asyan.org
добавить свой файл
1
Роль мономіфологічних історій

у патріотичному вихованні школярів
Парходько Г.Ю.

канд. псих. наук,

доц. кафедри педагогіки та психології

ЧОІПОПП
Переповідання у сучасних історіях універсальних мономіфологічних сюжетів сприяє творенню нового знання в межах традиційних алгоритмів розуміння дійсності. Представленість в сучасних історіях, в тому числі й дитячих, складових мономіфу дозволить організовувати та виявляти традиційні та психологічно ресурсні для певної етнічної спільноти базові змісти, які є неодмінною частиною духовного життя народу, активізувати психологічне почуття національної приналежності в дітей та забезпечити не лише пошуки провідної національної ідеї в українській культурі, а й безпосереднє її формулювання.
Сучасне людство з розвитком технічних досягнень не втрачає здатності використовувати міфологічні історії в процесах пояснення дійсності та конструювання систем патріотичного виховання. Для включення механізмів міфотворчості зовсім не важлива наявність міфологічного типу мислення. Буденна свідомість сучасної освіченої дорослої людини, а тим паче дитини, володіє тим самим арсеналом міфологічного світосприйняття, як базовим колективним уявленням та переживанням; з часом змінюються лише змістові складові сюжетів міфу, однак вони завжди є актуальними та відповідають потребам і запитам суспільства, яке їх творить.

На нашу думку, творення мономіфологічної історії, що сприяла б патріотичному вихованню особистості дитини можливе за умови наявності системи декількох факторів. Розглянемо та проаналізуємо кожний з них.

Серед зазначених факторів можна виділити сучасні міфи (неоміфи) – це історії, що зумовлюють світосприйняття представників етнічної спільноти, впливають на процес творення та підтримки соціальними групами власної реальності. Йдеться не про культурні історії, а про нові тексти, що на актуальний момент часу ще не перейшли на рівень традиційних (стабільних) історій етнічної спільноти, однак уже встановлені в соціальному житті етносу й перейшли на рівень загальноприйнятих.

Сучасні міфи становлять одну з форм пізнання дійсності, що характеризується достатнім ступенем власної стабільності та одночасно з тим певною мобільністю. За рахунок цієї лабільності сучасні міфи забезпечують умови для швидкої орієнтації індивіда в мінливій дійсності, в ситуації відсутності достатньої інформації про об’єкт, що сприймається. Така оперативність міфів можлива завдяки бурхливому розвитку засобів масової комунікації, що спрямовані на вчасне конструювання оцінок, настанов, шляхом яких і заповнюється відсутній фрагмент в історії. Тому й проголошення та затвердження сучасного міфу в суспільстві на сьогодні відбувається через ЗМІ, кінематограф, рекламу, електронні носії, друковані видання. Нажаль у нашому суспільстві відсутні нові аутентичні історії для дітей. Потребу в культурній адаптації учні все більше задовольняють в процесі власної ідентифікації із закордонними образами героїв (мультфільми студій «Дісней», «Піксар»). Тому проблема творення українських історій цікавих для сучасних дітей продовжує бути актуальною.

При цьому міфотворцям необхідно зважати на те, що однією з умов прийняття спільнотою нового сучасного міфу, зміст якого носив би патріотичний характер, є його узгодженість із традиційними для цієї спільноти смислами. Визначальним у творенні мономіфологічної історії буде момент співвіднесеності та адаптованості змістів сучасних міфів з утвореними раніше смислами культурних історій етносу. У випадку, коли процес творення сучасного міфу буде заснований на базових смислах культурних історій певної етнічної спільноти, можна казати про його сприйняття етносом, про його мономіфологічність.

За умови такої узгодженості нова мономіфологічна історія патріотичного змісту для дітей буде, з одного боку, нести новий зміст про оточуючу дійсність, а з іншого боку, забезпечуватиме знайомий зміст, що автоматично буде сприйматися етнічною спільнотою як "перевірений" та "безпечний". Такими традиційними текстами є культурні історії, що є наступним фактором творення мономіфологічної історії. Вони задають представникам етнічної спільноти провідні зразки інтерпретації оточуючої дійсності та власного досвіду, культура представляє особистості моделі для осмислення реальності, спираючись на які, людина творить приватні схеми та сценарії самоорганізації психіки [2].

Приміром американські діти мають за взірець тих самих героїв мультфільмів, фантастичних фільмів, що стають змістом сучасного фольклору американської культури. Подібні історії підтримують та беруть початок з традиційних змістів етносу, тим самим упорядковуючи досвід особистості відповідно до інтерпретаційних зразків свого етносу. Оскільки, з одного боку, культурні історії апріорі ґрунтуються на універсальних сюжетах мономіфу лише в кожному історичному періоді, вони будуть мати різні варіації свого змістовного вираження. Така спорідненість історій з традиційними знаннями детермінована потребою особистості у власній психологічній адаптації до зовнішньої реальності, яку вона отримує шляхом адаптації значимих, традиційних ціннісних орієнтацій власної етнічної спільноти до нових історій.

Отже, в процесі читання нової історії представники етнічної спільноти ідентифікують новий текст з його певним прототипом, наявним у традиційній культурній історії. Чим більшим буде ступінь фіксації упізнавання нового тексту, тим більшою мірою він буде мономіфологічним для представників етнічної спільноти, тобто таким, що буде узгодженим з їхніми традиційними змістами.

Нажаль серед сучасних українських історій для дітей майже немає таких, які б відповідали суто аутентичним особливостям сприймання дійсності сучасної етнічної спільноти. Наприклад, не творяться оновлені міфи для дітей з реміксованими ідеями стародавніх або загальноприйнятих в суспільстві історій (разом з тим, відмітимо, що з липня 2007 року вийшла в прокат перша спроба оновленого наративу – мультиплікаційний фільм "Лис Микита" за твором І.Франка). Важливо зазначити, що сьогодні зруйновані та не конструйовані нові наративи для людей літнього віку, а також людей радянської культури, з приводу чого Н. В. Чепелєва зазначає: "Уявляється, що ті психологічні проблеми та ускладнення, з якими зіткнулося багато людей у пострадянських країнах, пов’язані, крім іншого, з втратою "звичних сюжетів", з неможливістю або зі складністю в знаходженні нових, а отже, і з втратою ідентичності, як особистісної, так і культурної, соціальної, національної" [2, 6]. А разом з тим, культурні історії, на відміну від сучасних міфів, є одним з найстабільніших факторів, за яких можливе творення міфологічної історії для наших школярів.

Іншим фактором конструювання мономіфологічної історії патріотичного змісту є глибинно-архетипні змісти психіки. Вони здатні поєднуватися між собою постійно в нових конфігураціях з метою власного втілення в різноманітних образах міфологічної історії. У такий спосіб, через мову, глибинні змісти психіки об’єктивують себе у свідомості. Відповідно до вимог часу глибинно-архетипні змісти об’єктивують себе в актуальних для етнічних спільнот образах – міфологемах, що є символічним зображенням архетипу, яке завжди знаходить власне вираження в сюжетах сучасних історій. Залежно від того, наскільки близькою є міра відповідності образу героя міфу до архетипного першообразу, буде коливатися міра його сприйняття та прийняття спільнотою, а мовою постструктуралізму – ступінь його читабельності. Спільнота завжди буде усвідомлено або інтуїтивно обирати такий текст та образ, що буде найближчим до її етнічного досвіду, тобто такий, що здатний підтримувати її адаптованість до навколишньої дійсності.

Сьогодні варто реміксувати або створити нові образи героїв з врахуванням архетипних символів української культури, приміром Котигорошка, Василиси Премудрої.

Разом з тим, глибинно-архетипні змісти будуть виявляти себе незалежно від того, усвідомлено звертається до них особа, що творить/отримує міфологічну історію, або ні, оскільки провідною характеристикою таких змістів є їх константна наявність у психічній організації людства. Саме тому, незалежно від ступеня розвитку здатності особистості до рефлексії, такі змісти будуть здійснювати вагомий вплив на процес розгортання міфологічної історії, оскільки вони є надіндивідуальним утворенням. Сучасним творцям культурних патріотичних історій обов’язково потрібно враховувати в них цей базовий мономіфологічний фактор (наприклад, архетипи Берегині та Богатиря).

Іншим фактором творення мономіфологічної історії є змісти особистісного міфу, що становлять невиражені в мові сліди дознакового відображення безпосередніх вражень особистості від її взаємодії з зовнішньою реальністю. Особи, які конструюють/отримують мономіфологічну історію, готові до спільного переживання. Обумовлена така готовність попередніми суб’єктивними переживаннями, причому в кожному окремому випадку вони завжди будуть унікальними, однак спільним для них в одному випадку буде прагнення до створення, а в іншому – до сприймання. Провідну роль у формуванні змістів особистісного міфу відіграють мікросоціум сім’ї та сімейні наративи людини. "Сім’я… виконує для дитини семіотичну функцію, точніше, функцію творення основ семіосфери – механізмів, правил та прецедентних одиниць, за допомогою яких дитина в подальшому сама буде відбирати в соціально-культурному макропросторі те, що вона вважатиме за необхідне, корисне та таке, що стосується безпосередньо її особистості та життєвого шляху" [1]. Якщо міфотворцями будуть створені цікаві сучасні тексти-наративи для малюків на патріотичні теми, батьки залюбки будуть читати їх для дітей.

Сімейні наративи фіксують узагальнений культурний патріотичний досвід власної етнічної спільноти, навчаючи особистість розуміти суспільне життя власного етносу. Історії родини першопочатково будуть обмежені ментальними смислами, забезпечуючи в такий спосіб почуття приналежності до досвіду власного етносу та "знайомого світу" при зустрічі з новими епізодами досвіду. Опановуючи символічну систему відображення дійсності, індивід, з одного боку, долає початкову залежність від цієї системи, набуває здатності керувати нею, змінювати її, використовувати згідно з власними намірами. Проте, з другого і третього боку, він назавжди залишається залежним від цієї системи, причому в одному єдиному засвоєному ним її варіанті. Оскільки сімейні наративи виходять з родинних традицій, які проголошуються шляхом особливого для кожної родини мовлення (сімейний фольклор, читання, розповідь, сімейні та родові історії), то в кожному досвіді особистий міф і особиста історія матимуть власне унікальне забарвлення. Виходячи з цього, процес розуміння нового досвіду суб’єкта завжди відбувається за алгоритмами, проголошеними в його сімейних текстах.

Тобто, якщо дитині читали українські тексти, її особистість розвивається відкритою для традиційних цінностей своєї культури. Пропонуючи переважно закордонні тексти ми формуємо толерантність дитини до іншої культури, однак применшуємо значення аутентичних змістів.

Так, Н. Л. Мусхелішвілі та Ю. О. Шрейдер навіть і визначають процес розуміння як здатність суб’єкта генерувати нові тексти на базі попередньо засвоєних. Алгоритми процесу розуміння, що закладені в сімейних наративах, широко варіюють, однак при цьому вони утворюють знайомий для особистості провідний сюжет. Крім того, валентність емоційного ставлення суб’єкта до його сімейного наративу (тобто оцінка текстів як позитивних або негативних) не відіграє особливого значення в процесі розуміння та пізнання реальності, емоційне ставлення зумовлює лише особливості прояву цих алгоритмів у поведінці. Для суб’єкта головним залишається те, що шляхом "одягання" змістів сімейного наративу на новий текст суб’єкт трансформує його у "знайомий". При цьому вибір конкретного способу розуміння дійсності усвідомлено може мотивуватися суб’єктом різноманітними факторами (сімейними традиціями, філософсько-релігійними уподобаннями та інше), при цьому необов’язково побудованого за аналогією сімейного наративу (інколи "від супротивного"). Однак, у будь-якому випадку, несвідомо на всі нові елементи досвіду суб’єкт завжди буде "одягати" сюжети власного сімейного наративу. Оскільки особистісний міф навантажений чуттєвим компонентом, він орієнтує особистість на рух в певному напрямку, за алгоритмом, що пропонує їй реалізовувати певну ідею [2]. Якщо сюжет нової історії чуттєво сприймається суб’єктом, можна казати про її мономіфологічний характер. У випадку, якщо суб’єкт залишається беземоційним стосовно нової історії, можна казати, що вона не потрапляє в контекст його сімейного тексту, не стає для нього "знайомою".

Отже, сімейні наративи відноситься до провідних ситуативних факторів творення мономіфологічної патріотичної історії. Саме родина починає проголошувати вперше для дитині повідні цінності своєї культури та створює базу для їхнього сприйняття в майбутньому.

Звідси формується свідома та неусвідомлена потреба особистості в отриманні патріотичних наративів (наступним фактор творення мономіфологічної історії – змісти особистісної історії). Провідною умовою для творення особистістю мономіфологічної історії буде наявність висловленої потреби в необхідності її творення, а особистості, яка її отримує, – потреби в її сприйнятті. Адже ми конструюємо реальність, виходячи з внутрішніх, більшою мірою неусвідомлених, інтерпретаційних можливостей (схем). Разом з тим, у вербальній формі такі прагнення будуть представлені у відповідності до провідних в етнічній спільноті домінуючих наративів.

Таким чином, серед факторів, що уможливлюють виникнення та підтримку мономіфологічної історії, необхідно виділити: ситуативні (сучасні міфи, суб’єктивний досвід представників етнічної спільноти) та базові (глибинно-архетипні та культурні змісти), однак, у будь-якому випадку, ці фактори повинні підпорядковуватися ментальним смислам, а отже, й межам тієї етнічної спільноти, в якій ця історія твориться.

Джерела

1. Силантьева М. С. Отражение психофизиологического состояния подростка в вербальных ассоциациях / М. С. Силантьєва // Языковое сознание: содержание и функционирование: тезисы докладов XIII Международного симпозиума по психолингвистике и теории коммуникации (Москва, 1 – 3 июня 2000г.) / ред. Е. Ф. Тарасов. – М.: Институт языкознания РАН и МГЛУ, 2000. – С. 224 – 225.

2. Чепелева Н. В. Текст как средство знаково-смысловой репрезентации социокультурного мира / Н. В. Чепелева // Актуальні проблеми психології: психологічна герменевтика / за ред. Н. В. Чепелєвої. – К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2007. – Т. 2. – Вип. 5. – С. 5 – 15.

3. Шрейдер Ю. А. Ценности, которые мы выбираем / Ю. А. Шрейдер. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 208 с.