asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Розкриваючи перед учнями своєрідність того чи іншого письменника, потрібно дуже відповідально й мудро підходити до вибору матеріалу та його тлумачення.

У процесі роботи учні повинні зрозуміти, що світогляд письменника, як і світогляд будь-якої людини, формується впродовж усього життя, а отже – змінюється. Саме цим пояснюються суперечності у творчості багатьох авторів. Ґрунтовно розкрити світогляд певного письменника учителеві допоможуть:

  • висловлювання про нього відомих діячів культури;

  • висловлювання письменників про свої погляди та переконання;

  • уривки з творів, що яскраво відбивають погляди автора на життя.

У даному посібнику зібрано найяскравіші вислови такого характеру. Метод занурення в епоху, в художній світ письменника допоможе учням краще зрозуміти художній світ митців, а вчителеві – організувати роботу на уроці більш продуктивно, на вищому науковому рівні.

Стендаль червоно-чорний,

І вдумливий Баьзак,

І Діккенс пишномовний,

І вишуканий Вайльд,

Толстой глибинно-мудрий,

Прискіпливий Флобер,

Нещасний і величний

Співець Краси – Бодлер,

Інтелігентний Тютчев

І світоглядний Фет,

Гучноголосий Вітмен

І ніжний пан Верлен,

І сивочолий Ібсен,

Магічний Метерлінк,

І Шоу – вічний спірник,

І Чехов-бунтівник,

Іде полями вільно

Скуйовджений Рембо,

І Достоєвський супить

Сократове чоло.

Облич знайомих низка,

І віще слово їх,

Як мамина колиска,

У пам’яті бринить.



Афоризми Стендаля
«Як підрубаний у лісі стовбур дерева, підхоплений потоком, який то падає каскадами по стрімкому схилу, то струменіє по рівнині спокійною і величною річкою, виштовхуючи стовбур вгору або кидаючи у хвилі, - так і мистецтво не відстає ні на крок від цивілізації».

«Кожний народ повинен мати власну літературу, яка відповідала б його власному характерові, подібно до того, як кожен із нас носить одяг, скроєний по його фігурі».

«У тисячу разів ліпше не бачити нічого, ніж бачити щось чужими очима. Завіса, що застилає зір, може впасти; але людина, яка вірить на слово, все життя залишиться жалюгідним папугою».

«Нещастя бідної літератури у тому, що вона ввійшла в моду. Люди, для яких вона не створена, хочуть за всяку ціну говорити про неї».

«Сама по собі ввічливість важлива лише при першому знайомстві».

«Від усього, що йому передувало, XIX століття буде відрізнятися влучним та проникливим зображенням людського серця».

«Я любив і ще люблю математику заради неї самої, оскільки вона не допускає лицемірства і невизначеності - найненависніших мені речей».

«Кохання - це різновид безумства, тому що, покохавши жінку, ми бачимо її не такою, яка вона є насправді; однак це солодке безумство, воно одне й надає життю сенсу».

Цитатник до вивчення творчості Чарльза Діккенса

(вислови письменника)
«.. .Так втішно хоч на хвильку стати дитиною!»

«...У реальному житті яскраві риси та дивацтва людини, у якій є щось чудернацьке, зазвичай справляють на нас враження лише спочатку, а от познайомившись ближче, ми починаємо бачити глибше цих поверхових рис -і пізнавати кращий її бік».

«Одне із завдань цієї книги - показати сувору правду».

(Діккенс про «Пригоди Олівера Твіста»)

«Батько сів до в'язниці за борги й залишив родину зовсім без коштів. Лені рано довелося вступити у життя, з 12 років я змушений був заробляти собі на хліб».

«Жодними словами неможливо передати мої душевні страждання. Адже працювали тоді навіть діти! По 16 годин на добу».

«...не сумнівайтеся, що, коли ви дізнаєтесь, у чому річ, чим я був зайня­то, й де, і як, - ви погодитеся з тим, що молот опустився з силою в двадцять разів, та що там - у двадцять тисяч разів більшою, ніж та, яку я міг би за­стосувати, якби виконав свій первинний задум».

(З листа Діккенса Смітові 10.03.1843 року про вплив на читачів «Різдвяної пісні у прозі»).

«Дивно, з якою байдужістю ставляться у Лондоні до життя і смерті людей. Людина не викликає ні в кому ані співчуття, ані ворожнечі, ані навіть холодної цікавості; ніхто, за винятком неї самої, нею не цікавиться. Коли вона вмирає, не можна навіть сказати, що її забули, адже ніхто про неї не згадував й за життя. У нашій великій столиці існує багаточисельний розряд людей, у котрих, вочевидь, немає жодного друга й до котрих, вочевидь, нікому немає діла». (З «Думок про людей»)
Цитатник до вивчення творчості Чарльза Діккенса

(про Діккенса та його твори)
«Діккенс ніколи не розмовляв з народом згори вниз. Він розмовляв з ним знизу вгору. Він наближався до нього благоговійно, як до божества, і віддавав йому всі свої багатства, усе серце. Це і пов'язало його з народом навік» (Ґ. К. Честертон).

«Фабричні колеса... виготовляли ваксу і між іншим виготовили найбільшого оптиміста століття... Якщо він став надто щасливим, то саме тут він відкрив щастя... Якщо він бачив світ у рожевому світлі, цей погляд народився на фабриці, де варили чорну ваксу» (Ґ. К. Честертон).

«Діккенс був таким популярним, що ми, сучасні письменники, навіть уя вити неспроможні, наскільки великою була його слава. Тепер не існує такої слави» (Ґ. К. Честертон).

«Життєвість його великих романів походить не від фіналів з євангельських істин і не від святкового звучання вікторіанських весільних дзвонів... вона-від жадібної цікавості до всього, чим живуть люди і навіть коли вони живуть безглуздо та жахливо» (Е. Вілсон).

«Чарльз Діккенс є класиком англійської літератури, найбільшим англомовним прозаїком XIX ст. Можна стверджувати, що й досі феномен його письменницького успіху залишається не до кінця розгаданим. Уявлення про Діккенса як про реаліста, котре існує майже півтора століття, неповне й не точне. Діккенс жив і творив у добу, коли романтизм ще не вичерпав своїх можливостей, коли володарями дум у світі були Бальзак, Гюго та інші ав­тори, у творчості яких поєднувалися романтичні та реалістичні елементи. У творах вікторіанця Діккенса примхливо поєднувалися риси двох напрямів - романтизму і реалізму, готики й великий домішок сентименталізму. Всі ці складові не були еклектичною сумішшю, а становили цілісність, яка визна­чала своєрідну манеру цього майстра» (Д. Наливайко).

«...Діккенс мав два великі таланти — вміння писати смішно і зображати жахливе. Якщо «Піквік» висловлює нестримну веселість, то наступна книга («Пригоди Олівера Твіста») послідовно жахлива» (Ґ. К. Честертон).

«Він є чи не найбільшим англійцем з усіх англійців і водночас володарем інстинкту все людськості» (Ф. Достоєвський).

«Головні риси творчості Діккенса - передусім демократизм, увага та по­вага до народних, низових, навіть плебейських форм життя. Витоки його демократизму - в європейській культурі, що зазнала впливу гасел Великої французької революції про рівність усіх людей перед Богом. Друга визначальна риса творчості англійського письменника - його гуманізм. Діккенс ніколи не відмовлявся від боротьби за людину та її права, бо людське життя, здоров'я, щастя, нормальні стосунки у родині, між дорослими і дітьми - усе це є для письменника найвищими цінностями буття. Нарешті, третьою рисою творчості Діккенса є його схильність до гротескного перебільшення характерів, подій, почуттів. Якщо митець зображує персонажа негідником, то це - абсолютний негідник, витвір диявола, якщо - людиною веселою, то вона регоче, аж заходиться, через надмір емоцій, червоніючи й лякаючи співбесідників і читачів можливістю моментальної смерті від апоплексії» (Д. Звиняцьковський).

«Герої Діккенса живуть своїм самостійним життям, незалежним ані від фабули, ані від намірів автора. Вони й історично конкретні - в них ві­добразилися і національні, й специфічні риси епохи» (В. Набоков).

«Діккенс не мав конкретних планів щодо перетворення суспільства - а якщо і мав, то вони були очевидячки дрібними й вузькими порівняно з тим глибоким, зворушливим відчуттям братства всіх людей і обуренням несправедливістю, яке виникає від читання усього того, що він написав. І не таким уже великим перебільшенням буде порівняння самого Діккенса з однією з його героїнь, яка не знала, що їй подобається, але добре знала, що їй не подобається» . К. Честертон).

«Чарлз Діккенс, що провів у стражданнях ті роки, коли ми зазвичай щасливі, пізніше, дорослим, радів там, де інші плакали... Абсолютні оптимісти, одним із яких був Діккенс, не приймають світ, не захоплюються світом - вони в нього закохані» (Ґ. К. Честертон).



Цитатник висловлювань А. Чехова та висловлювань про митця
1. «Коли я пишу, я цілком розраховую на читача, гадаючи, що суб’єктивні елементи, яких не вистачає в оповіданні, він додасть сам».

2. «Мистецтво писати - це мистецтво скорочувати».

3. «Незадоволення собою є однією з найсуттєвіших рис будь-якого
справжнього таланту».

4. «Мета моя - вбити відразу двох зайців: правдиво змалювати життя й, до речі, показати, наскільки це життя відхиляється від норми. Норма мені ні відома, як не відома нікому з нас. Усі ми знаємо, що таке безчесний вчинок, але що таке честь - ми не знаємо».

5. «Чехова навіть порівнювати не можна з колишніми письменниками - з Тургенєвим, Достоєвським або зі мною... манера якась незвична, як у імпресіоністів. Бачиш, людина без будь-якого зусилля накидає якісь яскраві барви, що їй зустрічаються, і ніякої залежності, як здається, немає між усіма цими яскравими плямами, але загалом враження чудове». (Лев Толстой про оригінальність і новаторство письменницької манери Чехова.)

6. «Пушкін у прозі». (Лев Толстой про Антона Чехова.)

7. «...ніколи у нього немає зайвих подробиць, будь-яка - або потрібна, або чудова». (Лев Толстой.)

8. «Скільки мовчазної, скромної величі приховано в іронії, з якою він ставиться до власної слави, в його скептичному погляді на сенс і значен­ня власної діяльності». (Томас Манн, один із найвідоміших німецьких пись­менників межі ХІХ-ХХ ст. Лауреат Нобелівської премії.)

9. «А. Чехов ...уточнив і поглибив наші знання про життя речей, звуків, світла на кону, що в театрі, як і в житті, мають величезний вплив на людську душу. Сутінки, захід сонця, його схід, гроза, дощ, перші звуки вранішніх птахів, тупіт коней по мосту і гуркіт екіпажа, що від’їжджає, бій годинника, спів цвіркуна потрібні Чехову не для зовнішнього сценічного ефекту, а для того, щоб розкрити нам життя людського духу». (Костянтин Станіславський, головний режисер МХАТу, поч. XX ст.)



Бодлер

про себе, про свою творчість, про життєві пріоритети та ідеали
«Ще в ранньому дитинстві я мав у своєму серці два протилежні відчуття: жах перед життям та захват від життя».

«Неможливо пробігти будь-яку газету за будь-який день, будь-як число, будь-який місяць, будь-який рік, щоб не знайти там у будь-якому рядку ознаки страшної розбещеності людини і водночас дивовижні вихвалянь чесністю, добротою, милосердям і безсоромні твердження щодо прогресу і цивілізації. Будь-яка газета - від першого і до останнього рядка - лжеплетиво жахів. Війни, вбивства, крадіжки, безсоромність, тортури, злочини королів, злочини націй, злочини приватних осіб, універсальне сп’яніння жорстокістю... Не розумію, як чиста рука може торкнутися газети без конвульсії огиди».

«Коли я викличу у всього світу огиду, тоді я досягну самотності».

«Я завжди підозрюю, що мені було б краще там, де мене немає, весь час веду зі своєю душею суперечки про те, куди б нам перебратись,...моя душа вибуха й кричить мені мудрі слова: «Куди завгодно! Куди завгодно! Тільки б геть з цього світу!»

«Художник висловлює самого себе».

«Гармонія - це основа теорії кольору. Мелодія - це єдність у фар­ах, загальний колір. Мелодія потребує заключного акорду; це ансамбль, де всі окремі елементи сприяють створенню загального враження. Ось чому мелодія залишає в пам'яті глибокий слід».

«Я віддаю перевагу чудиськам власної фантазії над позитивними банальностями».

«Світ зникне... Що йому надалі робити під сонцем? Припустивши,
він продовжує тривати матеріально, чи можна зробити висновок, що є гідне існування? Техніка настільки американізує нас; прогрес настільки атрофує в нас духовність, що ніякі криваві, блюзнірські та протиприродні її фантазерів не зможуть порівнятися з наслідками. Це станеться від опо­шлення сердець... Час цей близький. Хто знає, чи не прийшов він уже і чи не заважає наша товстошкірість його розпізнати?».

«Зло коїться без зусилля, натурально, фатально. Добро - завж­ди в результаті мистецтва. Те саме в естетиці. Людина зі смаком не тільки затушовує природні ґанджі (комічно, що грим не приховує потворності, а слугує лише красі), скільки намагається перевершити природу, прагне до вищої фізичної та духовної організації, до надприродного, до божественного. Жінка, яка послуговується тушшю, надає погляду вигляд вікна, відчиненого в нескінченність».

«Краса завжди химерна. Я не стверджую, що вона свідомо, холодно химерна ( в такому разі вона була б чудовиськом, котре зійшло з колії життя). Я маю на увазі, що їй завжди притаманно трохи дивацтва, наївного, ненавмисного, несвідомого, і що це дивацтво надає їй вигляду Краси; це її ознака, її характеристика».

«Глупота часто є окрасою краси; це вона надає очам сутінкової прозорості вечірніх ставків і маслянистого спокою тропічних морів. Глупота завжди зберігає красу; вона віддаляє зморшки; це божественна косметика, яка захищає наших ідолів від укусів, що їх нам, нікчемним ученим, дарує думка!».

«Данте і Шекспір - два великі живописці людського болю».

«Вміння насолоджуватися мистецтвом - це своєрідна наука, і потрібен певний досвід, щоб наші п’ять почуттів змогли пройти посвяту в це таїнство - такий досвід досягається лише доброю волею і внутрішньою потребою».

«Про книгу треба судити в її цілості, і тоді з неї випливає жорстокий моральний урок».

«Романтизм - це найповніше, найсучасніше вираження прекрасного».

«Тільки сягаючи найглибших прірв падіння, уява за законом протилежності запалює світоч найвищих ідеалів. Квіти чеснот в уяві поета не можуть розквітати без квітів зла, адже й світло дедалі яскравіше, глибші тіні».

«Ідеал - це не щось туманне, така собі безплідна мрія, що плаває під стелями академії. Ідеал - це людина, піднята до рівня справжнього життя, втілена пензлем або різцем у сліпучій істині своєї первинної гармонії».

«У кожній людині є два одночасні прагнення: одне спрямоване до Бога, друге - до Сатани. Поклик Бога, або духовність, - це прагнення внутрішньо піднестися; поклик Сатани, або тваринність, - це насолода від власного падіння».
Шарль Бодлер про «Квіти Зла»
«У цю жорстоку книжку я вклав усе моє серце, усю мою ніжність усю мою віру (схиблену), усю мою ненависть... Звісно, потім я стверджу­ватиму протилежне, присягатимуся усіма богами, що це - книжка чистого мистецтва, блазнювання, штукарства, та я брехатиму, немов той базарний шарлатан».

«Вивчення прекрасного - поєдинок, у якому художник кричить від страху й падає переможеним».

«Насолоджуватись натовпом - це мистецтво».

«Поет наділений безсумнівним привілеєм: він одночасно може бути самим собою й іншими людьми. Як ті бродячі душі, що блукають у пошуках тіла, він входить, коли
забажає, у роль кожної людини».


следующая страница >>