asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 28 29 30 31 32

11. ЕКОНОМІКА ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ПЛАН

11.1. Продуктовий комплекс як складова частина АПК.

11.2. Агропромисловий цикл.

11.3. Особливості формування підкомплексів.
11.1. Продуктовий комплекс як складова частина АПК.

Агропромисловий комплекс України є одним з найбільших і найважливіших секторів економіки країни. Від рівня його розвитку, стабільності функціонування залежать стан економіки і продовольча безпека держави, матеріальний рівень життя населення.

Агропромисловий комплекс (АПК) - це сукупність ла­нок народного господарства (галузей, підгалузей, ви­роб­ничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуван­ням, переробкою та збутом продукції.

АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення ви­робництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропро­мислові територіальні комплекси. За тери­торіальними масштабами та особливостями вони різноманітні. В галу­зевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, де­які галузі лег­кої промисло­вості); виробництво засобів ви­робництва для сільсько­­­г­о­спо­­­­­­­д­а­р­с­ь­ки­х ­т­а­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­ несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої та харчової промисло­вості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуго­вування комплексу (ремонт тракторів та сільськогосподарських машин, будівництво тощо); наука, управління, підготовка кадрів.

Складовою частиною АПК є також продуктовий ком­плекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочевокон­сервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-жировий.

Продуктова структура АПК – сукупність вертикально інтегрованих виробництв конкретних видів кінцевої продукції. В кожний продуктовий підкомплекс включаються: виробництво спеціалізованих засобів виробництва, спеціалізована галузь сільського господарства, переробка даного виду сировини аж до отримання певного виду кінцевої продукції, а також спеціалізований транспорт, система зберігання, спеціалізована торгівля. Формування в структурі АПК продуктових підкомплексів має велике значення для прогнозування, тому що дозволяє обґрунтовувати пропорції між сферами і галузями з урахуванням технологічних співвідношень у виробництві конкретних видів продукції.
11.2. Агропромисловий цикл.

Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексоутворюючі зв’язки, які найінтенсивніше розвиваються у сфері виробництва і переробки кон­кретних видів сільськогосподарської продукції. Основними ланками функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є агропромислові спеціалізовані комплекси, що розвиваються на базі певних агропроми­слових циклів. Їхня територіальна структура складається з регіональних і зональних елементів.

АПК як складна система має три головні аспекти: ком­понентний, територіальний і організаційний. Компонентнийаспект структури АПК полягає у наявності і зв’язаності ок­ремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і аг­ропромислових циклів (ланцюгів).

Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм ком­понентної структури АПК ­­- це поєднання взаємопов’язаних стадій одного виробничого процесу, що охоплює ви­робництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (м’ясопромислового, молокопроми­слового, плодоовочевоконсервного тощо).

Основною формою територіального зосередження сільськогосподарського виробництва і засобом розв’язання питань його планової територіальної організації є аг­рарно-територіальні комплекси (АТК).

Під АТК слід ро­зуміти певну систему територіальних формувань сільськогосподарських підприємств, для яких характерно порівняно стійке поєднання галузей і вироблюваних про­дуктів у виробничо-територіальних типах господарств, що скла­лося на основі найновіших технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків. АТК є результатом роз­витку територіального поділу сільськогосподарської праці, для якого характерні переважно горизонтальні виробничі зв’язки.
11.3. Особливості формування підкомплексів.

Формування АПК і особливості його територіальної ор­ганізації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь за­без­печення сільськогосподарських культур теплом і воло­гою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і во­логи.

Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її те­риторії виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з вла­стивими для кожної з них грунтами.

Для описання сучасного стану та характеру розміщення агропромислового комплексу перш за все необхідно вказати, які галузі АПК являються провідними (тобто, на які припадає найбільша питома вага всієї випущеної про­дукції АПК).

Такими галузями є сільське господарство та галузі первинної обробки сільськогосподарської продукції (або харчової промисловості). Розглянемо відповідно кожну з цих галузей.

Сільське господарство є найважливішою ланкою агро­промислового комплексу, оскільки вартість сільськогосподарських виробничих основних фондів у суспільному аг­рарному господарстві на кінець 1995 р. у порівняльних цінах 1983р. становила 1691,0 млрд крб. В аграрному сек­торі зайнято майже 75% середньорічних працівників та ви­робляється понад 53% вартості продукції.

У структурі сільського господарства домінують такі га­лузі: рослинництво і тваринництво.

Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва України. Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 51,7%.

Основа розвитку рослинництва — це земля, яка вико­ристовується як окремі угіддя для певних виробничих цілей. Певна кількість землі відведена під присадибні та садово-городні ділянки колгоспників, робітників та служ­бовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні землі, які складають понад 80% усіх сільськогосподарських угідь України.

Найбільш сприятливими для розвитку рослинництва є степова і лісостепова зони.

Посівні площі на території України в 1995 р. становили 30,9 млн. га, в тому числі під зерновими культурами — 14,1, технічними — 3,7, картоплею і овоче-баштанними — 2,1 і кормовими культурами — 10,9 млн. га. Площа чистих парів становила 1,5 млн. га. Провідне місце в структурі посівів (останніми роками 42 — 47%) займають зернові культури.

Основними зонами виробництва зерна в Україні є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40% його за­гального обсягу. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов’язано з неоднаковими природно-економічними умовами.

Основними хлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп’яними — просо, гречка і рис, зернофуражними — ячмінь, кукурудза і овес, зернобобо­вими — горох.

В Україні вирощують озимі та ярі культури. За останні роки їх площі стали приблизно однакові. Сіють, як правило, більше озимих культур, бо вони дають вищі врожаї. Однак нерідко несприятливі погодні умови призводять до загибелі посівів озимих культур і доводиться пересівати їх ярими.

Чільне місце у структурі посівів озимих культур посідає озима пшениця. Україна була одним із головних регіонів вирощування озимої пшениці в колишньому СРСР. Урожайність цієї культури значно вища, ніж ярої (урожайність озимої пшениці у 1995 р. становила 30,1 ц/га, а ярої — 16,9 ц/га).

Основними районами вирощування озимої пшениці є області Степової (понад половина посівів) і Лісостепової (понад третина) зон. У поліських та західних районах питома вага озимої пшениці значно менша.

Цінною продовольчою культурою є озиме жито. У повоєнні роки його площа помітно скоротилася: з 3,9 млн. га у 1950 р. до 0,6 млн. га у 1995 р. Пояснюється це тим, що жито переважно дає менші врожаї, ніж інші зернові. Основні райони вирощування озимого жита — Полісся (понад 60% усіх його посівів) і західна частина республіки. Цій культурі належить друге місце (після пшениці) за розмірами посівних площ озимих культур. Її врожайність, як і врожайність інших сільськогосподарських культур в Україні, в різні роки різна і становить 15 — 24 ц/га.

З інших озимих культур на відносно невеликих площах вирощують озимий ячмінь. Його площа у 1995 р. становила 377 тис. га.

Провідне місце у структурі посівів зернових належить ярому ячменю. У 1995 р. під ним було зайнято 4,1 млн. га, причому у повоєнні роки площі названої культури істотно не змінювались. Посіви розміщені переважно в північному Степу і Лісостепу, а також в передгірських та гірських районах Карпат.

Другою за площею ярою зерновою культурою є кукурудза. В 1995 р. її посіви становили 1,1 млн. га. Кукурудза є цінною продовольчою і фуражною культурою. Її основні посіви зосереджені в північній і центральній частинах Степу, на півдні Лісостепу. Високими врожаями кукурудзи на зерно відзначаються Закарпатська, Чернівецька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Запорізька, Миколаївська і Херсонська області. Цю культуру вирощують також для пересіву після загибелі озимих.

У повоєнні роки помітно скоротилися посіви вівса — цінної продовольчої та допоміжної фуражної культури. У зв’язку з повсюдним переходом на механічну тягу і різким зменшенням поголів’я коней значно знизилися потреби у фуражному зерні. За 1950 — 1995 роки посіви вівса зменшилися втричі і становили на кінець даного періоду 0,5 млн. га. Тепер зерно цієї культури використовується переважно з продовольчою метою. Його вирощують в основному на Поліссі і в районах Карпат, а на півдні і в центрі республіки часто використовують для пересіву озимих. Урожайність цієї культури — 16 —27 ц/га.

Просо, гречка, овес — цінні круп’яні культури. Просо завдяки його посухостійкості вирощують переважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській). Врожайність проса є відносно високою - 15 - 21 ц/га.

Значні площі в Україні відводяться під гречку — до 459 тис. га. Однак за повоєнні роки площі посівів дуже скоротилися. Відносно невисокою є і врожайність цієї культури - 10 — 12,5 ц/га.

У республіці близько 22 тис. га зайнято під рис. Розширення зрошувальної меліорації в південній частині України створює сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури, яка вирощується на поливних землях і дає високі та стабільні врожаї до 50 ц/га.

Значно розширюються посіви зернобобових культур, зокрема гороху, вики і викової суміші на зерно, люпини, менше — сої, сочевиці, квасолі, бобів, чини та ін. У 1995 р. зернобобовими було зайнято 1,1 млн. га (у 1960 — 0,8 млн. га). Основними регіонами вирощування гороху і вики є Лісостепова зона, а також південна частина Полісся. В республіці зосереджені значні площі цінних бобових культур, особливо гороху (996 тис. га).

За рівнем виробництва зернових і зернобобових культур Україна займає одне з провідних місць у світі. Тепер в Україні виробляється 35 — 45 млн. т валового збору зерна (в 1995 р. — 34 млн. т).

Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації посівних площ технічних культур. Їх частка становить 12,1% посівних площ. Основними технічними культурами в Україні є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини.

Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 1,5 млн. га. В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі умови для вирощування цукрових буряків, забезпеченість трудовими ресурсами і навики населення. Найбільш важливими його ланками є сільськогосподарська (вирощування цукрових буряків) і переробна (виробництво цукру).

Значення цукрових буряків полягає насамперед у тому, що вони є основним джерелом виробництва цукру, а також важливим фактором зміцнення кормової бази і підвищення культури землеробства.

Основними регіонами вирощування цукрових буряків є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська та інші області, розташовані у Лісостепу, південній частині Полісся, на півночі Степу. Середня врожайність в останні роки коливалася в межах 300 — 320 ц/га. Україна — найбільший в світі виробник цукрових буряків.

Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. У 1995 р. ним було зайнято понад 2,0 млн. га (в колишньому СРСР — близько 4,0 млн. га); валовий збір в останні роки становив 45% загальносоюзного валового збору. В Україні отримують досить високі врожаї цієї культури. Якщо в середньому за рік у 1971 — 1995 рр. врожайність соняшнику становила в республіці 15 — 17 ц/га, то у цілому в тодішньому СРСР — 12 — 15 ц/га. Основні площі соняшнику зосереджені в Степовій зоні, в Закарпатті, на півдні Лісостепу.

У північній та західній частинах України вирощується льон-довгунець, площа якого у 1995 р. склала 98 тис. га. В країні збирають високі врожаї цієї культури. Досить сказати, що у 1995 р. 5,0 ц/га (середні врожаї по СРСР були 3,5 ц/га. Льон-довгунець — культура довгого дня і краще росте в більш північних районах. В умовах України його вирощують у поліських районах Житомирської, Чернігівської, Київської, Рівненської, Волинської та Сумської областей, а також у Львівській та Івано-Франківській областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.

В Україні вирощуються також коноплі, посіви яких становлять 10 тис. га і скоротилися у порівнянні з 1940 р. майже в 15 разів. Коноплі південні вирощують у Степовій зоні (Дніпропетровська і Миколаївська області), середньоруські — в Лісостеповій (Сумська, Чернігівська, Полтавська області) на півдні Полісся.

В усіх областях України вирощують і заготовляють значну кількість (близько 100) лікарських рослин. Культивують валеріану лікарську, кмин, хрін, шавлію лікарську, лаванду, м’яту кучеряву, м’яту перцеву, фенхель, беладонну лікарську, звіробій, ромашку та багато інших. Лікарські рослини вирощують у всіх природних зонах, а найбільше — в Криму.

Вирощують також тютюн і махорку (30 тис. га). Основні площі тютюну зосереджені в західній (Тернопільська, Івано-Франківська і Хмельницька області) та південній (Крим) частинах України.

Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують суцвіття хмелю. Цю культуру вирощують в Житомирській, Рівненській, Львівській, Вінницькій областях.

Україна є важливим регіоном вирощування картоплі (в 1995 р. — 1,5 млн. га). Почали її культивувати у 60-х роках XVIII ст. в західній частині, а також у районі Охтирки, Лебедина. У другій половині ХІХ ст. ця культура розповсюдилася також у Східній Галичині. Площі товарної картоплі зосереджені переважно в областях Полісся, а також навколо більших і найбільших міст центральної та північної частини республіки. Потреби у картоплі в південних регіонах задовольняються за рахунок її доставки із північних областей: Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, Сумської.

Овочі в Україні вирощуються повсюдно на площі 503 тис. га (без насінників) (1995р.). Помідори, перець, баклажани і деякі інші овочі переважно культивуються в південній частині республіки. Капуста, столові буряки, огірки та інші городні культури вирощуються у північній частині Лісостепу і на Поліссі. Значні площі займають баштанні культури: дині, кавуни, гарбузи, кабачки, патисони, плоди яких є цінним продуктом харчування. Основні площі баштанних культур (90%) розміщується в Степовій зоні, на яку припадає понад 90% валового збору.

З метою створення кормової бази для тваринництва в Україні вирощують кормові культури, такі як кормові коренеплоди і кормові баштанні, кукурудза на силос і зелений корм, однолітні трави, багатолітні трави. Провідне місце в структурі посівів кормових культур належить кукурудзі на силос і зелений корм, багатолітнім травам, зокрема конюшині, люпину, люцерні та ін., однолітнім травам (включаючи посіви озимих на зелений корм), кормовим коренеплодам і кормовим баштанним. Ці культури вирощують у багатьох регіонах. Люпин в основному висівають на піщаних землях Полісся, люцерну — на поливних землях південної частини республіки.

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва стало садівництво і виноградарство. Головними районами плодово-ягідних насаджень в Україні є приміські зони великих, більших і найбільших міст, зокрема великих міських агломерацій Донбасу, Придніпров’я. Найбільші товарні масиви плодово-ягідних насаджень зосереджені в Криму, Вінницькій, Одеській, Харківській, Черкаській областях.

Виноградні насадження країни, які займають площу 163 тис. га, зосереджені в Криму, Закарпатті, а також в Одеській, Херсонській та Миколаївській областях.



<< предыдущая страница   следующая страница >>