asyan.org
добавить свой файл
1

Розповідь про вулицю, на якій я живу (5-7 речень)


Моя вулиця 1. Я живу на тихій вузькій вуличці, яка називається провулок Зелений. Вона тягнеться вбік від шумного проспекту, тому з мого двора видно дахи багатоповерхових будинків. Навесні та влітку моя вулиця потопає в квітах та зелені дерев. По ній рідко їздять автомобілі, тому можна грати прямо посеред дороги. Ще недавно вона навіть не була заасфальтована, а тепер по ній приємно кататися на велосипеді. Завдяки тому, що вона тиха, по ній завжди неспішно розгулюють коти та собаки, а часом вони навіть сплять посеред проїжджої частини.

І ми, і наші сусіди намагаємось підтримувати чистоту нашої вулиці – ми підмітаємо сміття біля дворів, прибираємо опале листя, висаджуємо квіти, взимку розчищаємо сніг, і тому вона завжди гарна.

Моя вулиця 2. Моя вулиця – широкий та шумний проспект Леніна в самому центрі міста. Це стара вулиця, вона зберіглася ще з довоєнних часів. Зараз вона людна, а по дорозі їздять не тільки автомобілі, а ще й маршрутні таксі, тролейбуси та трамваї. Коли до нас у гості приїздить бабуся, вона завжди дивується, як ми можемо спати в такому шумі. Коли трамвай проїжджає повз наш дім, навіть злегка дрижать стекла у вікнах. Влітку буває занадто пильно через транспорт на дорозі.

Але мені моя вулиця подобається. На ній багато красивих старих будинків, є сквер з клумбами та фонтаном. По краях дороги висаджені каштани. Коли вони цвітуть навесні, стає дуже красиво. А крім того, на моїй вулиці є декілька великих магазинів та навіть кінотеатр, тож мені здається, дуже зручно жити в самому серці міста.

Я живу у місті Харкові, якому більше трьох століть. Це один з найбільших індустріальних, наукових і культурних центрів України. Багато вулиць, площ, проспектів у моєму місті. Всі вони мають і своє обличчя, і біографію, і славу. 

Я мешкаю на Салтівському житловому масиві, що дістав свою назву від Салтівського шосе, яке веде в містечко Старий Салтів. Моя широка вулиця Салтівське шосе вражає своїми масштабами, щедрою зеленню і чистотою. 

Великою магістраллю весь час їдуть машини, автобуси. Веселі трамваї видзвонюють своїми переливчастими дзвіночками. На вулиці вишикувалися заводи, школи, магазини, кафе. Охайні одноповерхові будівлі чергуються з великими п'яти- і шістнадцятиповерховими будинками. 

Моя вулиця подобається мені завжди. Вона чарівна восени, коли дерева вбрані в різнобарвні шати. Приємно йти по опалому листю, вслухаючись у шарудіння... А взимку! Це ж казковий витвір із снігу! Весною розливається смачний аромат бруньок на тополі, березі. Влітку густа зелень дерев дає жадану прохолоду. 

Для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць! 

У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність. 

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме. 

Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення. 

Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків моя школа. 

Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій. 

Я люблю свою вулицю будь-якої кори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем. 

Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів'ялого листя. 

Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який спосіб — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах. 
Я народився і виріс на вулиці Бойовій. Мабуть, навіть таксисти не знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексіївка. Я живу в приватному секторі. Уся наша вулиця — то суцільні маленькі одноповерхові (рідко двоповерхові) будиночки і місцями хатинки. Узагалі, уся Олексіївка така. Але ближче до вулиці. Назва її, Бойова, трактується легко. У часи Другої світової війни тут відбувалися численні бойові дії. Поруч знаходилося, як кажуть старі бабусі, навіть німецьке кладовище. Одразу після війни район почав заселятися і назви вигадувалися дуже прості: Армійська, Штурмова, Піхотна, Артилерійська, Бойова. 
Моя вулиця дуже красива. Це я говорю не лише тому, що вона моя, а тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій — яблуні. А на нашій — абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Упродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. 
Ледь не біля кожного двору. I коли на початку літа дерева квітнуть білими пелюстками, усе навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер — і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. I навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найщасливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов'язків, ми всі — діти — робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам'ятаю, — це все приваблювало нас, роблячи щасливими. 
Трохи згодом став помічати дорослих. Вони теж збиралися на вулиці! Не лише, ми, діти. У них теж були свої традиції. Наприклад, щороку вони виходять до скверу і на свято варять кашу. До обов'язків кожного належить прибрати свою частину території від опалого листя. А ми прибирали колись своє футбольне поле. Цікаву історію розповідають про це поле. На галявині росли в різних кінцях два дерева. І коли народився мій сусід, його дідусь посадив ще два дерева таким чином, що утворилися футбольні ворота. Коли ми підросли, то там завжди проводилися всі футбольні матчі. 
Так за що я люблю свою вулицю? По ній не їздять тролейбуси і трамваї, дуже рідко з'являються машини, навесні вона квітне пелюстками дерев, тут живуть мої сусіди і знайомі, я тут народився. 
Але це все не головне! 
Найважливіше — тут минуло моє дитинство. Тут я робив свої перші кроки, уперше плакав, усміхався, радів, почувався щасливим. На кожній діляночці цієї вулиці залишилися мої сліди, це історія мого життя, за яким доглядала моя вулиця. Вулиця не в значенні «безпритульність», а в значенні «тьотя з добрими очима». Вона присвятила своє життя мені, моєму вихованню, адже завдяки їй я є таким, яким є.