asyan.org
добавить свой файл
1

Година спілкування


Розмаїття

візерунків

на полотні


2012 р.


Мета: пробудити інтерес до культури українського народу, його декоративно-

прикладного мистецтва

УЧИТЕЛЬ : Щасливі ми, що народилися і живемо на Україні. Тут жили наші батьки, діди, прадіда, тут коріння українського народу. Знати свій народ - це знати мамину пісню, що сіяла в душу дитини зернятка, котрі зійшовши, виростали на добро, любов і ласку людини; це знати батьківську хату, стежина від якої веде у великий шлях Батьківщини; це знати бабусину вишивку, забуту і розтоптану жорстоким часом; це знати дідусеву казку про правду і кривду.

Україна - це край смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким сяють ясні зорі.

Україна - це віковічна боротьба за волю і незалежність, щастя і добробут.

Україна - це милозвучна рідна мова, вишитий рушник, задушевна пісня і танець.

Друзі, що ви знаєте про український рушник?
ХЛОПЕЦЬ: Український рушник оздоблений квітами, зірками, птахами, калиною, мальвами, колоссям.
ДІВЧИНА: Вишитий рушник з хлібом-сіллю став традиційним атрибутом на святах. Ось як про це пише М.Познанська у вірші "Чим пахне коровай?"

А чому так радість сяє

У очах діток малих,

Бо сьогодні день врожаю –

Коровай гостює в них!

Він шишкастий і рум’яний

Ліг на вишитий рушник.

Ним буденно і у свята,

Пригощатись кожен звик.

Від сивої давнини і до сьогодні у радості і горі рушник - невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні.
УЧИТЕЛЬ: Погляньте на рушники. Який колір переважає в них?
ЮНАК. Найчастіше - чорний і червоний.
Учитель: У традиційному українському рукоділлі, зокрема у вишивці, наявні два основних символи - обереги й дерево життя. Обереги знайшли постійне місце на рушниках, а малюнок дерева життя - на тканих виробах. У вишивках переважає чорний колір з великими домішками червоного. Як ви вважаєте, що означає тут чорний колір?
ЮНАК: Чорний колір - це сум.
УЧИТЕЛЬ : З а давніми переказами і легендами, чорна гама символізувала жіночу тугу за своїми вірними охоронцями. Як тут не згадати: "Два кольори мої, два кольори. Червоний - то любов, а чорний - то журба".

(Звучить пісня О.Білаша на слова Д.Павличка "ДВА КОЛЬОРИ")
ДІВЧИНА. /Бере хліб, кладе на вишитий рушник і подає гостям, декламуючи/:

На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги

Славили країну.

Щоб у нашій праці

І гучнім весіллі

Шанували в світі

Над усе людину.

(Гості приймають хліб, куштують, дякують)
Дівчина : Наша земля багата барвами природи: синє небо, блакитна ріка, зелень у відтінках гори, яскраві жовті, червоні квіти. Тому і рушники, вишиті руками наших рукодільниць, майорять різнобарв’ям кольорів. Ось і в нашому залі ви можете бачити рушники з різних кінців краю.

Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибирання хати, а в ній - чисті рушники на похваті. Не випадково у народній, пісні мати повчає доньку:

Тримай хаточку, як у віночку,

Тримай хату, як у віночку

Із рушником на кілочку.

Тримай відерця всі чистесенькі

І водиці повнесенькі.
ЮНАК: Не можна собі уявити закарпатської хати без рушників. Довгими зимовими вечорами дівчата вишивали рушники, сорочки, фартухи, наволочки. Адже кількість вишитих речей у хаті свідчила про достаток родини. Під вправними руками майстринь простий шматок домотканого полотна стає справжнім мистецтвом. Що ж потрібно для того, щоб здійснилося чудо?
ДІВЧИНА. Голка, нитка, тканина, вправні руки.
ДІВЧИНА . Що може зробити моя чародійна голка? Усе, що хочете! Може намалювати картину різнобарвними шовковими нитками. Може зобразити танок метеликів та квітів на білосніжному полотні. Може вишити рушник, може... Важко перерахувати все, на що спроможна чародійна голка, але... Але тільки у вправних руках! А в невмілих вона зовсім не чародійна, а звичайнісінька швацька голка.

Ось погляньте навколо, скільки різних рушників, вишиванок є у нашому залі. Всі вони дуже гарні і створені чародійною голкою.
/Звучить пісня "ВИШИВАНКА"/.
ЮНАК. Задрімали на камені

Золоті жар-птиці,

Заглядали зорі сині

У вікно світлиці

Тільки ти не помічала

Як горіли зорі

Вишивала, вишивала

Золоті узори.

І вклонилися до стежки

Соняхи шовкові,

Красувалися в мережках

Рушники святкові

А на них же цвіт-колосся

Сонячно заграло.

Все любов’ю заплелося,

Душу чарувало... (А.Бердняк "ЗОЛОТІ УЗОРИ")
УЧИТЕЛЬ . Раніше вишиванням займалися всі жінки, навчалися цієї майстерності з дитинства. Це був один з масових звичаїв сімей, причому не лише бідних, а й багатих.

1 УЧЕНЬ:

Рушник - мабуть, один з небагатьох реліктів слов'янської культури вишитого символьного листа, що відходить в минуле. Ця річ несе в собі безліч сенсів, зберігає історію народу. І що найважливіше, історію не лише християнського періоду, але і язичеську.

Само слово «рушник» пояснюють по-різному. Одні дослідники зводять його до слова «рук» - тобто, тканина, якою витирають руки. Але по-моєму, набагато ближче до істини припущення, що «рушник» означає «шматок полотна», від слова «рушити» - відрізувати, відривати, «від-рушити». Таким чином, йдеться про відрізі тканини, що має значно більше функцій і призначень, ніж просте витирання рук.
2 УЧЕНЬ:

До цих пір збереглися різні назви для різних видів рушників.

Рушник-утиральник - ручник. Призначався для витирання рук і обличчя при умиванні вранці і увечері. Такі рушники обов'язково були присутні в кожному будинку. Вишивалися утиральники по своїх, особливим правилам, і користуватися ними також треба було по правилах: вранці утиралися нижнім (лівим) кінцем рушника, вечорами - верхнім (правим). Основним узором у вишивці утиральника були солярні символи - свастики, пізніше - ромби. Нижній край вишивався від широкої смуги до вузької, верхній - навпаки. Таким чином, узор символізував схід і захід сонця. Вважалося, що умивання з використанням рушника-утиральника вранці захищає і додає сили для денних праць, увечері - знімає втому. Існує також приказка «утерлися і далі живемо», що зберігає в собі відгомони цієї обрядової семантики.
3 УЧЕНЬ:

Використовували рушники і як повсякденний одяг. До цих пір у літніх людей в українських селах збереглися намитки, або серпанки - рушники довжиною від трьох до п'яти метрів, які носили жінки як головний убір. Як повсякденне вбрання вони не використовуються вже давно, але ще в початку минулого століття намитка була обов'язковою частиною весільного вбрання нареченої.

Ширінька - маленький рушник, швидше навіть хустка в сучасному розумінні. Назва означає, що даний відріз тканини відрізаний від довгого полотна «по ширині», тобто, він настільки вузький, що його довжина є шириною вихідного витканого полотна. Вишивали ширіньку не так яскраво, як інші види рушників. Тут частіше була присутня так звана «біла вишивка», рідко зустрічалися узори чорною ниткою.

Рушником-ширінькою наречена утирала сльози перед весіллям, його пов'язували на руку нареченій, аби вивести дівчину, узявши за руку, але не торкаючись її шкіри. Заборона торкатися до нареченої інакше, ніж через тканину-полотно, символізував, що вона у цей момент не належить до світу живих: з батьківського роду вже пішла, а до чоловікового роду ще не увійшла. Схожа символіка була присутня і в «надяганні поньови» - нині забутому язичеському обряді переходу дівчинки в жінку : дівчинку, ще одягнену в просту дитячу сорочку, ставили на лавку, перед нею стелили спеціально зроблений для обряду дівочий рушник, і пропонували її «вскочити в поньову». Дитя повинне було виразити свою згоду і пройти по полотну, символізуючому, що у цей момент дитя вмирає і народжується дівчина.
4 УЧЕНЬ:

На великі щорічні свята ткались і вишивалися особливі рушники. Наприклад, на Масленицю існував звичай у вдячність за пригощання обдаровувати господарів будинку рушником-блінником. Зокрема, такий дарунок підносився свекрусі на «невістциних посиденьках». Пасхальні рушники призначаються для випечених хлібів, пасок і схожі з хлібосольними, але відрізняються орнаментом - на них часто присутні абривіатури ХВ (Христос воскрес), вишиваються символи яйця. З приходом християнства з'явилися також рушники різдвяні, троїцькі.

Божником називали рушник, що обрамував зображення богів, берегинь, пізніше - ікони. Такі рушники можна і зараз зустріти в українських селах в червоному кутку - місці, де розташовуються ікони.
5 УЧЕНЬ:

При народженні дитяти раніше використовували рушник пологовий - на нього повитуха приймала дитяти, а на хрестини вишивали рушники хрестильні (на півдні України - крижмо), на якому несли дитяту в храм і утирали після занурення в купіль. Хрестильний рушник вишивала хресна мати, на нім не повинно було бути чорного кольору. Після хрестин з рушником в різних областях поступали по-різному. Часто з нього кроїли першу дитячу сорочку. Інколи зберігали до весілля, або навіть до похоронів.

Після смерті людини рушники супроводжували його при похованні, на них несли труну, їх також вішали на поминальні хрести. Поминальні рушники на поминаннях розстилали на підвіконнях так, щоб край рушника звішувався за відкрите вікно - вважалося, що на сороковий день душу померлого умивається росою біля свого будинку і утирається цим рушником, після чого остаточно вирушає в рай. Такі рушник вишивали скромно, вузькою смугою по краю, часто - білими нитками по білій тканині. З приходом християнства з'явився звичай після сорокового дня передавати поминальний рушник в церкву. У цьому звичаї убачають прагнення захиститися від духів померлих, аби вони по поминальному рушнику не знайшли зворотну дорогу в будинок, але, повертаючись, прийшли б до храму.
6 УЧЕНЬ:

Буденними називали рушники, виткані поодинці або колективно протягом одного світлового дня. Такими рушникам приписували захисні властивості - адже вони створювалися виключно під сонцем, коли злі сили ночі не могли їм нашкодити. Буденні рушники використовували в обрядах захисту і очищення. Наприклад, через розстелений на землі рушник на вильоті зими проганяли худобу, аби захистити її від хвороб. При тривалій засусі буденні рушник розстилали на дорозі, «запрошуючи» до себе дощ. Ткались такі рушники ні в якому разі не про запас, а лише безпосередньо перед використанням в обряді.

Згадуючи відому приказку «скатертю дорога!», не можна не пригадати про подорожні рушники. Такі рушники, невеликі, із скромною, але ретельно продуманою вишивкою, давалися з собою в дорогу тим, хто покидав рідний будинок: воїнам, торговцям. Подорожній рушник символізував побажання легкої дороги і швидкого повернення.

Ще один важливий вид рушника - рушник хлібосольний. На нім подавали хліб гостям, він прикрашав весільний стіл наречених на весіллі.
7 УЧЕНЬ:

Весільних рушників налічується декілька видів. На знак згоди батьків нареченої на шлюб, родині молодого дарували багато вишитий рукобитний рушник.

Коли наречена була готова до весілля, її батько передавав із спеціально вибраним посильним в будинок молодого спеціально вишитий для цієї мети посильний рушник - знак того, що можна їхати за нареченою, починати весілля. Вишивали такі рушник білими нитками, в деяких областях - червоним, але ніколи не вплітали у вишивку чорний колір. Традиційні мотиви для вишивки посильного рушника - птиці, що символізуюють звістки. Сакрально такий рушник означав, що наречена вже «померла» для батьківського роду, і її пора ввести в рід жениха.

Окремо ткали і вишивали рушник «батьківський» або «благословенний«, на який вставали колінами молоді, коли їх благословляли на шлюб батьки. Союзний рушник поступається розмірами іншим весільним рушникам, він вужчий - їм зв'язують руки жениха і нареченої, символізуючи тим самим загальне майбутнє життя, кохання і духовні узи.

Дружні рушники підносяться свідкам-дружкам (звідси, до речі, і сучасний звичай одягати свідкам в Рацсі стрічки через плече). Найголовніший весільний рушник зараз носить назву «вінчальний«, на нім стоять молоді в церкві.

З моменту, коли молода дружина переступала поріг свого нового будинку, в її новій сім'ї всі домочадці повинні були користуватися лише її рушниками-полотенцями.

У перший ранок свого заміжнього життя молода дружина, вмиваючись, витирала лице особливим рушником - ранком. У деяких областях півдня Росії і України ще порівняно недавно існував звичай передачі цього рушника в будинок батьків. При цьому батько молодої дружини мав право запитати: »гіркий (солоний) ранок або солодкий?» - це так матафорично запитували молоду дружину, чи добре з нею обійшовся чоловік в першу шлюбну ніч. Тобто, якщо не плакала вночі - рушник після уранішнього утирання буде солодким, а інакше - гірким, солоним. У пізніші, християнські часи хорошим тоном вважалося відповідати, що рушник «солоний» - мабуть, це вже прояв патріархальної традиції, знак того що наречена перед весіллям була невинною. У цьому сенсі звичай чимось нагадує звичай деяких культур демонструвати весільне простирадло.

Перший похід молодої дружини до колодязя за водою також супроводився спеціальним «водяним» або «колодязним» рушником, який вішався на коромисло і вручався зовиці або свекрусі разом з першою принесеною в будинок водою. Надалі ці рушник використовували, ставлячи на нього святу, свячену воду. Вважалося також, що якщо розстелити на підвіконні такий рушник, а на нього на ніч, передуючу святу Хрещення, поставити посудину з водою, так, щоб в нього «заглядали зірки» - така вода не зіпсується цілий рік і володітиме цілющою силою.
8 УЧЕНЬ:

Узори на рушниках зараз вишиваються найрізніші, і частенько їх сенс вже загублений. Але якщо говорити про відвічні традиції такої вишивки - кожен орнамент, кожен мотив, його розташування відповідали строгим правилам. Грамотно вишитий вінчальний рушник міг розповісти гостям весілля дуже багато що про вступаючих в щлюб, їх особистій історії і їх сім'ях.

ВЕДУЧА: Давня українська хата. На стінах та вікнах барвисті рушники, розмальована піч, скриня, стіл на покутті. На столі на вишитому рушникові - хліб. Пахне чебрецем та рутою - м’ятою. Приходить на думку пісня "Хата моя, біла хата" (Муз. А.Пашкевича, сл. Д.Луценка). Давайте послухаємо її.

(Звучить пісня).
Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за участь у святі.

Хай щастить вам, люди добрі,

Хай пісні летять за обрій,

Щира дружба стане на поріг

І милує зір та оберігає дім ваш

Вишитий рушник.