діяльність (участь у формуванні інформаційної системи суспільства...), що починається з визначення того, які видання, на які теми, з якими особливостями розробки, викладу й оформлення сьогодні потрібні передовсім, і продовжується як добір авторів, формування творчих колективів, своєрідне керування їх працею. Дослідник завершує перелік, наголошуючи на тому, що редактор стежить за розповсюдженням видання, вивчає його дієвість і громадський резонанс.

Ясна річ, що здебільшого в дослідженнях з теорії редагування зі зрозумілих причин майже не враховано специфіку праці редактора в ЗМІ. Найбільш повно враховано ці особливості в посібниках К.М.Накорякової, В.В.Різуна, Д.С.Григораша. Зокрема, К.М.Накорякова зосереджує увагу й на таких питаннях: "Ефективність журналістського виступу та його літературна досконалість - поняття нерозривні. Одне з найважливіших завдань редагування, яке трактуємо як галузь суспільної діяльності й літературно-творчої практики, -допомогти авторові досягти досконалості.

І як висновок: "У сучасних умовах сама суть редакторської праці змінилася, і редагування варто розглядати як багатоманітну творчу працю над текстом. Цілком поділяємо думку дослідниці щодо праці редактора в ЗМІ як творчості, як співтворчості з автором. Специфіка медіатекстів своєрідно позначається на процесі їх редагування. "Чималу роль відіграють під час підготовки до друку й жанрові особливості газетних матеріалів, специфіка малого жанру, короткого виступу, – зазначає К.М.Накорякова.

Справді, якщо під час редагування наукових, офіційно-ділових чи, скажімо, художніх текстів жанрові особливості істотно не впливають на специфіку праці редактора, то в журналістських текстах їх жанрово-стильовий різновид нерідко справляє вирішальний вплив на методику редагування. Наприклад, істотно відрізняються засадничі підходи до редагування офіційно-інформативного та фейлетонного тексту в ЗМІ.

Під час редагування тексту в мас-медіа треба брати до уваги й міркування іншого плану: "Навіть міркування, здавалося б, технічного характеру- місце, яке займає матеріал на шпальтах, те, як він розташований, поблизу чого, - мають бути враховані під час редагування газетного матеріалу. Це зауваження К.М.Накорякової ми тут навели не випадково, оскільки, на наше глибоке переконання, чи не найважливішим чинником, який диктує специфіку редагування в ЗМІ, є такий: у ЗМІ дуже важливим є аналіз і оцінка тексту як мікроструктури, що входить до складу макроструктури: сторінки, номера видання, теле- чи радіопрограми тощо.

Ще однією важливою особливістю вивчення курсу редагування на факультеті журналістики є те, що в студентів інших навчальних закладів (видавничого, поліграфічного спрямування тощо) майбутньою спеціальністю є редагування (і видавнича справа). Тобто ці фахівці у своїй практичній діяльності будуть певною мірою ніби відокремлені від авторів, а точніше "відособлені": автор – це одна особа, редактор – інша. Що ж до журналістів, то тут здебільшого все відбувається зовсім не так. Скажімо, Г.С.Оганов наголошує на тому, що в редакційній практиці потрібно враховувати весь комплекс завдань, котрі постають перед редактором, незалежно від того, "в якій ланці редакційного апарату провадять літературне редагування. У цьому розумінні рядовий літературний працівник [нинішня назва посади – кореспондент-А.К.] будь-якого відділу газети має виробити в собі риси повноцінного кваліфікованого редактора, не сподіваючись на те, що його огріхи виправлять завідувач відділу, працівники секретаріату чи спеціальний літ-правник.

Тут радше йдеться про важливість саморедагування й у зв'язку з цим про важливість вивчення засад редагування на факультеті журналістики. Але варто наголосити й на тому, що в редакційній практиці журналістові доводиться чимало часу віддавати опрацюванню чужих матеріалів: текстів позаштатних авторів, листів читачів, коментарів фахівців тощо. Тому кожен кореспондент неодмінно є не лише автором, але й редактором. До речі, на телебаченні й радіо ці посади (які в газеті мають назви "кореспондент", "завідувач відділу") так і називаються "редактор", "старший редактор".

Свою специфіку накладають на працю редактора в ЗМІ й особливості редагування на телебаченні й радіо. Адже треба, опрацьовуючи текст, зважати на те, щоб його можна було легко сприймати на слух.

А "безтекстовий запис", "прямий" ефір узагалі породжують зовсім інші проблеми, які має вирішити редактор. Журналіст тут має виявити певні режисерські здібності, делікатно виправити в разі потреби свого співрозмовника. Скажімо, декілька разів повторити слово, правильно його наголошуючи, щоб допомогти інтерв'юйованому виправити акцентуаційну помилку. Зростає роль саморедагування, роль самоконтролю в прямому ефірі та ін. Загалом ще однією специфічною рисою для праці редактора в усіх ЗМІ є така: найчастіше редактор має забезпечити максимальну популярність журналістського виступу, бо тексти в ЗМІ (особливо на ТБ, радіо) розраховані на масове сприймання (пригадайте вислів Роберта Кристго "Це безсоромна брехня, буцімто телепрограми підлаштовуються під рівень одинадцятирічних. Насправді вони підлаштовуються під чотирнадцятирічних).
3. Типові макроструктурні та мікроструктури і помилки в ЗМІ:

1. Лексична тавтологія в рубрикації в межах сторінки чи розвороту (повторення слів і словосполучень): Заголовки на с.6 у №20 СП за 2000 р.: "Наші красуні користуються попитом на Заході" (рубрика "Модельний бізнес"; автор Вероніка Савченко) і "Однієїкраси замало, потрібен ще талант" (рубрика "Конкурси"; автор Лариса Кубська).

2. Повторення структури речень, ритмомелодики заголовків і підзаголовків у межах сторінки чи розвороту: Заголовки двох найбільших матеріалів, розміщених поряд угорі на с.6 у "ВЗ" за 19 травня 2000 р.: "Жінка на урядовому кораблі... Чи не піде він на дно?" і "Наші орієнтири: Біловежська пуща чи Прохорівка?"

З. Лексична тавтологія, повторення структури речень, ритмомелодики назв теле-, радіопередач у програмі одного ефірного дня: Наприклад, декілька передач мали у своїй назві слово чи компонент шоу ("Ток-шоу "Табу", "СВ-шоу", "Маски-шоу" на 1+1", "Ток-шоу "Акули пера", "Джентльмен-шоу"на "Інтері", "Маппет-шоу"на СТБ, "Ток- шоу "Аудиторія" на ЛТБ, "Шоу самотнього холостяка" на УТ-1); З програми ICTV на 28 травня 2000 р.: 14.30 Модний час. 15.00 Час "Ч".

4. Неузгодженість програми певного каналу з програмами інших каналів, створення ситуації, за якої найбільш рейтингові передачі йдуть у той час, коли вони просто не можуть зібрати належної аудиторії, а отже, й рекламодавці втрачають до них інтерес: Наприклад, на "1+1" донедавна щосереди, о 21.50, в ефірі йшла "Гумористична програма "Повне мамаду"; в той самий час на УТ-1 транслювалися матчі Ліги чемпіонів.

5. Використання прайм-тайму для освітніх, релігійних передач, а не для інформаційних, інформаційно-аналітичних, розважальних, спортивних тощо (як це роблять на інших каналах) і внаслідок цього втрата аудиторії й інтересу рекламодавців: 3 програми ЛТБ на 21 травня 2000 (неділю): 18.30 Спадщина. 20.15 Вічне джерело. 21.10 Хист.

6. Невідповідність одного з текстів концепції сторінки чи номера: На с.5 ("Сім'я") в "СП" №20 за 2000 р. вміщено матеріали "Жертва екрану" (хоч є в цьому номері блок "Телеманія" на с 9-12), а також "Віртуози Львова" (рубрика "Концерти").

7. Невідповідність однієї з передач концепції циклу передач: Передвиборчі 1999 р., випуски ток-шоу "Табу" на "1+1".

8. Повторення однотипних передач (передач одного спрямування) впродовж одного ефірного дня на одному каналі: Розважальні передачі на "1+1", однотипні американські фільми на ІСТУтана "Новому каналі". Наприклад, програма ІСТУна 20травня 2000р.: 15.30 Телесеріал "Мандрівний лицар". 17.35 Телесеріал "Молодість Геракла". 18.00 Телесеріал "Чудернацька наука". 18.30 Телесеріал "Вир світів". 19.25 Телесеріал "Альф". 22.40 Телесеріал "Чудернацька наука". 0.10 Телесеріал "Поліція Маямі. Відділ моралі".

9. Розуміння розважальності як потурання найнижчим потребам публіки, як пропаганди масової культури; незалучення до розважальних блоків мовлення творів справжньої літератури й мистецтва: Наприклад, донедавна "1+1"зхоча й рейтинговими, але низькопробними "СВ-2000", "Повним мамаду", "Масками-шоу", "Комедійним квартетом", "Білою вороною".

10. Нехтування інтересами глядачів, слухачів.

11. Неврахування того, що витіснення з ефіру сучасних українських розважальних передач, зокрема тих, що базуються на пропаганді української поп- і рок-музики, змушує підлітків схилятися до зразків чужої (англо-, російськомовної) молодіжної субкультури.

12. Неврахування в журналістському тексті специфіки радіо (читання в ефірі газетного тексту): Окремі інформаційні випуски ЛОР.

13. Неврахування специфіки телебачення (здебільшого наслідком цього є зайвий закадровий текст): Коментарі футбольних матчів на Інтері й СТБ. Редагування в засобах масової інформації.

14. Неврахування в газетному тексті різниці між усним і писемним мовленням (переписування з диктофона на папір тексту інтерв'ю без урахування особливостей інтонування, логічного наголошування, тону та ін., характерних для усного мовлення): Центральні інтерв'ю номера в ТП, наприклад з Миколою Савельєвим (ТП. - 1997. – №1), з Мартою Труш (ТП. - 7998. - №3).

15. Спрощення дійсності до певних схем, моделей, символів; нав'язування на радіо "паралельного" світу, в центрі якого перебувають музичні та навколомузичні проблеми, на телебаченні (особливо у випусках новин, в суспільно-політичних програмах) – "паркетної" тематики як чогось найважливішого, того, чим живе країна, і неврахування повсякденних проблем пересічного телеглядача: FM-padio-станції; УТ-1.

16. Культ розважальності; мимовільне чи свідоме насаджування на окремих телеканалах розваг як способу життя: До 2002 року "1+1" впродовж тривалого часу мав щодня в програмі гумористичну передачу і не мав жодної інтелектуальної гри, зникли з ефіру навіть щотижневі інформаційно-аналітичні програми, які були на інших каналах ("7 днів" на УТ-1, "Подробиці тижня" на "Інтері", "Вікна-тиждень" на СТБ).

17. Перетворення випусків новин на пропагандистське передвиборче шоу одного кандидата: УТНна УТ-1 під час передвиборчих кампаній 1999 та 2004 р.

18. Відсутність інформаційних випусків на телеканалі впродовж тривалого часу: ICTV, ТНТ (Росія), Новий канал.

19. Не інформування про новини, а роздавання вказівок про те, як на ці новини реагувати: УТН на УТ-1.

20. Неоперативність у подачі інформації внаслідок відсутності інформаційних випусків у програмі телеканалу впродовж декількох днів: ЛТБ інформує в понеділок про те, що відбулося в п'ятницю; М інформує у вівторок про суботні новини; "Новий канал" і СТБ подавали у понеділок спортивні новини за суботу Наприклад: "Ле Пен дав у суботу прес-конференцію. Репортаж про неї передамо у завтрашньому випуску ""Вісника" (ЛТБ. - 2000. - 22 травня, понеділок).

21. Незнання аудиторії, на яку розраховане мовлення, внаслідок відсутності соціологічних досліджень.

22. Нагнітання пристрастей у суспільстві, наголошування на негативних явищах; уживання зворотів на кшталт "незважаючи на труднощі в суспільстві, на складне становище в країні" навіть тоді, коли йдеться про помітні позитивні зміни, про досягнення в тій чи іншій сфері, внаслідок чого ЗМІ не створюють загального позитивного емоційного тла, не забезпечують психологічної рівноваги в членів суспільства.

23. Неврахування того, що навіть досконалий з раціонально-логічного погляду текст може створювати небажаний емоційний стан у слухача, глядача, читача.

24. Надмірне захоплення комп'ютерною графікою, комп'ютерними ефектами на телеканалі й відсутність на екрані людини. Відсутність в ефірі живого людського спілкування. Знелюднення телеканалу: Скажімо, Катерину Андрееву називають обличчям Першого каналу (Росія), але не можна сказати, хто є обличчям каналу ТЕТ.

25. Неврахування місцевих особливостей під час верстки програм телеканалів і радіостанцій.

26. Звуження "географії" повідомлень на телеканалі чи на радіостанції до одного-двох міст: Наприклад, Київ і Львів або Київ і Одеса в ТСН на "1+1"; Київ і Донецьк у "Подробицях" на "ІнтерГ; тільки Львів у "Репортері" (М на 5-му каналі) та у "Віснику" на ЛТБ.

27. Відсутність ефірної дисципліни, недодержання заявленого хронометражу передач.

28. Навмисне завищення показників тиражу видання з метою залучення рекламодавців.

Практичне заняття №3




следующая страница >>