asyan.org
добавить свой файл
1
Смілянська загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів №1




Розробка уроку

української літератури

у 9 класі
Учитель:

Сорочинська С.К.

Сміла - 2011
Любові пам’ять незабутня...

(Драма кохання Т.Шевченка)

Мета: розширити уявлення учнів про Т.Шевченка не тільки як про поета-борця, а як про людину, ознайомивши із інтимною лірикою поета;

розвивати навички виразного читання поетичних творів, розуміння їх змісту;

вдосконалювати культуру усного зв’язного мовлення; прищеплювати інтерес до творчості Т.Шевченка.

Обладнання: виставка збірок поета, альбом „Шевченко-художник”, „Кобзар”, ТЗН (комп’ютер, магнітофон).

Тип уроку: вивчення нового матеріалу з елементами презентації та рольової гри.
Готуючись до уроку, учні об’єдналися у групи з метою підготовки певного виду завдання: відомості про коханих жінок Т.Шевченка, їх портрети, вірші, присвячені їм у творчому доробку поета, готували словесну роль жінки, яку кохав Кобзар. Ці матеріали частково висвітлилися у формі мультимедійної презентації
Хід уроку: І. Організаційний момент.

ІІ. Підготовка до сприймання.

  1. Учень читає вірш.

Моя любов,

Моя висока!

Не відпускай мене,

Храни!

Храни від буднів,

Злого ока,

Храни мої пречисті

Сни!

І хай я мучусь,

Хай неспокій!

І біль терзань

Мої вони!

Моя любов,

Моя висока,

Не відпускай мене,

Храни!


2. Вступне слово учителя.

Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін... На «любовному небосхилі» Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір'я — всі знайдено, названо, видруковано. Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до інтимного життя видатних людей? Хіба кохання — не випадковість? І хіба не мають рації лю­ди, які кажуть: «Яке кому діло до мого кохання?».

Ні, ці люди не мають рації. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

ІV. Актуалізація опорних знань.

„Мікрофон”

  • Ким є для нас, українців, Тарас Шевченко?

  • Що означає поняття „інтимна лірика”?

V. Сприйняття і засвоєння знань.

1. Учитель: Міркування про кохання визначних людей особливо правомірні сто­совно Тараса Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханні жіночий ідеал, суго­лосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної. Кохання Шевченка і його любовна лірика допоможе глибше розкрити нам сутність Поета.
(Виразне читання поезії

Ми вкупочці колись росли”)

2. Бесіда: Зверніть увагу на час написання твору.

- Що це за період у житті поета?

- Кому міг присвятити її?

3. Розповідь про Оксану Коваленко (учениця).

Першим сильним почуттям Тараса було його дитя­че кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко. Історія знеславлення Оксани, скупі бра­тові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші», «Слепой», «Наймички», «Катерини», пройшли через поеми й повісті Шевченка. І ми побачимо, як пізніше цей тип фа­тально буде подобатися Шевченкові в жінках, зму­шуючи його шукати в них ту, «справжню», — подру­гу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижала­ся йому Оксана.

4. Виразне читання поезії „Сонце заходить, гори чорніють”. Бесіда:

  • Чим викликана поява твору?

  • Які художні засоби вжито у поезії? Про що вони свідчать?

Звучить музичний запис вірша-пісні

Зоре моя вечірняя”

  1. Виразне читання поезії „Нема гірше, як в неволі...”

Звернути увагу на посвяту. Хто це „Г.З.”?

6 . Слайд №3 „Моє ти диво чорнобриве”

а) Розповідь учня про стосунки між Ганною Закревською та Тарасом Шевченком.

Ганна Закревська - дружина поміщика села Березова Рудка на Пол­тавщині. Познайомився поет з нею влітку 1843 року й наприкінці того ж року намалював портрет.

Красива, розумна, високоосвічена. Його зачарувала ця жінка. У листах до друзів він називав її «Ганною вродливою». Пе­ребуваючи на засланні, він пише вірша:

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою свіжо-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі...

б) Учениця (у ролі Ганни Закревської)

Перед моїм портретом зупиня­ються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не зна­ють про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. На кожному іншому з портретів Шевченка, стилізованих за модою того ча­су, немає таких очей, нема такого трагічного, душев­ного життя очей, такого слізно-ніжного, промовисто­го погляду, як на моєму портреті. Мої очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо приди­витися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їхній колір, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі мої були синіми. Хоч синіх очей поет майже ніколи й ніде не оспіву­вав, бо улюбленими очима його поем були очі карі.

Тепер останнє свідчення, найвирішальніше — вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це зробив, як виняток, для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Миколаївни Рєпніної, присвя­тивши їй «Тризну», і для маленької дівчинки Мар'яни. Лише на засланні Шевченко стає відвертішим у віршах, пише про своє кохання, про те, що «снилось-говорилось..,». Вірш «Якби зустріли­ся ми знову», всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під двома літерами — Г.З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.

в) Учень виразно читає вірш „Якби зустрілися ми знову”



7. Слайд №4 „Це тихе сяйво над моєю долею”

а) Розповідь про Варвару Рєпніну.

Правнучка останнього гетьмана України добре знала своє родове коріння і пишалася українсь­ким походженням. Вона часто відвідувала Батурин — столицю українських гетьманів. А на той час Батурин був власністю Варвариного дядька Андрія Розумовського.

Коли ж звела доля Шевченка з Варварою?

Влітку 1843 року. Романтично описує княжна їх першу зустріч в Яготині. З літнього дощу з'я­вився перед Варварою, наче Провидіння. З цього часу ім'я Тараса Шевченка супроводжуватиме її до останніх днів життя.

Їх стосунки укладаються у слово «кохання», вона — чи не одна з перших — назвала його генієм.

Вона зробила його ідеальним у своїх думках, у своїй уяві. А він був живий, схильний захоплю­ватися, любив жартувати і залицятися до дівчат, гульнути у веселій парубоцькій компанії.

Княжна вважала своїм святим обов'язком нага­дувати поетові про його високе покли­кання. Шевченко був зворушений, роз­чулений, він сприймав княжну як дру­га, називав її своїм янголом-хоронителем.

Не судилося Т. Шевченку і княжні бути разом. Рідня, особливо мати, доклали зусиль, щоб розлучити їх. Княгині здавалося, що Шевченко, ко­лишній кріпак, не рівня її доньці Варварі.

Так княжна Рєпніна на все життя залишилася са­мотньою.

Після 10-річної розлуки (Шевченко перебуває на засланні) друзі поба­чилися в Москві у 1858 р. Шевченко і Щепкін відвідали Рєпніну. Десятиріччя проклало між ними прірву. Княжні здалося, що Шевченко вже зовсім згас.

Вона також постарішала, але час пошанував її зовнішність. До кінця своїх днів Рєпніна жила в Москві, в родинному будинку. Тут, у 1864 році княжну побачив її троюрідний внучатий племін­ник по матері граф С.Шереметьєв, який згодом написав про Варвару Миколаївну гарні спогади (за борги княжна продала будинок у Лефортово; жила, переїжджаючи з квартири на квартиру, займалася благодійництвом, хоча і не мала надлишків). Померла княжна Варвара у 1891 році. Похована на цвинтарі московського Олексіївського монас­тиря.
б) Учениця ( у ролі Варвари Рєпніної)

(читає вірш-посвяту)

Вернути б час, і я — Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга, прийшла...

Твоєю стала б я сестрою,

І в Придніпровський рідний край

Листи б од тебе одсилала,

Я берегла б твої пісні...

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.
8. Слайд №5 „Агата Ускова”

а) Розповідь учня.

Взимку 1854-1855 років йому знову зблиснуло ко­хання — і обірвалося. У Новопетрівську фортецю на зміну колишньому коменданту Маєвському приїхав новий, Іраклій Усков, з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченкові душу, були діти. Поет щиро полюбив їх. Про його незвичайне вміння спілкувати­ся з дітьми, палку любов і ніжність до них є десятки зворушливих свідчень. Взагалі характер Шевченка не можна зрозуміти повністю, не знаючи його любові до дітей і старих.

б) Учень читає вірш Т.Шевченка „/ досі сниться: під горою...”
в) Учень продовжує розповідь про Т.Шевченка та Агату Ускову

Захоплення дітьми перейшло у схилян­ня перед їхньою матір'ю — Агатою. Ця жінка довго здавалася йому вищою досконалістю. Ось як вона згадувала про Т.Шевченка:

„Шевченко був у нас, як у рідній сім'ї, всі його ду­же любили. Надя тоді була ще маленькою. Бувало, візьме її на руки, сміється до неї ясною посмішкою. А Наталі біля нього всім серцем. Співала йому. Вона була улюбленицею Шевченка. Він вчив її ук­раїнських пісень.”

З часом тверезий розум Тараса Шевченка зрозумів, що він зайвий у цій щасливій сім'ї, але серце переконати було важче.
9. Слайд №5 „Моя ти любо! Усміхнись...”

а) Учитель: Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім'ю, дружину, дітей. Він постарів, хворий, змучений цингою. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка.

(Виразне читання поезії „Якби з ким сісти хліба з'їсти”)

б) Учениця розповідає про знайомство із Ликерою Полусмаковою.

Сум і відчай минають, з'являється нова надія одружитися зі своєю, з кріпачкою. Він зустрічає в домі поміщиць Карташевських дівчину-кріпачку Ликеру Полусмакову — і знову довірливо закохується. В Ликері він побачив свою Оксану, і з новою силою захотілося поету тихого сімейного щастя.

в) Виразне читання поезії „Ликері”

г) Учениця: Ликеру Тарас Григорович сприймає спо­чатку як селянську просту дівчину, життєво мудру й кмітливу.

Тургенєв, який бачив Ликеру у Карташевсь­ких, так описує дівчину: «Істота молода, свіжа, не дуже красива, але з чудовим білявим волос­сям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою...».

Ця постава і обдурила поета. Насправді ж Ликера мріяла про гроші, багатство, панське жит­тя. А ще їй хотілося «досадити панночкам Карта­шевським».

ґ) Учениця – Ликера (слайд №6)

Шевченко пропонував мені руку й серце. Казав, що купить хатинку, біленьку, гарненьку, із садочком. Я буду в ній справжньою господинею! Взимку поїду до Парижа або Петербурга. Я в дорогому вбранні, вся в коштовностях, наче справжня пані. І я заведу собі прислугу.

А взагалі, хіба ж би я за такого старого пішла, як­би не подарунки та не те, щоб бути панією?!

д) Учениця продовжує розповідь:

Поетові таке поняття про сімейне життя було абсолютно чужим і незрозумілим. Т. Шевченко не обіцяв такого життя корисливій дівчині, і вона йому грубо відмовила.

е) (Виразне читання вірша „Поставлю хату і кімнату”)

є) Учениця: Шевченко пережив своє останнє сва­тання так само бурхливо, як і роман з Усковою. Не пощастило йому одружитися, сьозами-водою розли­лося «святеє диво»... Ликера Полусмакова пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлева, прогнала чо­ловіка, тримала якийсь час сама його заклад, а на старість оселилася в Каневі, часто ходила на могилу Шевченка.

ж) Інсценізація уривку із поеми О.Пухного „Ликера”: діалог між Ликерою і Тарасом.

Ликера ворушить губами, бачить Тараса. Він торкає плеча, як тоді, востаннє, багато літ назад.

Тарас:

— Годі, любо, мій єдиний друже.

Не йняли нам віри без хреста.

Там бо не калюжі — красні ружі,

В них твоя голівка золота.

В них моє кохання, що від Бога,

І твоя розпука й каяття.

І рушник весільний, і дорога

На Чернечу, крізь усе життя.

Красні ружі, ой, ці красні ружі,

І любистку ніжні пелюстки.

І раби, невольники недужі.

Що на нас сичать зоддалеки.

І недосвіт, той барвінок вмерлий.

Тую одинокість не зови.

Ой, Ликеро, зманлива химеро

Із чорнявим видугом брови.

Ти мене і кликала, й манила,

Сном щасливим ти мені була.

Ти самотній рай мій запалила

І старцям навіщось віддала.

Гілонько вишневої Вкраїни,

З барвами між стрічок у вінку.

Я тебе кохав ще у Раїмі,

Я тебе напитував таку.

Я тебе гукав із Кос-Аралу,

З Орська, Оренбурга, Островні.

Я — в Новопетрівських муштрувальнях...

Нащо ти злукавила мені?!

Нащо? У холоднім Петербурзі,

У оту жахку останню ніч, —

Стала ти калиною при лузі,

Що востаннє доторкнулась віч.

Ти закрила небо над очима.

Наді мною, як ота зоря.

Ти, Ликеро, ти — моя причинна.

Тополина з берега Дніпра.

Ти прийшла — чи так мені здалося?

Ти схилилась — свічечка в руці.

І війнули пахощі волосся,

І сльоза скотилась по щоці.

Ликера:

— Ми з тобою на Чернечій — разом:

Я ось тут — на тому світі ти.

Я тобі наречена, Тарасе,

Забери з собою і прости.

Тарас:

Там Харон і Стікс, і тиша раю.

Тут — Дніпро і небо, і земля.

Хай тебе, Ликеро, Бог прощає.

Хай прощає... і благословля.
з) Виразне читання поезії „Барвінок цвів і зеленів”

-Пояснення, чому барвінок в усній народній творчості вважається символом сімейного щастя ( у квітки 5 пелюсток – 5 засад людського щастя: краса, вірність, злагода, ніжність, незабутність).
10. Сповідь у коханні Шевченку

Любове свята моя,

Богине моя страждальна,

вже скільки спливло років,

а ти у мені світанна.

І скільки б лишилось днів

на рідній землі прожити...

Та навіть як стану житом,

знов шепотітиму вітру,

щоб ти повернувсь мені,

журавлику-чорнокрил,

загублений мій, коханий,

я навіть в свій день останній

летіти до тебе стану,

допоки вистачить сил.


VІ. Підсумок.

1. Яку рису , притаманну Шевченкові, ви для себе відкрили, читаючи інтимну його лірику?

2. Значення інтимної лірики Т.Шевченка (поетична сповідь)

Поставить хату і кімнату,

Садок – райочок насадить,

І батьком, і коханим стати,

В раю земному мирно жить.
Та мрія залишилась мрією,

До дійсності і не дійшло

А долю мукою засіяла

Притулок в серці лиш знайшла.
Та не цвіла любов даремно,

Свої плоди вона дала:

На Україну – бідну, темну –

Красу і світло принесла
VІІ. Домашнє завдання: Інтимна лірика (поезія за вибором учня – напам’ять); відгук на інтимну лірику поета

Література

1. Браташевська О. „І прехорошою такою...” // Українська мова та література. - Число 46 (302), грудень 2002

2. Дарда В. Його кохана. – К.: 1984

Пухний О. Ликера. Драматична поема.// Мелодії джерел. – Черкаси, 2003.

3. Слоньовська О. Конспекти уроків з української літератури. Нове прочитання творів. 9 клас. – К.: 2000. – с.246 – 250

4. Чуб Д. Живий Шевченко. Біографічні та літературознавчі оповіді. – К.: 1994. – с. 23 – 41

5. Шевченко – художник. Живопис, графіка. Альбом. – К.:1986