asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 13 14
Тема 1. Предмет, ОБЄКТ І ЗАВДАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

1.1. Економічний аналіз як галузь економічної науки

Вивчення кожної навчальної дисципліни розпочинається з розгляду загальновизнаних її теоретичних засад. Засвоєння теоретичних питань, ключових термінів і категорій дає змогу приступити до оцінювання та розв’язування нагальних проблем ви­робництва і підвищення його ефективності.

Метою економічного аналізу є вивчення результатів діяльності всіх підприємств і господарських організацій, визначення впливу факторів на показники їх роботи для виявлення в подальшому недоліків і резервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалі­зації, підвищення ефективності їх діяльності.

Економічний аналіз як наукова дисципліна — це система спеціальних знань, пов’язана з дослідженням існуючих економічних процесів і господарських комплексів, темпів, пропорцій, а також тенденцій розвитку, з виявленням глибинної їх суті і причин, що зумовлюють різні відхилення від запланованих показників, договірних зобов’язань, виробничих потужностей, та об’єктивною оцінкою їх виконання.

Варто наголосити на можливостях економічного аналізу як засобу, який сприяє управлінню підприємством. Будь-яке управління складається з двох етапів. На першому на підставі відпо­відної інформації та її аналітичного опрацювання оцінюють стан і динаміку того чи іншого процесу, на другому, якщо аналіз визначить необхідність втручання з метою зміни якихось параметрів у процесі, — приймається відповідне управлінське рішення. Причому аналітик може підготувати для менеджера навіть проект цього рішення.

В умовах ринкових відносин система планування всередині підприємства зберігається, але змінюються його обсяги і деякі підходи. Економічний аналіз забезпечує необхідне обґрунтування планових показників, оскільки його оцінки досягнутого рівня виробництва та витрачання ресурсів, з одного боку, і попиту, ринкових цін та ефективності роботи — з іншого, є основою планування діяльності підприємства.

Усі виробничі та фінансові процеси, а також загальні результати діяльності підприємства повинні належно контролюватися. Це забезпечується поточним контролем з боку адміністрації підприємства за станом виконання планових завдань, організаційних заходів, вказівок тощо за допомогою аналітичного опрацювання повсякденної інформації, яка характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. Існує й інша форма контролю — наступний. Він здійснюється як ревізія фінансово-господарської діяльності роботи підприємства, як тематична перевірка з боку подат­кової адміністрації, аудиторське обстеження. Останнє, наприклад, проводиться за дорученням наглядової ради, акціонерів, бан­ку. І цей контроль ґрунтується на аналізі даних про роботу господарюючого суб’єкта, тобто є однією із форм аналітичного обстеження підприємства.

В СРСР економічний аналіз почав формуватися в 20—30-х роках як підсумковий розділ бухгалтерського обліку. Необхідність розвитку методів аналізу зумовлювалася потребою в оцінюванні бухгалтерських звітів. Розробку методики аналізу три­валий час здійснювали фахівці у галузі бухгалтерського обліку, першими, а інколи єдиними практичними працівниками, які проводили аналіз діяльності підприємств, були найбільш досвідчені бухгалтери.

У той час аналізували тільки бухгалтерський баланс підприємства. Звідси й перша назва курсу «АНАЛІЗ БАЛАНСУ». Згодом, коли обсяг звітності розширився, а отже, зросла кількість даних і значно змінився зміст інформації, що вивчалася, курс дістав назву «ОБЛІКОВИЙ АНАЛІЗ». Отже, певною мірою можна вважати, що аналіз походить від бухгалтерського обліку, або «обліковства».

У 40-х і наступних роках розвиток і поліпшення методики аналізу, а також додаткове використання, поряд із даними існуючої інформації, планово-нормативної, технічної та інших видів інформації зумовили зміну й цієї назви курсу. Його стали називати «Техніко-економічний аналіз», «Аналіз господарської діяльності» і, нарешті, «Економічний аналіз».

Що ж сприяло розвитку методів аналізу, а з часом формуванню його як самостійної дисципліни? По-перше, це пов’я­зано з формуванням єдиних засад і систем бухгалтерського обліку і впровадженням типових форм звітності. По-друге, було скасовано «комерційну таємницю» і, отже, полегшено доступ до будь-якої економічної інформації. По-третє, у період непу підприємства знову були переведені на комерційний розрахунок, тобто на засади самоокупності, поновилося бажання вивчати та аналізувати результати їх господарської діяльності.

Кропітка робота з налагодження обліку і контролю неминуче викликала потребу в розробці спеціальних прийомів вивчення якості обліку і результатів діяльності, зокрема на підставі підсум­кових даних звітів підприємств. Стандартизація бухгалтерських документів, регістрів і звітних форм сприяла роботі з упровадження аналізу, дала змогу розробити чимало єдиних, стандартних методів аналізу економічної інформації.

1.2. Предмет і завдання економічного аналізу

Кожна наука має свій предмет, який вона вивчає. Предметом економічної науки є, як відомо, виробничі відносини людей. Економічний аналіз як її галузь, природно, теж має справу з певною їх частиною, а точніше, з тими відносинами, які формуються в межах підприємств і навколо них. У навчальній літературі звичайно наводиться таке визначення цього поняття. Предметом економічного аналізу є фінансово-господарська діяльність підприємств та установ. Проте наявні методи аналізу дають змогу вивчати і роботу окремих галузей, регіонів і всього господарства країни у цілому.

Об’єкти аналізу, на відміну від предмета,— це передусім окремі економічні явища, процеси, проблеми, питання, показники. Всі об’єкти аналізу у своїй сукупності складають предмет економічного аналізу. Об’єктами аналізу, наприклад, можуть бути виробнича та комерційна діяльність, наявність і використання ресурсів, якість продукції і прибуток, ритмічність виробництва тощо.

Систематизований перелік об’єктів чи питань аналізу, що вивчаються в курсі, утворюють його зміст.

Виникнення та становлення будь-якої науки зумовлюються нагальними потребами господарської практики. Розвиток економічного аналізу обумовлюється необхідністю періодичного оцінювання стану господарських процесів, загальних результатів і нових напрямів у роботі. При цьому особливий інтерес викликає вивчення всіляких виробничих недоліків, непродуктивних витрат, збитків, тобто того, з чим надалі пов’язуватиметься одне поняття — резерви. У зв’язку з цим перед економічним аналізом з самого початку були поставлені такі завдання:

1) оцінювання діяльності підприємства, його виробничих та інших підрозділів, окремих явищ і показників;

2) виявлення і визначення величини внутрішньогосподарських резервів.

Згодом життя висувало й інші завдання, розв’язання яких сприяло виникненню нових розділів і напрямів у розвитку даного курсу. Найважливіше серед них — сприяння оперативному управлінню підприємством і поточному контролю. Це, зокрема, зумовило появу оперативного аналізу.

Останнім часом економічний аналіз використовується в аудиторський практиці, податковою адміністрацією і, отже, може розв’язувати нове завдання — контроль за роботою підприємств та установ усіх форм власності.

У підручниках інколи називаються й інші завдання. Проте вони або деталізують зазначені вище, або взагалі є завданнями, які мають розв’язуватися іншими економічними дисциплінами.

1.3. Основні категорії економічного аналізу

Обов’язковою умовою будь-якого матеріального виробництва є забезпеченість його відповідними ресурсами. Ощадливе їх використання — повсякденна турбота й обов’язок кожного підприємства. Зменшення питомого витрачання ресурсів на одиницю кінцевої продукції веде до зростання ефективності суспільного виробництва, поліпшує всі показники виробника товарів.

Існує чимало видів ресурсів. Серед них — природні, виробничі, інтелектуальні, фінансові, валютні тощо. Для виробництва придатна така класифікація ресурсів: трудові ресурси, основні засоби і предмети праці. Важливими виробничими ресурсами є простір (земельна площа) і час. Ресурси можуть бути вихідні, природні та похідні, штучні. До останніх належать товарні, інформаційні, фінансові, наукові та ін.

У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії набувають форми факторів (чинників).

Фактор — це рушійна сила будь-якого процесу або явища, який визначає їх характер та результат. Інакше кажучи, фактор — це причина, яка впливає на певний результат (наслідок). На виробництві мають місце чимало причинно-наслідкових зв’язків, а отже факторів (чинників), виявлення, вимір і вивчення яких — важливе завдання економічного аналізу.

Фактори класифікують згідно з певними ознаками. Відповідно до простих елементів праці розрізняють фактори трудові та матеріальні. Останні складаються із сировинних, енергетичних, водних, факторів основних засобів тощо. За місцем дії фактори мо­жуть бути внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні, народногосподарські. Вирізняють також фактори кількісні та якісні, інтенсивні та екстенсивні, об’єктивні та суб’єктивні, загальні (комп­лексні) та поодинокі (специфічні), основні та другорядні тощо.

Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні та негативні фактори. З останніми часто пов’я­зують резерви виробництва. Отже, звідси ще одне визначення: фактор — це попередник виникнення резервів виробництва.

Під дією трудових або енергетичних факторів ресурси виробництва починають рухатися, взаємодіяти і, врешті-решт, трансформуються у нові речі — матеріальні блага, продукцію. При цьому частина ресурсів залишається невикористаною або витрачається нераціонально, губиться, псується, накопичується у вигляді відходів, випаровується і звітрюється, залишається у воді. У зв’язку з цим виникає питання про резерви виробництва.

Під час вивчення цієї категорії слід обов’язково усвідомити, що поняття «резерв» має два різні визначення.

1. Резерв — це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи;

2. Резерв — це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо.

У першому визначенні резерв характеризує будь-який страховий запас. Згадаймо валютні резерви Національного банку (запаси), страхові та резервні фонди держави і підприємств, резервні потужності енергосистем тощо.

Друге розуміння резерву пов’язують передусім з різними втратами ресурсів (псування, пропажа, брак, уцінка), сплатою штрафів, пені, неустойок та з іншими збитками. Це явні, безспірні резерви. Проте є й такі, що обумовлюються підвищенням норм витрачання ресурсів, перевитратами заробітної плати, несвоєчасним виконанням заходів із впровадження нової техніки і технологій, недозавантаженням вільних виробничих потужностей тощо. Одні резерви — це безповоротні втрати ресурсів або прибутків, інші можуть бути використані у наступні періоди часу (рис.1). Існуючі класифікації резервів мають багато спільного з класифікаціями факторів.





следующая страница >>