asyan.org
добавить свой файл
1
Принципи навчання

Класики педагогіки розглядають дидактичні принципи як основні положення, якими слід керуватися викладачу у процесі навчання. Вони є вихідною основою для моделювання дидактичних теорій і способів регулювання практики навчального процесу. Принципи навчання (дидактичні принципи) визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи вищої школи. Дидактичні принципи лежать в основі всіх дисциплін, а також мають регулювати організаційні основи навчального процесу на різних рівнях.

До таких принципів належать: принципи науковості, принцип систематичності та послідовності, принцип свідомості й активності, принцип доступності, принцип міцності засвоєння знань, принцип наочності, принцип індивідуального підходу до студента, принцип зв’язку теорії з практикою. Охарактеризуємо кожний принцип окремо.

Принцип науковості вимагає, щоб зміст освіти у вищої школі відповідав досягненням науки у відповідної галузі знань. Студенти мають засвоювати тільки науково-достовірні факти, явища, процеси; розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку і становлення наукових відкриттів; володіти методами наукових досліджень, знайомиться з різними напрямами наукових пошуків у тій чи тій галузі знань. Він зобов’язує студентів в процесі навчальної діяльності розкривати причинно-наслідкові зв’язки явищ, процесів, подій; проникати в сутність явищ і подій; опанувати методами наукового пізнання, розкривати історію розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтуватися на міждисциплінарні наукові зв’язки.

Принцип систематичності та послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу може лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, об’єднаних внутрішніми зв’язками. Тому цей принцип означає послідовне, з урахуванням логіки конкретної науки та мисленнєвих можливостей студентів, розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, посібниках, а також дотримання порядку засвоєння знань, формування умінь та навичок.

Під систематичністю розуміється засвоєння студентами певної множини фактів, понять, суджень у відповідності до їх логічного зв’язку і раціональної послідовності. Внаслідок цього студенти усвідомлюють структуру знань, з’ясовують логічні зв’язки між структурними частинами навчального

Наголошуючи на важливості дотримання принципу систематичності і послідовності, К. Ушинський зазначав:«Тільки система… розумна, що виходить з самої суті предметів, дає нам владу над нашими знаннями. Голова наповнена уривчастими незв’язаними знаннями, подібна до комори в якій все в безладді й де сам господар нічого не розшукає; голова де тільки система без знань подібна до крамниці в якій на скриньках є написи а в скриньках - порожньо»[Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: У 2 т. – К.: Рад. шк., 1983. – Т.2 - С 230 – 231].

Принцип свідомості й активності навчання визначає головне спрямування пізнавальної діяльності студентів та управління нею. Він виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі студентів у навчанні.

Принцип свідомості й активності виходить з того, що позитивний результат навчання визначається активністю студента і орієнтує на глибоке розуміння й осмислювання змісту навчального матеріалу в процесі вирішення конкретних завдань, на вільне оволодіння отриманими знаннями.

Знання передати неможна, вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Принцип свідомості й активності орієнтує студента на активне ставлення до своєї учбової діяльності, творчу участь в роботі по осмисленню отриманих знань. Активність виявляється в цілеспрямованості пізнавальних дій, в характері способів діяльності, в зосередженості, уважності, розумових процесах, в прояві інтересу до навчального матеріалу , в особистісній ініціативі.

Активному та свідомому засвоєнню знань сприяють: роз’яснення мети та завдань пізнавальної діяльності; значення її для наукової, професійної та практичної підготовки студентів; варіативність і диференціація самостійної роботи; використання у процесі виконання навчальних завдань різноманітних розумових операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, аналогії, індукції дедукції); позитивні емоції і мотиви самостійної пізнавальної діяльності; належний контроль і самоконтроль.

Свідомість студентів підсилюється ще й тим наскільки створено умови для самостійної пізнавальної діяльності. Значну роль у цьому відіграє рівень володіння студентами методами навчальної праці.

Принцип доступності навчання треба розуміти в тому значенні, що пізнавальна діяльність повинна співвідноситись з трудомісткістю навчального матеріалу та ступенем підготовленості студента до його засвоєння. Він виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням педагогом або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішім є матеріал, тим дохідливіше слід його подавати.

Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил: від простого до складного, від відомого – до невідомого від близького – до далекого.

Принцип міцності засвоєння знань має особливе значення. Усяке подальше нагромадження нових знань не може бути успішним, якщо недостатньо глибоко засвоєні знання, отримані раніше. В процесі навчання студент має ґрунтовно засвоїти визначену систему знань, оволодіти уміннями і навичками, які є передумовою, по-перше, подальшого просування у навчальній діяльності і, по-друге, базою для формування наукового світогляду. Під ґрунтовними знаннями мають на увазі такі, що добре усвідомлені, систематизовані, пов’язані з практикою, які сталі надбанням довготривалої пам’яті. Міцно засвоєними знаннями є не лише включені у фонд пам’яті, а перед усім ті, що стали інструментом мисленнєвої діяльності.

Важливою умовою міцності є осмислене сприйняття знань, постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування у процесі виконання різних видів навчальної роботі.

Принцип наочності передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх відображень. Наочність буває : натуральна (прилади, машини, явища природі), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі), символічна (графіки, діаграми, схеми, формули). Наочність має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Використання наочності потрібно підпорядкувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності студентів.

Принцип наочності в навчанні вимагає дотримуватися наступної закономірності: чим більш різноманітне чуттєве сприймання навчального матеріалу, тим міцніше він засвоюється.

Принцип індивідуального підходу до студента означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальних інтересів, вольового розвитку, пізнавальної та практичної самостійності студентів, їх ставлення до навчання; припускає спирання на індивідуальні типологічні особливості студентів(темперамент, характер, здібності). Реалізація цього принципу дозволяє викладачу порівнювати плануючу навчальну працю студента з можливостями її виконання, більш раціонально та повно використовувати бюджет навчального часу, оптимально планувати пізнавально-практичну діяльність студента.

Принцип індивідуалізації передбачають створення максимально сприятливих умов для розвитку здібностей і нахилів студентів. Унаслідок цього, у студентів підвищується відповідальність, уміння вирішувати завдання, здатність до саморегуляції та адекватнішої самооцінки.

Цей принцип тісно пов'язаний з одним із провідних принципів кредитно-модульної системи – гнучкості та партнерства. Даний принцип вимагає такої побудови системи освіти, щоб зміст навчання й шляхи досягнення цілей освіти та професійної підготовки відповідали індивідуальним потребам і можливостям студента.

Принцип зв’язку теорії з практикою полягає у використанні на навчальних заняттях життєвого досвіду студентів, розкритті практичної значимості знань, застосування їх у майбутньої професійної діяльності. Навчання лише тоді є успішним, коли особистість відчуває корисність і потрібність засвоюваних знань.

Принцип зв’язку теорії з практикою відображає необхідність підготовки студентів до вірного використання теоретичних знань в різноманітних практичних ситуаціях. Зв’язок теорії з практикою служить головним чином для поглиблення розуміння навчального матеріалу, для закріплення, застосування та самоперевірки істинності засвоєних знань. Теоретичні дослідження створюють необхідну основу для удосконалення самостійної практичної діяльності студентів.

Охарактеризовані вище дидактичні принципи утворюють органічну єдність і несуть у собі організуюче начало спільної діяльності викладача і студентів у процесі навчання у вищому навчальному закладі.

Методи навчання - це сукупність способів взаємозалежної діяльності викладача й студентів, спрямованої на оволодіння останніми системою знань, умінь і навичок. У більш вузькому значенні під методом навчання можна розуміти спосіб керівництва пізнавальної діяльністю студентів. За допомогою методів навчання викладач встановлює взаємозв’язок між процесом викладання і процесом учіння.

Однією з гострих проблем сучасної дидактики є проблема класифікації методів навчання. В даний час немає єдиної точки зору з цього питання. Дослідники з питань методики викладання класифікують методи навчання за різними ознаками.

По оцінках деяких вчених - дидактів, у сучасній педагогіці існує понад 100 методою навчання.

Розглянемо найбільш поширену класифікація методів навчання за джерелами отримання знань. Відповідно до такого підходу виділяють:

а) словесні методи (джерелом знання є усне або друкарське слово);

б) наочні методи (джерелом знань є спостережувані предмети, явища, наочна допомога);

в) практичні методи (студенти отримують знання і виробляють уміння, виконуючи практичні дії).

Детальніше зупинимося на різних класифікаціях методів навчання та правилах їх застосування в процесі вивчення навчальних дисциплін «Психологія та педагогіка вищої школи», «Методика викладання та педагогічна майстерність».

Відносно навчання, форма - це спеціальна конструкція процесу навчання. Характер цієї конструкції обумовлений змістом навчання, методами, прийомами, засобами діяльності суб’єктів і об’єктів навчання. Ця конструкція являє собою внутрішню організацію змісту, тобто реально виступає як процес взаємодії суб’єктів та об’єктів навчання під час роботи над певним навчальним матеріалом.

Форма організації навчального процесу – це обмежена в часі та просторі взаємозумовлена діяльність викладача й студента.

Детальніше зупинимося на аналізі цієї категорії дидактики в процесі вивчення навчальних дисциплін «Психологія та педагогіка вищої школи», «Методика викладання та педагогічна майстерність».

Висновки. Дидактика вищої школи має свій понятійний апарат – систему дидактичних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями дидактики – найголовніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості та зв’язки об’єктивного світу.

Найважливіші дидактичні категорії - освіта, навчання, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, методи, форми, навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета дидактики. Правильне їх розуміння потрібне для оптимізації процесу навчання, удосконалення професійної підготовки студентів, для якісного виконання безпосередніх функціональних обов’язків викладача вищого навчального закладу.