asyan.org
добавить свой файл
1
Прибуток, його норма і напрями використання

З витратами виробництва пов'язана ще одна категорія — прибуток. Вона надзвичайно складна і неоднозначна. У найзагальнішому вигляді прибуток — це надлишок над витратами виробництва, або загальний доход (виручка) підприємства чи фірми за вирахування витрат виробництва. Оскільки останні поділяються на явні та приховані (неявні), то розрізняють бухгалтерський й економічний прибутки (його ще називають чистим прибутком, або надприбутком). Бухгалтерський прибуток — це виручка фірми за вирахування явних, зовнішніх витрат виробництва (у радянській економічній літературі його називали балансовим прибутком, бо він відображався на балансі підприємства). Економічний прибуток пов'язується з усіма витратами, включаючи і приховані витрати.

Щодо джерела прибутку серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Різні теорії по-різному трактують джерело прибутку. Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами, ніж ті, за якими товар куплено.

Класична політична економія в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як вирахування підприємця з продукту праці найманого робітника. Д. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обґрунтовані економічні засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістичних відносин, маскуючи справжнє джерело прибутку, яким є неоплачена праця найманих робітників.

Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов'язує прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов'язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності.

Слід зазначити, що ближче до істини ті теорії, які джерело прибутку вбачають у безпосередньому виробництві й пов'язують його з додатковим продуктом. Дійсно, на поверхні економічних явищ прибуток виступає як надлишок над витратами виготовлення товару. Реалізуючи товар, підприємець одержує певну суму грошей, що становить валову виручку або суму продаж. Якщо з цієї суми вирахувати загальні витрати виробництва, то це і буде прибуток, або чиста виручка. Оскільки ця виручка надходить лише після того, як реалізується виготовлений товар, створюється враження, що саме процес реалізації (обігу) і створює прибуток. Проте це поверхове уявлення про прибуток. Лише в сфері обігу прибуток виникнути не може. При продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок грошей над витратами на виготовлення товару, тобто виступає як прибуток. При цьому прибуток і вартість додаткового продукту, як правило, не збігаються, що пов'язано з тим, що ціни, за якими реалізуються товари, під впливом ринкової кон'юнктури відхиляються від вартості товару. Недоодержану одним суб'єктом частину вартості додаткової о прибутку ринок перерозподілить іншому, на продукцію якого на цей час склався високий попит. У зв'язку з цим останній реалізує як прибуток і свою, і частину чужої вартості додаткового продукту. Це дає підстави для висновку, що прибуток є формою додаткового продукту.

Сутність прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує. Як уже зазначалося, прибуток є головною метою діяльності підприємця (фірми). Чим більший обсяг прибутку, який отримує підприємець (фірма), тим ефективніша робота підприємця (фірми), повніше реалізується мета підприємницької діяльності. Отже, однією з функцій прибутку є та, що прибуток є показником оцінки діяльності підприємця (фірми).

Другою функцією прибутку є регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва. Підприємці прагнуть одержати прибуток і уникнути збитків. Кожен з них намагається вкласти свої капітали туди, де є можливість одержати найвищі прибутки. Високі прибутки є сигналом для підприємця, що в суспільстві є заінтересованість у розширенні цієї галузі. І сюди спрямовуються капітали, а отже, й інші ресурси. Водночас зниження прибутків свідчить про намагання суспільства скоротити виробництво товарів та послуг, що виготовляються в цих галузях. Тому через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки.

Прибуток виконує і стимулюючу функцію. Саме прибуток, його очікування змушує підприємця (фірму) здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції (послуги). А нововведення стимулюють інвестиції, запровадження нової техніки і технології. У такий спосіб реалізується стимулююча функція прибутку.

Кожен підприємець прагне одержати якомога більший прибуток. Однак при цьому його цікавить не тільки абсолютний розмір прибутку, а й віддача кожної одиниці здійснених витрат. Для того щоб її визначити, в практиці підприємництва використовують норму прибутку, що розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках: норма прибутку = прибуток / авансовий капітал х 100. Визначена у такий спосіб норма прибутку є показником ефективності

використання капіталу. Чим вища норма прибутку, тим ефективніше використовуються авансовані кошти. Саме тому норму прибутку ще називають показником доцільності капіталовкладень. І кожен підприємець прагне у своїй діяльності одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників. По-перше, при незмінному рівні цін прибуток, а отже, і його норма залежать від рівня витрат виробництва. Тому всі чинники, що знижують витрати виробництва, є одночасно і чинниками, що підвищують норму прибутку. Це один із найдійовіших шляхів зростання норми прибутку. По-друге, на норму прибутку впливає рівень цін на продукцію (послуги). Максимально високою норма прибутку є тоді, коли ринкова ціна перебуває на рівні купівельної спроможності, а максимально низькою — на межі цін з витратами виробництва. Незважаючи на те, що ринкова ціна виступає значною мірою зовнішнім чинником щодо підприємства, останнє має певну можливість через маркетингову діяльність сформувати більший попит на свою продукцію тим підвищити прибутковість. По-третє, чинником, що впливає на норму прибутку, є швидкість обороту капіталу. Коли оборот прискорюється, авансований у виробництво капітал за визначений проміжок часу робить більшу кількість оборотів. А це означає, що збільшується і маса отримуваного прибутку. Оскільки сума авансованого капіталу залишається незмінною, норма прибутку зростає.

У практиці підприємництва країн з розвиненою ринковою економікою застосовуються різні методи розрахунку норми прибутку. Ця норма прибутку дає можливість визначити ефективність поточних витрат на здійснення підприємницької діяльності. Цей метод дає змогу визначити ефективність використання власного капіталу корпорацій. Ця норма прибутку характеризує прибутковість елементів речового капіталу (будівель, споруд, устаткування, сировини, матеріалів). Отже, різні методи розрахунку норми прибутку відображують різні відносні оцінки ефективності капіталу.

Прибуток завжди є власністю підприємця, який авансував капітал для його одержання. Привласнення прибутку — це одна з важливих форм економічної реалізації власності. Виходячи з цього, власник капіталу, що приніс прибуток, визначає і напрями використання прибутку. Діапазон цих напрямів надзвичайно широкий. Однак при цьому в кінцевому підсумку прибуток використовується, по-перше, для розрахунку з державним бюджетом різних рівнів, по-друге, для створення резервного (страхового) фонду, по-третє, для створення фонду нагромадження і, по-четверте, для формування фонду споживання (задоволення невиробничих потреб). Ці напрями використання прибутку регулюються законодавчими актами кожної країни. Згідно з законодавством, державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції.

У практиці підприємницької діяльності розрізняють балансовий і чистий прибуток. Балансовим прибутком називають різницю між загальною сумою виручки підприємства (фірми) і загальними витратами виробництва (собівартістю) за певний період (місяць, квартал, рік). З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов'язкові платежі до бюджету.

Частину прибутку, що залишається після здійснення зазначених платежів, називають чистим прибутком. Його спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду. Кошти цього фонду використовують для стабілізації фінансових зв'язків з державним бюджетом, банками, партнерами, на позапланове придбання устаткування та нової техніки тощо.

Другим напрямом використання чистого прибутку є формування фонду нагромадження. Його створюють з метою фінансування витрат на розвиток виробництва, технічне переоснащення і реконструкцію, нове виробниче будівництво і розширення об'єктів, виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, здійснення інших витрат на розвиток матеріальної бази підприємства. Кошти фонду нагромадження використовуються на фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і технологічних робіт, здійснення витрат капітального характеру з технічного переоснащення, модернізації, заміни устаткування, будівництва нових об'єктів та розширення їх, для сплати відсотків за довготерміновими позиками банків та для погашення довготермінових кредитів, фінансування витрат на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, придбання акцій та інших цінних паперів інших підприємств і організацій. Частка чистого прибутку, що спрямовується у фонд нагромадження підприємства, залежить від конкретних завдань його діяльності у певному періоді. Практика показує, що мінімальний рівень відрахувань до фонду нагромадження становить, як правило, не менше ніж З0 відсотків загального розміру чистого прибутку.

Частина чистого прибутку підприємця спрямовується у фонд споживання. Кошти цього фонду використовуються за двома напрямами: 1) на матеріальне заохочення працівників (відсоткові виплати, оплата додаткових відпусток працівників, у тому числі жінок, які виховують дітей; тих, хто виходить на пенсію, матеріальну допомогу, соціально-побутові пільги, що мають індивідуальний характер, індексацію грошових доходів працівників); 2) відрахування на соціальний розвиток (фінансування житлового будівництва, будівництва та утримання об'єктів соціально-культурної сфери, витрати на спортивні, оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби).

Крім зазначених напрямів використання чистого прибутку в господарських товариствах і колективних підприємствах частину чистого прибутку спрямовують на виплату дивідендів.