asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 14 15 16 17 18

Частина І

учасниками провадження, що істотно знижує процесуальні можливості представника парламенту (як і інших учасників процесу) довести аргументацію і цінності права з питань, які розглядаються на відкритих засіданнях суду.

Постійний представник зв'язаний, найімовірніше, не з правами, які має довести високому суду, а з казуальними Ін­терпретаціями, що створює труднощі під час захисту конк­ретизованих прав, які оспорюються (тлумачаться) в Консти­туційному Суді з точки зору розуміння кожного положення (норми) законодавцем.

Не можна не помітити також процесуальну недосконалість закону, яка обмежує здатність Постійного представника як процесуальної особи сприяти Конституційному Суду у вияв­ленні через експертів та спеціалістів гтравотворчості легаль­них цінностей права, що обумовлено доктриною «презумпції» відсутності прогалин в основних правах і свободах людини. Це пояснюється тим, що необхідно досягти достатнього рів­ня праворозуміння в суді, коли наявні письмові матеріали, зібрані судом у наукових установах, в окремих вчених, досить суперечливі.

ЇЇ ДОПОМОГА КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРОВАДЖЕННЮ

Важливою рисою правового становища Постійного пред­ставника Верховної Ради України у Конституційному Суді Ук­раїни є те, що кандидатура для обрання (призначення) на цю посаду не проходить конкурсного відбору, оскільки кваліфі­кація фахівця ще не означає права претендувати на те, щоб обійняти цю посаду, оскільки сфера його діяльності обумов­лена процесуальними функціями.

Апарат фахівців-аналітиків, який забезпечує діяльність Постійного представника Верховної Ради України, організо­вує підготовку матеріалів, стенограм, висновків, проведення науково-правової експертизи та інших документів, які зажа­дають Судді Конституційного Суду України. У 1999 році було підготовлено матеріали з 32 справ, у 2000 — з 34, у 2001 — з 38, у 2002 — з 16 і в 2003 — з 35 справ, у 2004 — з 21 справ конститу­ційного провадження і вже за 2005 рік — з 19 справ.

128

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Представництво інтересів Верховної Ради України у пле­нарних засіданнях Конституційного Суду України було реалі­зовано під час слухання конституційних подань і звернень: у 1999 році - з 13 справ; у 2000 — з 19; у 2001 - з 25; у 2002 - з 12 і в 2003 — з 12 справ; у 2004 — з 9 справ. Забезпечення поперед­нього розгляду справ в колегіях Конституційного Суду можна прослідкувати на такому прикладі: тільки в 2004 році з 73 за­питів суддів Верховною Радою України було направлено 10,5 тисячі сторінок документів. За минулий рік забезпечено кон­ституційно-правове обгрунтування позицій Верховної Ради України і підготовлено для Конституційного Суду від імені Голови Верховної Ради 31 пояснення до оспорюваних в Конс­титуційному Суді України актів, що розглядалось як важливе джерело доказів законодавця під час прийняття судом 22 рі­шень та 3 висновків.

Використання в конституційному провадженні передових наукових досягнень, теоретичних обгрунтувань обумовлює взаємодію Верховної Ради України з Конституційним Судом України, про що свідчать за останні чотири роки виступи з 92 доповідями (поясненнями) Постійного представника Вер­ховної Ради України під час розгляду справ на пленарних за­сіданнях суду. За нашими підрахунками, за цей період із 129 пояснень до оспорюваних в суді актів, які були направлені Го­ловою Верховної Ради України до Конституційного Суду Ук­раїни, 48 правових позицій мали цілковите підтвердження в його рішеннях і висновках, 23 — переважно враховані, а у 48 рішеннях Конституційного Суду України правові позиції пар­ламенту були концептуально зафіксовані.

Обсяг підготовчої роботи характеризують такі показники: у 1999 році з 44 запитів суддів було направлено 5, 5 тисячі сторі­нок документів, і вже у 2003 році з 73 запитів цей обсяг стано­вив 3,5 тисячі сторінок, а у 2004 році — 5 тисяч сторінок.

Тож Конституційний Суд України, поновлюючи або під­тверджуючи конституційність будь-якого закону, іншого нор­мативно-правового акта або надаючи офіційного тлумачення, оцінює насамперед аргументацію конституційного аналізу. Досягаючи в конституційному провадженні повноти розгля­ду справ, використовує всі документальні й юридичні джере-

129-

Частина І

ла, які надаються і забезпечуються Постійним представником Верховної Ради України для здійснення конституційного пра­восуддя.

Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити узагальнюючий висновок, що ідеї, закладені в правових по­зиціях Конституційного Суду, мають глибоко правову основу і набувають правової якості обов'язковості завдяки статусу й авторитету Конституційного Суду України.

Позиція Конституційного Суду, обґрунтована теоретично та юридично, має внутрішні ознаки визначеної пропозиції на­уки з удосконалення законодавства. Вона завжди конкретна за предметом, пов'язаним з ініційованим питанням, яке потре­бує втручання органу судової влади, специфічна за своєю фор­мою (рішення, висновок, ухвала Конституційного Суду) і має офіційний характер. Але при цьому Конституційний Суд не ба­чить, на відміну від законодавця, нових правил, а це означає, що Конституційний Суд не створює прямих джерел права.

Орган конституційного контролю виробляє скоріше теоре­тичну конструкцію використання потенціалу законодавця для подолання правової неузгодженості змісту тієї чи іншої нор­ми, умов і порядку її застосування, неясності правової ситуа­ції у зв'язку з питаннями, які вирішуються, або з колізією, яка розглядається. Але така роль Конституційного Суду України не може ставити його ні вище Конституції, ні вище Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу.

Теорія конституційного права відмічає особливий характер імперативності правових позицій, вироблених в актах Консти­туційного Суду України. А стосовно орієнтації для правотвор-чих органів щодо прийняття нових нормативно-правових ак­тів, то вони створюються в порядку, у строки і за правилами, які визначаються Верховною Радою України, з урахуванням рішень Конституційного Суду України. Правові позиції Конституцій­ного Суду — порівняно новий феномен в українській юридич­ній дійсності. Вони перетворилися у значний елемент системи дотримання «букви і духу» Конституції України в правовому регулюванні і водночас в цікаву наукову проблему у зв'язку з розвитком практики Конституційного Суду України41.

130

Заключні положення

Проведений аналіз підвів нас до висновку, що здійснення в кож­ній державі прав і свобод людини і громадянина, умов забезпечення законної діяльності юридичних осіб не можливо уявити без консти­туційного правосуддя, яке реально втілюється і є гарантом дотри­мання у суспільних відносинах принципу верховенства права. Конс­титуційна юстиція проявила себе в більшості демократичних держав як особливий напрямок в діяльності органів правосуддя або як ок­ремий і авторитетний інститут правосуддя. Небагато тих, хто має сумнів у її ціннісному потенціалі.

До недавніх часів в юриспруденції були поширені уявлення пере­більшеного оптимізму відносно того, що Конституція сама по собі є достатньою гарантією демократичного розвитку суспільства, реаліза­ції прав і свобод людини. Разом з тим, ефективна реалізація писаної конституції та інститутів, які закріплені нею у конституційній де­ржаві, можлива лише за умов, що ці інститути відповідають нагальним потребам суспільства і досягнутому в його розвитку економічному і культурному рівню. При цьому реальна стабілізація конституційного ладу стає можливою, коли суспільству вдається стримувати будь-які посягання на діючі закони та охоронюваний ними правопорядок, а верховенство права є критерієм їх функціонування в державі. Мова йде про такі умови панування верховенства права у суспільних відно­синах, коли орган державної влади і місцевого самоврядування, а це стосується в першу чергу І Президента держави, неодмінно керуються і звіряють свої ДІЇ з пріоритетом прав і свобод демократичного розвит­ку суспільства. Під його контролем знаходиться і сама держава, яка організовує всі державні і громадські інститути, соціальні відносини, що мають надійно утверджувати і розвивати дійсну демократію.

Історії відомі стадії конституційного розвитку країн, які йшли вод­ночас двома шляхами. На одному — підписування відповідних між­народних пактів про права людини, на другому шляху створювалися дієві правозахисні механізми у внутрішньому праві. На цій хвилі ви­никла і конституційна юстиція, яку збагатив своїми працями Г. Кель-зен та інші видатні науковці юридичної думки в Європі та Америці.

Які ж найбільші переваги конституційного правосуддя та його роль у забезпеченні демократії та принципів правової держави?

---------------------------131------------------------------------

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Одним із вагомих здобутків конституційної юрисдикції те, що вона забезпечує взаємодію влад в умовах як президентської, так і парламент­ської форм правління. Цьому сприяє активний юрисдикційний нормо-контроль, який ефективно розв'язує конфлікти, шо виникають між ор­ганами влади. Такі конфлікти часто виникають, як свідчить практика, при здійсненні нормотворчих функцій, реалізації владних повноважень всередині державного апарату і при розподілі компетенції між різними структурними суб'єктами публічної влади і місцевого самоврядування.

Іншою важливою перевагою конституційної юрисдикції є дис­кваліфікація або недопущення зловживань органів влади і управлін­ня на всіх рівнях, оскільки тільки Конституційний Суд України здат­ний остаточно вирішити спір, коли навіть піддаються сумніву акти Президента України. Конституційне правосуддя, без сумніву, сприяє практичній реалізації конституційно гарантованих прав громадяни­на там, де небезпека посягань на них особливо відчутна. Принципи верховенства права є надійним орієнтиром для гарантування дотри­мання кожним суб'єктом права законних прав та інтересів людини.

Конституційне правосуддя завжди охороняє принципи правової держави і перш за все непорушність загальних принципів права та заснованих на них прав і свобод особистості.

Такі правові цінності, як повага до гідності громадянина, свобо­да думки, слова і переконань, однаково як і право на безпеку, на ін-формаціїо, на майно особи, зараз набули незворотного визнання; їх не можна порушувати безкарно для тих, хто несе відповідальність за управління державою. Навіть у разі певних відхилень від конститу­ційних цінностей суспільної самовідданості і надання через акти тлу­мачення Судом переваги певним особам, які знаходяться при владі, життя утверджує верховенство права, що належить народу, який влас­не і здатний остаточно вирішити конституційну справедливість, як це трапилося під час виборів Президента України у 2004 році.

Це стало можливим тому, що проголошені в Конституції України принципи демократії здатні бути реалізовані не інакше, ніж шляхом послідовної боротьби за усунення будь-яких зловживань владою і до­тримання у всій повноті статусу особи. В сучасному світі, як засвідчив уже досвід Українського суспільства, для захисту основ цивілізованого устрою немає іншої альтернативи, як розвиток і дотримання гарантій індивідуальних прав і свобод. В колах прогресивної юридичної гро­мадськості цілком усвідомлюється важливість і актуальність розробки концепції «верховенства права в конституційному правосудді.

132

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

І нарешті, важливою перевагою конституційної юрисдикції є те, що вона продовжує справу, яку розпочато законодавчою владою. Конс­титуційне правосуддя невідкладно реагує на зміст і форму закону, підзаконного акту, якщо у встановленому порядку до нього звертається відповідний суб'єкт, який побачив ознаки неконституційності такого акту і заподіяну шкоду публічним чи приватним інтересам.

Тільки Конституційний Суд України, як це було проаналізова­но у монографії, вправі здійснювати контроль за конституційністю актів законодавця, і в цьому аспекті він виступає вже як інститут, який обмежує законодавчу владу правом. В цьому знаходить прояв верховенство права, коли конституційне правосуддя здатне розви­вати і зміцнювати позитивну соціальну практику і правову основу держави, відкидаючи все те, що протирічить Конституції І концепції загального суспільного блага.

Стосовно правових позицій і висновків, які є складовими кожного рішення Конституційного Суду України, виявити і розкрити їх правову природу вкрай актуально. У своїх рішеннях, висновках та ухвалах Суд, як правило, намагається навести широкий спектр аргументів, які при цьому мають різну вагу (значення), у неоднаковій мірі необхідні для обґрунтування рішення Конституційного Суду. Сформульовані на підставі аналітич­них доказів (аргументів) висновки важливо розглядати як правові позиції, які розроблені Судом (і мають значення у вигляді Інтелектуальних юри­дичних узагальнень). При цьому юридична сила (загальнообов'язковий характер) рішень Конституційного Суду обумовлена їх; особливим по­рядком створення у спосіб залучення колективного розуму судової при­сутності (складом Суду), що гарантує об'єктивацію власне права, а не де­ржавного свавілля або суб'єктивізму окремої посадової особи.

Таким чином, підготовлена монографія є за темою першою пра­цею з конституційного права і має не тільки теоретичне значення і спрямування, але й здається нам важливою для практичного вико­ристання. В цьому виданні автор намагався критично, що притаман­но кожному, хто може себе назвати мислячим дослідником, оцінити теоретичні постулати вчених і Суддів і з'ясувати практичні наслідки конституційного правосуддя в його актах.

Але звичайно критичний аналіз завжди є суб'єктним, і тому без будь-яких зазіхань або зверхності до висловлених позицій іншими авторами у науково-практичних публікаціях ми з повагою віддаємо їм належне і продовжуємо шукати момент істини. Така доля науки, якщо того бажає вчений, особливо в юриспруденції.

— - -133

Список літератури

та нормативно-правові джерела

  1. Степанов Н.М. Советская государственная власть. Пі. 1, М., Наука, 1970; К. Маркс и
    Ф. Знгельс. Соч. т. 18, с. 302.

  2. Фарбер Н.Е., Ржевский В.Л. Вопросьі теории советского конституционного права.
    Вьіпуск І, гл. V, Саратов, 1967; Тихомиров Ю.А. Власть и управление в социалистическом
    обшестве. Пі. 1, М., Юрид. лит., 1968; Байтпин М.Н. Государство и политическая власть.—
    Изд-во Саратовского университета, 1972,

  3. К.Маркс и Ф.Знгельс. Соч. т. 4,- С. 297.

  4. Віктор Ющенко: Вірю! Знаю! Можемо! К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»,
    2004.-С.13-14.

  5. Онітенко О.В. Конституція України як основне джерело конституційного права Ук­
    раїни. Автор, кандид. дисерт.— К., 2005.— с.7.

  6. Авер'янов В. Б. Питання методології сучасної адміністративно-правової доктрини Ук­
    раїни// Право України.- 2005.— №1.-С. 23.

  7. Савенко М.Д. Незалежність Суддів Конституційного Суду України // Вісник Конститу­
    ційного Суду України.-2001.—.№ 1.— С.78.

  8. Шаповал В. Сутність характеристики конституційного контролю // Право України.
    - 2005.- № 3. - С.26.; Закон України «Про Конституційний Суд України* від 16.10.1996
    року // Відомості Верховної Ради (ВВР).— 1996.— №4.— ст. 272; Тихий В. Основні повнова­
    ження Конституційного Суду України (коментар до статті 150 Конституції України: (Щодо
    повноважень Конституційного Суду України) / Суддя Конституційного Суду України. //
    Вісн. Конституц. Суду України.- 2003.— №4.- С.ЗО—35.

  9. Скомороха В.Є. Судова незалежність (тези) // Вісник Конституційного Суду Украї­
    ни.- 2001.- №1.- С.72.




  1. Судебная власть/ Под ред. Н.Л.Петрухина. - М,: ООО «ТК Велби», 2003,- С. 119—
    122.

  2. Собрание законодательства Российской Федерации.— М., 2003.— Мв 30.— Ст. 3101.

  3. Митюков М.А. Конституцій Российской Федерации 1993 г. Развитие полномочий
    Констуционного Суда России //Проблеми конституционного правосудия.— 2004.— N36.—
    С.39.

  4. Шаповал В.М. Проблеми становлення конституционной юрисдикцни в Украине
    //Дайджест Конституционное правосудне в странах СНГ и Балтии,- 2004,— №10 (2).-
    С.120.

  5. Шаповал В.М. Вказана праця.

  6. Селівон М.Ф. Взаємодія судів конституційної та загальної юрисдикції в Україні: пра­
    вові аспекти, проблеми//Судочинство і судоустрій в Україні.- 2005.— № І.— С. 18.

  7. Відомості Верховної Ради України.- 1999.— №7.- С. 140.

  8. Зорькин В.Д. Прецедентньїй характер решений Конституционного Суда Российской
    Федерации // Журнал российского права.— 2004.— № 12.— С.З—6.

  9. Юзьков Л.П. Верховенство Конституції і конституційність законів // Правова систе­
    ма України: теорія і практика.- 1993.- С.19.

-134-



<< предыдущая страница   следующая страница >>